§9 НІМЕЦЬКИЙ СОЮЗ ТА ІТАЛІЙСЬКІ ДЕРЖАВИ (1815—1847 рр.)

1. Пригадайте з історії минулих періодів, як була утворена «Священна Римська імперія німецької нації», яким був принцип цього об’єднання?

2. Коли було утворено Прусське королівство, які урядові заходи сприяли його перетворенню в останній третині XVIII ст. у велику європейську державу?

3. Як наполеонівські війни вплинули на німецькі держави?

1. Німецький союз

Рішенням Віденського конгресу (1815 р.) було створено Німецький союз замість «Священної Римської імперії німецької нації». До його складу увійшли 34 монархії, найбільшими з яких були Австрія та Пруссія, та 4 вільних міста (Гамбург, Бремен, Любек і Франкфурт-на-Майні). Членами Німецького союзу були король Великої Британії як король Ганновера, король Данії як герцог Шлезвігу й король Нідерландів як великий герцог Люксембургу.

Представницьким органом Союзу був бундестаг (засідав у Франкфурті-на-Майні) у складі повноважних представників усіх держав під головуванням уповноваженого Австрії. Рішення бундестагу були необов’язковими для виконання. Але сама діяльність бундестагу була такою безініціативною, що його у народі прозвали «зборами мумій». Для вирішення поточних справ існувала Мала рада із 17 представників.

Німецький союз мав союзну армію — бундесвер (формувалася з контингентів окремих держав). Але власного єдиного законодавства і спільного керуючого органу в Союзі не було.

2. Економічний розвиток. Митний союз. «Епоха Бідермайєра»

На початку ХІХ ст. Німецький союз залишався переважно аграрною країною. Три чверті населення проживало в сільській місцевості й займалося сільським господарством. Селяни були звільнені від кріпацтва, але скрізь, окрім західних земель, вони мали платити поміщикам мито й десятину. Дворянство зберігало значну частину своїх привілеїв. Найміцніше утримувало свої позиції прусське юнкерство. Аграрні реформи, проведені у першій чверті XIX ст., сприяли перебудові поміщицьких господарств у юнкерські, в яких уже використовувалася наймана праця безземельних і малоземельних селян. При цьому розвиток сільського господарства йшов так званим «прусським шляхом», який, на відміну від американського, передбачав наявність численних феодальних пережитків, одним із яких було поміщицьке землеволодіння.

У 30—40-х рр. XIX ст. в німецьких землях відбувається промисловий переворот, якому сприяли як ліквідація кріпацтва, формування ринку найманої робочої сили, збагачення юнкерства та частини заможного селянства, зростання міського населення з його попитом на товари промисловості, так і утворення з ініціативи Пруссії в 1834 р. Митного союзу 18 держав. Він передбачав ліквідацію митних зборів, сприяння торгівлі, утворення загальнонімецького внутрішнього ринку. Наслідком його утворення стало зростання фабрично-заводської промисловості, розвиток транспорту, швидкі темпи розвитку металургійної, машинобудівної, гірничовидобувної, легкої, текстильної галузей.

МОВОЮ ДЖЕРЕЛА

Із Договору про Митний союз 1834 р.

§ 1. Існуючі між названими державами митні об’єднання утворюють на майбутній час єдиний загальний союз, що встановлює загальну митну й торговельну систему...

§ 4. У володіннях договірних держав мають бути узгоджені закони про ввізні, вивізні й прохідні мита відповідно до законодавства кожної держави...

§ 6. Після укладення договору настає свобода торгівлі, а одночасно і спільність у стягуванні мит...

Які умови для свободи торгівлі визначено у договорі?

Промисловий розвиток змінював і соціальну структуру німецького суспільства. Чисельно зростає пролетаріат, який починає активно відстоювати свої права: відбуваються перші робітничі виступи (у 30-х рр. XIX ст. — у Рейнській Пруссії, Саксонії; 1844 р. — повстання сілезьких ткачів), виникають перші робітничі організації («Союз знедолених» (1835 р.), «Союз справедливих» (1836 р.)).

ОЧИМА СУЧАСНИКА

«...ткачі співали народну пісню під будинком Цванцігера. Одного з них схопили, побили й здали в поліцію. Тоді юрба ввірвалася в будинок і розгромила все, починаючи від чудових дзеркальних вікон ... і до перил на сходах, рвала книги, векселі й документи; проникла в другий будинок, у стайні, сушарню, качальню і склади; товари і запаси рвала на шматки або... розподіляла їх серед присутніх. Цванцігер утік зі своєю сім’єю в Рейхенбах... власті викликали війська...» (В. Вольф про повстання сілезьких ткачів у червні 1844 р.).

Які дії влади спровокували різку відповідь ткачів? Яким чином ткачі виявляли свою лють?

Цей період в історії Німецького союзу ще називають «епохою Бідермайєра» (з нім. — міщанин, обиватель, порядна людина). Втомившись від попередньої епохи війни, більшість німців прагнуло здобути сімейний комфорт й належну матеріальну забезпеченість. їхніми головними цінностями стають порядок, спокій, добробут, родинний затишок. Повсякденням німців стають сімейні вечірки у колі друзів, музичні, літературні й театральні вечори. Дами середнього достатку захоплювалися французькими журналами мод. Жінки носили капелюшки з великими, піднятими спереду полями, чоловіки — циліндри. У столичних містах міщани орієнтувалися на стиль життя аристократів і князівського двору. Квартири обставляли канапами й комодами, модною була оббивка меблів тканиною. Разом з тим, «епоха Бідермайєра» була не лише періодом розквіту міщанського стилю життя. Це був період боротьби ліберально налаштованої інтелігенції за демократичні свободи, за право участі громадян в управлінні державою, за об’єднання Німеччини.

Отже, економічний розвиток Німецького союзу на кінець 40-х рр. ХІХ ст. хоч і характеризувався уповільненими темпами економічного розвитку в порівнянні з Великою Британією, Францією та США, але відзначався прискореними темпами промислового розвитку та наростанням серед прогресивної громадськості вимог об’єднання Німеччини.

3. Національний рух

У 20-40-х рр. XIX ст. широкі верстви німецького суспільства виступали за об’єднання Німеччини. Найактивнішими були студенти: організовували політичні маніфестації (Вартбурзька акція 1817 р.), засновували молодіжні організації («Загальний німецький молодіжний союз», 1818 р.). У відповідь на студентські виступи, акти терору, Союзний сейм з ініціативи австрійського канцлера К. Меттерніха прийняв «Карлсбадські постанови» (1819 р.), які посилювали поліцейський контроль за університетами, запроваджували цензурний нагляд за пресою, застосовували репресії щодо представників демократичних сил.

Революція 1830 р. у Франції спричинила нове піднесення руху за об’єднання Німеччини. Велике враження на всю країну справила 30-тисячна маніфестація 27 травня 1832 р. у баварському м. Пфальці. Чорно-червоно-золотий прапор демонстрантів свідчив про їхню основну політичну вимогу — об’єднання Німеччини. Письменники й науковці об’єднались у ліберально-демократичну групу «Молода Німеччина» (1834—1835). Проте поразка повстань у Франкфурті-на-Майні (1832 р.) та Гессені (1834 р.) лише посилила політичну реакцію та урядові репресії. Але кількість прихильників об’єднання країни серед різних соціальних прошарків і політичних угруповань лише зростала. Представники різних політичних сил по-різному вбачали цей процес. Утворились політичні клуби легітимістів, лібералів і радикалів.

ПОГЛЯД УЧЕНОГО

«Утворення Німецького союзу — це була перемога реставрації. Однак попри всю свою недосконалість, Німецький союз упродовж тривалого часу був одним із чинників європейської стабільності, інструментом вирішення конфліктів між німецькими державами» (Історія Європи. — Т. 5. Від Французької революції кінця XVIII століття до Першої світової війни).

«Ідея об’єднання Німеччини напередодні революції 1848—1849 рр. стала соціальною вимогою» (Нова історія країн Європи та Америки. Перший період).

1. Доведіть справедливість таких оцінок.

2. Чому ідея об’єднання країни стала соціальною?

Отже, наприкінці 40-х рр. XIX ст. ідея об’єднання Німеччини охопила широкі верстви німецького суспільства, поширившись у середовищі як ліберального, так і радикально-демократичного руху.

4. Італія після Віденського конгресу. Економічний розвиток

Італія, за рішеннями Віденського конгресу (1815 р.), була поділена на 8 держав: Ломбардо-Венеціанське королівство (перебувало у складі Австрії), Парму, Тоскану, Модену, князівство Лука (урядували родичі Габсбургів), Папську область (світська влада належала Папі Римському), Неаполітанське королівство (володарювали Бурбони), Сардинське королівство (або П’ємонт — зберігався конституційний лад у формі обмеженої монархії).

Упродовж 1815-1830 рр. у всіх італійських державах відновлюється абсолютна влада монархів, панівні позиції знову посіли дворяни й духівництво. З ліквідацією панування Наполеона французьке гноблення поступилося австрійському. Лише Сардинське королівство (П’ємонт) проводило самостійну політику.

В італійських державах упродовж першої половини ХІХ ст. відбувалася капіталістична модернізація економіки (промисловий переворот розпочався у 30—40-х рр. XIX ст.). Проте її гальмували політична роздробленість країни, нерівномірний розвиток регіонів (промислово розвинутими були області Півночі, аграрно відсталими — області Центральної та Південної Італії), панування феодальних відносин (велике поміщицьке землеволодіння, митні кордони, окремі грошові системи у кожній області, королівська влада).

Розвиток сільського господарства відбувався дуже повільно. Селяни не мали достатньо землі та орендували її у дворян-землевласників, віддаючи за це частину врожаю. Деякі працювали батраками лише за їжу.

Отже, за рівнем економічного розвитку італійські держави суттєво поступалися Великій Британії, Франції і навіть Пруссії.

5. Національний рух

Із кінця XVIII ст. в Італії розгортається національно-визвольний рух за відродження італійської державності — Рисорджименто (Відродження). За звільнення від іноземного панування, здобуття незалежності у Північній Італії виступало таємне товариство «Італійська федерація» (1818 р., Федеріко Конфалоньєрі); у Центральній та Південній Італії активно діяли карбонарії. Але їхні спроби упродовж 1820—1830 рр. здійснити революції у Неаполі та П’ємонті та підняти повстання у Пармі, Модені та Папській області внаслідок інтервенції австрійців зазнали поразки. Ці невдачі змусили їх шукати нових форм боротьби. У 1831 р. у Марселі колишній карбонарій Джузеппе Мадзіні (1805—1872) створив загальноіталійську національно-революційну організацію «Молода Італія». Її гаслом став принцип: «кожній нації — держава». Вона розгорнула боротьбу за створення єдиної незалежної демократичної республіки. Дж. Мадзіні сподівався досягти цієї мети шляхом революції, здійсненої «із народом і для народу». Досить швидко у різних місцях півострова з’явилися місцеві осередки «Молодої Італії», які мали готувати загальноіталійську революцію. Із-поміж її членів вирізнявся Джузеппе Гарібальді (1807—1882). Проте невдалі спроби об’єднання Італії у 30-ті рр. XIX ст. обумовили зростання ролі поміркованих лібералів. Їхній ідеолог Вінченцо Джоберті (1801—1852) уявляв майбутню об’єднану Італію федерацією держав, створеною за згодою їх монархів «без крові, без хвилювань, без революцій». Проте з часом позиція лібералів стає більш радикальною. Почали з’являтися заклики до загальноіталійської війни проти австрійського панування.

ТВОРЦІ СВІТОВОЇ ІСТОРІЇ

Упродовж усього життя основна його діяльність була присвячена боротьбі за національне звільнення й об’єднання Італії. Сповідував ідею, що участь у визвольному русі — релігійний обов’язок кожного італійця, священна місія народу, довірена йому Богом. Його активна діяльність призвела до створення в Італії і поза нею таємних організацій. Його називали «дороговказною зіркою» італійської демократії епохи Рисорджименто.

МАДЗІНІ Джузеппе (1805—1872)

Отже, в Італії об’єднання країни стало першочерговим завданням. У цей період визначилися два напрямки: радикальний (шляхом революції) та поміркований (шляхом реформ).

ПОМІРКУЙТЕ

1. Чому темпи економічного розвитку Німецького союзу були повільніші, ніж у передових країнах Європи?

2. Визначте спільне і відмінне в економічному розвитку Німецького союзу та італійських держав.

3. У чому виявилися розбіжності у поглядах легітимістів, лібералів, радикалів?

4. У чому полягали спільні та відмінні риси національних рухів у Німецькому союзі та італійських державах?

ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ

Карбонарії — законспіровані таємні організації, які вели боротьбу за незалежність Італії.

«Прусський шлях» розвитку — повільне переростання поміщицького господарства в буржуазне.

Рисорджименто — національно-визвольний рух італійського народу проти іноземного панування за об’єднання Італії.

Юнкерство — німецькі великі землевласники дворянського походження, які користувалися у своїх маєтках і державі неподільною владою до 60-х рр. XIX ст.

ОСНОВНІ ДАТИ

1815 р. — утворено Німецький союз.

30—40-і рр. ХІХ ст. — активний розвиток промисловості у німецьких землях та італійських державах.

30—70-і рр. ХІХ ст. — Рисорджименто в італійських державах.

1831 р. — засновано загальноіталійську національно-революційну організацію «Молода Італія».

скачать dle 11.0фильмы бесплатно