§22 РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ: ВІД «ДОБИ ВЕЛИКИХ РЕФОРМ» ДО СТОЛИПІНСЬКОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ

1. Які основні риси характеризують політичне життя Росії в першій половині ХІХ ст.?

2. Який вплив на громадсько-політичне життя російського суспільства мала спроба державного перевороту, організована декабристами?

3. Назвіть основні засади ідеології слов’янофілів, західників і радикалів.

4. Коли в Росії розпочався промисловий переворот? Які його особливості?

5. Розкрийте основні засади теорії «офіційної народності».

1. «Доба великих реформ» 60—80-х рр. ХІХ ст. Православний консерватизм 80—90-х рр. ХІХ ст.

Друга половина ХІХ ст. у політичному житті Російської імперії — це період ліберальних реформ Олександра ІІ (1855—1881) та період «православного консерватизму», або «контрреформ» і «охоронного курсу» Олександра ІІІ (1881—1894).

Поразка Російської імперії у Кримській (Східній) війні 1853—1856 рр. продемонструвала технологічну та технічну відсталість Росії порівняно із західноєвропейськими країнами, принизливі для неї умови Паризького миру (1856) поставили російську державність і суспільство перед фактом наростаючої фінансової кризи, що загрожувала соціальними потрясіннями. Щоб подолати кризовий стан, технічну та економічну відсталість, спираючись на прагматично налаштовану частину правлячої еліти, імператор Олександр ІІ здійснив реформування країни. Воно спрямовувалось на модернізацію російського суспільства й увійшло в історію під назвою «доба великих реформ» 60—80-х рр. ХІХ ст.

МОВОЮ ДЖЕРЕЛА

Із «Загального Положення про селян, що вийшли з кріпосної залежності» 19 лютого 1861 р.

1. Кріпосне право на селян, оселених у поміщицьких маєтках, і на дворових людей скасовується назавжди...

3. Поміщики, зберігаючи право власності на всі належні їм землі, надають за встановлені повинності в постійне користування селян садибну їх осілість і, крім того, для забезпечення їх побуту і для виконання їх обов’язків перед урядом та поміщиком ту кількість польової землі й інших угідь, яка визначається у місцевих Положеннях...

1. Які обов’язки за «Положенням...» покладалися на поміщиків? Що їм заборонялося?

2. Які норми «Положення...» найбільше сприяли капіталістичному розвитку Росії?

МОВОЮ ДЖЕРЕЛА

Із Положення про земські установи 1864 р.

1. Для завідування справами, що стосуються місцевих господарських вигод і потреб кожної губернії і кожного повіту, утворюються губернські й повітові земські установи...

9. Начальник губернії має право припинити виконання будь-якої постанови земських установ, яка суперечить законам або загальнодержавним вимогам.

Якими нормами царський уряд обмежував демократичні засади в діяльності земств?

МОВОЮ ДЖЕРЕЛА

Із судових статутів 1864 р.

1. Влада судова належить: мировим суддям, з’їздам мирових суддів, окружним судам, судовим палатам і урядовому сенату як верховному касаційному суду...

7. Для визначення у карних справах провини або невинуватості підсудних до складу судових місць у випадках, зазначених у статуті карного судочинства, приєднуються присяжні засідателі... Ніхто не може бути покараний за злочини або провини, якщо не засуджений до покарання вироком відповідного суду, що набрав чинності.

Які норми статуту утверджували засади громадянського суспільства?

МОВОЮ ДЖЕРЕЛА

Із Міського Положення 1870 р.

1. Права про піклування і розпорядження щодо міського господарства і благоустрою надаються міському громадському управлінню, а нагляд за законним виконанням цього — губернатору, з точним дотриманням правил цього положення... Установами міського громадського управління є: 1) міські виборчі зібрання, 2) міська дума і 3) міська управа.

Якими засобами царський уряд прагнув поставити собі під контроль діяльність виборних органів влади у містах?

МОВОЮ ДЖЕРЕЛА

1874 р. Зі статуту про військову повинність

Ст. 2.1. Чоловіче населення, без різниці станів, підлягає військовій повинності...

Ст. 2.4. Грошовий викуп від військової повинності й заміна охочим не допускається...

Ст. 11. Вступ на службу за призовом вирішується жеребом, який витягується раз на все життя...

Ст. 12. До жеребу закликаються щороку юнаки, яким на 1 січня того року, коли проводиться набір, виповнилося 20 років.

Як за статутом визначався священний обов’язок кожного підданого імперії?

МОВОЮ ДЖЕРЕЛА

1887 р. Із циркуляра міністра освіти І. Дєлянова про зміни в складі гімназій та прогімназій. ...Я вважаю необхідним допускати у ці заклади дітей, які перебувають під опікуванням осіб, що можуть достатньо забезпечити правильний за ними домашній нагляд і надати їм необхідні для навчальних занять умови... до гімназій і прогімназій не будуть потрапляти діти кучерів, лакеїв, куховарів, прачок, дрібних крамарів, крім хіба що обдарованих надзвичайними здібностями...

Хто, на думку міністра, має право на здобуття гімназійного рівня освіти?

ОЧИМА СУЧАСНИКА

«Яким є великим для нашого імператора сьогоднішній день. Люди повсюдно співають «Боже, царя збережи!», змушуючи оркестр грати безперестанку... І, що б не трапилося, але пам’ятник він собі вже спорудив» (Із «Щоденника» Д. Оболенського).

Які дії імператора заслуговують такої оцінки?

ПОГЛЯД УЧЕНОГО

«...Селянські реформи в Австрійській імперії (1848 р.) та Російській імперії (1861 р.) мали спільні причини (гальмівна роль феодальних відносин, криза господарства, зростання соціального напруження), мету (зміцнення монархічної влади при збереженні домінування на селі поміщика), форму проведення (реформу ініціював та здійснював уряд)...» (О. Бойко. «Історія України»).

«Реформа 1861 р. була компромісною, вона не змогла повною мірою задовольнити ні дворянство, ні ліворадикальні суспільні кола, ні саме селянство. Упродовж 60-80-х рр. ХІХ ст. проведено реформи, які не можна назвати «революцією згори», тому що вони не змінили політичного устрою Росії, але стали значним прогресивним кроком на шляху до її реформування...» (Історія Європи. — Т. 5).

1. Які особливості реформи 1861 р.?

2. Чому реформи в Австрійській та Російській імперіях мали багато спільного?

ТВОРЦІ СВІТОВОЇ ІСТОРІЇ

Юний цесаревич вивчав історію, російську мову, математику, фізику, філософію, геологію, малювання, англійську, німецьку та польську мови, музику, плавання, військову справу. Подорожі розширювали світогляд юнака. Батько часто залучав його до державних справ. Будучи імператором, Олександр прокидався о 8 год ранку та прогулювався Зимовим палацом. Опісля пив каву. Потім знову працював із діловими паперами. Об 11 год заслуховував міністрів. Щочетверга він їздив до Ради міністрів, а в інші дні — в гвардійські частини. Потім знову повертався до праці з паперами. З 16 до 19 тривав обід та відпочинок. О 21 год грав у карти або відвідував театр. Потім до першої ночі знову працював із паперами. Такий розпорядок іноді урізноманітнювався полюванням і святами. І так упродовж 25 років.

ОЛЕКСАНДР ІІ (1818-1881)

Отже, «доба великих реформ» 18601880-х рр., забезпечивши перетворення в економічному, соціальному й адміністративному житті імперії, посилила роль держави в усіх сферах життя, її військову могутність; створила сприятливі умови для небачених темпів бурхливого економічного зростання, забезпечивши входження Російської імперії до п’ятірки найбільш промислово розвинутих країн Європи. Водночас реформи, видозмінивши традиційний суспільний устрій імперії, розхитували будівлю російського самодержавства.

Трагічна загибель у 1881 р. від рук терористів царя Олександра II обумовила перехід імператора Олександра ІІІ до політики «охоронного курсу», спрямованого на проведення контрреформ, які б стримали революційний рух і зміцнили самодержавство. Розпочалася «доба православного консерватизму».

Таким чином, політика царя Олександра III з посилення самодержавної влади впродовж 80-90-х років XIX ст. була успішно реалізована завдяки відсутності у російському суспільстві сильної організаційно сформованої опозиції самодержавству та ментальним особливостям самих росіян.

2. Суспільно-політичні рухи

Модернізаційні реформи 60-80-х рр. ХІХ ст. з певною лібералізацією суспільного життя активізували громадсько-політичні рухи: народників, земців-лібералів, соціал-демократів (зокрема марксистів). Їх соціальною основою виступала різночинна молодь (діти збіднілих дворян, священиків, чиновників нижчих рангів, купців, міщан, селян).

Упродовж 1870-1890 рр. своєю активністю вирізнялись народники.

МОВОЮ ДЖЕРЕЛА

1873 р. Із книги М. Бакуніна «Державність і анархія»

...у російського народу є два елементи, необхідних для соціальної революції... надмірні злидні та зразкове рабство... народ наш глибоко й пристрасно ненавидить державу, всіх її представників... що в такому випадку може зробити наша соціально-революційна молодь? Вона повинна йти в народ. ми віримо в бунтарський шлях і тільки від нього чекаємо порятунку...

1. Яке завдання ідеолог анархізму ставить перед революційною молоддю?

2. Що свідчить про те, що російський селянин готовий до революції?

МОВОЮ ДЖЕРЕЛА

1875 р. Із книги П. Ткачова «У чому має полягати найближча практично досяжна мета революції»

Щоб установити братерство і рівність, треба змінити умови суспільного побуту, знищити всі державні установи, змінити саму природу людини ... здійснити це можуть тільки люди розумово й морально розвинені, тобто меншість ... революціонери намагаються свою силу розумову і моральну за допомогою насильного перевороту перетворити в силу матеріальну...»

1. Який шлях побудови справедливого суспільства проповідував П. Ткачов?

2. Кого він уважав здатним здійснити суспільні перетворення? Чому меншість, на його думку, має право на владу над більшістю?

ПОГЛЯД УЧЕНОГО

«...«Ходіння в народ», «процеси 193-х і 50-и»... розкололи суспільство на два світи: Росію — легальну та «Росію підпільну». Саме з останньою прагнули співробітничати всі чесні інтелігенти: політична опозиційність ставала модною моральною перевагою... У російській революційній традиції були закріплені елементи анархізму, федералізму, панславізму, які й визначили головні риси революційного народництва» (Історія Європи. — Т. 5).

Який вплив на російське суспільство мав рух народників, ідеї панславізму?

У ці ж роки пожвавлюється ліберально-демократичний рух. Його діячі виступали за помірковані конституційні реформи, були далекими від революційних виступів, боролися з революційно-демократичним терором.

У 80-90-ті роки ХІХ ст. розгортається робітничий рух (упродовж 1880-х років відбулося 450 робітничих страйків). Серед робітників найвпливовішою соціал-демократичною доктриною стає марксизм. Характерно, що в Росії марксизм починає користуватися більшою популярністю, ніж у Західній Європі. Першими пропагандистами цієї доктрини стали колишні народники Г. Плеханов, В. Засулич, Л. Дейч, В. Аксельрод, В. Ігнатов. Вони заснували в Женеві у 1883 р. групу «Визволення праці».

ТВОРЦІ СВІТОВОЇ ІСТОРІЇ

Народився в українському містечку Коропі. Захоплювався хімією та ідеями революціонерів-народників. У «пекельній лабораторії» виготовив бомбу, яка стала смертельною для Олександра ІІ. У камері смертників він розробив проект реактивного літального апарата, схему якого надряпав уламком ґудзика на стіні каземату... Можна лише уявити, як би розвивалася техніка, коли б Кибальчич спрямував свій талант у мирне русло. В якому тоді році людина б здійснила політ у космос? В останньому слові на суді він сказав: «Позбавлення людини життя є річ жахлива».

КИБАЛЬЧИЧ Микола Іванович (1853-1881)

МОВОЮ ДЖЕРЕЛА

«Найзначнішим з усіх пережитків і наймогутнішим оплотом усього цього варварства є царське самодержавство. Тому РСДРП ставить своїм найближчим політичним завданням повалення царського самодержавства і заміну його демократичною республікою» (Із програми РСДРП про необхідність повалення самодержавства і встановлення демократичної республіки).

Яке основне завдання ставила перед собою РСДРП? Чому вона робила саме на цьому основний акцент?

ПОГЛЯД УЧЕНОГО

«Найбільше зло урядового і революційного терору полягало у тому, що вони ставали згубною силою для морального здоров’я російського суспільства... вони привчали людей до крові, насилля, знецінювали людське життя. У результаті атрофувалось почуття неповторності людської особисті, що ж тоді говорити про цінність її прав...» (Л. Ляшенко. «Олександр II»).

Які негативні наслідки для моралі суспільства мали урядовий та революційний терор?

Отже, модернізаційні процеси в Росії при незмінності самодержавного устрою сприяли наростанню опозиційності в країні, загостренню внутрішньополітичної ситуації, що проявлялося у зростанні популярності та активізації діяльності радикальних рухів та організацій.

3. Особливості становлення індустріального суспільства в Росії кінця XIX — початку XX ст.

Післяреформений період економічного розвитку Російської імперії відзначений завершенням промислового перевороту (70-80-ті рр. ХІХ ст.), зростанням нових промислових центрів (Лодзь, Юзівка, Іжевськ, Орєхово-Зуєво) та появою нових індустріальних районів (вугільно-металургійний на Донбасі, нафтовий у Баку, текстильний — в Іваново та ін.), збільшенням об’ємів промислового виробництва (виплавка чавуну зросла в 4,5 раза, видобуток вугілля — у 30 разів, нафти — у 754 рази), швидким зростанням мережі залізниць, розвитком внутрішнього та зовнішнього ринків, зростанням населення імперії (майже вдвічі) та зміною його соціальної структури (зростає чисельність підприємців, робітників, з’являється різночинна інтелігенція).

Економічна модернізація Російської імперії

Важливу роль у створенні сприятливих умов для розвитку економіки імперії відіграла реформаторська діяльність міністра фінансів С. Вітте (перехід від паперового грошового обігу на золотий стандарт).

Наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. Росія перетворюється з аграрної в аграрно-індустріальну країну, відбувається процес концентрації виробництва та капіталів, з’являються перші монополії — синдикати (1884 р. — синдикат «Союз рейкових фабрикантів»). Особливістю цього процесу було зростання ролі державного регулювання в економіці країни та проникнення іноземного капіталу Франції, Великої Британії, Бельгії, Німеччини в паливну й металургійну промисловість Півдня Росії.

ТВОРЦІ СВІТОВОЇ ІСТОРІЇ

Після закінчення курсу в Новоросійському університеті зі ступенем кандидата фізико-математичних наук вступив на службу в управління Одеської гілки Південно-Західних залізниць, зробивши блискучу кар’єру: начальник руху, керівник Південно-Західних залізниць, директор департаменту, голова тарифного комітету, міністр шляхів сполучень, міністр фінансів, прем’єр-міністр. Наслідком його реформ було економічне зростання Російської імперії 1890-х рр.

ВІТТЕ Сергій (1849-1915)

Незважаючи на розвинену промисловість, Росія наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. мала вкрай відсталий аграрний сектор, у якому зберігалися значні феодальні пережитки (поміщицьке землеволодіння, сільська громада, кругова порука, викупні платежі, здольщина). Водночас розвиток ринкових відносин сприяв скороченню поміщицького землеволодіння та зростанню земельної власності вихідців із купців і селян, перебудові частиною великих землевласників своїх маєтків на нових капіталістичних засадах, функціонуванню, вкладанню своїх капіталів в акціонерні компанії та промислові підприємства.

Наприкінці XIX ст. у Росії формується аграрний ринок: імперія забезпечувала 50% світового врожаю жита, 25% світового врожаю вівса, перетворившись на одного з головних постачальників світового хлібного ринку, конкуруючи зі США.

ПОГЛЯД УЧЕНОГО

«На кінець ХІХ ст. Росія, залишаючись великою світовою державою, вже стояла десь між Британською імперією, США, Німеччиною, з одного боку, і такими індустріально розвинутими країнами, як Франція, Австро-Угорщина, Італія — з другого боку, поступаючись їм за густотою населення, ступенем урбанізації, рівнем освіченості й розміром національного прибутку. Для пореформеної Росії було характерним перетворення її з аграрної в аграрно-індустріальну країну при збереженні багатоукладності економіки. ...Збереження станового устрою, самодержавної влади, відсутність елементарних громадянських прав і свобод, гострий конфлікт між інтелігенцією та владою — все це створювало конфліктну ситуацію. І якщо ХІХ ст. порівнювали з «пожежею без полум’я», то ХХ ст. загрожувало Росії уже повномасштабною пожежею...» (Історія Європи. — Т. 5).

Які особливості соціально-економічного розвитку та політичного життя вирізняють Росію?

Отже, пореформена модернізація сприяла перетворенню Російської імперії з аграрної на аграрно-індустріальну країну, в якій наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. відбувалось формування індустріального суспільства, але панувала середньовічно-патріархальна свідомість, затиснута клубком найгостріших соціальних протиріч, що загрожували вилитись у революцію.

4. Зовнішня та колоніальна політика Російської імперії

У другій половині ХІХ — на початку ХХ ст. Російська імперія активізувала свої зусилля, спрямовані на посилення участі в боротьбі за переділ світу. Її зовнішня політика вирізнялась прагненням внутрішнього розширення (у Європі — на Балканах і Кавказі, на Далекому Сході та в Середній Азії), а не завоювання зовнішніх колоній та суперечливістю у виборі союзників у Європі.

МОВОЮ ДЖЕРЕЛА

1860 р. Із листа графа М. Муравйова-Амурського до міністра закордонних справ князя о. Горчакова. Маю приємну нагоду привітати з політичною перемогою: трактати Тянь-Цзінський і Айгунський підтверджені й доповнені... тепер ми законно володіємо Уссурійським краєм і південними портами, здобули право сухопутної торгівлі з Кяхтою і заснування консульств в Урзі й Кашгарі. Усе це без пролиття російської крові, наполегливістю нашого посланця, а дружба з Китаєм скріплена більше, ніж раніше.

1866 р. Із доповідної записки підполковника Генерального штабу губернаторові Туркестану. Для Росії необхідно: 1) установити своє панування на берегах Аму-Дар’ї; 2) не допустити встановлення в Бухарі впливової будь-якої іншої європейської держави; 3) розвинути нашу торгівлю; 4) зменшити вплив британців та іноземців на політику Середньої Азії.

1. Які переваги надавало Росії підписання договорів із Китаєм?

2. Які методи в просуванні російських інтересів на Далекому Сході вітає адресант?

3. Які пункти свідчать про економічні інтереси росіян у Середній Азії?

ПОГЛЯД УЧЕНОГО

«Укладання російсько-французького союзу остаточно призвело до виходу Росії з міжнародної ізоляції, у якій вона перебувала з часів розвалу Віденської системи, поразки в Кримській війні...» (А. Ревякін. «Історія міжнародних відносин в Новий час»).

Які наслідки мало укладання російсько-французької угоди?

Таким чином, розширяючи свої колоніальні володіння, наприкінці XIX ст. Росія втягувалася у той вузол міждержавних протиріч, що на початку XX ст. призвів до Першої світової війни.

5. Революція 1905—1907 рр. Столипінська модернізація

Події російсько-японської війни сприяли наростанню революційної кризи в Російській імперії. Протиріччя між прискореним індустріальним розвитком та феодальними пережитками, невирішеність аграрного та національного питань, самодержавний устрій стали причинами першої демократичної революції в Росії (1905-1907 рр.), приводом до якої були події «кривавої неділі» 9 січня 1905 р. (розстріл мирної демонстрації у Петербурзі). У революційну боротьбу включились всі верстви населення імперії. Найбільшими подіями революції стали: повстання моряків панцерника «Потьомкін» (червень 1905 р.), Всеросійський загальний страйк, у якому взяло участь 2 млн осіб (жовтень 1905 р.), виступ саперів у Києві (листопад 1905 р.), збройне повстання у Москві (грудень 1905 р.), масштабні селянські виступи («Сорочинська трагедія» (грудень 1905 — січень 1906 рр.) та «Вихвостівська трагедія» (жовтень 1905 р.). І хоча революцію було придушено, царський уряд змушений був дарувати конституційні права та свободи, дозволити формування представницького законодавчого органу — Державної думи (Маніфест 17 жовтня 1905 р.) та провести аграрну реформу (1906 р.), відому як Столипінська. Нею ліквідовувались борги за викупні платежі (1861 р.) та сільська громада, селяни отримали право на власне індивідуальне приватне землеволодіння (хутір, відруб), держава кредитувала переселення селян до Сибіру та на Далекий Схід.

Таким чином, реформування Російської імперії в 60-80-х рр. ХІХ ст., капіталістична модернізація її економіки сприяли подальшому політичному та економічному розвитку, перетворенню країни з аграрної в аграрно-індустріальну. Протиріччя соціально-економічного розвитку, непослідовність реформ та їх незавершеність в умовах незмінного самодержавного політичного устрою стали причинами зростання впливів радикальних політичних рухів та партій. Натомість правляча еліта, реформуючи соціальні та економічні сфери життя суспільства, усіляко опиралася проведенню політичних реформ, що ще більше загострювало протистояння між суспільством та владою. Загострення внутрішньополітичної боротьби не заважало Росії в останній третині ХІХ ст. проводити активну зовнішню політику, що розширювала її колоніальні володіння та сприяла прискореному економічному розвитку. Революція 1905-1907 рр., Столипінська модернізація (1906-1911 рр.) були спробами розв’язати основні протиріччя суспільного розвитку та зробити важливий крок у перетворенні Російської імперії у конституційну монархію.

ПОМІРКУЙТЕ

1. Визначте основні риси соціально-економічного розвитку Росії наприкінці ХІХ ст.

2. У чому виявилась суперечливість та непослідовність «доби реформ»?

3. Чому епоху Олександра ІІІ називають «добою православного консерватизму»?

4. Яким чином соціально-економічний розвиток, особливості політичного устрою впливали на суспільні рухи у Росії?

5. Які наслідки мали революція 1905-1907 рр. та Столипінська модернізація 1906-1911 рр.?

6. Визначте етапи колоніальної експансії Росії у другій половині ХІХ — на початку ХХ ст.

ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ

Інтелігенція — соціальна верства суспільства, професійно зайнята розумовою (здебільшого складною, висококваліфікованою, творчою) працею, розвитком і поширенням культури в суспільстві.

Народництво — ідеологія руху різночинної інтелігенції у другій половині ХІХ ст., що сповідувала соціалістичні ідеї.

Різночинці — недворянська інтелігенція.

ОСНОВНІ ДАТИ

19 лютого 1861 р. — скасування кріпосного права в Росії.

1864—1880 рр. — доба «великих реформ» у Росії.

1905—1907 рр. — перша демократична революція в Росії.

1906—1911 рр. — Столипінська модернізація в Росії.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно