§23 АВСТРО-УГОРЩИНА — ДУАЛІСТИЧНА МОНАРХІЯ

1. Розкрийте особливості промислового перевороту в Австрійській імперії.

2. Як розвивався національний рух народів Австрійської імперії в першій половині ХІХ ст.?

3. Які причини, результати та наслідки «весни народів» в Австрійській імперії?

1. Австро-угорський компроміс. Утворення дуалістичної монархії. Державно-політичний устрій

Наприкінці 50-х років ХІХ ст. політичний режим, який був установлений в Австрійській імперії після революції 1848-1849 рр., переживав кризу. Вона була обумовлена внутрішньополітичними й зовнішньополітичними чинниками.

У цих умовах імператор Франц Йосиф (1867—1916) погодився на політичні реформи. Вони були спрямовані на досягнення компромісу між німцями (австрійцями) й угорцями. У лютому 1867 р. було затверджено конституцію Австрії та відновлено конституцію Угорщини (існувала до 1848 р.) й сформовано новий уряд. За «угодою між королем і угорською нацією» («Аусгляйхом») Австрійська імперія перетворювалась на дуалістичну монархію — Австро-Угорщину — у складі двох частин: «Цислейтанія» (Австрія, Чехія, Моравія, Сілезія, Грац, Істрія, Трієст, Далмація, Буковина, Галичина і Крайна) і «Транслейтанія» (Угорщина, Трансільванія, Фіуме, Хорвато-Славонія (отримала автономію у 1867 р.)). Угорщина отримала політичну та адміністративну автономію, власний уряд і парламент — сейм. На чолі Австро-Угорської імперії стояв австрійський імператор із династії Габсбургів, який одночасно був королем Угорщини. Формально його влада була обмежена рейхсратом в Австрії та сеймом в Угорщині. За австрійською конституцією рейхсрат — двопалатний парламент (Палата панів і Палата депутатів, усього 525 депутатів). До Палати панів, крім спадкових членів, імператор міг призначати пожиттєвих членів. Ними, зокрема, були митрополит Андрей Шептицький та письменник Василь Стефаник. Палата депутатів формувалася за результатами виборів від окремих провінцій. Виборче право було обмежене майновим і віковим цензом та куріальною системою. У 1907 р. було запроваджено загальне виборче право, ліквідовано куріальну систему виборів.

ТВОРЦІ СВІТОВОЇ ІСТОРІЇ

Управляв країною майже 70 років. Його правління почалося в розпал революції і закінчилося в ході світової війни. За все своє життя він не виграв жодної війни, навіть «свою» внутрішню, угорську, кампанію 1849 р. за нього виграв його брат Микола I. За його правління імперія втратила найбагатші італійські володіння (Ломбардію та Венецію), придбавши лише бідну Боснію і Герцеговину. Він був, за словами Франца Верфеля, «сірою особистістю» без пристрастей і «без властивостей». Біографи зафіксували лише один вислів, який можна прийняти як ознаку іронії чи жарт: «Прощай, моя молодосте!» — сказав Франц Йосиф, зійшовши на трон королів Угорщини в червні 1867 р.

ФРАНЦ ЙОСИФ (1830-1916)

В обох частинах держави були проголошені демократичні свободи (свобода совісті, слова, зібрань, спілок і петицій), рівність усіх громадян перед законом, принцип поділу влади, свобода пересування і вибору місця проживання, недоторканність приватної власності й таємниця листування. Уряди Австрії та Угорщини стали відповідальними перед своїми парламентами.

Підписавши дуалістичну угоду, Угорщина набула внутрішню самостійність (встановлено конституційний лад із Державними зборами (парламентом) та підзвітним їм урядом), політичне рівноправ’я з Австрією з можливістю правлячої угорської верхівки впливати на зовнішньополітичний курс Габсбурзької монархії; відновила територіальну цілісність королівства в його історичних кордонах.

Важливу роль у внутрішньополітичному житті відігравала армія, яка стала привілейованою частиною суспільства.

Особливостями суспільно-політичного розвитку Австро-Угорщини останньої третини ХІХ ст. були: а) відсутність заморських володінь, оскільки всі її землі знаходилися у центрі й на сході Європи; б) багатонаціональний характер державного устрою, що поєднував елементи централізованої та федеративної монархії; в) наростання національно-визвольного руху народів імперії, що сприяло зростанню їх національної свідомості та активізації боротьби за самостійне державне життя.

МОВОЮ ДЖЕРЕЛА

Закон про загальне, рівне, пряме, таємне виборче право в Австрії 26 січня 1907 р. Виборчим правом користуються всі особи чоловічої статі, що досягли 24 років, мають австрійське громадянство, не втратили права голосу і проживають у межах однієї з громад не менше одного року до дня виборів. Правом бути обраним володіє кожна особа чоловічої статі, що має австрійське громадянство принаймні три роки, яка досягла 30 років і не втратила права голосу...

Які категорії населення були позбавлені виборчого права?

ОЧИМА СУЧАСНИКА

«...оглядаючи хід історичний абсолютної держави, треба придивитися до осіб-верховодів, їх змагань та ідеалів, бо вони дають нам не раз добрий ключ до розуміння змагань та ідеалів цілої епохи» (І. Франко. «Нарис історії Австрії від р. 1840 до 1890»).

Доведіть або спростуйте справедливість погляду І. Франка.

ПОГЛЯД УЧЕНОГО

«До 1878 р. противники дуалізму в Австрії змушені були визнати чинність нових конституцій, в Угорщині — визнати їх без вагань: дуалізм укріплюється. Упродовж 1879-1896 рр. у результаті зміни урядової системи в Австрії роль Угорщини зростає, але дуалізм продовжує функціонувати без змін» (Е. Лавісс, А. Рамбо. «Історія ХІХ століття»).

Які етапи у своєму розвитку пройшла дуалістична монархія?

Отже, австро-угорський компроміс, створивши для обох частин монархії конституційну ліберальну форму правління, забезпечив збереження для Габсбурзької монархії статусу великої держави, посприяв бурхливому економічному розвитку й модернізації усіх сторін суспільного життя. Покінчивши з режимом абсолютизму, компроміс не усунув чинників дестабілізуючих (збереження сильної влади імператора, врівноважуюча роль парламентських структур, нерівноправне політико-правове становище національних меншин імперії), що в умовах поразки Австро-Угорщини у Першій світовій війні спричинило розпад імперії у 1918 р.

2. Соціально-економічний розвиток

Друга половина XIX — початок XX ст. — це часи модернізації в Австро-Угорщині.

Незважаючи на прискорені темпи розвитку, Австро-Угорщина залишалась аграрно-індустріальною європейською країною середнього рівня розвитку (питома вага аграрного сектора складала 56%, промисловості — 24%). У державі переважала дрібна й середня промисловість. Більшість населення була зайнята у сільському й лісовому господарстві (понад 11 млн осіб).

Панування великого феодального землеволодіння в аграрному секторі, де здебільшого використовувалася ручна праця наймитів, обумовлювало низький рівень розвитку сільського господарства. В Угорщині, Хорватії, Галичині, Трансільванії близько третини оброблюваної землі належало великим поміщикам, які мали понад 10 тис. га кожний. Промисловість і сільське господарство працювали на потреби власного ринку.

Торгівля між внутрішніми територіями отримала суттєвий поштовх після ліквідації у другій половині XIX ст. митних зборів. Виробники з різних частин Австро-Угорщини освоювали перспективні ринки Цислейтанії та Транслейтанії. Імпорт, як і експорт товарів, був незначним.

Негативно впливав на темпи економічного зростання бюрократизм, корумпованість чиновників. У країні налічувалося до мільйона чиновників — удвічі більше, ніж робітників.

І хоча прискорення економічного розвитку наприкінці XIX — на початку XX ст. дещо посприяло поліпшенню добробуту населення, рівень життя більшості підданих Австро-Угорської імперії все одно залишався нижчим, ніж у передових країнах світу. Різним рівень життя був у центральних провінціях імперії та на її національних околицях.

ПОГЛЯД УЧЕНОГО

«Дуалізм урятував імперію Габсбургів, продовживши її існування. Але прискорена модернізація, якій посприяв дуалізм, імперіалізм із його проявами (загострення соціальних і національних конфліктів) породили складні проблеми, розв’язати які можливо було лише шляхом докорінних структурних реформ. Лише пошук альтернативи дуалізму міг забезпечити подальшу життєздатність імперії Габсбургів» (Історія Європи. — Т. 5).

У чому полягає історичне значення дуалізму? Які суперечності він породив?

Отже, економіку Австро-Угорщини наприкінці XIX — на початку XX ст. характеризували низькі темпи розвитку промисловості, відстале сільське господарство, нерівномірність економічного розвитку окремих регіонів, орієнтація на самозабезпечення. Разом із тим, капіталістична модернізація економіки, деяке її зростання в національних окраїнах посилювало національні протиріччя. Австро-Угорщина за рівнем соціально-економічного розвитку відставала від передових країн Європи. Тому національний рух в Австро-Угорщині став визначальною рисою політичного життя імперії.

3. Національний рух

Австро-угорська угода 1867 р. не вирішила усіх протиріч багатонаціональної імперії, в якій проживало понад 25 націй та народностей. Серед них: австрійці (23,5% населення), угорці (19,1%), чехи та словаки (16,5%), серби й хорвати (16,5%), поляки (10%), українці (8%), румуни (6,5%), словенці, італійці, німці та інші народи. Жоден із її народів не мав чисельної переваги над іншими. Так звані «пануючі» нації на межі століть, навіть разом узяті, не складали і його половини. Але у своїх частинах імперії і німці, й угорці переважали за чисельністю інші народи, з тією різницею, що перші у своїй частині складали лише третину населення, а другі майже половину. В Угорщині проживала значна кількість німців, що займали друге після румунів місце серед національностей королівства. Інші дев’ять націй можна кваліфікувати як «напівпривілейовані» (чехи, поляки, хорвати, італійці Примор’я) і «непривілейовані» (українці, румуни, словаки, хорвати, словенці, тірольські італійці, євреї). Тому весь період дуалізму — неухильне наростання національних рухів. Вони мали на меті створення власних незалежних держав. Цей рух очолювали культурно-освітні товариства: «Матице школьська» (чеські землі), «Матице словенська» (Словенія), «Національна ліга» (італійські землі), «Народний дім» (Галичина) та ін.

Австро-угорською угодою були незадоволені Чехія і Хорватія. У 1868 р. вдалося досягти угорсько-хорватської угоди, що гарантувала автономію Хорватії у складі Угорського королівства. Проте хорватські радикали не припинили антиурядових виступів і вимог федералізації імперії. Однак із Чехією домовитися не вдалося (проект перетворення імперії в триєдину монархію («Фундаментальні статті» Гогенварта) не був реалізований). Її представники подали у рейхсрат декларацію, в якій вимагали надання Чехії, Моравії та Сілезії (так званим землям корони Святого Вацлава) прав, аналогічних угорським. І австрійський уряд був змушений піти на деякі поступки (дозвіл уживання чеської мови в адміністрації та шкільництві (1880 р.), «мовні укази» (1897 р.) про зрівняння у правах німецької та чеської мов, поділ Празького університету на чеський і німецький (1881 р.) та інше). Однак повністю вирішити всі протиріччя не вдалося.

Великим успіхом австрійського уряду стало досягнення компромісу з польською елітою Галичини, у результаті якого у 1868 р. ця провінція отримала досить широку автономію. Польський національний рух удалося втримати в конституційному полі. Проте українці Галичини залишались безправними та пригнобленими підданими імперії.

Одним із явищ національного життя Австро-Угорщини наприкінці ХІХ ст. стала поява політичного антисемітизму та його антиподу — ідеології сіонізму. Виникнення було обумовлено зростанням міграції євреїв у межах імперії, їхньої ролі в економіці й суспільному житті. Але єврейська спільнота була соціально та ідеологічно розколота: єврею — банкіру і лихвареві протистояв єврей — ремісник чи робітник, що сповідував антикапіталістичні ідеї і брав активну участь у соціалістичному русі. Поряд із цим у суспільній думці продовжувало панувати переконання, що саме джерелом усіх бід народів держави є «єврей-христопродавець». Такий стан речей поставив перед євреями імперії дилему: або повністю асимілюватись, або знову, через тисячоліття, заснувати власний «єврейський дім». Цю дилему вирішив по-своєму Теодор Герцль. Закликав своїх співвітчизників вирушити «на незабутню любу батьківщину» і заснувати там «нову національну єврейську державу». Він організовує перший Всесвітній єврейський конгрес, який започаткував всесвітній сіоністський рух.

МОВОЮ ДЖЕРЕЛА

«Жодна з націй не повинна вивищуватися над іншою, навпаки, усі вони мусять визнати єдність Австрії, а їхні представники — приїхати до райхсрату» (Із заяви міністра-призедента Е. Таффе).

Які засади державного життя проголошувались австрійським державцем?

ОЧИМА СУЧАСНИКА

«...у Галицькому намісництві, як і в повітових староствах Галичини, становище українців є прямо безвихідне... Польські чиновники знають із досвіду, що за всі беззаконня на шкоду українцям вони не тільки не будуть покарані, а, навпаки, за це чекає їх ще похвала» (Із виступу українського депутата С. Дністрянського в грудні 1912 р.).

Яким було становище українців в Австро-Угорщині?

Отже, наприкінці XIX — на початку XX ст. була характерна активізація національно-визвольних рухів народів Південно-Східної і Центральної Європи, що не оминула й Австро-Угорщини.

4. Зовнішня політика Австро-Угорської імперії

Зовнішня політика Австро-Угорщини визначалася «спорідненістю» великих груп слов’ян, румунів і навіть німців імперії з сусідніми державами та необхідністю передбачати можливі наслідки дій своєї дипломатії для імперії. Після поразок у війнах із Німеччиною та Італією зовнішня політика Австро-Угорської імперії була спрямована переважно на Балкани та укладання воєнно-політичних союзів.

На початку ХХ ст. Австро-Угорщина захопила Боснію та Герцеговину, що зумовило зростання напруженості у відносинах із Сербією, наростання конфлікту з Росією.

МОВОЮ ДЖЕРЕЛА

Лист спадкоємця престолу Франца Фердинанда міністрові закордонних справ із приводу анексії Боснії і Герцеговини 6 серпня 1908 р.

Якщо подібна анексія буде визнана абсолютно необхідною, то я можу її тільки схвалити, за умови, що ці провінції як імперська земля будуть оголошені власністю обох частин монархії. Якщо ж Угорщина претендуватиме на їх приєднання... то цього абсолютно не можна допускати, краще взагалі не здійснювати анексію, а зберегти існуюче становище... На моє переконання, такі речі може дозволити собі лише сильна, згуртована держава, а оскільки ми, через боротьбу між двома половинами імперії... не є ні сильними, ні згуртованими, то я б краще зачекав.

1. Які застереження робить міністрові спадкоємець трону?

2. Про які проблеми дуалістичної монархії говорить автор листа?

ПОГЛЯД УЧЕНОГО

«Неначе старий дід, що дедалі більше знесилювався, Габсбурзька монархія шукала шляхів оновлення, всіляко намагаючись продемонструвати свою дорослість і зрілість. Прагнення до дії виявили люди, які вірили, що «австрійська місія» підвищить культурний рівень та моральні життєві норми; поштовху до дій вимагали соціалісти, виступаючи за створення профспілок та земельну реформу; німецькі націоналісти, що намагалися відновити німецький дух монархії... у війні вбачали ліки проти слабкості імперії» (А. Тейлор. «Габсбурзька монархія 1809—1918 рр. Історія Австрійської імперії та Австро-Угорщини»).

Як змінювались суспільні настрої у ставленні до можливої війни?

Отже, загострення відносин на Балканах стало підґрунтям, на якому розгорталася липнева криза 1914 р., пов’язана з убивством 28 червня сербським націоналістом Г. Принципом спадкоємця австрійського престолу Франца Фердинанда. Ця подія стала приводом до розв’язання Першої світової війни.

ПОМІРКУЙТЕ

1. Визначте особливості соціально-економічного життя Австро-Угорщини.

2. Які нові риси і явища характеризують національний рух в Австро-Угорщині?

3. Доведіть, що зовнішня політика Австро-Угорщини характеризувалася агресивністю.

4. Визначте етапи утворення Троїстого союзу.

ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ

Дуалістична монархія (від лат. Dualis — подвійний) — вид конституційної монархії; перехідна форма від абсолютної монархії до парламентської; влада монарха обмежена конституцією, але він зберігає широкі владні повноваження; уряд несе подвійну відповідальність перед монархом і парламентом.

ОСНОВНІ ДАТИ

1867 р. — утворення Австро-Угорської імперії.

1882 р. — утворення «Троїстого союзу».

1907 р. — запровадження в Австро-Угорщині загального виборчого права.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно