§ 12. Основні тенденції соціально-економічного та політичного розвитку світу в останній третині XIX — на початку XX ст.

• Якими були основні пріоритети політичного й суспільного життя країн Європи в другій половині XVII—XVIII ст.?

1. Прискорення економічного, технічного й інтелектуального прогресу

В останній третині XIX ст. темпи змін суттєво пришвидшилися, активно впроваджувались у виробництво відкриття в галузі науки й техніки, оскільки машинна індустрія потребувала безперервного технологічного оновлення.

Досягнення науки й техніки в цей період були грандіозними, вони означали перехід до нового, другого, етапу науково-технічного прогресу (XIX — середина XX ст.), етапу, що заклав підвалини індустріальної цивілізації (див. табл.).

У текстильній промисловості наприкінці XIX ст. з’явився автоматичний ткацький верстат. У сфері пошиття одягу та взуття, поліграфії відбувалася автоматизація виробництва. У консервному й сірниковому виробництвах впроваджено потокову систему. Важливу роль у розвитку машинобудування відіграло винайдення конвеєра, завдяки якому стрімко зросли темпи складання автомобілів, що здешевило виробництво й зробило їх доступнішими. Загалом потокове виробництво змінило характер заводського обладнання: відтоді деталі в машинобудуванні (гвинти, шайби, болти) виготовляють за допомогою спеціалізованих верстатів.

Наукові відкриття й технічні досягнення зумовили появу нових галузей виробництва — хімічної, електротехнічної та ін. Створювалася обчислювальна техніка, з’явилося виробництво синтетичних матеріалів. Ці досягнення стали основою виробництва в наступному XX ст. Унаслідок індустріальної революції у виробництві почали більше використовувати природні й нові хімічні ресурси, зокрема легкі метали, нові сплави й синтетичні матеріали (наприклад, пластмаси), а також нові джерела енергії. Водночас з’явилися розробки нового обладнання та інструментів, що сприяло появі автоматизованих фабрик.

Зазнало змін і право власності на засоби виробництва. Олігархічна власність, характерна для промисловості в першій половині XIX ст., поступилася місцем ширшому розподілу власності шляхом придбання окремими людьми, страховими компаніями й іншими установами акцій заводів і фабрик, залізниць тощо.

2. Монополізація економіки

Швидкими темпами відбулася концентрація капіталу й виробництва, створювалися монополії різного типу. Індустріальні методи виробництва сприяли зосередженню капіталу й розширенню підприємств. Заводи й фабрики об’єднувалися у великі промислові групи, між якими виникала конкуренція, що зумовлювало подальший розвиток засобів виробництва й підвищення продуктивності праці.

На початковому етапі створювалися великі компанії — фірми й корпорації, з яких потім організовували картелі й синдикати, трести та концерни. Поява таких об’єднань у 70-80-х роках XIX ст. сприяла збільшенню пропозицій на товари й послуги. Почав формуватися монопольний ринок: картелі й синдикати отримали більшу частину ринку збуту, а трести й концерни — значну частину виробництва. Завдяки зовнішній торгівлі трести й концерни встановлювали монопольні ціни на товари. Водночас монополії нещадно критикували за їхні прагнення до надмірної наживи.

Першими великими трестами були американські «Форд мотор компані» і сталевий гігант «Юнайтед Стейтс стіл корпорейшн». В Україні на початку XX ст. також виникли монополістичні об’єднання: синдикат цукрозаводчиків, «Продвагон», «Трубопродаж», «Продвугілля» та ін. Станом на 1914 р. таких об’єднань в Україні було майже три сотні.

Характерною ознакою індустріального суспільства стала поява міжнародних монополій і транснаціональних корпорацій, які в гострій конкурентній боротьбі ділили між собою виробництво товарів і світові ринки збуту.

Монополія — підприємство, об’єднання чи господарське товариство, що займає панівне становище на ринку.

Інша характерна ознака другої половини XIX — початку XX ст. — бурхливий розвиток міжнародної торгівлі. Наприкінці XIX ст. активізувалася торгівля з континентальними державами й колоніями, які відставали від метрополій за рівнем розвитку. Наприклад, поки Англія монополізувала на світовому ринку збут певних важливих товарів, колоніальне питання не дуже її непокоїло. Коли ж після 1870 р. з’явилися країни-конкуренти (Німеччина, США та Бельгія), які швидко розвивалися й навіть почали завойовувати внутрішній ринок Англії, проблема ринків збуту загострилася. Необхідно було шукати нові ринки в неосвоєних країнах (переважно в тропіках), населення яких потребувало англійських товарів і було готове їх придбати.

У той час, коли конкуренти захоплювали території, щоб вивозити звідти сировину й збувати туди товари, перед Великою Британією постала загроза втрати цих територій для своєї торгівлі. За допомогою дипломатії та зброї вона змушувала власників нових ринків вести справи з англійцями.

Обсяги міжнародної торгівлі з 1891 до 1910 р. зросли в півтора раза. Зміцнення й розширення міжнародних економічних зв’язків сприяло формуванню світового господарства. Важливою ланкою цієї системи були біржі великих міст світу, які щорічно реєстрували зміни світових цін, зумовлені коливанням світового попиту й пропозиції. Активізувався світовий рух не тільки товарів (міжнародна торгівля), а й робочої сили та капіталу.

Концентрація (тобто зосередження, збільшення) виробництва — основа створення монополій у виробництві, а централізація капіталів монополії банків. Початок XX ст. — це період активного об’єднання банківського й промислового капіталів. Концентрація виробництва потребувала централізації капіталу. З одного боку, без вільного обігу капіталу й додаткових капіталовкладень неможлива розбудова нових галузей, а з іншого — дрібні власники капіталів були неспроможні фінансувати великі проекти. Централізація капіталу сприяла реформуванню банківської справи, появі великих фінансових груп, що згодом зумовило утворення фінансового капіталу, який інвестували у нові й оновлювані галузі промисловості. Наступним кроком стало злиття фінансового й промислового капіталів, поява позичкового капіталу.

Банки, які раніше були скромними посередниками, на початку XX ст. перетворилися на монополістів, що розпоряджалися майже всім грошовим капіталом, а також значною частиною засобів виробництва й джерел сировини у своїй країні та за кордоном. Контроль за господарським життям країни опинився в руках фінансової олігархії; основні матеріальні цінності зосередилися в руках невеликої групи — власників великого капіталу.

Американська карикатура, що зображує монополії як «убивць США». 1899 р.

Поступово роль банків в економіці змінилася — з пасивного посередника в здійсненні платежів банк перетворився на активного учасника виробництва й торгівлі. Частину грошей банки вкладали в промисловість та інші галузі економіки. Особливо інтенсивно цей процес проходив у США, де банки, фінансуючи компанії, установлювали над ними контроль завдяки скуповуванню акцій, уключали своїх представників у правління трестів, а подеколи й утворювали нові трести. Спостерігався і зворотний процес — промисловці часто ставали банкірами. У процесі посилення фінансового капіталу з найвпливовіших банкірів і підприємців сформувалася фінансова олігархія.

У XIX ст. зросла кількість міст (процес урбанізації), змінився характер їх забудови. Якщо в 1750 р. в Англії існувало тільки два міста з населенням понад 50 тис. осіб, то в 1831 р. їх було вже вісім. До кінця XIX ст. міське населення становило дві третини всього населення країни. У Франції з 1780 до 1870 р. міське населення зросло в півтора раза й становило третину населення країни. У США урбанізація активізувалася в період індустріального піднесення в 1860-1870-х роках. Загалом на початку XIX ст. міське населення становило 3 %, а до кінця століття — понад 13 % населення планети.

3. Зростання ролі держави в суспільному житті

У другій третині XIX — на початку XX ст. зазнали змін політичні теорії: замість панівної в період індустріальної революції ідеї про невтручання держави в справи індустрії й бізнесу поширилася думка про необхідність такого втручання з метою недопущення криз, банкрутств тощо. Важливими завданнями держави в цей період були: забезпечення чесної конкуренції, утримання пошти, портів, транспортних засобів. Держава також почала втручатися в питання тривалості робочого дня, розміру заробітної плати робітників. Зросла роль держави і як підприємця, продавця, покупця, кредитора, організатора економіки. Розпочалося будівництво державних підприємств, створення спільних з приватним капіталом компаній, фінансування освіти, науки, культури, охорони здоров’я. Держава перестала бути пасивним «нічним сторожем» і перебрала на себе значну частину повноважень і відповідальності.

4. Зміни в соціальній структурі суспільства

Крім технічних та економічних, індустріальна революція також мала глибокі соціальні й політичні наслідки. Збільшилася кількість найманих працівників, причому не лише на виробництві, а й у будівництві, на транспорті, у сільському господарстві, сфері послуг. Зросла продуктивність праці (у 1900-1913 рр. у промисловості на 40 %); частка промислового виробництва перевищила частку виробництва сільськогосподарської продукції.

Клас найманих працівників змінився не тільки кількісно, а і якісно. Зросла частка фабрично-заводських робітників. Якщо в 70-80-х роках XIX ст. найчисленнішим загоном промислових робітників були працівники текстильної промисловості, то на початку XX ст. ситуація змінилася: найчисленнішим загоном робітничого класу стали машинобудівники, металурги й залізничники.

Становище індустріальних робітників у той час було важким. Тривалість робочого дня сягала 14-16 годин, умови праці й побуту були тяжкими, а заробітна плата низькою, широко використовувалися жіноча й дитяча праця. У першій половині XIX ст. в Англії понад половину зайнятих у промисловості становили жінки й діти. Особливо тяжко жилося в період економічних криз, які зазвичай охоплювали всю промисловість і сільське господарство та впливали на економіку багатьох країн. Кризи призводили до закриття підприємств, зростання безробіття, падіння заробітної плати й життєвого рівня населення.

Усе ж загальний рівень життя всіх верств населення поволі підвищувався. Підприємці змушені були збільшувати заробітну плату й скорочувати тривалість робочого дня. Разом з появою масових робітничих професій в індустріально розвинених центрах зросла кількість інтелігенції та, що особливо важливо, дрібних і середніх власників — основи суспільства.

5. Зростання чисельності населення, підвищення його культурного рівня. Міграційні процеси

Населення планети зростало швидкими темпами. У середині XVIII ст. воно становило майже 800 млн, а на початок XIX ст. сягнуло 1 млрд осіб. Поліпшення гігієни й санітарії знизило рівень захворюваності, а розширення торгівлі продуктами харчування зробило раціон людей поживнішим. Скорочувалася смертність, а тривалість життя зростала. У XIX ст. збільшення населення відбулося переважно в розвинених країнах Європи й Північної Америки, у Японії, Австралії та Новій Зеландії. Так, у Європі між 1800 і 1900 рр. населення зросло більше ніж удвічі, а чисельність населення в Північній Америці (насамперед завдяки міграції з Європи й Африки) — у 12 разів!

З початку XIX ст. майже в усіх країнах Європи регулярно проводилися переписи населення, що засвідчили його зростання: у Європі зі 175 млн жителів у 1800 р. до 450 млн у 1914 р. Чисельність населення збільшилась у всіх країнах (за винятком Ірландії, де внаслідок голоду, спричиненого втратою врожаю картоплі, померло 1 млн людей).

Зростання населення з 1800 по 1900 р.

Європейське населення збільшувалося також завдяки досягненням природничих і медичних наук, запровадженню в побут санітарно-гігієнічних норм і правил, що допомагало протистояти епідеміям та інфекційним захворюванням. Збереженню здоров’я сприяли й заходи, спрямовані на поліпшення умов життя. Зокрема, у 60-х роках XIX ст. в Парижі зруйнували цілі квартали старої забудови й спорудили на цьому місці нові проспекти й сучасні будівлі.

Якщо на початку XIX ст. чверть населення розвинених країн світу проживала в Європі, Японії та Північній Америці, то на початку XX ст. — лише третина. Населення менш розвинених країн Африки, Азії (за винятком Японії), Латинської Америки й країн Карибського басейну зростало повільніше, однак воно й так становило більшу частину людства. В Азії чисельно переважав Китай, населення якого на початку XIX ст. сягало 62 % світового населення, в Африці проживало 11 %, у країнах Латинської Америки та Карибського басейну — 2 % населення планети.

На зручних для землеробства територіях (чверть суходолу) проживало до 9/10 населення світу, яке займалося переважно сільським господарством. Міські ж жителі на початку століття становили лише десяту частину населення. Однак із часом завдяки промисловому розвитку їхня кількість стрімко збільшилася.

Через зростання населення на Європейському континенті майже 50 млн людей з 1850 до 1914 р. виїхали до інших країн, зокрема до США та колоній. У результаті переміщення такої величезної кількості населення на нових землях активно поширювалися мови, культура й уклад життя європейських націй.

Міграційні процеси не оминули й Україну. Тільки за перше десятиліття XX ст. з Галичини й Буковини до Америки емігрувало майже 300 тис. селян.

Значний вплив на розвиток суспільства наприкінці XIX — на початку XX ст. мали не тільки науково-технічні досягнення, зокрема розвиток фундаментальних наук, а й удосконалення освіти, збільшення обсягів книгодрукування, поширення періодичної преси.

• Порівняйте темпи зростання населення на різних континентах. На яких континентах і з яких, на Вашу думку, причин спостерігалося найбільше зростання населення?

Населення світу

6. Завершення формування індустріального суспільства в розвинених країнах світу

Завершення тривалого й складного періоду створення високотехнологічної промисловості, утвердження вільної конкуренції, перетворення промисловості на провідну галузь економіки, процеси монополізації, наповнення ринку якісними й дешевими товарами фабрично-заводського виробництва, зростання міст і збільшення чисельності населення, вільне переміщення мільйонів людей країнами й континентами в пошуках кращої долі, формування основних соціальних груп (підприємців і найманих робітників, а також середнього класу), боротьба жінок за надання їм рівних із чоловіками прав — усі ці й інші явища останньої третини XIX — початку XX ст. свідчили про те, що формування індустріального суспільства в розвинених країнах світу в основному завершилося.

Друга третина XIX — початок XX ст. — завершення формування індустріального суспільства.

1. Охарактеризуйте основні ознаки соціально-економічного розвитку провідних країн світу в останній третині XIX — на початку XX ст.

2. Використовуючи схему «Типи монополістичних об’єднань» (с. 110), розкрийте зміст історичних понять «монополія», «трест», «синдикат», «картель», «концерн».

3. Як змінювалася роль держави в суспільному житті? Що, на Вашу думку, доцільніше: коли держава відіграє активну роль чи, навпаки, тільки спостерігає за подіями? Можливо, Ви маєте інший варіант відповіді?

4. Як індустріальна революція та її наслідки позначилися на соціальній структурі суспільства? Які соціальні групи й чому стали визначальними в індустріальному суспільстві?

5. Використовуючи діаграми (с. 112-113), охарактеризуйте зростання населення таміграційні процеси у світі.

6. Які події, явища й ознаки свідчили про завершення формування індустріального суспільства?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно