Матеріал до практичного заняття 3

Еволюція європейського соціалістичного руху: від радикальних до поміркованих форм і легальної парламентської діяльності

І. Марксизм як утопія

• Базова інформація

Утопічні соціалісти (А. Сен-Симон, Ш. Фур’є, Р. Оуен та ін.), викриваючи вади тогочасного суспільства, малювали райдужну картину світлого майбутнього людства. У ньому замість хаосу, насилля й експлуатації мала б панувати добросовісна колективна праця й справедливий розподіл вироблених матеріальних благ. Причому досягнення ідеалу утопісти не обумовлювали необхідністю встановлення диктатури. Навпаки — свобода, на їхню думку, була природним шляхом до щастя.

Інший сценарій розвитку суспільства запропонував творець комуністичної ідеології Карл Маркс. Він розробив власну, як виявилося, також утопічну, модель перебудови суспільства. Корінь зла К. Маркс убачав у приватній власності й експлуатації приватними власниками найманих робітників. Метою проголошувалося насильницьке встановлення класово рівного суспільства й знищення експлуататорського, на думку К. Маркса, класу буржуазії.

Карл Генріх Маркс (1818-1883) — німецький економіст, філософ, політичний журналіст. Народився в прусському м. Трірі, де і закінчив гімназію. Навчався в Боннському й Берлінському університетах; захистив докторську дисертацію. Певний час працював редактором у газеті. Був одружений з племінницею засновника концерну «Філіпс». Молода сім’я переїхала до Парижа, де він познайомився з Фрідріхом Енгельсом, з яким його до кінця життя поєднувала спільна робота. У період революцій 1848-1849 рр., змінивши декілька місць проживання, повернувся до Німеччини. Знову спробував (невдало) займатися журналістикою. Був висланий з Німеччини за революційні погляди. Транзитом через Париж у 1849 р. виїхав до Лондона, де жив до кінця життя. У 1864 р. заснував Міжнародне товариство робітників. У 1867 р. вийшов друком перший том його знаменитого «Капіталу». Другий і третій томи «Капіталу» Ф. Енгельс видав уже після смерті К. Маркса.

Панівним класом, за К. Марксом, мали стати робітники, які встановлять свою диктатуру для придушення опору незгодних. Ці ідеї були викладені в «Маніфесті Комуністичної партії» (1848) та інших працях і виступах марксистів, як називали тих, хто поділяв погляди К. Маркса. Згідно з його вченням, комунізм — безкласове суспільство — будуватимуть ідеальні люди, які все своє життя й працю присвятять не собі чи родині, а винятково суспільному благу.

• Практична частина

• Проаналізуйте «заочну дискусію» між К. Марксом і сучасним дослідником Р. К. Алленом. У чому, на Вашу думку, полягає відмінність їхніх поглядів на місце й роль робітничого класу?

«Чим більші суспільне багатство, капітал, розміри й енергія його зростання, а отже, чим більші абсолютна величина пролетаріату й продуктивна сила його праці, тим більша промислова резервна армія... Але чим більша ця резервна армія... тим більше перенаселення, злидні якого прямо пропорційні мукам праці активної робітничої армії. Це — абсолютний загальний закон капіталістичного нагромадження».

Карл Маркс (Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — К.: Політвидав, 1958- 1980. -Т. 23. -С. 611)

«Перехід від першого етапу [капіталізму] до другого, що відбувався в період публікації "Маніфесту Комуністичної партії”», є невтішним коментарем Маркса. Прискорене зростання продуктивності дійсно перекладало прибутки від робітників до капіталістів, як він і очікував. Результатом, однак, не було постійне зростання злиднів, бо капіталісти інвестували частину свого додаткового прибутку й збільшення капіталу в... збільшення реальної заробітної плати. Історія насправді демонструє картину еволюції, коли відбувалося небачене раніше зростання реальної заробітної плати, а не здійснення соціалістичної революції».

Роберт К. Аллен, сучасний британський історик (Allen Robert С. 2007. «Engels» Pause: A Ressimist’s Guide to the British Industrial Revolution // Oxford University, Department of Economics Working Paper. — №315. — P. 12 — https://ideas.repec.org/p/oxf/wpaper/315.html)

II. Положення марксистської теорії

• Базова інформація

Основні положення марксистської теорії викладені в написаному К. Марксом і Ф. Енгельсом «Маніфесті Комуністичної партії». Вони розвинули їх в інших працях. Марксисти вели не тільки теоретичну, а й активну пропагандистську діяльність. У 1864 р. було створено І Інтернаціонал, що мав секції (відділення) майже в усіх європейських країнах і США. Пізніше на їхній основі виникли національні соціал-демократичні партії, які в 1889 р. об’єднались у II Інтернаціонал. Метою цієї міжнародної організації мала стати підготовка світової комуністичної революції.

• Практична частина

• Проаналізуйте висловлювання К. Маркса та Ф. Енгельса. Обміняйтесь думками з приводу того, чому К. Маркс, який зізнавався, що недуже добре володіє ситуацією в Голландії, був однак упевнений, що в майбутньому не уникнути застосування сили. Якщо проаналізувати висловлювання Ф. Енгельса про К. Маркса, то якою, на Вашу думку, мірою довіра до К. Маркса й до того, що він проголошував, могла позначитися на долі європейських країн?

«Ми знаємо, що треба зважати на порядки, традиції та звичаї різних країн; і ми не заперечуємо, що є такі країни, як Америка, Англія, і коли б краще знали ваші порядки, то, можливо, додали б до них і Голландію, де робітники можуть домогтися своєї мети мирними засобами. Але навіть коли це так, то ми повинні також визнати, що в більшості країн континенту основою нашої революції має бути сила; саме до сили доведеться на якийсь час вдатися для того, щоб остаточно встановити панування праці».

Карл Маркс (Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — К.: Політвидав, 1958-1980. -Т. 18. - С. 151)

«Маркс завдяки своїм теоретичним і практичним заслугам завоював собі таке становище, що найкращі люди в робітничому русі різних країн ставляться до нього з цілковитою довірою. У рішучі моменти вони звертаються до нього за порадою й зазвичай переконуються в тому, що його порада найкраща. Таке його становище в Німеччині, у Франції, у Росії, не кажучи вже про малі країни».

Фрідріх Енгельс (Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — К.: Політвидав, 1958-1980. - Т. 35. - С. 183-184)

III. Ревізія марксизму

• Базова інформація

У середині 1890-х років у II Інтернаціоналі утворилося реформістське крило на чолі з популярним німецьким соціал-демократом Едуардом Бернштейном.

Едуард Бернштейн (1850-1932) — німецький соціал-демократ. Народився в Берліні в заможній родині. У 1888 р. був висланий зі Швейцарії до Англії (Лондона), де став близьким другом Ф. Енгельса, заповідав йому не тільки власні рукописи, а й архів К. Маркса. У другій половині 1890-х років змінив свої погляди й піддав різкій критиці філософське й економічне вчення К. Маркса. Обирався до рейхстагу від Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН).

Спочатку більшість соціал-демократичних партій поділяла теорію К. Маркса. Однак уже наприкінці XIX — на початку XX ст. відомі діячі німецького робітничого класу Ф. Лассаль, К. Каутський та Е. Бернштейн критично переосмислили марксистську теорію. Найбільш активно й аргументовано це зробив Е. Бернштейн, який навіть склав програму ревізії (перегляду) основних положень теорії К. Маркса. Він сам та його прибічники, кількість яких швидко зростала, заявляли, що вчення К. Маркса занадто радикальне й не містить демократичних альтернатив установленню диктатури робітників (пролетаріату).

• Практична частина

• Ознайомтесь із тим, як Е. Бернштейн пояснював свій «замах» на К. Маркса та його теорію. Як Вам здається, пояснення Е. Бернштейна є спробою виправдати свої дії чи він обґрунтовує необхідність ревізії марксизму? Як Ви вважаєте, чи «кається» Е. Бернштейн, якому К. Маркс і Ф. Енгельс беззастережно довіряли? Чи можна вважати його віровідступником?

«Помилки у вченні можуть уважати ся реально подоланими, якщо вони визнаються його прихильниками. Таке визнання ще не означає краху вчення. ... Той, хто хоч трохи володіє теорією... той відчуватиме в них потребу, поки не усвідомить... У цьому, а не у вічному повторенні слів учителя полягає завдання його учня».

Едуард Бернштейн (Проблемы социализма и задачи социал-демократии. — М.: Изд-во Д. П. Ефимова, 1901 (репр. вид.). — С. 46-47)

• Базова інформація

На відміну від К. Маркса та його найближчого сподвижника Ф. Енгельса, Е. Бернштейн звернув увагу на нові явища в розвитку капіталізму:

• зростання виробництва та якості робочої сили;

• поява в працівників потреби в більшій свободі й самостійності;

• підвищення рівня життя робітників і включення їх у суспільне життя;

• зростання питомої ваги середнього класу.

Він обґрунтував тезу про здатність капіталізму до саморозвитку. У цьому й полягав чи не найбільший «гріх» Е. Бернштейна перед марксизмом. Відкидаючи ідею диктатури пролетаріату, Е. Бернштейн протиставив їй теорію згасання класової боротьби. Він уважав головним завданням робітничого класу боротьбу за реформи, що повсякчас поліпшували б умови його життя. Е. Бернштейн був не єдиним критиком К. Маркса в середовищі європейської соціал-демократії. К. Каутський (Німеччина), О. Бауер (Австро-Угорщина), Л. Мартов (Росія) та інші відомі соціал-демократи також заявляли, що не існує законів суспільного розвитку, подібних до законів природи, на відкриття яких претендував марксизм. Найбільші сумніви викликав висновок про загострення суперечностей капіталізму й неминучість його загибелі.

Для Е. Бернштейна соціалізм узагалі був ідеалом справедливого суспільного устрою, процесом невпинного зростання добробуту та свободи людей, обмеження експлуатації найманих працівників, розширення контролю суспільства над виробництвом і над державою. На його думку, так мало тривати постійно.

Ревізіоністи вважали, що внаслідок установлення загального виборчого права, здобуття робітниками та їхніми представниками більшості в парламентах автоматично зникне потреба в революційному насильстві для досягнення цілей робітничого руху.

Погляди Е. Бернштейна зумовили утворення окремої течії в міжнародній соціал-демократії — ревізіонізму. Ця реформаторська течія стала підґрунтям для становлення класичної європейської соціал-демократії, яка орієнтувалася на поліпшення життя робітничого класу, але категорично відхиляла революційні методи досягнення цієї мети.

Такі погляди не прийняли впливові діячі II Інтернаціоналу Г. Плеханов і особливо Р. Люксембург. Однак чимало інших відомих соціал-демократів також критикували окремі положення марксизму. Дороги марксизму й соціал-демократії розійшлися.

• Практична частина

• Під керівництвом учителя в класі можна поділитися на дві робочі трупи. Проаналізуйте наведені нижче політичні тези. Перша трупа має вибрати з них ті, що належать до марксизму, а друга — до ревізіоністської течії в соціал-демократії. У процесі роботи консультуйтеся з учителем. Обговоріть ці питання в робочих групах і всім класом. Заповніть таблицю в зошиті (запишіть номери вибраних тез).

Політичні тези

1. За капіталізму неминуче зубожіння пролетаріату й інших найманих працівників, позбавлених приватної власності. Що далі, то більше посилюватиметься зубожіння народу, а статки буржуазії зростатимуть за рахунок експлуатації людей праці.

2. Поглиблюється поляризація суспільства. Становище середнього класу постійно погіршується, відбувається його розпорошення.

3. За капіталізму демократія має класовий характер. Вона є ширмою, що забезпечує капіталістам і буржуазії можливість «законно» і безкарно визискувати й гнобити робітничий клас.

4. У суспільстві відбувається повільне, але невпинне зростання життєвого рівня робітників та інших найманих працівників. Становище середніх верств поліпшується; збільшується кількість приватних власників, зростає чисельність середнього класу. Перебудова суспільства можлива шляхом економічних і соціальних реформ. Соціалістична революція — не єдиний метод перебудови суспільства. Альтернативою революції є реформи, завдяки яким поліпшуватимуться матеріальні умови життя всього населення, забезпечуватимуться права та свободи, поглиблюватиметься демократія.

5. Відбуватиметься подальше загострення класової боротьби, керівництво якою візьмуть на себе соціал-демократи. У високорозвинених країнах одночасно переможе соціалістична революція, у результаті якої буде встановлена диктатура пролетаріату.

6. Демократія завжди краща за диктатуру, тиранію й насилля. Вона створює умови, коли жоден клас не має політичних привілеїв.

7. Капіталізм приречений. Його загибель — питання найближчого майбутнього. Падіння капіталізму відбудеться внаслідок посилення класової боротьби й комуністичної революції. Історична місія робітничого класу — стати «могильником» буржуазії й капіталізму.

8. За соціалізму буде ліквідовано приватну власність. У сфері політичних свобод буде забезпечено рівність у правах; робітники братимуть участь в управлінні підприємствами; відбуватиметься державне регулювання економіки з метою забезпечення соціальних прав усіх громадян. Людина в новому суспільстві керуватиметься принципами свободи, яка досягається не тільки проголошенням усіх соціальних прав, а і їх забезпеченням.

9. Реформи проводяться через усенародно й демократично обрані органи влади.

10. Капіталізм має можливості для розвитку й саморегулювання. Соціалізм може прийти на зміну капіталізму не в результаті революції, а завдяки розширенню виборчих прав. Головне — це боротьба за демократію та прийняття законів, які розширюють права робітників, забезпечують проведення реформ.

Розбіжності в поглядах марксистів і ревізіоністів

IV. Легальна (у межах закону) парламентська діяльність соціал-демократів

• Базова інформація

Наприкінці XIX — на початку XX ст. в європейській соціал-демократії стався розкол. Радикальне її крило, як-от група В. Ульянова (Леніна) у Росії, залишилося на позиціях догматичного марксизму й по-сектантськи готувало збройні перевороти. Абсолютна ж більшість соціал-демократів зосередилася на легальній парламентській діяльності, де досягла значних успіхів у відстоюванні спільно з профспілками прав найманих працівників.

У Великій Британії профспілки нерідко ставали колективними членами соціал-демократичних партій. Так виникла своєрідна модель злиття діяльності профспілок і безпосереднього керівництва партії й депутатів від неї.

На початку XX ст. на політичній арені Великої Британії з’явилася третя сила — Лейбористська (у перекладі з англійської «робітнича») партія. На виборах до палати громад британського парламенту в 1906 р. було обрано понад 50 лейбористів. За їхньої активної участі було здійснено важливі реформи в інтересах людей праці, зокрема прийнято закони про безкоштовну початкову освіту й безкоштовне харчування в шкільних їдальнях для дітей із бідних родин; про обмеження роботи в нічну зміну; про заборону нічної праці жінок; про право постраждалих від нещасних випадків на роботі на безкоштовне лікування й на допомогу в разі інвалідності; про встановлення 8-годинного робочого дня для гірників, зайнятих на підземних роботах; про запровадження пенсії за віком для працівників, які досягли 70 років; про встановлення допомоги з безробіття й через хворобу; про заборону роботодавцям протидіяти профспілковому руху й вимагати від тред-юніонів відшкодування збитків, заподіяних страйками та ін. Згодом ця модель поширилася також на англійські домініони — Австралію, Нову Зеландію, Канаду.

У Німеччині соціалістичний рух був розділений на три течії, між якими постійно відбувалася боротьба. Німецьких соціал-демократів розділяли ставлення до військової політики уряду й форма боротьби за права робітників. Ліві соціал-демократи (К. Лібкнехт і Р. Люксембург) виступали за підготовку комуністичної революції; центристські соціал-демократи (А. Бабель) наполягали на страйковій боротьбі; праві соціал-демократи (К. Каутський) обстоювали перемогу на парламентських виборах і прийняття законів на захист людей праці.

Зрештою, більшість німецьких соціал-демократів обрала шлях участі в парламентському процесі й виборювання парламентських мандатів. Успіхи на цьому шляху були вражаючими: у 1890 р. німецькі соціал-демократи мали 35 мандатів у рейхстазі; у 1898 р. — 56; а на виборах до рейхстагу в 1912 р. Соціал-демократична партія, яка налічувала 1 млн членів, отримала понад чверть місць у парламенті.

У Франції на парламентських виборах 1902 р. перемогу здобув лівий блок, що об’єднав партії соціал-демократичної орієнтації — радикалів і соціалістів. Лівий блок обіцяв провести важливі соціальні реформи, зокрема ухвалити закон про пенсії й закон про 8-годинний робочий день. Аж до початку Першої світової війни радикали відігравали провідну роль у всіх французьких урядах.

Профспілковий рух — рух організованих робітничих об’єднань — професійних спілок, що охоплювали працівників різних галузей промисловості й різної кваліфікації.

Домініон — назва самоврядних частин і деяких колоній колишньої Британської імперії, які згодом отримали статус самостійних держав у рамках Британської співдружності націй.

• Практична частина

• Що, на Вашу думку, поєднує висловлювання українського історика та малюнок німецького карикатуриста? Про який вибір і яке бачення йдеться? Проаналізувавши карикатуру, зробіть висновок, на чию користь завершилось історичне змагання між марксизмом і соціал-демократією? Та й чи завершилося воно?

«Еволюція соціал-демократії (від цілісної соціал-демократичної ідеології до світоглядного плюралізму) позбавила цей рух жорстких ідеологічних рамок, відкрила для його прихильників можливість робити власний вибір на основі розлого сформульованих гуманістичних позицій».

Анатолій Павко, український історик (Соціал-демократичний реформізм Е. Бернштейна: історичний досвід і сучасність // Віче. — Січень 2011 р.

Німецька карикатура: К. Маркс вигукує: «Нарешті в політика є "бачення”!». 1990-і роки

• Висновок

Розвиток подій у XX ст. засвідчив, що послідовники К. Маркса зайшли зрештою в глухий кут. У країнах, де до влади шляхом переворотів прийшли марксисти, не було створено ні ефективної економіки, ні заможного життя. Натомість було встановлено жорстку диктатуру партійних активістів, безкарно порушувалися права та свободи громадян, мільйони людей було знищено. Рівень життя в комуністичних країнах дуже знизився й значно відрізнявся від рівня життя в країнах, де перебували при владі чи відігравали помітну роль у політичному житті соціал-демократи.

У тих країнах, де ще з початку минулого століття вирішення соціальних питань відбувалося без кровопролиття в рамках парламентських процедур за безпосередньої участі партій соціал-демократичної орієнтації, був забезпечений досить високий матеріальний і культурний рівень життя людей праці, на законодавчому рівні були захищені їхні права й свободи.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно