§ 23. Освіта, наука, технічний прогрес і культура в період «довгого» XIX ст.

• Як вплинули на розвиток науки великі географічні відкриття?

• Чому мистецтво епохи Відродження вважають своєрідним переходом від культури середньовіччя до культури Нового часу?

• Чому митців Відродження називали гуманістами? Чи відрізняється трактування цього поняття в добу Відродження від сучасного?

1. Розвиток освіти

Наприкінці XVIII-XIX ст. урізноманітнилися форми й напрями освіти, шкільна освіта стала масовою, а університети — автономними, з’явилися вищі навчальні заклади технічного профілю. Метою тогочасної освіти проголошувалося виховання людини енциклопедичних знань, освіченого й підприємливого джентльмена. У першій половині XIX — на початку XX ст. в Європі й США було запроваджено обов’язкову початкову, а згодом повну загальну середню освіту.

Перші європейські університети з’явилися приблизно тисячу років тому. Ще в епоху Середньовіччя університети були значною мірою адміністративно й господарськи незалежними. Проте з часом через привілейоване становище університети віддалилися від потреб людини, суспільства й науки. Тому не дивно, що великі наукові відкриття Нового часу були зроблені переважно поза стінами університетів. На відміну від XVIII ст., у XIX ст. університети більше уваги приділяли філософії, математиці й біології.

На початку XIX ст. спочатку в Німеччині, а потім і в інших європейських країнах було проведено університетську реформу, яка полягала в здійсненні трьох рішучих кроків.

У Франції ставлення до університетів було іншим. Наприкінці XVIII ст. внаслідок реформ Наполеона було практично ліквідовано університети й розширено мережу так званих нормальних шкіл. Ці заклади не займалися наукою, вони готували фахівців для різних галузей господарства. Університети, які залишилися, були повністю підпорядковані уряду, а наукові дослідження зосередили в системі Академії наук.

Натомість у Німеччині Академія наук втратила значення, яке вона мала в епоху Просвітництва, коли була противагою тодішнім університетам.

• У чому, на Вашу думку, полягає завдання університетів і загалом освіти в наш час? Чи достатньо сучасній людині, щоб стати успішною в житті, просто володіти великим обсягом інформації?

«Університет — місце, де навчають універсальному знанню... У того, хто весь день передає вже відомі знання, навряд чи залишиться час або сили для отримання нових... Завдання університету — зробити сферою своєї діяльності інтелектуальну культуру, сприяти формуванню інтелекту».

Кардинал Дж. Ньюмен, перший ректор Ірландського католицького університету (Newman J. Н. The Idea of a University / John Henry Cardinal Newman. - London: Longmans, Green, and Co., 1907. -XXII. — P. 120-121)

2. Спроби філософського осмислення нової дійсності, наукові відкриття й технічні досягнення

Епоха індустріального суспільства потребувала наукового пояснення світу. Ідеали Просвітництва більше не надихали філософів Європи та США. Люди очікували від учених не стільки романтичних ідей, скільки винаходів, від яких була б практична користь. Вплив нових думок став відчутним насамперед у Німеччині, Франції та Англії.

Прихильники реалізму кинули виклик романтичному сприйняттю світу літераторами. Вони стверджували, що речі потрібно описувати такими, як вони є, а не такими, як їх уявляють митці. Альфред Теннісон, Метью Арнольд і Роберт Браунінг — яскраві представники реалістичної течії в англійській літературі XIX ст.

Ідеалізм як філософська течія звеличував людський розум і підносив роль ідеального або духовного. У XIX ст. основним виразником ідеалізму був німецький філософ Георг Гегель (1770-1831). Він і його послідовники стверджували, що ідея, народжена «чистим розумом», може перетворювати соціально-економічне й політичне життя людства, тобто свідомість визначає буття.

Інша група філософів, яких називали .матеріалістами, стверджувала, що все навпаки — саме буття визначає свідомість.

Використовуючи аргументи матеріалістів, німецький філософ Карл Маркс розробив утопічну теорію не просто філософського пояснення світу, а його перетворення, установлення комунізму — міфічного суспільства загальної рівності й справедливості.

У першій третині XIX ст. англійський геолог Чарльз Лайель (1797-1875) опублікував працю «Принципи геології», у якій доводив, що історія планети набагато давніша, ніж описано в Біблії. Він також стверджував, що релігії «перешкоджають» розумінню світу, бо заохочують віру без критичного осмислення дійсності. Такі погляди не були новими, адже у XVIII ст. критично налаштованими до релігії були просвітителі, зокрема Вольтер. У навчальних закладах поширювали погляди, що ідеї повинні підкріплюватися доказами; ніщо не може вважатися істиною без наукового доведення. Такі погляди призвели до кризи віри в європейського середнього класу, чимало представників якого впродовж століття відійшло від церкви.

Георг Гегель

Реалізм — основний метод художнього пізнання й правдивого відображення об’єктивної дійсності в її типових ознаках, а також напрям у літературі й мистецтві, представники якого застосовують цей метод.

Чарльз Дарвін

Томас Гакслі

XIX ст. було епохою відкриттів у природничих науках і численних технологічних винаходів.

У 1859 р. Чарльз Дарвін (1809-1882) опублікував свою найвідомішу працю «Походження видів». За Ч. Дарвіном, живі організми розвивалися від найпростіших до складних. Учений припускав, що еволюція відбувалась упродовж мільйонів років. Основним елементом його теорії була ідея «природного добору», завдяки якому кожне наступне покоління живих організмів успадковує ті якості, які допоможуть йому вижити в навколишньому середовищі.

У 1863 р. англійський природознавець Томас Гакслі (1825-1895) став першим ученим, який застосував ідеї Ч. Дарвіна безпосередньо до людей, наголосивши на тому, що люди пов’язані з іншими видами тварин через біологічну подібність. У 1871 р. Ч. Дарвін надрукував працю «Походження людини і статевий добір», у якій доводив, що людське суспільство й релігії також розвиваються та змінюються. Його ідеї й опубліковані в 1866 р. результати дослідження генетики й спадковості австрійського монаха Грегора Менделя (1822-1884) наголошували на взаємопов’язаності еволюції тваринного світу та людей.

Теорія еволюції справила значний вплив на всі галузі знань і зумовила кардинальні зміни в інших науках. Застосування теорії еволюції в соціальних науках (у людському суспільстві також «виживає сильніший») часто називають соціальним дарвінізмом. Цю теорію використовували, щоб виправдати імперіалізм і колоніалізм в Азії та Африці.

Досягнення в біології сприяли розвитку медицини. Європейські вчені розробили вакцини проти хвороб, які вважалися невиліковними. Наприкінці XVIII ст. Едвард Дженнер створив вакцину проти віспи, Луї Пастер у середині XIX ст. — проти сказу. Шотландський професор Джозеф Лістер увів у хірургічну практику антисептику, а Джеймс Сімпсон знеболювальні засоби.

У хімічній науці Дмитро Менделеев (1834-1907) відкрив періодичний закон хімічних елементів. Важливі відкриття були зроблені також у галузі фізики.

Важливі відкриття в галузі фізики

Завдяки науковим винаходам і технічним удосконаленням були створені нові машини й механізми, що докорінно змінили процес виробництва, забезпечивши здійснення індустріальної революції й утвердження індустріального суспільства.

«Дерев’яні каравели й галеони... поступилися місцем великим залізним кораблям з механічною тягою; ґрунтові дороги, якими їздили в запряжених шестериком каретах, замінили асфальтованими й бетонованими автомобільними магістралями; залізниці конкурували з традиційними шляхами, а повітряні кораблі — з усіма наземними й водними видами транспорту. Одночасно виникали й запроваджували вжиття... телеграф, телефон, бездротовий зв’язоку вигляді телебачення й радіо. Ще ніколи такий величезний обшир не набував подібної високої провідності щодо всіх форм людських зв’язків».

Арнольд Тойнбі, англійський історик (Дослідження історії. — К.: Основи, 1995. -Т. 2. - С. 31)

3. Література та мистецтво

Кожній епосі притаманний певний стиль у культурі, який ця доба винесла на гребінь популярності. Так, у добу Середньовіччя, з його культом віри й зосередженості на духовному, панувала готика, у добу Відродження захоплювалися античними ідеалами краси, схилялися перед усемогутністю людського розуму. Упродовж XVII і XVIII ст. панував стиль бароко з притаманними йому релігійними мотивами, закликами до християнської стриманості, намаганням відшукати сенс буття в утечі від світу.

Неперевершені зразки літератури класицизму з його прагненням до простоти в побудові творів, точності думки дало XVIII ст. У літературі XIX ст. спочатку панував романтизм, представники якого вважали, що тільки почуття та інтуїція здатні прокласти людині дорогу до пізнання світу. Одним з яскравих представників романтичного напряму в літературі був англійський письменник Оскар Уайльд. Елементами романтизму позначені твори одного з найвідоміших письменників Франції тієї епохи — Віктора Гюго.

Поступ науки в XIX ст. прискорив занепад романтичного напряму у філософії й мистецтві. Прихильники реалізму зображали світ «таким, яким він є». Цей підхід простежується у творах Чарльза Діккенса, Оноре де Бальзака, Густава Флобера. Відомими літераторами-реалістами були французький письменник Еміль Золя, американці Марк Твен і Джек Лондон, індійський письменник Рабіндранат Тагор та ін.

Однак література класичного, переважно реалістичного, спрямування, уже не могла дати вичерпну відповідь на питання, які ставило життя. На літературній палітрі на початку XX ст. засяяв яскравими барвами модернізм. Ця течія зародилася в останній третині XIX ст. й набула популярності вже у XX ст. Міфотворчість, «потік свідомості», конструювання нереальних картин світу, наповнення літературних творів психологічними сюжетами — типові прояви модернізму в літературі. Зрілий модернізм початку XX ст. мав чимало відгалужень, зокрема авангардизм, сюрреалізм, експресіонізм, абстрактне мистецтво.

Оскар Уайльд

Еміль Золя

Класицизм — напрям у європейському мистецтві, зразком для якого було давньогрецьке й давньоримське мистецтво.

Романтизм — один із провідних напрямів у літературі та мистецтві Європи й Америки. Романтики виступали проти канонів та обмежень класицистичного мистецтва. Модернізм (від фр. moderne — сучасний, новітній) — напрям у мистецтві (переважно в архітектурі, образотворчому й декоративно-ужитковому мистецтві), для якого характерні стилізація та символіка.

Характерні ознаки модернізму

• На відміну від реалістів, заклопотаних тим, що сказати, для модерністів найголовнішим було, як сказати. Для них краса не була допоміжним тлом у зображенні дійсності, а самою дійсністю, сенсом життя та творчості.

• Умовність у творах, відхід від фотографічного наслідування дійсності.

• Заперечення того, що духовне життя людини обумовлене матеріальними умовами життя.

• Намагання проникнути крізь матеріальне в духовну сутність світу, насамперед людини.

• Зосередженість на неповторному «Я» літературного героя, автора твору.

• Неприйнятний для реалізму психологізм, занурення в підсвідомість людської психіки. У центрі уваги модерністів — не зовнішні впливи на людину, а сама людина, її внутрішній світ, переживання.

• Використання символів як засобу пізнання й відтворення світу.

• Ліризм, увага до почуттів та емоцій.

• Культ сили волі, боротьби, «надлюдини» й водночас — нетерпимість до інших літературних стилів, скандальні витівки, шокуючі висловлювання та вчинки.

• Переконаність у тому, що людина здатна перебудувати світ, пропагування власних рецептів такої перебудови.

В образотворчому мистецтві XIX — початку XX ст. розвивалися різні напрями й школи. Художники романтичного напряму зверталися до ранньої традиції грецьких або римських сюжетів у класичному стилі. Представниками романтизму в живописі були француз Ежен Делакруа й англієць Джон Констебл. В архітектурі також були зроблені спроби повернутися до готичної стилістики середньовічної Європи. Найкраще це представлено в будівлі британського парламенту в Лондоні.

Перехід до реалізму в живописі пов’язаний насамперед з французькими художниками Жаном Мілле, Оноре Дом’е та Густавом Курбе, які зображали на своїх полотнах повсякденне життя представників різних верств суспільства. Уже в 1840-і роки реалізм набув ознак гострого соціального протесту, зокрема в роботах О. Дом’є, присвячених революційним подіям у Франції 1830-1840-х років.

Іншим напрямом був декаданс (від фр. decadence — занепад, розклад) — узагальнена назва мистецької течії, представники якої відображали у своїх творах песимістичне світосприйняття (Едвард Мунк, Арнольд Беклін).

Із середини XIX ст. значних змін зазнала архітектура, де почали широко застосовувати нові матеріали, передусім залізо й сталь. У 1830-1840-і роки намітився відхід від класицизму й неоготики спостерігається симбіоз (поєднання) різних стилів попередніх епох. Зведено розкішні палаци, оздоблені ліпленням і скульптурами. Цей стиль, що демонстрував змішані художні смаки нової буржуазії, був чудовим і пишним, але не відрізнявся витонченістю.

Британський парламент. Фото. 1980-і роки

Наприкінці XIX ст. архітектура змінилася під впливом найновіших досягнень технічної думки: у Парижі була побудована грандіозна сталева Ейфелева вежа, у США почали споруджувати «хмарочоси». Усі ці нові явища були своєрідною демонстрацією могутності й величі західного світу.

Остання третина XIX ст. — час піднесення імпресіонізму в живописі, яскравими представниками якого були французькі художники Едуард Мане, Клод Моне, Каміль Піссаро, Едгар Дега, Огюст Ренуар.

До постмодерністів мистецтвознавці зараховують голландського художника Вінсента ван Гога.

4. Культура народів Азії та Африки

Культура й духовне життя в країнах Азії та Африки розвивалися нерівномірно. З одного боку, європейці часто зверхньо й презирливо ставилися до місцевого мистецтва, уважаючи його примітивним, з іншого — не всі країни й території перебували в колоніальній залежності, тому розвивали самобутню національну культуру. Загалом стан мистецтва в країнах Азії та Африки не справляв враження занепаду. Зберігали силу художні традиції, що навіть в умовах колоніального гноблення були цілющим джерелом народної творчості. Водночас під впливом національних рухів з’явилися паростки нового мистецтва.

Крім орієнтації на європейське мистецтво, закономірно виникали течії, що прагнули відродити мистецтво на основі національних художніх традицій. В Індії ця закономірність виявилася наприкінці XIX — на початку XX ст. в русі, що отримав назву Бенгальське відродження. Очолили рух Рабіндранат Тагор, Нандалал Бос та інші видатні діячі індійської культури.

Бенгальське відродження було тісно пов’язане з визвольною боротьбою індійського народу. Цей рух не тільки організовував бойкот англійських товарів, а й виступав за розвиток національної економіки та культури.

Східні країни, запозичуючи досягнення європейської цивілізації, прагнули зберегти свою самобутність. Мабуть, найкраще це ілюструє мистецтво Японії. Тут зводили імператорські палаци, будували храми в національному стилі. Японський живопис також вирізнявся оригінальністю. Культура Японії не перегукувалася в цю епоху з іншими, навіть азійськими, що зумовлено закритістю країни. Коли кордони Японії відкрилися, у країні почався активний процес запозичення технічних винаходів людства. Уже в XIX ст., майже в той самий час, що й у Європі та США, у Японії з’явилася фотографія, а в XX ст. — повноцінний кінематограф.

Японія зберегла свої традиції й водночас поєднала їх з науковим і технічним прогресом. Характерні ознаки гравюри XIX ст. втілював у своїй творчості один із найвідоміших художників Японії Кацусіка Хокусай. Його мистецтву притаманна повнота охоплення життя в усіх його проявах. Найвідоміші твори майстра — серія пейзажів Японії. Його молодший сучасник пейзажист Андо Хіросіге передавав більш камерний, ліричний характер японської природи. Популярність художнику принесла його серія «53 станції Токайдо» — дороги, що з’єднувала стару столицю Кіото з новою столицею Едо.

Р. Тагор. Пейзаж. 1890-і роки

К. Хокусай. Велика хвиля

Імпресіонізм — напрям у мистецтві й літературі, представники якого прагнули відтворити світу його мінливості, передати свої враження.

Жень Бонянь. Дерево й птахи. 1870-і роки

Подібні процеси відбувалися й у Китаї, який відкрився світові в останній третині XIX ст. Китайська інтелігенція прагнула ознайомитися з досягненнями західноєвропейської науки, культури й суспільної думки. Реформатори намагалися поєднати погляди давніх китайських мислителів із західними ідеями. Були опубліковані численні матеріали про культурне життя іноземних держав, багато уваги приділяли проблемам освіти. Наприкінці XIX ст. в Китаї гостро постала потреба реформування літературної мови.

Зміни в житті країни вплинули на китайський театр. У середині XIX ст. на основі багатьох місцевих театрів утворилася нова форма — пекінська музична драма (цзинсі). На початку XX ст. китайські студенти, які навчались у Японії, заснували театральне товариство, що ставило вистави західних авторів.

Новий напрям у живописі створив художник Жень Бонянь, який збагатив традиційний китайський живопис «гохуа» (картини на шовкових або паперових сувоях, які пишуть тушшю або фарбою, розведеною на воді) здобутками європейських майстрів. Його традиції продовжив розвивати Ці Байті. Популярністю користувався цикл його гравюр.

На початку XX ст. в Китаї з’явилася перша політична карикатура. Певні здобутки були й в архітектурі. Збудований в Пекіні наприкінці XIX ст. в національних традиціях імператорський літній палац Іхеюань (у перекладі «Парк безтурботного відпочинку») уражав вишуканістю. Чудові зразки паркової архітектури були створені в інших містах. Продовжували розвиватися художні ремесла (кераміка, ткацтво, вишивання тощо).

Культурне життя Африки було строкатим, як і сам континент. З одного боку, у Єгипті й Алжирі активно запозичували європейську культуру, з іншого - більшість країн континенту зберігала свою культуру такою, якою вона була віками. Колонізація європейцями Африканського континенту не зупинила й не перервала розвиток культури племен і народів, які його населяли. Саме ця частина африканської культури становить найбільший інтерес.

Палацовий павільйон Ціньянфан у парку Іхеюань. Друга половина XIX ст.

Традиційні африканські магічні статуетки й маски

Розвиваючи традиційне декоративно-ужиткове мистецтво, африканські майстри продовжували творити в різних жанрах скульптури, розпису, орнаменту. Водночас художня творчість африканців не вичерпувалася культовим за своїм призначенням ужитковим мистецтвом. Зокрема, були поширені різьблені скульптури з дерева із зображеннями різних духів, предків або певних історичних осіб чи богів.

Унікальним досягненням африканського мистецтва були маски, які вразили мандрівників і місіонерів у XIX ст. Найчастіше виготовляли маски у формі морди тварини — покровительки роду чи племені. їх використовували в різноманітних обрядах; також були поширені маски чаклунів і танцювальні.

Загалом мистецтво Африки було реалістичним, однак цей реалізм мав африканський колорит. Зображуючи предків, художники передавали характерні ознаки будови людського тіла; скульптори вважали, що найважливіша в образі людини голова, тому її наївно зображували непропорційно великою. Порівняно з головою тулуб подавався узагальнено. Відображалося лише те, що було істотним з погляду майстра: ознаки статі й татуювання. Деталі одягу й прикраси, відповідно до африканської мистецької традиції, зображували рідко.

В африканській палітрі традиційно переважають три кольори: білий, чорний і червоно-коричневий. Навіть у мовах Західної Африки існують слова для позначення тільки трьох основних кольорів. Усі темні тони називаються чорними, а всі світлі — білими. Блакитний і зелений кольори використовували тільки в скульптурі й розписах племен Південної Нігерії.

Чудові самобутні традиції художнього ремесла африканських народів свідчать про те, що задовго до приходу на континент європейців в Африці існували високорозвинена культура й мистецтво.

Початок XX ст. — втрата критичним реалізмом становища панівного напряму у світовій літературі.

1. Які зміни відбулися в галузі освіти наприкінці XVIII-XIX ст.?

2. Охарактеризуйте за допомогою таблиці (с. 204-205) досягнення природничих наук і визначте, яку роль вони відіграли в розвитку техніки, духовної культури провідних країн світу.

3. У який, на Вашу думку, спосіб відбувалося взаємопроникнення культур народів Європи, Америки, Азії та Африки?

4. Висловте свою думку щодо тенденцій розвитку культури, основних стилів мистецтва, змін у житті та світогляді людей у період «довгого» XIX ст.

5. Поясніть поняття «романтизм», «класицизм», «реалізм», «модернізм».

скачать dle 11.0фильмы бесплатно