§ 16. Велика Британія в останній третині XIX - на початку XX ст.

АКТУАЛІЗАЦІЯ ЗНАНЬ

Поясніть, які з нижченаведених висловлювань стосуються становища Британії у світі в середині XIX ст.: «володарка морів», «майстерня світу», «найпослідовніша демократія», «найбагатша метрополія», «світовий банкір».

1. Втрата Британією промислової першості. Кінець XIX - початок XX ст. - період швидкого економічного піднесення США і Німеччини - для Англії обернувся втратою монопольних позицій у світовій промисловості й торгівлі. На початок XX ст. англійська індустрія посідала вже не перше, а третє місце у світі. Частка Великої Британії у світовій торгівлі скоротилася з 22 % у 1870 р. до 15 % у 1900 р.

Головна причина відставання країни полягала в застарілій технічній базі промисловості. Англійська індустрія, яка склалася ще наприкінці XVIII - у першій половині XIX ст., була не в змозі конкурувати з передовими підприємствами США й Німеччини. Для заміни устаткування були потрібні чималі кошти, але далеко не кожний підприємець був готовий здійснити дорогі технічні нововведення, й у цьому не вбачалося особливої потреби. Наявність колоніальних володінь з неосяжними ринками збуту товарів, дешевою робочою силою і сировиною дозволяла одержувати високі прибутки.

Становище ускладнювалося тим, що британський уряд продовжував дотримуватися політики вільної (безмитної) торгівлі. Адже у свідомості багатьох англійців з принципом свободи торгівлі пов’язувалися колишні економічні успіхи країни, її перетворення на «майстерню світу». Але часи індустріальної переваги Англії минали, і безмитне надходження до країни закордонної продукції ставило британських підприємців у невигідні умови.

Складна ринкова ситуація, у якій опинилася країна, спонукала частину промисловців уже в 1880-ті роки розпочати рух за протекціонізм. Проте провідні кола англійської буржуазії зробили ставку на розширення колоніальних володінь. З кінця XIX ст. англійський капітал у дедалі більших розмірах вивозиться до колоній, вкладається в експлуатацію їх сировинних і аграрних ресурсів, будівництво залізниць, розвиток колоніальної торгівлі.

ПОМІРКУЙТЕ!

Чому в останні десятиліття XIX ст. англійський капітал у дедалі більших розмірах вивозиться до колоній?

Деякі галузі англійської індустрії були лише почасти зачеплені іноземною конкуренцією. Так, кораблі, побудовані на верф’ях країни, не мали собі рівних за морехідними якостями. Британські верстати охоче купували за кордоном, і навіть США відставали від Англії за обсягом експорту машин. Велика Британія зберігала провідну роль у світовій посередницькій торгівлі, а Лондон, як і раніше, вважався міжнародним фінансовим центром. Англійська буржуазія аж ніяк не почувала себе бідною родичкою поруч зі своїми молодими конкурентами. Вона й надалі керувала найбагатшою країною світу.

Англійська буржуазія - верхівка суспільства

Наприкінці XIX ст. в Англії з’являються перші великі об’єднання підприємців, що досить швидко встановили монопольний контроль над колоніальною торгівлею, суднобудівною і військовою промисловістю. Однак у традиційних галузях британської індустрії (вугільній і текстильній) монополізувати виробництво було складніше. Значну роль тут продовжували відігравати незалежні, часто сімейні фірми.

2. Внутрішня політика лібералів і консерваторів. Гладстон і Дізраелі. Політичне життя Англії визначалося суперництвом двох партій — ліберальної і консервативної, що виникли на основі колишніх парламентських угруповань вігів і торі.

До середини 80-х років XIX ст. перевагу в парламенті мали ліберали, але потім, у зв’язку з кризою ідеології партії та її розколом, вони надовго поступаються своїми позиціями консерваторам.

Ліберальну партію підтримували широкі кола промислової і торговельної буржуазії, кваліфіковані робітники. Визнаним її лідером у 70—80-х роках був Вільям Гладстон. Його величезний авторитет у ліберальних колах, багаторічна успішна парламентська кар’єра, слава «миротворця», ораторський талант робили цього політика справжнім кумиром англійської буржуазії.

Довгий час консервативна партія, спираючись в основному на земельну аристократію, великих фермерів і англіканську церкву, поступалася лібералам за своєю силою і впливовістю. Однак гнучкий політичний курс залучив згодом на її бік представників фінансово-промислових кіл і навіть частину робітників. Лідер консерваторів - Бенджамін Дізраелі - зажив слави одного з найспритніших політиків країни. Незважаючи на великі заслуги Дізраелі перед країною, чванливі торі-аристократи довго не визнавали його, вважаючи вискочнем (Дізраелі походив із єврейської родини, що прийняла християнство). Але в міру зміцнення партії авторитет Дізраелі зростав, у 1876 р. він одержав титул графа Біконсфілда, а по смерті лідера в лавах консерваторів виник його справжній культ.

Ліберали загалом продовжували реформаторський курс, якого партія дотримувалася з 30-х років XIX ст. Вони скоротили термін служби в армії, поклали край практиці купівлі офіцерських звань, уперше виділили асигнування на освіту. У 1872 р. уряд Гладстона запровадив таємне голосування на виборах, а в 1884 р. в Англії було проведено третю парламентську реформу. Внаслідок скорочення майнового цензу чисельність виборців у країні збільшилася до 58 % (чоловіки).

Поступаючись вимогам профспілок, у 1871 р. з ініціативи лібералів англійський парламент узаконив і визнав за ними права юридичних осіб. У 1880 р. було прийнято закон про відповідальність підприємців за виробничний травматизм, але загалом Гладстон і все керівництво ліберальної партії вважали неприпустимим державне втручання у трудові відносини. Подальші соціальні реформи було припинено.

Із цієї обставини вміло скористався Дізраелі. Прийшовши до влади в 1874 р., консерватори зняли заборону на пікетування під час страйків, скасували реакційний закон про панів і слуг, прийняли акти про заборону дитячої праці до 10-річного віку і запровадження 57-годинного робочого тижня. У 1888 р. вони провели реформу місцевого самоврядування, а в 1891 р. в Англії було прийнято закон про безкоштовну початкову освіту.

Гнучкий соціальний курс і агресивна зовнішня політика торі залучали на їхній бік дедалі більше виборців. Водночас позиції лібералів слабшали. У партії назрівала криза, що незабаром призвела до її розколу в зв’язку з новим загостренням ірландської проблеми.

ПОМІРКУЙТЕ!

У чому ви бачите причини кризи політики ліберальної партії?

3. «Ірландське питання» і розкол ліберальної партії. Після унії 1801 р. Ірландія вважалася складовою частиною Сполученого королівства, але фактично залишалася на становищі її напівколонії. За роки британського панування ірландці не втратили своєї самобутньої культури і продовжували обстоювати право на незалежність. Національні суперечності на острові перепліталися із соціальними, тому що велика частина ірландських земель належала англійським лендлордам.

Падіння цін на продукцію сільського господарства і конкуренція дешевого заокеанського зерна зробили ірландських селян ще біднішими; багато з них втратили землю. Унаслідок голоду на острові почастішали «аграрні злочини» - самовільні захоплення земель, підпали, псування майна. Успішно застосовували селяни і тактику бойкотування лендлордів і їхніх управителів.

Створення 1879 р. ірландської «Земельної ліги» надало стихійним виступам селян організованого характеру. Небачений раніше розмах «аграрних злочинів» змусив уряд Гладстона здійснити в Ірландії в 1881 р. земельну реформу.

Країни світу на початку XX ст.

На зламі 70-80-х років в Ірландії активізується також національний рух, що набув форми боротьби за гомруль (самоврядування) країни. Ірландці, обрані до англійського парламенту, співробітничали з лібералами, сподіваючись на їхню підтримку в цьому питанні. У 1886 р. кабінет Гладстона був змушений внести до парламенту законопроект про гомруль, який передбачав відновлення в Ірландії парламенту з обмеженими повноваженнями. Цей проект не лише викликав лютий опір консерваторів, але й призвів до розколу ліберальної партії. Частина лібералів на чолі з Джозефом Чемберленом разом з консерваторами зірвала прийняття закону про гомруль.

ПОМІРКУЙТЕ!

Чому, на вашу думку, англійський парламент не прийняв закон про гомруль?

Розкол послабив ліберальну партію, і провідні позиції в політичному житті країни надовго перейшли до консерваторів. З 1886 по 1905 р. останні перебували при владі 17 років, спираючись на підтримку всієї земельної аристократії, промислової і фінансової буржуазії, державних чиновників і навіть частини кваліфікованих робітників. Упродовж 1895-1905 рр. торі беззмінно формували уряди, які очолювали лорд Солсбері і його небіж лорд Бальфур.

4. Ліберальні реформи в Англії на початку XX ст. Д. Ллойд Джордж. У 1901 р. померла королева Вікторія. Три покоління британців народилися, а багато хто з них і помер за її царювання. Королева стала символом цілої доби, її образ асоціювався з величчю і могутністю імперії. Вона уособлювала для англійців міцність і сталість Великої Британії, вірність її традиціям.

Англія вступила в XX ст. у стані війни з бурами. Війна і світова економічна криза, що саме почалася, поставили торі перед серйозними проблемами у внутрішній політиці. Знову підняте питання про протекціонізм - необхідність захисту англійського ринку від іноземної конкуренції - викликало серйозні розбіжності в партії і ледь не спричинило її розкол. У 1905 р. уряд лорда Бальфура подав у відставку, а на виборах 1906 р. консерватори зазнали повної поразки - до влади знову повернулися ліберали на чолі з Г. Кемпбелл-Баннерманом.

Проте із часів В. Гладстона ліберальна партія зазнала серйозних змін. Від колишньої доктрини державного невтручання в економіку і трудові відносини ліберали зберегли лише відданість фрітреду. До того ж у ході виборчої кампанії на перший план у партії висунулося радикальне крило прихильників реформ, яке незабаром очолив один з найталановитіших політиків тогочасної Англії Девід Ллойд Джордж. Саме він, очоливши міністерство торгівлі і промисловості, став ідеологом і провідником ліберальних реформ, проведених у країні на початку XX ст.

Ллойд Джордж зажив слави бунтаря. Однак, пропонуючи йому місце в уряді, керівництво лібералів знало, що робить: партія потребувала ораторської майстерності Ллойд Джорджа, його незрівнянної здатності до соціального маневрування.

Д. Ллойд Джордж

Обійнявши посаду міністра торгівлі й промисловості, Ллойд Джордж зумів запобігти кільком великим страйкам, виступивши посередником на переговорах між підприємцями і робітниками. За його ініціативою в 1906 р. парламент заборонив промисловцям висувати тред-юніонам (профспілкам) позови щодо збитків від страйків, а згодом було створено королівську (державну) комісію для посередництва у трудових конфліктах на виробництві.

Головного значення Ллойд Джордж надавав проведенню соціальних реформ, адже від голосів робітників-виборців тепер залежало майбутнє його партії.

У 1907 р. ліберали провели через парламент новий закон про компенсацію при нещасливих випадках на виробництві.

У 1908 р. було запроваджено 8-годинний робочий день для гірників і встановлено пенсії для робітників з 70-літнього віку. У 1909 р. в Англії було законодавчо встановлено мінімум заробітної плати, а в 1911 р. запроваджено державне соціальне страхування за хворобою, інвалідністю і безробіттям.

Пост міністра фінансів, зайнятий у 1908 р. в уряді Г. Асквіта, дозволив Ллойд Джорджеві активніше впливати на політику уряду. Але перший же проект бюджету, поданий ним до парламенту, зіткнувся з лютим опором консерваторів. Проект передбачав значне збільшення податків із заможних верств населення для фінансування зростаючих військових видатків та нових соціальних програм і зачіпав насамперед інтереси великих землевласників.

ПОМІРКУЙТЕ!

Чому, на вашу думку, соціальні реформи викликали опір консерваторів та членів палати лордів?

Боротьба навколо бюджету втягнула уряд лібералів у затяжний конфлікт з палатою лордів, який закінчився 1911 р. прийняттям нового закону про парламент. Повноваження верхньої палати було значно обмежено, вона взагалі позбавилася права втручатися в бюджетні питання. Інші законопроекти вона могла затримувати лише двічі; якщо ж палата громад приймала їх утретє, вони ставали законами і без санкції лордів.

Піднесення визвольного руху в Ірландії і залежність від голосів ірландських депутатів змусили уряд лібералів внести в 1912 р. на розгляд парламенту новий білль про гомруль. Однак і цього разу консерватори зустріли законопроект у багнети. Хоча закон про гомруль було прийнято 1914 р., світова війна, що саме розпочалася, дала урядові привід відкласти його здійснення.

5. Фабіанське товариство. Утворення лейбористської партії. У 70-80-х роках XIX ст. в Англії, як і в інших країнах, зростає інтерес до соціалістичних ідей. Набули поширення ідеї реформістського соціалізму, центром якого наприкінці XIX ст. стало Фабіанське товариство.

Товариство виникло в 1884 р. і дістало назву на честь римського полководця Квінта Фабія Максима Кунктатора, який у війні проти Ганні- бала вдався до стратегії очікування й виснаження. Серед творців товариства були визначні представники англійської інтелігенції - Сідней і Беатриса Вебби, драматург Бернард Шоу, письменник-фантаст Герберт Уеллс та ін.

Система поглядів фабіанців дістала назву «муніципального соціалізму», тому що вони вважали, що міське самоврядування, використовуючи такі важелі, як водо- і газопостачання, транспорт, зв’язок, зможе згодом установити контроль над житловим будівництвом і промисловістю. Відповідно, приватні підприємці, не витримавши конкуренції з містом, розоряться, а податки й добровільні пожертви нададуть міській мерії можливість викупити землю.

Таким чином промисловість і земля всього міста мали перейти у власність міської громади.

Юридичне визнання у 1871 р. англійських тред-юніонів дозволило фабіанцям ефективніше обстоювати інтереси робітників, боротися за поліпшення умов праці та матеріального становища. До кінця XIX ст. члени тред-юніонів, що обиралися до парламенту, проходили за підтримкою або за списками лібералів. У 1900 р. Лондонський конгрес тред-юніоністів утворив Комітет робітничого представництва, що став прообразом лейбористської партії.

Комітет створювався на основі колективного членства профспілок і вже в 1904 р. об’єднував понад 1 млн осіб. У 1906 р. його було перейменовано на лейбористську (робітничу) партію, яка на перших же виборах завоювала 29 парламентських місць. Таким чином, в Англії з’явилася нова впливова політична організація, якій згодом судилося посісти місце лібералів у двопартійній системі країни. З моменту свого створення лейбористська партія стояла на реформістських позиціях.

«Кожний - так, кожному буде краще за лейбористів». Агітаційний плакат партії лейбористів

Перевірте себе

1. Проаналізуйте причини втрати Великою Британією світової економічної першості.

2. Які причини змусили уряд Гладстона провести в Ірландії аграрну реформу?

3. Схарактеризуйте суть і спрямованість соціальних реформ, здійснених англійськими лібералами з ініціативи Д. Ллойд Джорджа.

4. Які зміни відбулися в профспілковому русі Великої Британії в останній третині XIX ст.?

5. Поясніть теорію «муніципального соціалізму». Чому її сповідували визначні представники англійської інтелігенції?

Виконайте завдання

Складіть історичні портрети Гладстона і Дізраелі, порівняйте їхні політичні погляди та діяльність. Хто з них вам більше імпонує і чому?

Творчо попрацюйте

Обговоріть у класі питання про двопартійну політичну систему, яка існує у Великій Британії. У чому, на ваш погляд, її переваги, а в чому - недоліки?

ДАТИ І ПОДІЇ

1871 р. - легалізація тред-юніонів.

1879 р. - створення ірландської «Земельної ліги».

1906 р. - утворення лейбористської партії.

1906-1911 рр. - соціальні реформи Д. Ллойд Джорджа.

1911 р. - Акт про парламент. Обмеження повноважень палати лордів.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно