Войти
Закрыть

Німецька імперія на шляху до світової війни

9 Клас , Всесвітня історія 9 клас Д’ячков, Литовченко

 

§19. Німецька імперія на шляху до світової війни

У XIX ст. Німеччина здійснила дивовижний для європейських країн шлях державного й національного розвитку. Ще на початку століття велика кількість роз'єднаних німецьких князівств і міст були розмінними монетами у великій політичній грі Франції, Англії та Росії. Однак в останні 30 років XIX ст. Німеччина перетворилася на могутню й агресивну державу, на яку були змушені зважати найсильніші країни світу. Як їй вдалося досягти таких змін?

Варто пригадати! 1. Якими були підсумки Віденського конгресу 1815 р. для Німеччини? (§ 4) 2. Коротко охарактеризуйте революційні події в Німеччині в 1848—1849 рр. (§11, 12)

1. Німецька імперія в останній третині XIX ст.

Ми пам’ятаємо, що Німецьку імперію було проголошено 18 січня 1871 р. у Версальському палаці (мал. 1). Виникнення нової імперії стало головним результатом переможної для Німеччини франко-прусської війни. Утворена держава була союзом 22 монархій і трьох «вільних міст» (Гамбург, Бремен, Любек).

Мал. 1. Проголошення Німецької імперії у Версалі в 1871 р. (О. Бісмарк у центрі картини в білому мундирі). Худ. А. Вернер.

Відповідно до прийнятої конституції, що базувалася на основному законі Північнонімецького союзу, панівне становище в імперії посідала Пруссія. Наприклад, імператором міг стати лише прусський король. Імператор призначав імперського канцлера, що підкорявся лише голові держави.

Вищими представницькими органами влади були рейхстаг (парламент) і бундесрат (союзна рада). Депутатів рейхстагу обирали терміном на п’ять років на основі загального виборчого права для чоловіків від 25 років. Бундесрат складався із представників урядів усіх союзних держав. Вплив представницьких органів влади на державне життя Німеччини був досить обмеженим.

У Німецькій імперії запроваджувалися єдина грошова система (єдина валюта — золота марка), Імперський банк і єдина система судочинства.

Мал. 2. Мерседес-Бенц. Кінець XIX ст.

Об’єднання Німеччини сприяло завершенню промислового перевороту, значному зростанню великого виробництва й машинної індустрії, що широко використовувала новітні досягнення науки й техніки (мал. 2). Кошти контрибуції від переможеної Франції в 5 млрд франків були спрямовані на розвиток національної економіки Німеччини. Піднесення промисловості забезпечувалося значними запасами кам’яного вугілля й залізної руди, які були зосереджені, зокрема, в Ельзасі та Лотарингії, втрачених Францією. За виробництвом заліза й сталі Німеччина поступалася лише США.

У країні сформувався внутрішній ринок. Довжина залізниць до 1900 р. склала понад 50 тис. км. Зовнішньоторговельний обіг Німеччини перевищував 10 млрд марок золотом.

У найкоротший історичний період об'єднана Німеччина перетворилася на високорозвинену європейську державу.

2. Внутрішня й зовнішня політика О. Бісмарка.

Ми пам’ятаємо, що внутрішня політика імперського канцлера О. Бісмарка відрізнялася твердим авторитаризмом. Він не допускав будь-якої опозиції й був готовий рішуче зупиняти всіх, хто виступав проти його політики. Саме тому він увійшов в історію Німеччини як «залізний канцлер». О. Бісмарк виражав інтереси прусського юнкерства, але при цьому він робив усе необхідне для союзу великих землевласників із великою промисловою буржуазією. Політичні партії, що представляли ці верстви німецького суспільства, беззастережно підтримували імперську політику канцлера. Ліберальна опозиція обмежувалася виступами в рейхстазі та пресі й великого впливу на суспільно-політичне життя країни не мала.

У 70-х рр. XIX ст. О. Бісмарк, захищаючи інтереси протестантських кіл Пруссії, спробував обмежити вплив католицької церкви й оголосив про програму «боротьби за культуру» («культуркампф»). Держава поставила під свій контроль діяльність католицького духовенства, прийняла закон про цивільні шлюби, вигнала з країни орден єзуїтів, обмежила вплив католицтва в середніх школах.

Особливу небезпеку для стабільності об’єднаної німецької держави й суспільства, на думку О. Бісмарка, становив робітничий рух. Інтереси пролетаріату в Німеччині представляла Соціалістична робітнича партія Німеччини, а потім Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН). Соціал-демократи, очолювані А. Бебелем і В. Лібкнехтом, зуміли провести в рейхстаг 12 депутатів. Після двох невдалих терористичних актів, спрямованих проти імператора Вільгельма І, у яких безпідставно звинуватили соціал-демократів, з ініціативи О. Бісмарка був прийнятий «Закон проти суспільно небезпечних прагнень соціал-демократи». Репресивні заходи уряду проти робітничого руху на якийсь час стримали поширення соціалістичних настроїв у країні.

У зовнішній політиці канцлера переслідував «кошмар коаліцій». Він дуже боявся можливого антинімецького союзу між Францією та Росією. О. Бісмарк постійно робив спроби домогтися пронімецької позиції Росії в європейській політиці, але при цьому в 1882 р. він став ініціатором створення Троїстого союзу Німеччини, Австро-Угорщини та Італії, спрямованого проти Франції та Росії. Через п’ять років, у 1887 р., О. Бісмарк уклав таємний договір із Росією про «дружній нейтралітет» на випадок війни з однією з великих країн.

Мал. 3. Вантаження бананів для відправлення до Німеччини. Камерун, 1912 р.

У роки правління О. Бісмарка Німеччина розпочала створення власної колоніальної імперії. За допомогою численних місіонерів свої інтереси в заморських країнах намагалися реалізувати великі німецькі банки, промисловці, судновласники. Із цією метою в 1882 р. був створений «Німецький колоніальний союз». Незабаром виникла перша колонія — Німецька Південно-Західна Африка (1884 р.) (мал. 3). Німецькі компанії укладали «торговельні договори», або «договори про дружбу», із племінними вождями. За допомогою подарунків вони досить швидко встановлювали правову основу для свого контролю над цілими країнами. Так сталося у Східній Африці (1885 р.). Того ж року під зверхність Німеччини потрапила Нова Гвінея.

У перші два десятиліття своєї історії Німецька імперія під керівництвом О. Бісмарка досягла стійкого й стабільного розвитку у внутрішньому житті та зовнішній політиці.

3. Німеччина у «світовій політиці».

В історії Німеччини 1888 рік називають роком трьох імператорів. Після смерті Вільгельма І престол посів його син Фрідріх III, який правив менше ніж 100 днів і також помер. Нарешті імператором Німеччини став онук Вільгельма І — Вільгельм II (мал. 4). Виявилося, що молодий імператор має значні розбіжності з О. Бісмарком у поглядах на зовнішню й внутрішню політику. Тому старий канцлер у 1890 р. був відправлений у відставку (мал. 5).

Новий імператор вимагав відійти від «провінційності» О. Бісмарка й закликав зайнятися «світовою політикою», у якій Німеччина мала посісти гідне місце. Правлячі кола країни, натхненні імператором, цілком серйозно розглядали питання про переділ світу на свою користь. У країні виник Пангерманський союз, що чітко сформулював власну позицію: «Король на чолі Пруссії, Пруссія на чолі Німеччини, Німеччина на чолі світу». Ідею «світової політики» підтримали представники великого промислового й фінансового капіталу Німеччини, серед яких поширювалися настрої про недостатність «життєвого простору» для їхньої діяльності.

Військове забезпечення «світової політики» було підготовлене начальником генерального штабу генералом А. Шліффеном, який розробив розгорнутий план «блискавичної війни» («бліцкриг»), що дозволяла здобути перемогу у війні на два фронти проти Франції та Росії.

ОЧИМА СУЧАСНИКІВ

Мал. 4. Вільгельм II Гогенцоллерн (1859—1941), німецький імператор і прусський король у 1888—1918 рр.

Місце під сонцем

Ті часи, коли німець одному зі своїх сусідів поступався землею, іншому — морем, а собі залишав небо, — ці часи минули. Ми вимагаємо й для себе місця під сонцем. Ми не стоятимемо осторонь у той час, як інші ділять світ. Ми не можемо й не хочемо цього терпіти. Ми маємо власні інтереси в усіх частинах світу... Ми вимагаємо створення Великої Німеччини. (Із виступу в Рейхстазі в 1897 р. міністра відомства іноземних справ князя Б. Бюлова)

До яких наслідків могла привести така позиція Німеччини?

Німеччина продовжила захоплення територій в Африці та на островах Тихого океану. Особливим напрямком «світової політики» Німеччини став Близький Схід. Вільгельм II прагнув дружніх і союзницьких відносин з ослаблою Османською імперією. Він розглядав її як природний міст, що веде в багаті на нафту країни Близького Сходу та Передньої Азії. Незважаючи на протидію інших держав, «Німецький банк» у 1903 р. отримав дозвіл розпочати будівництво на території Туреччини Багдадської залізниці, що мала зв’язати Берлін із країнами Перської затоки та пройти через Стамбул, Дамаск і Багдад (мал. 6).

Після вбивства двох німецьких місіонерів у Китаї німецький десант висадився в бухті Цзяо-Чжоу, що згодом стала військово-морською базою Німеччини. Німецькі війська взяли активну участь у придушенні «повстання боксерів» у 1900 р. у Пекіні. Берлін домігся дозволу на будівництво залізниць у провінції Шаньдун із правом видобутку природних ресурсів.

Активність Німеччини у «світовій політиці» викликала занепокоєння великих держав, що призвело до наростання міжнародної напруженості.

4. Німеччина від «світової політики» до світової війни.

Діяльність видатних прусських політиків канцлера О. Бісмарка та імператора Вільгельма II сприяла подальшому об’єднанню Німеччини і зростанню її політичної та економічної могутності. Уже на початку XX ст. Німеччина в економічному розвитку поступалася лише США (мал. 7). Об’єднана Німецька імперія була найбільшою державою Центральної Європи зі столицею в Берліні, що підкреслювало особливу роль Пруссії. Державну владу в країні здійснювали імператор, імперський канцлер і рейхстаг, депутати якого обиралися на основі прямих загальних виборів. Територія імперії перевищувала 540 тис. км2. За 30 років після об’єднання країни (1871—1910 рр.) її населення виросло із 41 млн до 65 млн осіб. Наслідком бурхливої індустріалізації стали демографічні зміни. У 1910 р. міське населення досягло 60 % і стало переважати над сільським. У цей час у німецькій промисловості, сфері обслуговування й транспорті вже працювало понад 13 млн осіб, а в аграрному секторі — 10,5 млн осіб.

Мал. 5. «Залізний канцлер» у відставці. Фотографія 90-х рр. XIX ст.

Мал. 6. Багдадська залізниця, що посварила країни. Карикатура початку XX ст.

Мал. 7. Сталеливарний завод промислового магната А. Круппа в Ессені. 1910 р.

Економічна й фінансова міць Німеччини підкріплювалася численною, добре озброєною, навченою і дисциплінованою армією та флотом. Це давало змогу Німеччині втручатися в колоніальні конфлікти й війни. Німеччина підтримала бурів у війні проти англійців. Німецькі правлячі кола підштовхували російського царя Миколу II до війни з Японією.

Вільгельм II називав себе «адміралом Атлантичного океану» і розраховував «відсунути» Францію з Марокко й установити там свій контроль. Протистояння Німеччини й Франції стало причиною двох марокканських криз, і тільки спільні дії європейських країн змогли зупинити німецьку агресію в західній частині Сахари.

Мал. 8. Канонерський човен «Пантера». 1903 р.

ДЛЯ ДОПИТЛИВИХ

Стрибок «Пантери»

На початку XX ст. німецький капітал активно проникав до Марокко з метою видобутку корисних копалин цієї країни. Формально вона зберігала незалежність, але фактично перебувала під владою Франції. У 1911 р. Франція ввела війська в столицю Марокко місто Фес під приводом захисту європейців. У відповідь Німеччина направила в порт Агадір канонерський човен «Пантера», щоб заявити про свої інтереси щодо цієї частини країни (мал. 8). Один випадковий постріл міг призвести до спалаху війни. Знадобилися активні й тривалі дипломатичні зусилля, щоб зняти напруженість та врегулювати конфлікт. І знову Німеччина під тиском міжнародного співтовариства була змушена піти на поступки, обмежившись компенсацією у вигляді ділянки французької колонії в Конго.

Колоніальні прагнення Німеччини зустрічали опір із боку Великої Британії, що мала найбільший військово-морський флот. Німеччина прийняла виклик та розпочала будівництво військового флоту й насамперед великих лінійних кораблів. Ідеологом гонки військово-морських озброєнь виступав адмірал А. Тірпіц, який стверджував, що «майбутнє Німеччини в морі». Значна частина державного бюджету Німеччини витрачалася на утримання й зміцнення армії та флоту.

Таким чином, початок Першої світової війни Німеччина зустріла об'єднаною, потужною державою з надзвичайно високими показниками економічного зростання.

ЗАПИТАННЯ Й ЗАВДАННЯ

1. Розкажіть про утворення Німецької імперії. 2. Охарактеризуйте державний устрій Німецької імперії після 1871 р. 3. Яку роль у формуванні нової держави відіграв О. Бісмарк? 4. Охарактеризуйте внутрішню політику «залізного канцлера» Німеччини в 1871—1890 рр. 5. Які політичні сили впливали на внутрішнє життя Німеччини наприкінці XIX — на початку XX ст.? 6. Визначте головні напрямки та зміст зовнішньої політики О. Бісмарка на посаді канцлера об'єднаної Німеччини. 7*. Визначте спільні риси внутрішньої і зовнішньої політики французького прем'єр-міністра Ж. Клемансо й німецького канцлера О. Бісмарка. 8. Розкажіть про «світову політику» Німеччини наприкінці XIX — на початку XX ст. 9. Складіть історичний портрет «О. Бісмарк: творець єдиної Німеччини». 10. Використовуючи карту (с. 85), визначте, які види промисловості були найбільш розвиненими в тогочасній Німеччині. 11. Які чинники сприяли зростанню промислового виробництва та економічної потужності Німеччини наприкінці XIX ст.? 12*. Використовуючи додаткову літературу та інтернет-ресурси, напишіть реферат про підготовку Німеччини до Першої світової війни.

ІСТОРІЯ В ДОКУМЕНТАХ

Витяги з газет 60-х рр. XIX ст., присвячені О. Бісмарку

■ Бісмарк є серед юнкерів наших східних провінцій рідкісним птахом, освіченою і духовною людиною, якій властива не лише особиста ввічливість, але й красномовство та завзятість; його не можна назвати ні безпорадною, ні тим паче безпечною людиною (1862 р.).

■ Коли я чую від такого юнкера, як цей Бісмарк, що він погрожує «залізом і кров'ю», за допомогою яких збирається підкорити Німеччину, то ця недоречність гідна лише сміху (1862 р.).

■ Бісмарк є єдиною людиною в Німеччині, яка знає, чого хоче. Без нього прагнення німецького народу єдності не змогло б здійснитися (1866 р.).

Які оцінки журналістів були спростовані діяльністю О. Бісмарка, а які — підтвердилися?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно
 
Даний матеріал відноситься до підручника "Всесвітня історія 9 клас Д’ячков, Литовченко", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)

Коментарі (0)

Додавання коментаря

  • оновити, якщо не видно коду

Навігація