§ 2. Французька революція кінця XVIII ст.

1. ФРАНЦУЗЬКЕ СУСПІЛЬСТВО наприкінці XVIII ст.

Історична довідка. Франція — держава в Західній Європі. У стародавні часи територію Франції населяли галли (кельти), звідси її давня назва — Галлія. До середини І ст. до н.е. Галлія була завойована Римом. З кінця V ст. н.е. — основна частина Франкської держави. Утворене за Верденським договором 843 р. Західно-Франкське королівство займало приблизно територію сучасної Франції; у X ст. країна стала називатися Францією. До середини XII ст. у Франції панувала феодальна роз’єднаність. У 1302 р. скликані перші Генеральні штати, склалася станова монархія. Абсолютизм зміцнився після Релігійних війн XVI ст., досяг апогею за Людовика XIV. У XV—XVIII ст. французькі королі вели тривалу боротьбу з Габсбургами. Феодально-абсолютистську систему ліквідувала Французька революція кінця XVIII ст.

ФРАНЦІЯ наприкінці XVIII ст. КРИЗА «СТАРОГО ПОРЯДКУ»

Сільське господарство. Земля належала сеньйорам. Селяни виконували грошові й натуральні повинності. Сільський трудівник не міг скористатися пасовищем, продати товар на базарі, ловити рибу, змолоти зерно у млині, вирити колодязь, не сплативши податок місцевому дворянинові. Селяни також платили десятину на користь церкви, а державі — податки на майно та подушне.

Промисловість і торгівля. Індустріальна революція в країні ще не розпочалася. Головною формою в організації виробництва була примітивна домашня мануфактура.

Внутрішня торгівля розвивалася повільно. Зубожіння селян не дозволяло їм купувати товари, що звужувало внутрішній ринок. У поганому стані перебували дороги, існували різні митниці всередині країни, була відсутня єдина система мір і ваги.

За формою державного правління Франція була абсолютною монархією.

У Франції зберігався середньовічний розподіл суспільства на три стани.

До першого стану належало духовенство. На вищі церковні посади (архієпископів, єпископів) призначали винятково дворян. Вище духовенство вело світський спосіб життя, оточувало себе розкішшю.

Другий стан становило дворянство. Серед дворян було чимало малопомісних і навіть безземельних. На відміну від англійських «нових дворян», які займалися розвитком промисловості й торгівлі, французькі дворяни вважали заняття підприємництвом принизливою для себе справою.

Духовенство й дворянство разом становили лише 4 % із 25 мільйонів населення країни. Вони платили незначну частину державних податків, але займали вищі посади в армії, державному апараті й при дворі. Прихильники привілеїв заявляли: «Дворяни служать королеві шпагою, духовенство — молитвами, а третій стан — майном».

До третього стану належала більша частина населення Франції: підприємці, селяни, ремісники, робітники мануфактур. Саме третій стан сплачував левову частину податків, за рахунок яких утримувалися королівська родина, двір, органи влади, армія й флот. Збагачуючись, третій стан збагачував і країну. Зі складу третього стану поступово виокремилася міська й сільська буржуазія.

Мало хто з представників третього стану мріяв про повалення королівської влади. Вони вимагали тільки справедливого розподілу податкового тягаря.

У Франції наростала соціально-економічна криза. Неврожай 1788 р. спричинив реальну загрозу голоду. Державний борг збільшували витрати на утримання пишного королівського двору та нескінченні війни, які без особливого успіху продовжувала вести Франція. Держава виявилася банкрутом.

Французька карикатура на суспільну систему (1789 р.)

Прокоментуйте, яка з постатей на карикатурі символізує перший стан, яка —другий, яка — третій. Яке ставлення демонструє художник до суспільної системи, що існувала у Франції?

ДОБА ПРОСВІТНИЦТВА

Просвітителі виступали за рівність усіх людей перед законом, за позбавлення церкви світської влади, недоторканність власності, підтримку розвитку науки, аграрну реформу, справедливе оподатковування тощо. Наріжним каменем усіх просвітницьких теорій була віра у всесилля розуму. Осердям ідейних пошуків ставала Людина, а не Бог.

Одним з найважливіших досягнень епохи Просвітництва було видання «Енциклопедії, або Тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел», що, за задумом видавців, мало містити в собі всі знання, накопичені людством на той час. Головними організаторами цього видання були філософ Д. Дідро й математик Ж. Д’Аламбер.

Історичною заслугою діячів-просвітителів були пошуки кращої організації суспільства, відстоювання необхідності захисту прав й основних свобод людини.

Просвітництво — ідейна течія та суспільний рух другої половини XVII й XVIII ст. у країнах Європи й Америки, який формував ідеологію низки революцій, особливо у Франції. Діячі Просвітництва боролися:

• за встановлення «царства розуму», заснованого на «природній рівності»,

• за політичну свободу й громадянську рівність,

• за поширення знань у народі.

Ж. Д’Аламбер

Вольтер

Ш. Монтеск’е

Ж.-Ж. Руссо

2. ПРИЧИНИ ТА ПОЧАТОК ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ

ОСНОВНІ ПРИЧИНИ РЕВОЛЮЦІЇ У ФРАНЦІЇ

• Пануючий феодально-абсолютистський лад і підтримуваний ним «старий порядок» гальмували соціальний, економічний і політичний розвиток країни.

• Протиріччя між третім станом (абсолютною більшістю населення країни) і пануючими привілейованими станами — дворянством і духовенством.

• Нездатність державної влади впливати на ситуацію за умов економічної, соціальної, політичної кризи в країні у 80-х роках XVIII ст.

• Банкрутство держави, нездатність влади сплатити величезні внутрішні й зовнішні борги, різке зростання соціальної напруги в суспільстві.

ВІД ГЕНЕРАЛЬНИХ ШТАТІВ ДО НАЦІОНАЛЬНИХ ЗБОРІВ

Генеральні штати були відкриті у Версалі (літній резиденції французьких королів) в урочистій обстановці 5 травня 1789 р., після 175-літньої перерви.

Король і його прихильники сподівалися за їх допомогою заспокоїти громадську думку та отримати необхідні кошти для поповнення скарбниці. Уряд зажадав затвердження нових податків.

Але представники третього стану 17 червня проголосили себе Національними зборами. До них долучилася частина депутатів від дворян і духовенства, які були незадоволені королівською владою. Депутати зібралися в Залі для гри в м’яч й урочисто присяглися не розходитися. Лідером бунтівних депутатів був граф Мірабо.

Генеральні штати — у Франції вища станово-представницька установа в 1302-1789 рр., що складалася з депутатів від духовенства, дворянства й третього стану. Скликалися королем переважно для збору податків.

Мірабо (Оноре Габрієль Рікеті) (1749-1791 рр.) — граф, один з лідерів Французької революції, депутат Генеральних штатів у 1789 р. від третього стану. Мав блискучий ораторський талант. Убачав у конституційній монархії гарантію стабільної влади, власності й свобод громадян. Водночас він мав величезну популярність у радикальних колах революціонерів. Мірабо прагнув обійняти міністерську посаду, щоб зміцнити владу короля і стримати розвиток революційної анархії. Він налагодив секретний зв’язок із двором, регулярно надсилаючи королеві записки, у яких пропонував способи порятунку монархії (визнання конституції, вплив на громадську думку через газети, зміцнення армії). Перебуваючи на гребені слави, Мірабо занедужав і незабаром, 2 квітня 1791 р., помер.

9 липня 1789 р. Національні збори оголосили себе Установчими зборами, підкресливши цим своє право на встановлення нового державного устрою на основі прийняття вищого закону держави — конституції.

ВЗЯТТЯ БАСТИЛІЇ

13 липня 1789 р. виборці на вимогу жителів міста утворили в ратуші Паризький комітет, що став вищим органом влади в столиці. Комітет сформував збройні загони, названі Національною гвардією.

Парижани громили магазини зброї, в арсеналах було захоплено десятки тисяч рушниць і кілька гармат. Частина війська перейшла на бік повсталих.

На шляху до центру Парижа стояла Бастилія — похмурий восьмибаштовий замок.

14 липня 1789 р. маси народу з рушницями й ножами, загони Національної гвардії, а також солдати й офіцери, що долучилися до повстання, оточили й захопили Бастилію. День взяття Бастилії — перший день Французької революції — згодом став національним святом Французької Республіки.

Установчі збори проголосили скасування феодального ладу. Відмінялися станові привілеї, феодальні права, кріпосне право, оголошувалася рівність усіх перед законом.

«ДЕКЛАРАЦІЯ ПРАВ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА»

26 серпня 1789 р. Установчі збори прийняли «Декларацію прав людини і громадянина». Декларація стверджувала, що люди народжуються вільними й рівними в правах, а «свобода особи, її безпека й опір гнобленню є природними й невід’ємними правами людини». Проголошувалися свобода слова, думки, совісті, друку, віросповідання, вибору будь-яких занять, недоторканність приватної власності.

Декларація стала маніфестом народів Європи в боротьбі проти гніту феодалізму й абсолютизму.

3. РОЗВИТОК РЕВОЛЮЦІЇ В 1789-1791 рр.

УСТАНОВЧІ ЗБОРИ В 1789-1791 рр.

5 жовтня величезна колона демонстрантів, що складалася з робітників, крамарів, ремісників, рушила на Версаль. Король був змушений дати згоду на переїзд до Парижа королівського двору й Установчих зборів. У країні активізувалися політичні клуби.

Взяття Бастилії 14 липня 1789 року. Картина художника Жана-П’єра Уеля (1789 р.)

Історичні подробиці. Зі статті академіка Є. Тарле «Взяття Бастилії»

І в народі, і серед істориків-науковців говорили... про взяття Бастилії штурмом. Тим часом це була облога, здача фортеці відбулася до штурму... Але навіть і штурм Бастилії не був би таким вагомим аргументом на користь перемоги революції, як те, що трапилося насправді: капітуляція грізної, неприступної фортеці підкреслила цілковитий маразм влади. Було очевидно, що революція розтрощила не тільки Бастилію, а й твердиню абсолютизму.

(?) Який, на Вашу думку, існував зв’язок між здачею Бастилії й катастрофою абсолютизму?

Політичні клуби у Франції

Конституційна монархія (обмежена монархія) — форма правління, за якої влада монарха обмежена конституцією, законодавчі функції передані парламенту, а виконавчі — уряду.

Установчі збори в 1789-1791 рр. ухвалили цілу низку законів. Містам надавалося самоврядування, яке мали здійснювати комуни (міські органи управління). Виборчим правом володіли лише ті, хто платив податок — «активні» громадяни. Були істотно обмежені права короля. Скасовувалися цехи, дозволялася вільна торгівля хлібом. Церковні землі були оголошені «національним майном» і пущені в продаж для погашення фінансового боргу. Були заборонені страйки. Був скасований поділ на стани. Французи відтоді мали лише імена і прізвища, стали називати одне одного «громадянин» і «громадянка».

Ухвалені закони реформували систему управління, відкрили можливості для розвитку господарства, створили основу для демократи зації суспільства.

17 липня 1791 р. на Марсовому полі відбувся мітинг, учасники якого були готові підписати республіканську петицію. Але за наказом Установчих зборів загони Національної гвардії почали стріляти по беззбройній юрбі. Близько 50 учасників мітингу було вбито.

Бійня на Марсовому полі означала остаточне розмежування прихильників конституційної монархії та республіканців. Клуб кордельєрів заборонили, значну кількість його членів — заарештували. Кордельєри, що залишилися на волі, увійшли до Якобінського клубу.

Установчі збори 3 вересня 1791 р. затвердили першу в історії Франції Конституцію, яку король змушений був підписати. Вступом до конституції стала «Декларація прав людини і громадянина». Конституція закріплювала конституційну монархію.

Свідчать документи. Витяг з Конституції Франції 1791 р.

...Немає більше ні дворянства, ні перів, ні спадкоємних, ні станових відмінностей, ні феодального порядку, ні вотчинної юстиції, жодних титулів, звань і переваг, що виникали із цього порядку, жодних лицарських орденів... для яких був би потрібний доказ дворянства або шляхетності походження, і жодних інших переваг, окрім відмінностей, наданих громадським посадовим особам при виконанні їхніх обов’язків...

Не існує більше ні станових цехових управ, ні професійних... корпорацій.

Закон не визнає більше ні релігійних обітниць, ні будь-яких інших зобов’язань, що суперечать природним правам або конституції.

(?) Яке значення мали ці положення Конституції Франції 1791 р. для розвитку країни?

«Болото» в політиці (термін з’явився за часів Французької революції) нерішучі, невизначені політичні сили та їхні лідери, або такі, хто прагне ухилитись від боротьби.

«Праві» та «ліві» — визначення політичних течій, які з’явилися за часів Французької революції. Відповідно до місця, які займали члени парламенту, праворуч сиділи прихильники монархії, ліворуч — революціонери-якобінці, їхні противники.

ЗАКОНОДАВЧІ ЗБОРИ

Склад Законодавчих зборів (відкрилися 1 жовтня 1791 р.):

• «Ліві» (найбільш революційна частина Законодавчих зборів) були представлені 136 депутатами-якобінцями, але між ними відразу ж відбувся розкол.

• Жирондисти (депутати від департаменту Жиронда) виступали за помірні й поступові реформи. їхніми лідерами були Ж. -П. Бріссо, П. -В. Верньо та ін.

• Монтаньяри (фр. montagnards, буквально — горці, від montagne — гора) — найбільш революційно налаштована частина депутатів, що займали верхні лави законодавчого органу, звідси й назва фракції — «Гора». Монтаньярів очолювали М. Робесп’єр, Ж.-П. Марат.

• «Центр». Його представники — так звані «незалежні» депутати — займали вичікувальну позицію й вагалися в політичному виборі між фельянами та якобінцями. Згодом ця група одержала назву «болото».

• «Праві» представляли інтереси великої буржуазії, а також фельянів, ліберального дворянства, які спочатку приєдналися до революції. Вони не хотіли поглиблення революції й виступали за примирення з Бурбонами.

Історичні подробиці. Через багато років після Французької революції буржуазні республіки стали політичною нормою. Тоді революціонери боролися вже за соціалізм, проти буржуазних республік. Таких борців з існуючим ладом назвали «лівими», їхніх противників-консерваторів — «правими».

У наш час праві політичні сили відстоюють збереження ліберальних цінностей — індивідуальної свободи, недоторканності приватної власності. До сучасних «правих» належать, наприклад, англійська партія консерваторів, американська партія республіканців.

Сучасні ліві політичні сили виступають проти соціальної нерівності, за обмеження великого капіталу тощо. До сучасних «лівих» відносять і російських комуністів, і шведських соціалістів, які насправді мають різне бачення того, яким має бути суспільство.

4. ПОЧАТОК РЕВОЛЮЦІЙНИХ ВІЙН

Революція у Франції стривожила європейські монархії. У лютому 1792 р. Австрія підписала з Пруссією угоду щодо відновлення влади Людовика XVI, що започаткувала утворення першої антифранцузької коаліції, до якої незабаром приєдналися й інші держави.

Новий імператор Австрії Франц в ультимативній формі зажадав від Франції відмовитися від конституції й передати владу королівському двору. У відповідь Законодавчі збори у квітні 1792 р. за змушеної згоди короля оголосили Австрії війну.

Незабаром у Францію вдерлися прусські війська.

На дії інтервентів французький народ відповів вибухом патріотизму. До Парижа з усіх департаментів стікалися загони національних гвардійців. Представники кожного департаменту співали патріотичні пісні. Одна з них — «Марсельєза» (тобто «Гімн марсельців») — стала гімном патріотичних сил Франції. Сьогодні «Марсельєза» є державним гімном Французької Республіки.

Війни, які стала вести Франція, мали оборонний характер і були спрямовані на захист батьківщини, завоювань революції. їх називали «революційними війнами».

Виконання «Марсельєзи». Скульптура на Тріумфальній арці в Парижі

5. ПОВАЛЕННЯ МОНАРХІЇ

У ніч на 10 серпня 1792 р. розпочалося нового повстання в столиці.

Короля й королеву під охороною доставили до зали засідань Законодавчих зборів. Через три дні за наполяганням Комуни Парижа їх взяли під варту.

Законодавчі збори проголосили вибори до нового - вищого законодавчого органу влади — Національного Установчого Конвенту, у якому могли брати участь усі чоловіки, що досягли 21 року, без будь-якого розподілу громадян на «активних» і «пасивних».

Парижем ширилися чутки про те, що ув’язнені супротивники революції за допомогою прусських й австрійських агентів нібито готують повстання. З 2 по 5 вересня юрби озброєних санкюлотів і національних гвардійців вривалися до в’язниць, безжалісно винищуючи ув’язнених. Сп’яніння вбивством було таким великим, що вбивали всіх без винятку: кримінальних злочинців, політичних в’язнів, жінок, старих. Кількість жертв перевищила 5 тис. осіб. Ця трагедія наочно продемонструвала жорстокість революції — .жагу помсти, насильства й крові.

Прусські й австрійські війська наступали на Париж. Але 20 вересня 1792 р. біля селища Вальмі французькі війська, що складалися переважно з добровольців, завдали поразки прусським інтервентам і змусили їх відступити. Це була перша перемога французької армії, до того — над кращою європейською армією того часу. Французькі війська перейшли в контрнаступ і незабаром вигнали інтервентів зі своєї території.

У день битви біля Вальмі в Парижі відкрилося перше засідання Національного Конвенту. Із 750 його депутатів 165 належали до жирондистів, близько 100 — до монтаньярів. Жирондисти й монтаньяри на початку революції спільно боролися проти короля, але незабаром між ними виникли розбіжності. Узимку 1792 р. жирондисти вийшли з Якобінського клубу. Відтоді слова «монтаньяр» і «якобінець» набули однакового значення.

Протиборство жирондистів і монтаньярів (якобінців)

Жирондисти — помірковані, захищали інтереси великої буржуазії — обіймали більшість міністерських посад у новому уряді. Вимагали:

• розширення прав департаментів;

• невтручання держави в розвиток промисловості;

• недоторканність приватної власності.

Із проголошенням республіки вважали революцію завершеною.

Монтаньяри (якобінці) — радикальні революціонери, захищали інтереси дрібної буржуазії. Вони вимагали:

• знищення феодальних повинностей у селі;

• поліпшення матеріального становища міської бідноти за рахунок заможних громадян. Мріючи про світову революцію, виступали проти великої власності, вільної торгівлі, за авторитарні методи управління.

Першим декретом (законом) Конвенту став декрет про скасування монархії (21 вересня), а 22 вересня 1792 р. Франція була проголошена республікою.

Одним з перших ухвалених документів нового законодавчого органу був декрет про недоторканність власності. Девізом республіки стало гасло «Свобода, рівність, братерство», продиктоване ідеями «Декларації прав людини і громадянина».

Жирондисти були проти страти короля, а якобінці вимагали негайної розправи над монархом. У конвенті депутати виходили на трибуну і привселюдно висловлювали свою думку. Ж.-П. Марат закликав: «Ви врятуєте батьківщину... і ви забезпечите благо народу, стявши голову тирана!» Після 40-годинних дебатів більшість депутатів проголосували за страту. 21 січня 1793 р. короля привселюдно стратили.

Страта французького короля шокувала Європу. Велика Британія розірвала дипломатичні відносини з Францією. У лютому 1793 р. Конвент оголосив Великій Британії війну й направив свої війська на територію Голландії. До антифранцузької коаліції, крім Австрії й Пруссії, увійшли Велика Британія, Іспанія, Сардинське королівство, Неаполь і більшість малих німецьких держав. Не посилаючи свої війська на Захід, до коаліції офіційно приєдналася Росія.

На початку 1793 р. різко загострилася економічна ситуація. Спекулянти обкрадали армію й наживалися на військовому постачанні. У містах відчутнішими ставали дорожнеча й безробіття. Добровольці залишали армію, війська революційної Франції зменшувались.

На заході Франції активізувалися прихильники відродження монархії. У березні 1793 р. в департаменті Вандея спалахнув роялістський заколот проти нової влади. Дворяни й священники підбурювали селян до погромів у містах. За їхньою допомогою вони сподівалися повернути дореволюційні порядки в країні.

6. ЯКОБІНСЬКА ДИКТАТУРА ТА ЇЇ КРАХ

Якобінці домоглися створення в березні 1793 р. Революційного трибуналу — надзвичайного політичного суду. Конвент у квітні створив новий уряд — Комітет громадського порятунку. Комітет одержав диктаторські повноваження. Україні розпочався новий виток терору.

31 травня 1793 р. 10 тис. озброєних санкюлотів оточили будинок Конвенту й націлили на нього жерла 160 гармат. Жирондисти й представники «болота» намагалися вести переговори з повсталими, однак до них ніхто не дослухався. Під загрозою розстрілу якобінці й керівники Комуни Парижа змусили депутатів видати на розправу юрбі 29 лідерів жирондистів. Таким чином 31 травня — 2 червня 1793 р. якобінці здійснили державний переворот і насильницьким шляхом прийшли до влади.

24 червня 1793 р., після всенародного референдуму, вже якобінський Конвент ухвалив нову Конституцію, яка передбачала свободу слова й друку, загальну освіту, свободу здійснення релігійних культів, недоторканність приватної власності й свободу підприємництва. Франція проголошувалася республікою.

Однак уже в жовтні вищий законодавчий орган «тимчасово» скасував конституцію до «повної перемоги над ворогами революції». Конвент привласнив собі повноваження, яких не мав жодний абсолютний монарх.

Роялісти (від фр. royal — королівський) — термін, що виник під час Французької революції наприкінці XVIII ст. для позначення прихильників династії Бурбонів. У ширшому значенні роялісти — те саме, що монархісти.

Максиміліан Робесп’єр (1758-1794 рр.) — діяч Французької революції. Навчався на юридичному факультеті Паризького університету (1780 р.). Депутат Конвенту. Після страти короля в січні 1793 р. став центральною фігурою революції. Замкнутий і педантичний адвокат з Арраса здобув могутність і необмежену владу як голова Комітету громадського порятунку. Метою встановленої в червні 1793 р. якобінської диктатури, як відзначав М. Робесп’ер, був «порятунок революції будь-якою ціною». Себе він вважав суддею суспільства, що має право вирішувати, хто є «чистим» громадянином, а хто ні. Після термідоріанського перевороту 1794 р. був заарештований і страчений. Його згадують як одного з основоположників політики терору. На могилі М. Робесп’ера викарбувано епітафію: «Перехожий! Не засмучуйся над моєю долею. Ти був би мертвий, коли б я був живий».

Перед революційним трибуналом. Сатира на якобінську диктатуру XVIII ст.

(?) Опишіть сцену, зображену на малюнку. Як поводять себе члени трибуналу? Чому цей малюнок вважається сатиричним?

Комісари Конвенту (спеціальні уповноважені) мали необмежені повноваження. їм доручалося проведення «чисток» місцевих органів, «відновлення революційного порядку», усунення та призначення армійських командирів.

Якобінці почали докорінні зміни в економіці та суспільстві. Серед основних реформ були такі:

• скасування феодальних повинностей селян;

• продаж селянам землі;

• розподіл общинних земель;

• установлення граничних цін на товари першої необхідності;

• створення масової революційної армії;

• дехристиянізація — боротьба проти католицизму;

• упровадження нового «революційного календаря».

Якобінці встановили жорстоку диктатуру й почали масові репресії не тільки проти контрреволюціонерів, а й проти всіх опозиційно налаштованих громадян країни.

17 вересня 1793 р. оприлюднено декрет «Про підозрілих». «Підозрілими» оголошували всіх, хто не одержав від народних товариств свідчень про громадянську благонадійність, емігрантів та осіб, які не могли вказати джерела свого існування. Усі «підозрілі» підлягали арешту.

За час якобінського терору було ув’язнено близько 500 тис. осіб. З них якобінці стратили або закатували близько 40 тис. осіб. Терор М. Робесп’єра був спрямований не тільки проти прихильників реставрації монархії, а й проти третього стану, в ім’я рівноправ’я якого й відбувалася революція.

Розкол усередині Якобінського клубу. «Крайні» якобінці, очолювані керівниками Комуни Парижа П.-Г Шометтом і Ж.-Р. Ебером, виступали проти великої власності, за суворе виконання закону про встановлення граничних цін на товари першої необхідності, посилення революційного терору, розподіл майна «підозрілих», ведення війни до переможного кінця.

Жорж Жак Дантон (1759-1794 рр.) — неперевершений адвокат, оратор, діяч Французької революції. У 1791 р. Ж. Дантон зблизився з якобінцями, був обраний помічником прокурора Паризької Комуни, у 1792 р. брав участь в організації якобінського терору. Його терпимість до жирондистів спонукала якобінців усунути Ж. Дантона з Конвенту. Узимку 1793-1794 рр. навколо Ж. Дантона сформувалася група, що виступала за пом’якшення революційного терору. У квітні 1794 р. Ж. Дантон та його прихильників віддали під суд Революційного трибуналу й стратили.

Диктатура — нічим не обмежена влада однієї особи або певних політичних сил у державі, що спираються на силу, а також на відповідний політичний режим.

Історичні подробиці.

Новий революційний калецдар

Нова влада запровадила новий «революційний календар». Початком літочислення, або нової ери, вважався день проголошення у Франції республіки (22 вересня 1792 р.). Місяці ділилися на декади й одержали нові назви за характерними для них погодою, рослинністю, плодами або сільськогосподарськими роботами. Скасовувалися недільні дні, замість католицьких свят впроваджувались революційні.

«Поблажливими», або «поміркованими», якобінцями називали прихильників Ж. Дантона. «Помірковані» вимагали послаблення революційної диктатури, повернення до конституційного порядку, відмови від політики терору, утвердження принципів демократії й побудову правової держави.

М. Робесп’єр і його прихильники прагнули побудувати суспільство людей середнього статку без крайнощів убогості й багатства. Він ненавидів багатіїв, але презирливо ставився й до бідняків, користувався кривавими, аморальними засобами.

Повалення М. Робесп’єра. «Крайні» якобінці закликали до повстання проти влади робесп’єрівського Конвенту. У відповідь Комітет громадського порятунку в березні 1794 р. заарештував Ж.-Р. Ебера, П.-Г. Шометта та їхніх прихильників. Незабаром їх стратили. Ж. Дантона та інших лідерів «поміркованих» якобінців звинуватили у змові проти уряду, у зраді революції, «особливих стосунках» з Великою Британією й 5 квітня 1794 р. стратили на гільйотині. Революція почала сама себе знищувати.

Представники «нової буржуазії», депутати Конвенту організували змову, і 27 липня 1794 р. (за революційним календарем 9 термідора II року республіки) М. Робесп’єра, Л.-А. Сен-Жюста, Ж. Кутона та їхніх спільників заарештували. Увечері Конвент оголосив М. Робесп’єра і його прихильників поза законом. Наступного дня вождів якобінців стратили. Така сама доля спіткала й близько 100 членів Комуни Парижа.

Трагічний досвід якобінців засвідчив, що диктатура й насильство не можуть бути підґрунтям для побудови суспільного устрою на засадах справедливості. Найшляхетніша мета не може виправдати аморальні засоби її досягнення.

Ранок 10 термідора II року. Картина художника Люсьєна-Етьєнна Мелінга (1877 р.)

Художник Мелінг зобразив лежачого на столі пораненого Робесп’єра, якому під час перевороту 9 термідора було пострілом поцілено в щелепу. Лікар нашвидкуруч перев’язав його, і поверженого диктатора перенесли до Конвенту. Робесп’єр, потерпаючи від болю й конвульсій, часом піднімав голову і вдивлявся в обличчя людей — тих, хто нещодавно раболіпно ловив кожне виголошене ним слово.

Як Ви вважаєте, які ідеї та думки намагався передати художник?

7. ТЕРМІДОРІАНСЬКА РЕАКЦІЯ

За новим революційним календарем катастрофа якобінців відбулася 9 термідора, тож подальші події одержали назву термідоріанської реакції. «Термідоріанці» були прихильниками республіки, у якій не існувало б обмежень свободи підприємництва. Водночас «термідоріанці» прагнули покінчити з народним рухом у містах і селах.

З приходом до влади «термідоріанців» настав час так званого «білого» терору, коли жертви одержали можливість помститися своїм катам. У листопаді 1794 р. Якобінський клуб закрили, у містах лютували банди з так званої «золотої молоді».

Щодо роялістів «термідоріанці» робили послаблення. Учасникам роялістського повстання у Вандеї надано амністію. До Франції поверталися емігранти. Було скасовано закон «Про підозрілих».

22 серпня 1795 р. термідоріанський Конвент ухвалив нову, третю Конституцію Франції. Законодавчу владу було передано Законодавчому корпусу. Виконавчу владу з;цйснювала Директорія (уряд) у складі п’яти членів віком не молодше 40 років, яких призначала Рада старійшин. Директорія призначала міністрів.

Водночас були узаконені всі акти продажу земель емігрантів, церкви, королівського двору. У Конституції 1795 р. поряд із цивільними правами вперше були закріплені й обов’язки громадян.

Скориставшись проблемами Директорії, що посилювалися, роялісти на початку жовтня 1795 р. спробували організувати заколот і прийти до влади.

Для придушення заколоту Директорії була потрібна енергійна й рішуча людина. Вибір уряду впав на генерала Наполеона Бонапарта. За його наказом на підступах до будинку Конвенту виставили гармати, і їх залпи розсіяли повсталих. Це було перше застосування артилерійської зброї у вуличному бою. Розгром заколоту роялістів приніс Наполеону Бонапарту велику популярність, поклавши початок його стрімкій військовій і політичній кар’єрі. Після цих подій його призначили начальником гарнізону Парижа, а через півроку — головнокомандувачем французької армії в Італії.

8. ФРАНЦІЯ ЗА ДИРЕКТОРІЇ

25 жовтня 1795 р. відповідно до нової конституції термідоріанський Конвент віддав владу Директорії й Законодавчому корпусу. Проти нового уряду виступили і монархісти, і колишні якобінці та санкюлоти.

Після падіння якобінської диктатури характер війни з боку Франції почав змінюватися. «Термідоріанці» прагнули територіальних захоплень. Відтоді війни з метою захисту своєї батьківщини, які вів французький народ проти коаліції європейських держав, почали поступово перетворюватися на агресивні й загарбницькі.

Італійський похід. У квітні 1796 р. почався Італійський похід французької армії, що очолив Наполеон. Майже вся Північна Італія тоді перебувала під владою Австрії. Протягом квітня-травня французька армія здобула важливі перемоги. У травні Франція й Сардинське королівство підписали договір, за яким королівство перетворювалося на васала Франції. Перемоги французів змусили австрійців укласти з Францією мирний договір. Це означало закінчення існування першої коаліції.

Єгипетський похід. Друга антифранцузька коаліція. У 1798 р. Наполеон Бонапарт, за наказом Директорії, вирушив в експедицію до Єгипету, що входив до складу Османської імперії. Дорогою йому вдалося захопити острів Мальта. У липні 1798 р. французька армія здобула перемогу в «битві біля пірамід».

Але французьким кораблям довелося зустрітися з англійським флотом під командуванням адмірала Г. Нельсона. Морська битва в Абукіра 1 серпня завершилася для французів катастрофою. Зв’язок із Францією був перерваний, гостро бракувало озброєння та продовольства.

У ці роки відбувалося формування другої антифранцузькоі коаліції у складі Великої Британії, Австрії, Росії, Османської імперії та інших держав.

Із Франції надходили тривожні звістки. Російський генерал О. Суворов своїми активними діями звів нанівець перемоги Наполеона в Італії, у 1799 р. він повністю витиснув французів з Італії. Російська ескадра адмірала Ф. Ушакова звільнила Іонічні острови, а англійська ескадра адмірала Г. Нельсона встановила контроль над о. Мальта. Наполеон Бонапарт залишив армію на генерала Ж.-Б. Клебера й повернувся до Парижа.

Сепаратна угода — домовленість, укладена з противником без відома чи погодження зі своїми союзниками по коаліції, за їхніми спинами.

9. БОНАПАРТИСТСЬКИЙ ПЕРЕВОРОТ

Військові невдачі спричинили переполох серед членів Директорії. Було оголошено масовий призов до армії, зроблено поступки лівим силам: дозволялася діяльність Якобінського клубу, деяких колишніх якобінців висунуто на керівні посади, проведено примусову позику за рахунок заможних верств населення.

Водночас посилилась роялістська небезпека, знову спалахнув заколот у Вандеї. За цих обставин впливові буржуазні кола робили ставку на встановлення влади «твердої руки». Вибір припав на Наполеона Бонапарта.

У свою чергу, Наполеон давно плекав честолюбні мрії про владу. 9 листопада 1799 р. (18 брюмера VTII року республіки) під приводом захисту республіки від вигаданої якобінської змови в Парижі було введено воєнний стан, а Наполеона Бонапарта призначено командувачем військ Паризького військового округу. Одночасно подали у відставку всі члени Директорії. Наступного дня Бонапарт за допомогою вірних йому гренадерів розігнав Раду п’ятисот і Раду старійшин.

Влада у Французькій республіці перейшла до колегії з трьох консулів — генерала Наполеона, Е.-Ж. Сійеса й Р. Дюко. Фактично влада в країні дедалі більше зосереджувалася в руках Бонапарта. Роялістів і ліворадикальних республіканців відсторонили від політичних справ.

Режим Директорії було ліквідовано.

Ці події означали завершення Французької революції кінця XVIII ст.

Переворот 18 брюмера. Картина художника Франсуа Буше

ЗНАЮ МИНУЛЕ - ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ - РОЗУМІЮ МАЙБУТНЄ: ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

І. Знаю й систематизую новую інформацію

1. Зазначте основні причини Французької революції.

2. Які основні ідеї «Декларації прав людини і громадянина»?

3. Схарактеризуйте основні закони, прийняті Установчими зборами в 1789-1791 рр.

4. Які політичні сили були представлені в Законодавчих зборах?

5. Назвіть основні реформи, які провели якобінці.

6. У чому виявлявся тотальний терор якобінської диктатури?

7. Схарактеризуйте внутрішню політику режиму Директорії.

8. Назвіть причини піднесення Наполеона Бонапарта.

9. Поясніть значення понять: Просвітництво, Генеральніштати, конституційна монархія, «праві» та «ліві», «болото», якобінська диктатура, сепаратна угода.

II. Обговоріть у групі

1. Чому день взяття Бастиліїв наш час є головним національним святом Французької Республіки?

2. Вольтер говорив: «Я не розділяю Ваших переконань. Алея готовий віддати життя, щоб Ви могли їх сповідувати». Чи є, на Вашу думку, це висловлювання великого мислителя актуальним сьогодні?

3. У чому полягає сучасне розуміння гасла: «Свобода — Рівність — Братерство»?

4. Чи закономірним було падіння якобінської диктатури? Чи могло бути в цієї влади майбутнє?

5. Перед своєю стратою Ж. Дантон з гіркотою сказав: «Революція пожирає своїх дітей». Як Ви розумієте зміст цього висловлювання?

III. Мислю творчо й самостійно

1. Один із французьких просвітителів стверджував, що «насильство, на якому тримається деспотизм, можна ліквідувати тільки за допомогою насильства». Висловіть свої міркування із цього приводу.

2. Основою конституційного права Франції й сьогодні лишається «Декларація прав людини і громадянина» (1789 р.), у якій закріплено право на опір гнобленню: «Коли уряд зневажає право народу, повстання є як для всього народу, так і для кожної з його частин, найбільш священним із прав і найважливішим з обов’язків». Наскільки актуальним є це право для сучасності?

3. Чому, на Ваш погляд, чимало людей у Франції XVIII ст., як і в інших країнах, і в наші дні, прагнули і прагнуть влади «твердої руки»? До яких наслідків призводила диктатура в історії французького та українського народів?

ЦІ ДАТИ ДОПОМОЖУТЬ ЗРОЗУМІТИ ІСТОРІЮ. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ЇХ:

скачать dle 11.0фильмы бесплатно