§ 27. Основні ідеї, здобутки, виклики «довгого» XIX століття

АКТУАЛІЗАЦІЯ ЗНАНЬ

(Заключний урок)

Яка особливість цього періоду є, на вашу думку, найважливішою? Чому? Свою точку зору доведіть.

«Довге» XIX ст. - це умовна назва певного періоду історії, який розпочався Французькою революцією кінця XVIII ст. і завершився початком XX ст. Для нього характерні певні особливості, що відділяють цей період світової історії від усіх інших епох. Зокрема, в XIX ст. в провідних державах світу відбулося становлення індустріального суспільства, завдяки чому змінився їхній соціально-економічний устрій: прискорився процес урбанізації, збільшилася кількість найманих робітників, що працювали на промислових підприємствах, та буржуазії.

Процес формування індустріального суспільства тривав понад півтора століття. Його ствердження супроводжувалося ліквідацією феодально- абсолютистських установ, знищенням станової нерівності і спадкових привілеїв дворянства, проголошенням громадянського рівноправ’я і поступовим обмеженням соціальної нерівності. Проте ключову роль у його розвитку відігравали економічні чинники - випереджальне зростання промисловості, впровадження у виробництво нових технічних засобів і джерел енергії.

Саме ці процеси зумовили докорінні зрушення в соціальній структурі суспільства і справили вирішальний вплив на еволюцію громадсько- політичного життя.

Формування основних економічних ознак індустріального суспільства у провідних європейських країнах і США завершується в основному на початку XX ст. Підґрунтя структурних зрушень у господарстві та якісних змін у формах виробництва було закладено в ході здійснення промислового перевороту і наступної індустріалізації економіки.

Промисловий переворот та індустріалізація - явища, у принципі, однопланові, але не тотожні. Промисловий переворот становив собою перехід від мануфактури до фабрично-заводської системи машинного виробництва. Звичайно він зводився до витіснення машинною індустрією попередніх форм виробництва і вважався завершеним, коли фабрично- заводська промисловість ставала домінуючою в більшості галузей промисловості.

У свою чергу індустріалізація становила собою процес подальшого випереджального зростання машинної промисловості і створення на цій основі індустріальної структури господарства. Із завершенням індустріалізації досягалася перевага промисловості над сільським господарством, а згодом і важкої індустрії над галузями легкої промисловості.

Промислове виробництво стає домінуючим в економіках цих держав, частка сільського населення та виробництво сільськогосподарської продукції значно зменшується. Хоча в східноєвропейських країнах процес індустріалізації тільки розпочався і більше ніж половина населення працювала в сільському господарстві, а в країнах Азії та Африки індустріалізація ще не розпочалася.

На початок XX ст. для західноєвропейських країн та США в основному завершився прискорений розвиток важкої промисловості, так звана «індустрія вугілля та сталі», пройшла «лихоманка» будівництва залізниць, протяжність яких за останні 30 років XIX ст. збільшилася в чотири рази. У цих країнах починають створюватися нові галузі виробництва, пов’язані з науково-технічними відкриттями, використанням нових технологій за допомогою нової техніки. Проте це лише початок - масове виробництво в машинобудуванні, автомобільній, авіаційній та інших галузях промисловості почнеться лише в наступні десятиріччя XX ст.

Для «довгого» XIX ст. характерні дві тенденції у вирішенні суспільних проблем - революційна, притаманна Франції, де відбулися три революції, та еволюційна, притаманна Великій Британії, де завдяки реформам та діяльності профспілок та інших громадських організацій було вирішено більшість соціально-економічних проблем. У цілому в XIX ст. в провідних країнах зміцнів конституційний лад, розширилися виборчі права, подальшого розвитку набули принципи демократії та парламентаризму. Ці тенденції на початку XX ст. перекинулися й на країни Східної Європи та Азії. Зокрема, у Росії відбулася революція 1905-1907 рр., у ході якої було створено Державну думу як представницький орган.

У найбільш розвинутих країнах Азії теж відбулися революції, які ставили за мету обмеження або знищення монархічної влади.

У XIX ст. у Європі з’явились і поступово оформились у політичні партії нові ідеологічні течії: консерватизм, лібералізм, соціалізм та марксизм. Значних масштабів набули демократичні рухи: боротьба за емансипацію жінок, за міські реформи, за світський характер закладів освіти, за соціальне законодавство, пацифізм. Велике значення для демократизації суспільства мало зменшення ролі церкви в житті людини. В останні десятиріччя XIX ст. європейські держави почали приділяти більше уваги соціальному законодавству. Шд тиском профспілок були прийняті закони про обов’язкове страхування від нещасного випадку та травмування на виробництві, пенсійне законодавство тощо.

Голосування у Великій Британії

Як ви вважаєте, чи можна назвати таке голосування повністю демократичним?

Усі індустріальні країни збільшили витрати на освіту, науку, охорону здоров’я. На ці цілі витрачалося приблизно 2-2,7 % від валового внутрішнього продукту. Завдяки цьому в індустріально розвинених країнах Заходу грамотними були 9-10 % дорослого населення, а середній рівень освіти складав 8 років. Таким чином на початок XX ст. в розвинених капіталістичних країнах відбулися якісні зміни в структурі суспільства та виробництва, розподілі національного багатства. Сформувалась індустріальна цивілізація.

Впровадження обов’язкового загального безкоштовного навчання

Значні зміни відбулися і в демографічній сфері: населення Європи тільки за 1870-1914 рр. збільшилося з 300 до 450 млн. Значно зріс життєвий рівень окремих верств населення. У той же час певна частина працездатного населення - яка була «виштовхнута» із сільського господарства і не знайшла застосування в промисловості, змушена була емігрувати, у більшості за океан до США і Канади. За вказаний період з Європи виїхали 26 млн чоловік. Як люди активні та підприємливі, вони закладали основи економічної могутності північноамериканських держав.

У другій половині XIX ст. набуває розмаху процес колонізації європейськими країнами народів Азії та Африки. До 80-х років XIX ст. лише десята частина території африканських країн потрапила до рук колонізаторів, а на 1900 р. уже вся територія Африки була поділена між сімома європейськими державами. Найбільші колоніальні володіння мала Велика Британія, далі йшли Франція, Італія, Бельгія, Португалія, Іспанія, Німеччина. Остання на початку XX ст. розпочала боротьбу «за місце під сонцем», що призвело до початку переділу колоній. Більшість країн Азії, за винятком Японії, теж були колоніями або напівколоніями європейських держав.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно