§ 13. Суспільні рухи в Російській імперії в першій половині XIX ст.

1. ПОВСТАННЯ ДЕКАБРИСТІВ

ФОРМУВАННЯ ІДЕОЛОГІЇ РУХУ ДЕКАБРИСТІВ

Великий вплив на формування ідей декабристів мав загальний підйом патріотизму під час війни 1812 р. Під час закордонних походів російської армії в 1813—1815 рр. більшість офіцерів, не кажучи вже про солдатів, уперше познайомилися з життям народів Європи. Контраст між тим, що спостерігали майбутні декабристи на Заході, й російською дійсністю справив на них гнітюче враження. Там вони бачили економічний прогрес, відчували громадянські свободи; у більшості європейських країн уже було скасовано кріпосне право. А в Росії в цей час панували рутина в господарстві, жорстокі форми експлуатації й кріпосницької залежності.

На погляди майбутніх декабристів істотний вплив справили революції в Європі. їхні думки розбурхували кращі здобутки вітчизняної й закордонної публіцистики ти літератури, які критично сприймали навколишню дійсність.

ПЕРШІ ТАЄМНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ДЕКАБРИСТІВ

Союз порятунку. У 1816 р. в Петербурзі створено першу організацію майбутніх декабристів — Союз порятунку. Її засновниками були офіцери О. Муравйов, М. Муравйов, М. Муравйов-Апостол, П. Пестель та інші. Основною метою була ліквідація кріпосного права й установлення в країні конституційної монархії. Цю мету члени Союзу порятунку мали намір здійснити шляхом збройного захоплення влади й царевбивства. У 1818 р. Союз саморозпустився.

Союз благоденства. Спадкоємцем Союзу порятунку став Союз благоденства, заснований у 1818 р. Його цілями залишалися прийняття конституції, введення парламенту, скасування кріпосного права. Шляхи реалізації програми члени організації бачили в пропаганді своїх поглядів і пропозицій, які передбачалося направляти уряду. Але розчарування у владі ставало дедалі сильнішим, і в 1821 р. радикальні члени Союзу благоденства організували його розпуск.

Таємні організації в Україні. На українських землях таємні товариства виникали у формі модних у ті часи масонських лож. У 1817 р. в Харкові з’явилася майстерня «Вмираючий сфінкс», 1818 р. в Одесі — масонська ложа «Понт Євксінський», у Києві — «Об’єднані слов’яни», у Полтаві — «Любов до істини». Їх членами були військові, чиновники, поміщики, діячі культури, у тому числі й майбутні лідери декабристського руху П. Пестель, М. Бестужев-Рюмін та ін.

Діяльність лож на теренах України не мала національного спрямування.

«РУСЬКА ПРАВДА» П. ПЕСТЕЛЯ Й «КОНСТИТУЦІЯ» М. МУРАВЙОВА

У 1821 р. на основі Союзу благоденства виникли нові організації — Південне товариство (з місцем перебування в Україні) на чолі з П. Пестелем і Північне товариство в Петербурзі, яке очолив М. Муравйов. Товариства тісно взаємодіяли одне з одним і розглядали себе як частини однієї організації.

«Руська правда» П. Пестеля — політична програма Південного товариства — була найбільш радикальним конституційним проектом декабристів.

Декабристи — дворянські революціонери, які в грудні 1825 р. підняли збройне повстання проти самодержавства й кріпосництва.

Павло Пестель

Масонство — це релігійно-філософський рух, витоки якого сягають церковних братств Середньовіччя. Основна мета масонів, або «вільних каменярів», — «об’єднати людей на засадах братерства, любові, взаємодопомоги й рівності».

Масони належать до впливових політичних і фінансових спільнот. З одного боку, було чимало революцій, до яких причетні масони, зокрема Французька революція й повстання декабристів. З іншого — масони організовували інтриги та змови в європейській політиці.

У країні передбачалася ліквідація самодержавства, кріпосного права, станових привілеїв, установлення рівності всіх громадян перед законом, проголошення республіки. Громадянам гарантувалася свобода слова, друку, віросповідання. Вищим органом законодавчої влади проголошувалося Народне віче, що обиралося всіма громадянами країни. Вища виконавча влада мала належати Державній думі. «Руська правда» передбачала наділення землею селян, які звільнялися від кріпосницької залежності.

Програму Північного товариства — «Конституцію» — розробив М. Муравйов. У ній декларувалася ліквідація кріпосного права, передбачалися рівність усіх громадян перед законом, скасування станів, демократичні свободи. Уся законодавча влада передавалася Народному віче. Виконавчу владу М. Муравйов припускав залишити за імператором, що мав би право вето на всі рішення Народного віче. Майбутня конституційна монархія повинна була стати федерацією. М. Муравйов вважав, що земля має залишитися в поміщицькій власності. Селянинові ж передавалася його садиба й невеликий наділ польових земель.

Титульна сторінка «Руської правди» П. Пестеля

ПОВСТАННЯ 14 грудня 1825 р. В ПЕТЕРБУРЗІ Й ВИСТУП ЧЕРНІГІВСЬКОГО ПОЛКУ

Напередодні повстання. У 1824 р. розпочалася підготовка до збройного повстання. У вересні 1825 р. до Південного товариства влилося Товариство об’єднаних слов’ян, що діяло в Новоград-Волинську.

Виступ декабристів було сплановано на літо 1826 р., але несподівано 19 листопада 1825 р. в Таганрозі помер Олександр І. На престол мав вступити брат царя — Костянтин. Утім ще в 1823 р. за вимогою Олександра І він змушений був відмовитися від своїх прав на користь брата Миколи. Відмова Костянтина від престолу зберігалася в таємниці, тому війська були приведені до присяги Костянтину. Але після того, як він підтвердив свою відмову від престолу, Микола призначив переприсягу. Декабристи вирішили використати цю подію для здійснення своїх планів.

Повстання в Петербурзі. 14 грудня 1825 р. члени Північного товариства вивели 3 тис. солдат з казарм, сказавши їм, що вони йдуть захищати право на престол Великого князя Костянтина. Солдати вишикувалися в каре навколо пам’ятника Петру І навпроти будинку Сенату, де мала присягати Державна рада. Однак до цього часу цар Микола вже встиг привести до присяги членів Сенату й Державної ради. Крім того, князь С. Трубецькой, призначений керівником повстання, не з’явився на Сенатську площу, в останній момент відмовившись від участі в повстанні.

Повстання декабристів. Фрагмент картини художника Карла Кольмана

Генерал-губернатор Петербурга М. Мілорадович, популярний у військах воєначальник, прибув на площу та спробував умовити солдат розійтися, але був застрелений членом таємного товариства П. Каховським. Після цього по каре відкрили вогонь. Повстання було придушене.

Повстання Чернігівського полку. Ранком 29 грудня 1825 р. почалося повстання Чернігівського полку, розташованого неподалік українського міста Василькова. Повстання очолили М. Муравйов-Алостол і М. Бестужев-Рюмін. Перед лавами полку вожді повстання зачитали революційний «Катехізис» — документ, що обґрунтовував необхідність знищення монархії й установлення республіки.

Повсталі сподівалися, що до них приєднаються інші частини царської армії, але цього не сталося. З січня 1826 р. повстанці розгромили урядові війська.

Сергій Муравйов-Апостол

РОЗПРАВА НАД ДЕКАБРИСТАМИ. ЗНАЧЕННЯ ПОВСТАННЯ

Розправа над декабристами. Після розгрому повстання розпочалися масові арешти. Був створений спеціальний Слідчий комітет зі справ декабристів. До слідства притягнуто 579 осіб, а причетними до змови визнано 269, з них 131 — винними.

Верховний суд у Петербурзі засудив до страти п’ятьох найактивніших діячів декабристського руху: П. Пестеля, К. Рилєєва, С. Муравйова-Апостола, М. Бестужева-Рюміна, П. Каховського. 126 декабристів засудили до каторги, заслання й поселення в Сибіру. Усіх їх позбавили військових чинів і дворянського звання. Особливі комісії розглядали «справи» солдатів, що брали участь у повстанні. Багатьох із них прогнали крізь стрій і покарали різками. На Кавказ у діючу армію буї! відправлений весь Чернігівський полк.

Дружини декабристів: подвиг кохання та честі. Дружини одинадцяти засуджених декабристів розділили їхнє вигнання. Серед них були незнатні, але більша частина належала до аристократії: княгині Марія Волконська та Катерина Трубецька, Олександра Муравйова — донька графа Чернишова, баронеса Ганна Розен та ін. Микола І надав кожній право розлучитися з чоловіком — «державним злочинцем». Проте жінки відмовилися від розкоші, залишили дітей, рідних і пішли за чоловіками, яких любили. Добровільне вигнання до Сибіру мало гучний громадський резонанс.

Жінки оселилися поблизу в’язниці в сільських хатах, самі готували їжу, ходили по воду, топили печі. Побачення із чоловіками дозволялися лише двічі на тиждень у присутності офіцера. Дружини декабристів вели невпинну боротьбу з петербурзькою й сибірською адміністраціями за полегшення умов ув’язнення. Вони зруйнували ізоляцію, на яку влада прирекла революціонерів. З тих жінок, котрі пішли за чоловіками в Сибір, три залишилися тут навічно: Олександра Муравйова, Камілла Івашева, Катерина Трубецька. Останньою померла в 1895 р. 93-річна Олександра Давидова.

Свідчать документи. З переписки Миколи І. Костянтин Павлович — Миколі І, 20 грудня 1825 р.

...Великий Боже, що за події! Ця сволота була незадоволена, що має государем ангела, і змовилася проти нього! Чого ж їм потрібно? Це дивовижно, жахливо...

Генерал Дибич передав мені всі папери, і з них один... жахливіший від усіх інших ...де йдеться, як Волконський закликав взятися за зміни у правлінні.

І ця змова триває вже 10 років! Як це сталося, що її не виявили негайно або вже давно?

(?) Чим були викликані бурхливі емоції представників царської родини?

Історичні подробиці. Першою — на другий день слідом за каторжником-чоловіком — вирушила до Сибіру Катерина Трубецька. У Красноярську зламалася карета, захворів провідник. Княгиня продовжила шлях одна, у тарантасі. В Іркутську губернатор довго залякував її, вимагав письмового зречення від усіх прав, і Трубецька підписала його. Через кілька днів губернатор оголосив колишній княгині, що вона продовжить шлях разом із кримінальними злочинцями. Вона погодилась...

Микола І

Підсумки й значення повстання декабристів. Перше в історії Росії повстання дворянської опозиції, спрямоване проти самодержавства й кріпосництва, зазнало поразки. Дворянські опозиціонери хотіли зробити переворот у країні в ім’я народу, але без його активної участі. Суспільство виявило неготовність до рішучих перетворень. Але значення повстання декабристів полягає в тому, що вони першими виступили проти абсолютизму й кріпосного права й дали поштовх подальшому розвитку реформаторського руху в країні.

РЕЖИМ МИКОЛИ І

Новий уряд ужив заходів щодо зміцнення режиму. У 1826 р. засновано Третє відділення Власної його імператорської величності канцелярії, що стало головним органом політичного розшуку. Супротивників миколаївського режиму очікували в’язниці, арештантські роти, заслання на Кавказ. У 1826 р. був опублікований устав про цензуру, за допомогою якого миколаївські міністри мали намір упоратися з небезпечними західноєвропейськими ліберальними ідеями.

2. СУСПІЛЬНИЙ РУХ другої чверті XIX ст.

У суспільному русі другої чверті XIX ст. визначилися три ідейні напрями: консервативний, радикальний і ліберальний.

Консерватизм у Росії спирався на теорії, які доводили непорушність самодержавства й кріпосного права. Для ідеологічного обґрунтування самодержавства міністр освіти граф С. Уваров створив теорію офіційної народності. Вона була заснована на трьох принципах: самодержавство, православ’я, народність.

Радикальний напрям представляли гуртки О. Герцена й М. Огарьова, М. Станкевича, В. Бєлінського, М. Буташевича-Петрашевського та інших громадських діячів.

Ліберальний напрям буй представлений слов’янофілами й західниками.

Гурток слов’янофілів утворився в Москві. Він об’єднував невелику групу громадських діячів, письменників і публіцистів. Ядро його становили О. Хом’яков, брати Аксакови, Ю. Самарін, А. Кошелев.

Слов’янофіли вважали, що в кожного народу є своя історична доля й свій шлях. Отже, і Росія повинна розвиватися своїм шляхом, який немає нічого спільного із західноєвропейським і базується на «традиційних російських цінностях». Великого значення слов’янофіли надавали православ’ю. Вони не визнавали досягнень західноєвропейської культури й вважали помилковим зближення Росії із Заходом за часів Петра І, який, на їхню думку, зруйнував віковий уклад і порядок у Росії.

Водночас слов’янофіли були прихильниками скасування кріпосного права, критикували бюрократизм і деспотію.

На думку слов’янофілів, основу життя російського суспільства становила общинна (колективна) свідомість і принцип згоди, на відміну від західноєвропейського індивідуалізму.

Ядро західників становили історики, юристи, письменники, публіцисти: Т. Грановський, С. Соловйов, К. Кавелін, В. Боткін, П. Анненков та інші.

Західники дотримувалися ідеї про спільність історичних шляхів Європи й Росії. Вони вважали, що в Росії рано чи пізно встановляться західноєвропейські порядки. Західники були прихильниками скасування кріпосного права, відстоювали вільний розвиток особистості, свободу підприємництва та інші ліберальні ідеї. Проте вони були супротивниками революцій. Західники виступали за широку освіту народу, вважаючи, що це єдиний шлях успіху модернізації Росії.

Суперечки західників і слов’янофілів мали велике суспільне значення. Вони пробуджували громадську думку, закликали до творчої діяльності й знаменували собою початок формування ліберальної ідеології в Росії.

Слов’янофіли — представники ліберальної течії громадського руху другої чверті XIX ст., які виступали за принципово відмінний від західноєвропейського шлях розвитку Росії, заснований на принципах патріархальності, консерватизму, православ’я.

Західники — представники ліберальної течії громадського руху другої чверті XIX ст. На противагу слов’янофілам, вони виступали за здійснення соціально-економічних реформ у Росії за західним зразком.

3. СХІДНА (КРИМСЬКА) ВІЙНА

У середині XIX ст. Велика Британія і Франція прагнули витиснути Росію з берегів Чорного моря й перетворити Туреччину на свою колонію. Водночас Росія хотіла забезпечити контроль над протоками Босфор і Дарданелли, посилити свій вплив серед слов’янського населення балканських володінь Османської імперії.

Підставою до розв'язання війни став конфлікт між православною й католицькою церквами за право контролю над святими для християн місцями в Палестині. Підтримана Францією, Туреччина відмовилася задовольняти домагання Росії на пріоритет православної церкви в цьому питанні. У 1853 р. Росія розірвала дипломатичні відносини з Туреччиною й окупувала Молдавію й Валахію, які перебували в залежності від Туреччини. У відповідь на ці дії турецький султан 4 жовтня 1853 р. оголосив війну Росії.

Турецькі війська перейшли в наступ на дунайському фронті. Однак перші атаки турецьких військ були відбиті. Під час боїв російська артилерія знищила турецьку Дунайську флотилію.

У листопаді 1853 р. російська ескадра під командуванням адмірала П. Нахімова розгромила турецький флоту Синопській битві. Ця перемога забезпечила Росії панування на Чорному морі й активізувала Велику Британію та Францію, які в березні 1854 р. оголосили війну Росії.

Військово-морські сили Британії й Франції атакували чорноморські портові міста, заблокували Балтійський флот у Кронштадті, обстріляли Соловецький монастир на Білому морі. Оборона Севастополя (вересень 1854 — серпень 1855 р.), незважаючи на масовий героїзм матросів і солдат, офіцерів, цивільних громадян, серед яких було чимало українців, закінчилася здачею головної бази Чорноморського флоту Росії.

18 березня 1856 р. протиборчі сторони підписали Паризький мирний договір. Росія віддавала Туреччини фортецю Каре на Кавказі, а союзники повертали Росії Севастополь та інші захоплені ними російські міста. Дунайські князівства — Молдавія й Валахія — залишалися під правлінням турецького султана, але над ними фактично був установлений колективний протекторат великих держав. Чорне море оголошувалося нейтральним. Росії й Туреччині заборонялося мати на ньому військовий флот і військово-морські бази. Особливою конвенцією про режим чорноморських проток підтверджувалася заборона проходу через Босфор і Дарданелли в мирний час військових кораблів усіх країн, крім Туреччини.

Східна війна продемонструвала економічну й військово-технічну відсталість Росії від провідних країн Європи, нездатність вищих чиновників і військових керувати країною в складних умовах воєнного часу.

Після того як Пруссія завдала удару Австрії (1866 р.) і Франції (1870 р.), Росія вирішила визнати себе вільною від угоди 1856 р.

У 1871 р. в Лондоні була скликана конференція всіх держав, що брали участь в укладенні Паризького мирного договору. Конференція підтвердила право Росії мати військовий флот на Чорному морі. Вона одержала також право будувати військові укріплення на Чорноморському узбережжі. У результаті цієї дипломатичної перемоги Росія значно активізувала свою зовнішню політику на Балканах, узявши курс на продовження боротьби з Османською імперією.

Фрагмент панорами «Оборона Севастополя». Картина художника Франца Рубо (1854-1855)

Карикатура часів Східної війни. Робота художника Оноре Дом’є

(?) Які ідеї намагався передати автор карикатури?

ЗНАЮ МИНУЛЕ - ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ - РОЗУМІЮ МАЙБУТНЄ: ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

І. Знаю й систематизую нову інформацію

1. Які явища в політичному й соціально-економічному житті Росії вплинули на формування поглядів декабристів?

2. Зіставте програмні документи Південного й Північного товариств.

3. Визначте основні причини поразки декабристів. У чому полягало історичне значення повстання декабристів?

4. Схарактеризуйте основні ідейні напрями в суспільному русі Росії в 20—40-і роки XIX ст.

5. У чому полягали розбіжності в поглядах західників і слов’янофілів щодо визначення шляхів історичного розвитку Росії?

6. Які країни брали участь у Східній (Кримській) війні? Які були її підсумки?

7. Покажіть на карті в шкільному атласі місця основних подій Східної війни.

8. Поясніть значення понять: декабристи, західники, слов’янофіли.

II. Обговоріть у групі

1. Одні історики вважають повстання декабристів проявом зростання революційного руху в країні, другі — проявом опозиції до самодержавства, а треті вважають повстання декабристів спробою військового перевороту в країні. Якої точки зору дотримуєтеся Ви?

2. Чому підвалини самодержавства й кріпосництва у 20-40-і роки XIX ст. залишалися непорушними?

3. Поет П. В’яземський, дізнавшись про рішення дружин декабристів, сказав: «Спасибі жінкам: вони дадуть кілька прекрасних рядків нашої історії».

Які «рядки історії» мав на увазі сучасник декабристів? Які історичні, моральні уроки можна винести із цієї історії?

III. Мислю творчо й самостійно

На думку деяких вчених, повстання дворян-декабристів свідчило про незрілість російського суспільства та неспроможність російської буржуазії виступити проти самодержавства й феодальних порядків у країні. Це позначилось і на подальшій долі Росії.

Проаналізуйте цю точку зору та сформулюйте власний погляд на проблему.

ЦІ ДАТИ ДОПОМОЖУТЬ ЗРОЗУМІТИ ІСТОРІЮ. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ЇХ:

скачать dle 11.0фильмы бесплатно