§ 25. Сунь Ятсен. Сіньхайська революція

Історичні подробиці. Китай — одна з найдавніших держав світу, батьківщина багатьох найважливіших відкриттів і винаходів (паперу, пороху, друкарства, компасу та ін.). У II тис. до н. е. на території сучасного Китаю утворилася держава Інь. У VI—III ст. до н. е. сформувалися конфуціанство, даосизм та інші філософські школи. У III ст. до н. е. правитель царства Цинь об'єднав під своєю владою всю країну. Імперію Цинь змінила імперія Хань (206 р. до н.е. — 220 р. н.е.). У Ханській імперії конфуціанство стало пануючою офіційною релігією й опорою імператорської влади. Був прокладений торговельний шлях на захід, україни Середньої Азії та Близького Сходу («шовковий шлях»). Наприкінці VI ст. країна була об'єднана під владою династії Сунь. У XII ст. Північний Китай підкорили племена чжурчженей. Із XIII ст. й до 1368 р. країною правили монголи. За формою правління Китай у XVII-XVIII ст. був абсолютною монархією на чолі з імператором.

1. КИТАЙ І ЗОВНІШНІЙ СВІТ У XVI—XVIII ст. ОСОБЛИВОСТІ ВНУТРІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ

Першими європейцями, що проникли до Китаю в першій половині XVI ст., були португальці. За допомогою підкупу китайських чиновників вони заснували торговельну базу на узбережжі на північ від Гуандуна. Зловживання португальців підштовхнули китайський уряд до рішучих дій, і після запеклих морських битв їх вигнали з берегів Китаю. Португальцям була зроблена лише одна поступка: у 1557 р. за щорічну плату їм дозволили орендувати півострів Макао (сучасна назва — Аоминь). Наприкінці XVI ст. спроби закріпиться в Китаї зробили голландці, проте вони закінчилися невдачею.

Опір європейському проникненню був зумовлений традиційно ізоляціоністськими принципами китайської зовнішньої політики. Згідно із цими принципами всі держави, окрім Китаю, вважалися варварськими.

2. ПЕРША ОПІУМНА ВІЙНА

Китайський шовк, фарфор, чай мали великий попит у Європі, але китайці відмовлялися будь-що купувати в європейців, тому тим доводилося платити за китайські товари сріблом. Тоді британці почали ввозити до Китаю опіум — з Індії, де його вирощувала Ост-Індська компанія. Доходи британців від торгівлі опіумом перевищували прибутки від операцій із чаєм і шовком.

До кінця 30-х років XIX ст. ситуація зі споживанням опіуму, який призводив до фізичного й морального виснаження імператорських підданих, викликала серйозне занепокоєння центральної влади. 18 березня 1839 р. віддано наказ видати чиновникам увесь опіум, що зберігався на складах. Факторії були оточені китайськими військами, і більш як 20 тис. ящиків опіуму було видано китайському комісарові, за наказом якого їх скинули до ровів з вапном і солоною водою.

Англійці вирішили взяти реванш. У Британії було прийнято рішення: не оголошуючи формально війну, спрямувати до китайського узбережжя військово-морську ескадру. Так у 1840 р. розпочалася так звана перша опіумна війна (тривала до 1842 р.).

Економічна й військова відсталість країни, а також політика капітуляції циньського уряду призвели до поразки Китаю.

29 серпня 1842 р. підписано Нанкінський мирний договір, за яким Китай відкривав для британської торгівлі п’ять портів, сплачував контрибуцію, віддавав у «вічне володіння» британцям порт Гонконг.

Перша опіумна війна: обстріл китайських джонок. Картина художника Едварда Функана (1841 р.)

Тайпіни — учасники політико-релігійного руху в Китаї, що призвів до масштабного народного повстання проти панування маньчжурської династії (1850-1864 рр.).

Основними причинами Тайпінського повстання були: важке становище народу, що ускладнилося після закінчення Першої опіумної війни; посилення феодальної експлуатації, податкового тягаря; погіршення становища селян через їхнє обезземелення; агресія провідних європейських держав і США. Тайпінське повстання спалахнуло в провінції Гуансі влітку 1850 р. Ідейним вождем повсталих був сільський учитель Хун Сюцюань, який організував релігійну громаду, що проповідувала ідею створення «Небесної держави великого благоденства» — «Тайпін тяньго» (звідси назва повстання).

У серпні 1851 р. повстанці захопили низку міст й оголосили про створення «Небесної держави», покликаної служити інтересам пригноблюваних верств китайського суспільства.

На початку 1853 р. тайпіни захопили низку великих міст, а в березні зайняли Нанкін.

Облаштувавшись у Нанкіні й оголосивши його своєю столицею, тайпінське керівництво обнародувало свою програму «Земельна система небесної д инастії». Тайпіни зменшили орендну плату на землю із селян і переклали значну частину податкового тягаря на багатіїв.

Проте позиції тайпінів поступово слабшали. Повстанці забагато часу проводили в боях. У них не вистачало управлінських кадрів, оскільки більшість грамотних чиновників пов’язували свої особисті інтереси з маньчжурською династією Цин.

Негативний вплив на подальший розвиток Тайпінського повстання справив розбрат серед верхівки тайпінів.

На тлі проблем, що загострилися, почалася Друга опіумна війна. У 1854 р. представники Великої Британії, Франції та США висунули китайському імператорові вимоги щодо необмеженої торгівлі на території Китаю, офіційного права торгувати опіумом.

Британці почали шукати привід для нової війни в Китаї. Ним стало затримання китайською владою британського судна «Ерроу», що перевозило контрабандні вантажі. У 1856 р. британська ескадра бомбардувала порт Гуанчжоу. На початку 1857 р. у військових діях також брали участь американські кораблі. Незабаром до Великої Британії приєдналася і Франція. Наприкінці вересня 1860 р. у вирішальній битві під Пекіном британсько-французька артилерія розгромила маньчжуро-монгольські війська.

У жовтні 1860 р. був підписаний Пекінський договір, за яким китайський уряд погодився виплатити Великій Британії та Франції велику контрибуцію, відкрити для іноземної торгівлі Тяньцзінь, дозволити використовувати китайців як робочу силу в колоніях Британії та Франції.

У той час коли уряд Китаю підписав новий кабальний договір, тайпіни відстоювали суверенітет і незалежність країни. Тому західні країни надали цинській владі допомогу й почали відкриту інтервенцію проти тайпінів.

У запеклих боях у 1863—1864 рр. тайпіни втратили майже всі свої опорні пункти, а їхні основні сили були розгромлені збройними формуваннями китайських феодалів. Із захопленням у липні 1864 р. Нанкіна й загибеллю головних керівників тайпінське повстання було придушено урядовими силами за допомогою збройних сил західних держав. Тайпінська держава перестала існувати.

Хун Сюцюань

Резиденція Хун Сюцюаня в Нанкіні. Сучасна реконструкція

До кінця XIX ст. Китай змушений був поступитися європейцям «для оренди» майже всіма морськими портами, японці отримали в країні великі концесії, а США вимагали від Китаю запровадження режиму «відкритих дверей» для всіх іноземних держав. Насправді концесії й оренда означали відторгнення територій Китаю й перетворення його на напівколонію.

Втручання іноземних держав викликало негативну реакцію місцевого населення. Особливо вороже прості люди сприйняли неповагу європейців до китайських звичаїв, прагнення у насильницький спосіб насаджувати тут християнство. У 1899 р. розпочалося «повстання іхетуанів», що набуло антиіноземного спрямування.

Повстанці вступили до Пекіна й взяли в облогу посольський квартал. Прагнучи придушити повстання, Велика Британія, Німеччина, Франція, Австро-Угорщина, Японія, США, Росія й Італія організували інтервенцію до Китаю. Налякана розмахом руху іхетуанів і побоюючись за свою долю, імператриця Ци Сі оголосила про початок війни з інтервентами й заступництво іхетуаням. Проте гданські війська фактично не чинили серйозного опору військам коаліції, які досить легко захопили Пекін.

Інтервенти в 1901 р. жорстоко придушили повстання. На Китай знову була накладена величезна контрибуція.

Історичні подробиці. Назву «Іхетуань» європейці перекладали як «Кулак в ім’я справедливості та згоди». Через те, що в ній було слово «кулак», на Заході цей рух називали «повстанням боксерів». Насправді назва «іхетуань» перекладається як «загони справедливості та згоди».

Загін іхетуанів

5. СІНЬХАЙСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ 1911-1913 рр.

ТРИ НАРОДНІ ПРИНЦИПИ СУНЬ ЯТСЕНА

Подальший національний рух у Китаї пов’язаний з ім’ям Сунь Ятсена.

Сунь Ятсен (1866-1925 рр.) — китайський політичний і державний діяч. У 1892 р. закінчив курс медицини в Гонконгу. Прийняв християнство. Політичне життя Сунь Ятсена було постійною боротьбою, яка часто завершувалася вигнанням. Головна спадщина його діяльності — розроблена ним політична філософія, відома як «три народні принципи». Як визначного засновника Китайської Республіки, Сунь Ятсена часто називають «Батьком нації». Він відіграв важливу роль у поваленні монархії під час Синьхайської революції. Сунь Ятсен був першим тимчасовим президентом Республіки Китай, а згодом став одним із засновників та лідером партії Гоміньдан.

Сунь Ятсен сформулював три народні принципи, які визначали мету перетворень у Китаї:

• націоналізм, тобто повалення Маньчжурської династії та відновлення китайського правління;

• народовладдя, тобто ліквідація монархії та встановлення республіки;

• народний добробут — проведення поступової націоналізації землі та встановлення прогресивного земельного податку.

У 1905 р. Сунь Ятсен створив товариство Тунменхой (Об’єднаний союз, або Союзна ліга Китаю), метою якого було повалення в Китаї правлячої Маньчжурської династії та проголошення буржуазно-демократичної республіки. Вплив Об’єднаного союзу швидко зростав.

У 1907 р. Об’єднаний союз здійснив декілька спроб підняти повстання проти Маньчжурської династії, але невдало. Зрештою, через загрозу революції, імператриця Ци Сі погодилася на проведення деяких реформ: скасування рабства; ліквідацію станових відмінностей; ліквідацію привілеїв дворян; скасування тортур; заборону куріння опіуму; реформу освіти та інші. Але опір традиційного суспільства був занадто сильним. Після загадкової смерті імператриці Ци Сі реформи припинилися.

Мавзолей Сунь Ятсена. Сучасне фото (2011 р.)

Чому китайці так шанують Сунь Ятсена?

Юань Шикай

Пригадайте визначення поняття «громадянська війна».

ХІД СІНЬХАЙСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ

У жовіні-листопаді 1911 р. розпочалося повстання. Цей рік китайською називався «сіньхай», тому й революція отримала назву сіньхайської.

До повсталих солдат долучилися студенти, робітники, і невдовзі революція охопила всі провінції Південного та Центрального Китаю. На півночі країни, менш розвиненій у промисловому відношенні, влада залишилася в руках цінського уряду.

Маньчжурська влада в пошуках порятунку звернулася до генерала Юань Шикая, який мав реформаторські погляди, із проханням очолити збройні сили. Той погодився й незабаром став головою імператорської ради та прем’єр-міністром, повновладним диктатором Північного Китаю.

Однак повстання поширювалось. 2 грудня революційні війська увійшли до Нанкіна. Маньчжурська імперія почала розпадатися.

Дізнавшись про початок революції, Сунь Ятсен повернувся з еміграції та прибув до Шанхая. Це ще більше надихнуло революціонерів. 29 грудня 1912 р. конференція делегатів революційних провінцій, які зібралися в Нанкіні, проголосила утворення Китайської республіки. Сунь Ятсен був обраний її тимчасовим президентом і 1 січня 1912 р. прийняв присягу.

У лютому 1912 р. монархія була повалена.

Подальший перебіг політичних подій змусив Сунь Ятсена, який боявся розколу країни, відмовитись від посади президента на користь Юань Шикая. Однак згодом, переконавшись у прагненні генерала встановити режим особистої влади, Сунь Ятсен перейшов до опозиції.

Завдяки його зусиллям у серпні 1912 р. товариство Тунменхой об’єдналося з іншими республіканськими організаціями й отримало назву Гоміньдан (Національна партія), який відіграв велику роль у подальшій історії Китаю.

У країні поновилися повстання. Сім південних провінцій, де Гоміньдан мав сильні позиції, заявили про відокремлення від Пекіна (у березні 1912 р. столицю Китаю було перенесено з Нанкіна до Пекіна). Почалася громадянська війна між Півднем, який підтримував Сунь Ятсена та його демократичні ідеї, і Північчю, яка залишалася під контролем режиму Юань Шикая.

У листопаді 1913 р. Юань Шикай оголосив Гоміньдан поза законом. Війська Півдня було розбито, Гоміньдан пішов у підпілля, а Сунь Ятсен знову емігрував.

У 1916 р. Юань Шикай помер, але це не припинило політичного протистояння. Боротьба між мілітаристським урядом на півночі Китаю та революційним угрупованням Сунь Ятсена на півдні тривала.

Плакат на честь проголошення Китайської республіки з портретами Юань Шикая та Сунь Ятсена

Емблема Гоміньдану

РЕЗУЛЬТАТИ РЕВОЛЮЦІЇ

Китай, як і раніше, залишався напівколоніальною, напівфеодальною державою. Слабкість Китаю перед загрозою іноземної експансії багато в чому обумовлювалася його роздробленістю і внутрішньополітичними проблемами. Революція 1911-1913 рр. повалила монархію, але не вирішила завдання об’єднання країни. Влада центрального уряду поширювалася на невелику частину Китаю. Інші території контролювали феодально-мілітаристські угруповання, що орієнтувалися на різні іноземні держави.

Сіньхайська революція не розв’язала основних проблем Китаю, але вона усунула одну з головних перешкод на шляху до модернізації — Маньчжурську династію.

ЗНАЮ МИНУЛЕ - ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ - РОЗУМІЮ МАЙБУТНЄ: ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

І. Знаю й систематизую нову інформацію

1. З якою метою європейці прагнули проникнути до Китаю? Як здійснювалися перші їхні спроби потрапити в цю країну?

2. У чому полягала сутність політики ізоляції цинської династії?

3. Розкажіть про хід Першої та Другої опіумних війн.

4. Які були передумови повстання тайпінів?

5. Назвіть цілі іхетуанів перед початком повстання. За яких обставин воно розпочалося?

6. У чому полягали сутність програми тайпінів та основні принципи побудови їхньої держави?

7. Розкрийте зміст трьох народних принципів Сунь Ятсена.

8. Якими були підсумки Сіньхайської революції 1911-1913 рр.?

9. Поясніть значення термінів і понять: тайпіни, опіумні війни, іхетуани, Гоміньдан.

II. Обговоріть у групі

1. Які були наслідки поразки Китаю в опіумних війнах?

2. Як Ви вважаєте, чому спроби здійснення реформ у Китаї в 1898 р. зазнали невдачі? Чому в Китаї не була здійснена модернізація в дусі революції Мейдзі?

3. Як Ви думаєте, чому імператорський двір спочатку надавав заступництво іхетуаням, а потім змінив свою позицію?

III. Мислю творчо й самостійно

Підготуйте повідомлення на тему: «Основні принципи та особливості державного управління й повсякденного життя китайців у XIX ст.». Зауважте, у чому полягала відмінність китайської цивілізації в ХІХ ст. від європейської.

ЦІ ДАТИ ДОПОМОЖУТЬ ЗРОЗУМІТИ ІСТОРІЮ. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ IX:

скачать dle 11.0фильмы бесплатно