§8. Велика Британія в першій половині XIX ст.

Більшу частину XIX ст. саме Велика Британія посідала провідні позиції у світі. У могутній імперії ніколи не заходило сонце, британський флот вважався найбільшим і найшвидшим. Британські товари вирізнялися дуже високою якістю й при цьому зберігали найнижчі ціни, а банки країни були найбагатшими та найнадійнішими. Чому саме Англія стала символом «довгого» століття?

Варто пригадати! 1. Чому саме в Англії розпочався промисловий переворот? 2. Що таке огороджування? Чому цей процес відбувався в Англії? 3. Що таке парламентська монархія? Які повноваження мали англійські королі?

1. Економічний розвиток Великої Британії. «Майстерня світу».

Англія була першою країною, у якій завершився промисловий переворот. Прискоренню зростання промисловості сприяли, як не дивно, наполеонівські війни. Англійські фабрики виконували великі військові замовлення не тільки для англійської армії та флоту, але й для союзників Великої Британії. Незважаючи на важку післявоєнну кризу й кризи надвиробництва, тут тривало будівництво нових заводів і фабрик (мал. 1). До середини XIX ст. основою економіки Англії було промислове виробництво, у містах проживало більше половини населення країни, а наймані робітники становили найчисленнішу верству. Особливо помітним був розвиток транспорту. Уся Англія вкрилася мережею залізниць, довжина яких складала майже 50 тис. км, на англійських верфях будувалися сотні сучасних пароплавів. Поширення залізниць та зростання морського флоту стимулювало розвиток машинобудування. Постійно збільшувалася потреба в металі й кам’яному вугіллі.

Мал. 1. Англійське місто Манчестер у 50-ті рр. XIX ст.

Однак тривалий час галуззю економіки Англії, що розвивалася найшвидшими темпами, залишалася текстильна промисловість, передусім бавовняна. Саме продукція ткацьких фабрик становила більшу частину продукції, яку англійці продавали в Європі. Поступово зростав обсяг вивезення верстатів і готових машин. До середини XIX ст. в Англії вироблялося понад 40 % світової промислової продукції, і країну справедливо почали називати «майстернею світу».

Зростаюча торгівля з Європою, Америкою та колоніями, а часто й відверті пограбування залежних країн дали змогу Англії нагромадити значні багатства. Англійські банки стали найбільшими у світі, а валюта — фунт стерлінгів — набула статусу міжнародної. Саме у фунтах здійснювалася більша частина світової торгівлі. Національний дохід Великої Британії з кінця XVIII ст. до 1870 р. виріс у 10 разів! Англійські банкіри вкладали гроші в економіки інших країн. До середини століття Англія перетворилася на світовий фінансовий центр, «світового банкіра».

Збільшення виробництва промислової продукції сприяло зростанню внутрішньої та зовнішньої торгівлі. За першу половину XIX ст. експорт товарів з Англії виріс більше ніж удвічі. І якщо англійці завозили сировину й зерно, то вивозили готову продукцію британських підприємств.

Зв’язок із заморськими колоніями вів до створення потужного торговельного флоту. Швидкий розвиток промисловості та реформи англійського уряду дали змогу Великій Британії до 50-х рр. XIX ст. побудувати найбільший флот у світі. Англійські кораблі перевозили не тільки свої або колоніальні товари, але й товари інших європейських країн. Англія отримала ще одне почесне звання «світового візника». У поєднанні з найбільшим у світі військовим флотом торговельний флот дозволяв англійцям стверджувати, що Британія «править морями».

У середині XIX ст. Англія стала наймогутнішою промисловою державою у світі.

Остаточно змінилося сільське господарство Великої Британії. У країні майже не залишилося селян, що самостійно обробляли свої поля. Земля перебувала у власності лендлордів, які здавали її в оренду фермерам. Проте й фермери не працювали на землі самі, а наймали сезонних робітників. За рахунок упровадження нових технологій та експлуатації робітників фермерам вдалося значно підвищити врожайність. Однак повністю забезпечити себе продовольством Англія вже не могла.

2. Внутрішня політика Великої Британії.

На відміну від більшості країн Європи, в Англії прийняття найважливіших політичних рішень залежало не від монарха, а від уряду, який створював парламент. Наприкінці XVIII — у першій третині XIX ст. уряди формувалися із представників партії торі, у якій вирішальний вплив мали великі землевласники — лендлорди. Остаточний розгром Імперії Наполеона, незважаючи на загальну перемогу Англії, ускладнив її внутрішнє становище. Тривала війна й постійне надання грошової допомоги союзникам призвели до зростання державного боргу. Англійські фабрики втратили вигідні військові замовлення, країну заполонило дешеве континентальне зерно. Проте торі, у руках яких зосереджувалася влада, піклувалися насамперед про свої інтереси. Тому в 1815 р. парламент прийняв акти, що вводили високі мита на ввезення хліба в Англію (так звані «хлібні закони»), спрямовані на захист англійських виробників зерна. Це покращило ситуацію в сільському господарстві країни, але для найманих робітників хліб став майже предметом розкоші. Акції протесту, що спалахували, уряд жорстоко придушував.

Однак на відміну від абсолютних монархій, уряд Англії усвідомлено йшов на поступки населенню в тих випадках, коли це було можливо та якщо вимоги висувалися в мирній формі. Англійський парламент при всіх урядах був готовий проводити реформи, які хоч якоюсь мірою полегшували становище населення. Так, у 1819 р. парламент заборонив брати на роботу дітей віком молодше дев’яти років. Пізніше робочий тиждень для дітей 9—12 років скорочувався до 48 годин. І хоча зараз такі «поступки» виглядають досить дивними, у більшості країн Європи не було зроблено навіть цього.

ДЛЯ ДОПИТЛИВИХ

«Гончі пси» океану

Незважаючи на те що XIX століття називають століттям пари, символом британської торговельної могутності стали знамениті чайні кліпери. Неймовірно швидкохідні вітрильні кораблі, що доставляли чай нового врожаю з Азії в Англію, тривалий час вигравали перегони в пароплавів. Неодноразово влаштовувалися змагання між кліперами у швидкості доставки чаю. Цікаво, що швидкохідний кліпер уперше був побудований у США, але англійці фактично вкрали конструкцію корабля та створили цілий торговельний флот із кліперів (мал. 2).

Мал. 2. Чайний кліпер «Фермопіли» (Велика Британія).

ДЛЯ ДОПИТЛИВИХ

Робітні будинки

У 1834 р. англійський парламент прийняв новий «закон про бідних». Цим документом скасовувалася допомога бідним, яку надавали за попередніми законами, і тепер усі люди, що потребували допомоги, могли отримувати її лише в спеціальних робітних будинках. За задумом законодавців, у таких будинках створювалися найнезручніші умови для життя: їжа була бідною, чоловіки проживали окремо від своїх дружин, а діти — від матерів, вводилася особлива уніформа, а праця була дуже виснажливою, одноманітною та навіть безглуздою. Уряд сподівався, що такі жахливі умови змусять бідняків самостійно шукати роботу, не розраховуючи на допомогу держави. Парламент домігся свого: люди за будь-яку ціну намагалися уникнути робітних будинків. Проте більшість бідняків потребували допомоги не тому, що були ледачими й не хотіли працювати (а саме так міркувала переважна частина англійських парламентарів), а тому, що власники заводів платили їм зовсім мало або ж роботи взагалі не було. Так, нужденні вимушено йшли до робітних будинків. Багато робітників вважали, що «законом про бідних» англійський уряд знімає із себе відповідальність за життя простих англійців.

Символом англійського реформізму стала виборча реформа 1832 р. Вибори в англійський парламент проходили за давно застарілими правилами, були не рівними, не таємними та, звичайно, не загальними. У середньовічних центрах, що занепали («гнилі містечка»), право голосу мали три десятка людей, проте серед них вибиралися два депутати, а деякі нові великі промислові центри взагалі не могли вибирати парламентарів. Партія торі намагалася зберегти існуючі правила, тому що саме її прихильники (лендлорди) контролювали більшість «гнилих містечок», але англійська промислова буржуазія все голосніше вимагала допустити її представників у парламент. Багато бідняків також бажали парламентської реформи, оскільки сподівалися, що представники великих міст скасують «хлібні закони».

У 1832 р. до влади прийшов уряд вігів, який за допомогою короля, що їх підтримав, домігся прийняття парламентської реформи. Частину «гнилих містечок» було ліквідовано, в інших зменшено кількість депутатів; можливість обирати своїх представників отримали великі промислові центри. Насправді право голосу мав тільки кожен шостий англієць, тому що зберігався майновий ценз і залишалося ще багато «гнилих містечок». Однак реформа засвідчила, що від уряду можна домогтися поступок у багатьох питаннях, і для цього не обов’язково йти шляхом революцій.

Незважаючи на стрімке економічне зростання, становище більшості англійських робітників залишалося дуже тяжким. Економічна криза 1836 р. вкрай погіршила його: багатьох працівників було звільнено, а тим, хто зберіг робоче місце, знизили заробітну плату. У Лондоні виник рух, учасники якого почали збирати підписи під зверненням до парламенту (хартією), де вимагали введення загального виборчого права. Прихильників цього руху стали називати чартистами. На відміну від інших країн, англійські робітники вірили, що парламент, у якому будуть представлені пролетарі, поліпшить їхнє становище.

У 1839 р. хартія, що назбирала понад мільйон підписів, була подана до парламенту. Депутати більшістю голосів відхилили вимоги. У відповідь почалися масові заворушення, які уряд жорстоко придушив. Лідери чартистів не зважилися закликати народ до повстання, оскільки сподівалися на поступки парламенту. У 1842 р. до парламенту надійшла друга хартія, під якою підписалися понад 3 млн осіб. Цього разу вимоги чартистів були більш категоричними. Проте парламент знову відкинув прохання народу, що викликало масштабний страйк, який супроводжувався зіткненням із поліцією. Як і раніше, виступи чартистів було приборкано, а їхніх лідерів заарештовано. У 1848 р. до розгляду парламенту робітники представили третю хартію, яку підписали вже близько 5 млн осіб, але вона так само не мала успіху. Незважаючи на те що основні вимоги чартистів не були виконані, парламент усе ж таки пішов на деякі поступки. Наприклад, робочий день для жінок і дітей був обмежений десятьма годинами.

Одночасно із чартистським рухом у парламенті Англії загострилася боротьба між різними групами депутатів щодо питання про «хлібні закони». За їх скасування виступали прихильники політики фрітрейдерства — вільної торгівлі з іншими країнами без мит та інших платежів. Проте поки сама Велика Британія обмежувала ввезення закордонного зерна, годі було вимагати зняття мит на англійські товари в інших країн. Проти «хлібних законів» виступала й англійська біднота, для якої хліб був дуже дорогим. Останньою краплею став жахливий голод в Ірландії, викликаний загибеллю врожаю картоплі, а дешеве зерно із-за кордону завозити заборонялося. У 1846 р. «хлібні закони» нарешті були скасовані за пропозицією частини партії торі, що привело до розколу партії.

ЛЮДИ, СПРАВИ, ІДЕЇ

Мал. 3. Королева Вікторія (1837—1901 рр.). 1887 р.

«Вікторіанська» Англія

Символом Великої Британії XIX ст. стала королева Вікторія, що правила з 1837 до 1901 р. (мал. 3). Тривале й досить спокійне правління королеви було епохою найвищої могутності Британської імперії, часом, коли країна дійсно «правила морями». Королева значно менше за своїх попередників втручалася у справи уряду, хоча могла жорстко відстоювати власні інтереси, аж до відставки прем'єр-міністра. У мирні роки «вікторіанської епохи» склався особливий спосіб життя вищих і середніх верств міського населення Англії. У побуті закріпилося багато технічних нововведень, які полегшили життя в місті. Сформувалися стандарти поведінки чоловіків і жінок у суспільстві.

50—60-ті рр. XIX ст. стали періодом найвищого розквіту Великої Британії. У внутрішній політиці остаточно сформувалися дві партії: на основі торі виникла Консервативна партія, а на основі бігів — Ліберальна. Більшу частину часу при владі залишалися ліберальні уряди, що проводили політику фрітрейдерства. Були скасовані обмеження «Навігаційного акта» на перевезення товарів іноземними суднами, упорядковані й знижені мита. Тепер Велика Британія могла вимагати й від інших країн зняття обмежень на продаж англійських товарів. Маючи перевагу в промисловому виробництві, розвитку торговельного флоту й банківській системі, Англія не боялася конкуренції. Принцип вільної торгівлі на десятиліття забезпечив країні першість у світовій торгівлі.

У внутрішній політиці посилилася боротьба між лібералами, лідером яких був Вільям Гладстон (1809—1898), і консерваторами, на чолі яких стояв Бенджамін Дізраелі (1804—1881). Саме В. Гладстон у 60-ті рр. XIX ст. запропонував провести чергову парламентську реформу, що збільшувала кількість виборців. Парламент відхилив пропозицію лібералів. Проте консерватори, що прийшли до влади в 1867 р., на наполегливу вимогу Б. Дізраелі здійснили ще більш радикальну реформу. Було зменшено кількість «гнилих містечок», а виборчий ценз знижено настільки, що право голосу отримала не тільки дрібна буржуазія, але й кваліфіковані робітники.

Незважаючи на те що більшість британців ще не могла голосувати, парламент показав свою здатність іти на поступки. Робітники бачили, що законні методи боротьби в Англії можуть мати успіх, на відміну від більшості держав континентальної Європи. Десятиліття економічного зростання викликало значне збільшення доходів не лише буржуазії, але й частини робітників. У 1868 р. більшість англійських робітничих профспілок — тред-юніонів — об’єдналися в Британський конгрес тред-юніонів, що висував економічні вимоги.

Політика реформізму (поступок) англійських урядів дала змогу Англії уникнути революційних потрясінь у XIX ст.

3. Зовнішня політика Англії. Британська колоніальна імперія.

Перемога над наполеонівською Францією перетворила Велику Британію на найсильнішу державу світу. Зростання промислового виробництва й швидке впровадження технічних нововведень забезпечували збереження цієї переваги протягом століття. Острівне положення Англії дозволяло утримувати невелику професійну армію та вкладати кошти в посилення флоту. Крім того, колоніальне золото в британських банках завжди допомагало знаходити сухопутних союзників, чиї піхотні війська були готові загинути в битвах за славу власних жадібних правителів і британської корони. Сутність англійської політики щодо Європи влучно описав багаторічний міністр закордонних справ лорд Палмерстон: «У нас немає незмінних союзників, у нас немає вічних ворогів. Лише наші інтереси незмінні й вічні, і наш обов’язок — дотримуватися їх».

ДЛЯ ДОПИТЛИВИХ

Атака легкої бригади

У Кримській війні під час битви під Балаклавою в 1854 р. російським військам вдалося захопити в англійців кілька гармат. Командувач британців лорд Раглан наказав кавалерійській легкій бригаді, що складалася переважно із представників англійської знаті, відбити знаряддя. Місцевість для атаки було вибрано вкрай невдало: вона із трьох боків прострілювалася російською піхотою та артилерією на пагорбах. Незважаючи на очевидну небезпеку, легка бригада сміливо кинулася в атаку. Пройшовши крізь вогонь російських військ, що розгубилися від такого натиску, бригада прорвалася до артилерійської батареї, але була контратакована російською кавалерією. Під час відступу бригада потрапила під вогонь російських артилеристів і стрільців та зазнала значних втрат. Атака легкої бригади залишилася в історії і символом стійкості й мужності британців, і символом бездарного командування (мал. 4).

Мал. 4. Атака легкої бригади під Балаклавою. 1854 р.

Щодо Європейського континенту Англія проводила політику боротьби з найсильнішою державою. У першій половині XIX ст. такою державою була Російська імперія. Підсумком їх протистояння стала Кримська війна 1853—1856 рр., у якій Англія, Франція та їхні союзники виступили на боці Османської імперії. Незважаючи на поразку Росії, цю війну не можна назвати успіхом зовнішньої політики Великої Британії. Острівна країна вперше за багато років використала сухопутні війська в Європі, і не дуже вдало. Англійці демонстрували скоріше нерозважливу мужність і дисципліну, ніж тактичні та стратегічні вміння.

Проте європейська політика мала для Великої Британії менше значення, ніж розширення колоніальних володінь і зміцнення світового впливу. У 1838 р. британські війська з Індії вторглися в Афганістан, прагнучи розширити свої володіння й уберегти Індію від можливих загроз із боку Російської імперії. Ця кампанія, незважаючи на деякі успіхи англійців, закінчилася невдало, і Афганістан зберіг незалежність.

Перлиною британської корони вважалася Індія, яка перебувала під владою не стільки Англійської держави, скільки британської Ост-Індської компанії. Англійці, використовуючи національні й релігійні суперечності народів півострова Індостан, могли досить незначними силами контролювати величезні території та численне населення. Проте в 1857—1859 рр. в Індії спалахнуло повстання сипаїв — англійських колоніальних військ, набраних із місцевих жителів. Повстання було придушене з нечуваною жорстокістю, але англійський уряд урахував причини бунту сипаїв. Було ліквідовано владу Ост-Індської компанії, в Індії вводилося пряме англійське правління.

Англійська влада використовувала колонії не лише як джерела сировини й ринки збуту. У Канаду й Австралію виїжджали самостійно та вивозилися силою десятки тисяч жителів Великої Британії. У такий спосіб Англія не тільки освоювала нові землі, але й позбувалася «зайвого» населення, бідняків і безробітних. Поступово в деяких володіннях Англії кількість білого населення перевищила кількість місцевих жителів, які відтіснялися до неродючих районів і частково знищувалися. У таких «білих», або «переселенських», землях колоністи створювали органи самоврядування та із часом починали вимагати більшої самостійності від метрополії. Британська влада, що пам’ятала гіркий досвід невдалої війни зі США, була готова йти на поступки. У 1867 р. Канада першою отримала від Британії право на самоврядування, згодом назване домініоном.

Використовуючи свою економічну й військово-морську перевагу, Велика Британія в середині XIX ст. перетворилася на найбільшу колоніальну імперію. Саме колонії надалі стали основою розвитку Англії.

ЗАПИТАННЯ Й ЗАВДАННЯ

1. Які чинники вплинули на завершення промислового перевороту в Англії? 2. Які переваги могла отримати Велика Британія від свого статусу «світового банкіра» та «світового візника»? 3*. До середини 20-х рр. XIX ст. в Англії заборонялося вивозити за кордон машини, але потім цю заборону було скасовано. Чому? 4. У чому, на вашу думку, полягала сутність протистояння лібералів і консерваторів в англійському парламенті? 5. Чому теорія фрітрейдерства здобула в Англії підтримку саме в середині XIX ст., а не раніше? 6. Чому рух чартистів в Англії не переріс у революцію? 7. Чому в зовнішній політиці християнська Англія частіше підтримувала мусульманську Туреччину, а не інші християнські країни Європи?

ІСТОРІЯ В ДОКУМЕНТАХ

Із другої хартії чартистів (1842 р.)

Ваші прохачі шкодують, що робочі години, особливо фабричних робітників, перевищують усі межі людської витривалості, а заробітна плата за працю в задушливих, нездорових умовах майстерень недостатня для підтримання тілесних сил... Ваші прохачі звертають увагу високоповажної палати на голодну заробітну плату землеробського робітника та сповнені обурення й жаху, побачивши мізерні заробітки тих, праця яких дає головний предмет харчування для всієї нації...

1. Охарактеризуйте вимоги чартистів. 2. Чи можна вважати чартистів революціонерами? Чому?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно