§20 ВЕЛИКА БРИТАНІЯ В ОСТАННІЙ ТРЕТИНІ ХІХ - НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.

1. Пригадайте зміст і результати парламентської реформи 1832 р.

2. Які дві політичні партії утворилися у Великій Британії в першій половині ХІХ ст.?

3. Які реформи було проведено в країні впродовж першої половини ХІХ ст.?

4. Пригадайте основні етапи, характер, форми боротьби, результати й наслідки чартистського руху.

1. Втрата Великою Британією промислової першості

Із 70-х рр. ХІХ ст. зниження темпів промислового виробництва країни було викликано такими причинами:

застарілістю технічної бази промисловості;

наявністю значних колоніальних володінь із ринками збуту, джерелами сировини, дешевою робочою силою;

вкладанням капіталів у промисловість колоній, а не у технічне переоснащення підприємств Великої Британії;

фритредерською політикою британського уряду;

зростанням конкурентності американських та німецьких товарів на внутрішньому ринку;

переконаністю британських промисловців у непорушності і стабільності їхнього світового лідерства;

кризою в аграрному секторі британської економіки.

Упродовж останньої третини ХІХ ст. Велика Британія пережила низку економічних криз (1878-1879, 1882, 1892-1893 рр.). Серед частини промисловців посилюється рух за повернення до політики протекціонізму, що свідчило про кризу політики лібералізму. На кінець 90-х рр. ХІХ ст. темпи економічного розвитку залишаються досить повільними. Лише деякі галузі були конкурентними, зокрема суднобудування, верстатобудування. Новим явищем у британській економіці стає поява монополістичних об’єднань — трестів — у військовій промисловості, суднобудуванні, сталеливарній галузі, на залізничному транспорті, у деяких галузях легкої промисловості, у колоніальній торгівлі. Усі залізниці на початку ХХ ст. належали 12 великим компаніям. Характерною рисою британських монополій було використання ресурсів величезних колоній (перевищували метрополію за територією в 109 разів, а за населенням — у 10 разів). В останній третині ХІХ ст. Велика Британія зберігає провідну роль у світовій посередницькій торгівлі, а Лондон — роль міжнародного фінансового центру (основна частина капіталів зосереджувалась у 6 найбільших банках).

У цей період імпорт дешевої заморської пшениці спричинив кризу в аграрному секторі, яка супроводжувалася розоренням більшості фермерів-орендарів, падінням прибутків лендлордів. Кризовий стан сільського господарства було подолано лише у середині 90-х рр. ХІХ ст., коли великі землевласники зменшили ренту, а зернове господарство перетворилось на кормову базу для тваринництва та птахівництва.

ОЧИМА СУЧАСНИКА

«Я розмовляв з однією жінкою, доля якої типова для людей цього середовища... Її чоловік — механік, член профспілки. Він не може одержати постійної служби. У них дві дочки. Вчотирьох вони займають дві комірки, для ввічливості названі кімнатами... Уже багато років її родина щодня встає з-за столу з бажанням поїсти ще...» (Дж. Лондон. «Люди безодні»).

Які настрої у робітничому середовищі могли породжувати описані умови життя?

ПОГЛЯД УЧЕНОГО

«Коли Британія повністю була б незалежна від світових тенденцій, то технологічні зміни, які досягли свого апогею у першій половині ХІХ ст., зійшли б нанівець, змінившись повільною технологічною еволюцією. Але Британія не належала сама собі, навпаки, промисловий капіталізм, взаємодіючи з різними установами в інших країнах, вимагав більш потужного, ніж перший, імпульсу для свого розвитку, й Британія повинна була пристосовуватися» (В. Мак-Ніл. «Становлення Заходу. Історія людського суспільства»).

Які чинники впливали на економічний розвиток Великої Британії?

Отже, незважаючи на втрату економічної першості у світі, низку економічних криз, Велика Британія завдяки колоніальним ресурсам зберігала провідні світові позиції.

2. Утвердження лібералізму. Парламентські реформи

Політичне життя Великої Британії у часи досягнення нею промислової та торговельної першості характеризувалось: 1) утвердженням лібералізму з його принципами, що «жодна людина не може бути вища від іншої за своїм правом», «свободи торгівлі й підприємництва», «свободи конкуренції»; 2) існуванням парламентської монархії з двопартійною системою (торі (консерватори) тричі керували країною (1852, 1858-1859, 1867-1868 рр.), віги (ліберали) перебували при владі впродовж 28 років (1846-1874)); 3) дією принципу «відповідального уряду» (уряд залишається при владі, поки має довіру більшості депутатів у палаті громад); 4) зростанням організованості тред-юніонів (профспілок), які розгорнули масовий рух на підтримку нової виборчої реформи (у 1865 р. створено Національну лігу реформ, яка вимагала загального виборчого права для усіх чоловіків віком від 21 року).

ТВОРЦІ СВІТОВОЇ ІСТОРІЇ

Його ще називали «народний Вільям». Він здобув ґрунтовну освіту. У 23 роки став парламентарем, надією партії консерваторів. Згодом перейшов до лібералів. Очолював Ліберальну партію. Мав стійкі релігійні погляди і був утіленням моральних чеснот. Однак саме надлишок моральних чеснот і порядності призвів до відставки його уряду. Намагання уряду суворо контролювати роздрібну торгівлю алкоголем викликало масове незадоволення, й на виборах 1874 р. ліберали зазнали поразки. Упродовж тривалої політичної кар’єри В. Гладстон чотири рази був прем’єр-міністром країни. Його називали «Великий старець».

ГЛАДСТОН ВІЛЬЯМ (1808-1898)

ТВОРЦІ СВІТОВОЇ ІСТОРІЇ

Походив із заможної єврейської родини. Відмовившись від кар’єри юриста, амбітний юнак займався спекуляцією на біржі, виданням політичної газети. Розпочав політичну кар’єру в 27 років і заявляв, що «прагне стати прем’єр-міністром Великої Британії». Незважаючи на труднощі, пов’язані з його походженням, він двічі ставав головою уряду. Очолив Консервативну партію. Автор «концепції національного консерватизму», складовими якої були: соціальне реформування, збереження традиційних засад британського суспільства, імперська ідея. Його прем’єрство стало періодом укріплення міжнародного становища й розширення колоній.

ДІЗРАЕЛІ БЕНДЖАМІН (1804-1882)

Маючи на меті ліквідувати наростаючу соціальну напругу та розширити соціальну опору Ліберальної партії, її лідер, міністр фінансів Вільям Гладстон, ініціював у 1866 р. ліквідацію заборони щодо діяльності робітничих організацій, легалізацію тред-юніонів, страйків (заборонивши тільки пікетування). Він запропонував перший проект виборчого закону, що зменшував майновий ценз. Але консерватори у парламенті його відхилили. Уряд лібералів пішов у відставку. Ініціатива у реформаторській діяльності перейшла до консерваторів, лідером яких був міністр фінансів Бенджамін Дізраелі. Уряд консерваторів у березні 1867 р. вносить до парламенту новий білль про реформу виборчої системи (затверджений у серпні 1867 р.): знижувався майновий ценз та ценз осілості до одного року. Виборцями стала половина дорослого населення країни, 35 «гнилих містечок» було позбавлено права представництва, а їх місця у парламенті розділили великі промислові центри. Але нові вибори принесли успіх лібералам, які сформували «реформаторський уряд» на чолі з В. Гладстоном (1868—1874 рр.), що провів низку прогресивних реформ: узаконено діяльність тред-юніонів; створено суди для розв’язання трудових конфліктів; скорочено робочий день для жінок та дітей до 10 годин; введено обов’язкове початкове навчання для дітей; відкрито університети Оксфорда та Кембриджа для представників різних релігійних конфесій; проведено військову реформу тощо. Усі ці заходи свідчили про спроби уряду досягти громадянського миру та злагоди.

Соціально-економічне становище Великої Британії в останній третині ХІХ ст. вимагало від правлячих партій пошуку адекватної відповіді у вигляді урядової політики реформ. Більшість ліберальних соціальних реформ пов’язано з іменем Девіда Ллойд Джорджа. За його ініціативи створено перші біржі праці для здійснення посередництва між підприємцями і робітниками, встановлено пенсійний вік, запроваджено соціальні гарантії на випадок хвороби, інвалідності; прийнято «народний бюджет», податкові пільги для дітей, введено земельні податки, встановлено 8-годинний робочий день для шахтарів (скорочено робочій день для чоловіків), прийнято закон в 1910 р. про страхування на випадок безробіття.

Таким чином, на початку ХХ ст. внутрішня політика поступок і реформ Ллойд Джорджа сприяла покращенню соціально-економічного розвитку країни, зняттю соціальної напруги, підвищенню життєвого рівня трудящих, захисту економічних інтересів середнього прошарку населення. Адже саме він був найбільшою соціальною опорою лібералів на виборах.

МОВОЮ ДЖЕРЕЛА

1867 р. Білль про виборчу реформу

3. ...кожна людина може бути зареєстрована як виборець на виборах членів парламенту від міст, якщо вона відповідає таким вимогам: якщо досягла повноліття і бездоганна по суду; проживає в місті не менше року як постійний мешканець, власник або наймач житлового будинку; занесена до списку платників податку на користь бідних...

Із бюджетної промови Ллойд Джорджа

«...це «військовий бюджет», який веде непримиренну боротьбу проти вбогості й бідності. І я не можу не сподіватися, що ще за життя цього покоління ми значно просунемося вперед по шляху ліквідації бідності й убогості, і що людська деградація, яка супроводжує животіння, буде так само далека від людей цієї країни, як небо від землі».

1. Хто отримав право брати участь у виборах?

2. Які перспективи своїй країні бажав Ллойд Джордж?

ТВОРЦІ СВІТОВОЇ ІСТОРІЇ

Виховувався у родині вчителя, займався самоосвітою, що дозволило йому зайнятися приватною юридичною практикою. Характерна зачіска та манера носити плащ стали невід’ємними атрибутами іміджу політика з репутацією прибічника мирного вирішення міжнародних суперечностей. У роки Першої світової війни наполягав на веденні бойових дій до поразки Німеччини. В кінці 1916 р став прем’єр-міністром. Один із авторів Версальського мирного договору.

ЛЛОЙД ДЖОРДЖ ДЕВІД (1863-1945)

ОЧИМА СУЧАСНИКА

«...Дізраелі запропонував надати право голосу за житлом незалежно від розміру орендної плати, але з урахуванням терміну оренди. З диявольською майстерністю він вибив ґрунт із-під ніг опозиції вігів, які на це робили ставку. Дебати з цього приводу ледве не переросли в бійку між Дізраелі та Гладстоном. Останній, цей колос із обличчям пророка, з покошлаченими сивими бакенбардами, утративши рівновагу, став із такою силою стукати кулаками по столу, що всі папери розлетілися в різні сторони. «Яке щастя, що в залі стоїть такий широкий і міцний стіл, який розділяє нас», — промовив своїм тихим голосом східного казкаря Дізраелі» (Зі спогадів англійського журналіста).

У чому виявилась гострота дискусії?

ПОГЛЯД УЧЕНОГО

«Головне досягнення полягало в тому, що у ході боротьби навколо виборчого законопроекту був закріплений вплив реформістської ідеології в масовій свідомості. Консервативна частина політичної еліти впевнилася у тому, що в поступовій зміні деяких елементів британської політичної системи немає нічого загрозливого, що тільки так можна не допустити революційного вибуху» (А. С. Маникін. «Нова і Новітня історія країн Західної Європи та Америки»).

Про які наслідки виборчої реформи говорить учений?

Отже, впродовж другої половини ХІХ ст. у Великій Британії утверджуються принципи лібералізму, розширилась участь населення в управлінні державою, що сприяло досягненню громадянського миру й політичної стабільності в країні.

3. Розширення колоніальних володінь Великої Британії

Упродовж останньої третини ХІХ ст. зовнішня політика консерваторів і лібералів спрямовувалася на розширення меж Британської імперії в Африці, басейні Тихого океану, на територіях, прилеглих до Індії, зміцнення позицій на Близькому Сході: збереження панування на морях, перешкоджання спробам створення антибританської коаліції європейських держав: у 1875 р. британці за 4 млн фунтів стерлінгів викупили у єгипетського хедива контрольний пакет акцій Суецького каналу; за британську підтримку під час російсько-турецької війни 1877-1878 рр. турецькому султану довелося поступитися о. Кіпр; у результаті другої британо-афганської війни (1878-1880 рр.) Афганістану хоч і вдалося уникнути безпосереднього колоніального ярма, але його зовнішня політика відтоді здійснювалася цілковито в британських інтересах. У 1882 р. британці окупували Єгипет, що поклало початок створенню в Африці британських колоній уздовж осі Каїр — Кейптаун. Упродовж 80—90-х рр. ХІХ ст. британці оволодівають Бірмою, Малаккським півостровом, Східним Суданом, Кенією, Танганьїкою, Угандою, Нігерією, Сомалі та частиною Південної Африки.

ОЧИМА СУЧАСНИКА

«Справжнім наміром і метою має бути поширення британського панування у світі ... і колонізація ... Африки, долини Євфрату, всієї Південної Америки, островів Тихого океану, Малайського архіпелагу, берегової смуги Китаю та Японії, приєднання Сполучених Штатів як складової частини Британської імперії... (Сесіл Родс).

Яку мету зовнішньої політики своєї країни вбачали британські олігархи?

В Африці британська політика наразилася на серйозний опір двох невеликих південноафриканських республік: Трансваалю й Оранжевої, населених бурами (близько 3 млн чоловік) — нащадками голландських переселенців. Під час будівництва осі Каїр — Кейптаун значну перешкоду створювали дві португальські колонії — Ангола та Мозамбік. Між ними існував «коридор», захопивши який, британці змогли б об’єднати Східну Африку з Капською республікою. Ці республіки бурів знаходилися саме у цьому «коридорі». У 1899 р. британський уряд спровокував англо-бурську війну. Військова міць Великої Британії значно перевищувала сили бурських республік, але останні вміло використовували тактику партизанської війни. Проте сили були нерівними, й у 1902 р. війна закінчилася приєднанням Трансваалю й Оранжевої до британських володінь у Південній Африці.

У 70-80-х рр. ХІХ ст. в Ірландії загострюється аграрне питання. Активізується національний рух у формі боротьби за гомруль (самоврядування Ірландії в межах Британської імперії). Починаючи з 1881 р., як ліберальні, так і консервативні урядові кабінети здійснювали реформи, спрямовані на розв’язання аграрного питання шляхом викупу частини землі у землевласників і продажу її у розстрочку селянам, що дещо поліпшило їхнє становище. У 1886 р. уряд В. Гладстона вніс до парламенту перший білль про гомруль, яким передбачалось поновлення діяльності двопалатного парламенту в Ірландії та надання їй обмеженої автономії. І хоча головні важелі керівництва залишались у Лондоні (війська, фінанси, зовнішні відносини), білль про гомруль не лише спричинив опір консерваторів, а й призвів до розколу Ліберальної партії. Частина лібералів на чолі з Дж. Чемберленом відмовилась підтримати В. Гладстона й утворила фракцію «лібералів-юніоністів». Це значно підірвало позиції Ліберальної партії, і після виборів 1886 р. майже 17 років при владі перебували консерватори.

ТВОРЦІ СВІТОВОЇ ІСТОРІЇ

Народився в багатодітній родині священика. У 1870 р. вирушив до Південної Африки в пошуках грошей для навчання в Оксфорді. Він організував захоплення британцями на рубежі 1880-1890 рр. територій у Південній і Центральній Африці. Свої чималі статки накопичив на алмазах. Він був відданий справі розбудови Британської імперії. Свої погляди виклав у книзі «Символ віри». Один з ініціаторів англо-бурської війни. Існування бурських держав суперечило його економічним інтересам, адже уряди оподатковували алмазні копальні, роблячи його бізнес малорентабельним. Утворена ним африканська колонія тривалий час носила його ім’я — Родезія. Помер у віці 39 років.

РОДС Сесіл (1853-1902)

МОВОЮ ДЖЕРЕЛА

1879 р. Витяг із «Програми Ірландської національної земельної ліги»

Земля Ірландії належить ірландському народові... Понад 6 мільйонів акрів ірландської землі належать менш як 300 поміщикам. ..у той час як 5 млн ірландців не мають жодного акра. Для охорони майнових прав кількох тисяч поміщиків уряд тримає в країні постійну армію за рахунок мільйонів безземельних... Ми закликаємо фермерів Ірландії організуватися і добитися реформи, яка встановить дрібну власність на землю...

Хто, згідно з текстом документа, є винуватцем злиденного становища ірландських селян?

ПОГЛЯД УЧЕНОГО

«Система, заснована на моральній і фізичній перевазі англосаксонського племені над азіатами, що управляє країною, рівною Європі і заселеною 180 мільйонами жителів, за допомогою декількох десятків тисяч британців і 300-тисячної армії тубільців — система сама штучна і, мабуть, ненадійна» (Р. Візинський. «Теперішнє і майбутнє Англійської Індії»).

1. Про яку небезпеку говорить учений?

2. Які факти свідчили про ненадійність системи управління колоніями?

Отже, впродовж останньої третини ХІХ — початку ХХ ст. Велика Британія продовжила свою загарбницьку колоніальну політику. Водночас в окремих частинах імперії, де існувало напруження, влада йшла на незначні поступки місцевому населенню.

ПОМІРКУЙТЕ

1. У чому виявились особливості соціально-економічного розвитку Великої Британії в останній третині ХІХ ст.?

2. Визначте основні риси політичного життя Великої Британії в останній третині ХІХ ст. Що спільного та відмінного було у політиці консерваторів та лібералів?

3. Визначте етапи формування Британської імперії.

4. Чому білль про гомруль викликав значний опір у політикумі Великої Британії?

ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ

Гомруль — самоврядування Ірландії.

Депресія — фаза економічного циклу, що характеризується застоєм у промисловості й сільському господарстві, безробіттям, млявою торгівлею тощо.

Економічна криза — фаза економічного циклу, що характеризується падінням виробництва, зростанням безробіття, розбалансуванням фінансів.

ОСНОВНІ ДАТИ

1867 р., 1884 р. — парламентські реформи.

1876 р. — королеву Вікторію І проголошено імператрицею Індії.

90-і р. ХІХ ст. — поява монополій.

1899—1901 рр. — англо-бурська війна.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно