§ 7. Російська імперія

За цим параграфом ви зможете:

- характеризувати особливості розвитку тогочасної Російської імперії;

- аналізувати суспільні рухи 20-40-х рр. XIX ст. у Російській імперії;

- розповідати про перебіг і наслідки Кримської війни 1853-1856 рр.

Пригадайте:

1. Яким був державний устрій Російської імперії наприкінці XVIII ст.?

2. Яку роль відігравала Росія в міжнародних відносинах у Європі в 1789-1815 рр.?

1. Особливості політичного, суспільного та економічного життя Російської імперії

У період 1815-1847 рр. Російська імперія стала найбільшою за площею державою світу, що простягалася на величезних територіях Східної Європи, Північної Азії та частині Північної Америки (Аляска). На відміну від європейських колоніальних імперій, які складалися з метрополії та заморських володінь, Російська імперія мала єдину територію. Населення імперії упродовж першої половини XIX ст. збільшилося із 37 до 69 млн осіб, переважно завдяки приєднанню нових територій — Фінляндії, Царства Польського, Бессарабії, Північного Казахстану.

За структурою російське суспільство залишалося фактично феодальним із поділом на привілейовані (дворянство, духівництво, купецтво, козацтво) і непривілейовані стани (селянство і міщанство). Найбільшим за кількістю станом було селянство — понад 30 млн осіб. Із них близько 20 млн становили кріпаки, що вважалися «приватною власністю» дворян-поміщиків, яких на той час у країні було майже 600 тис. осіб.

За політичним устроєм Російська імперія була самодержавною (абсолютною) монархією. Імператор мав необмежену владу і вважався відповідальним лише перед Богом.

Конституції і парламентських установ у країні не існувало.

Правителями імперії в цей період були Олександр І (1801-1825) і Микола І (1825-1855).

Олександр І на початку свого правління підтримував проекти перетворення Росії на конституційну монархію, однак після розгрому Наполеона утвердився в думці, що саме самодержавство об’єднало народ для боротьби з французами, і він не бажає його скасування. Натомість не всі, навіть з дворян, поділяли таку думку. Російські офіцери, які побували за кордоном під час походу на Париж у 1813-1814 рр., на власні очі побачили всю відсталість Росії.

Олександр І

Микола І

Василь Тімм. Повстання декабристів

Федір Алексєєв. Красна площа в Москві. 1801 р.

Залізниця Петербург — Царське Село

Правління Миколи І розпочалося жорстоким придушенням виступу декабристів, які представляли опозиційно налаштоване до самодержавства дворянство та офіцерів. Микола І не підтримував ідей будь-яких змін в управлінні імперією і намагався «вдосконалити» його бюрократизацією та посиленням ролі поліції.

Однією з головних проблем внутрішньополітичного життя імперії стало кріпосне право. Однак влада не наважувалася на рішучі зміни, оскільки її опорою були дворяни — власники кріпаків.

За рівнем свого економічного розвитку Російська імперія значно поступалася тогочасним провідним країнам Заходу. Промислова революція розпочалася в країні на межі 30-40-х рр. XIX ст. і розгорталася дуже повільно. їй заважала відсутність ринку вільнонайманої робочої сили та збуту продукції в умовах панування кріпосництва. Перші фабрично-заводські підприємства виникли в 30-х рр. XIX ст. в текстильній і гірничодобувній галузях промисловості.

Російська імперія була аграрною країною. Характер розвитку сільського господарства визначався пануванням кріпосницьких відносин. Урожаї були низькими, сільське господарство розвивалося за рахунок збільшення посівних площ із використанням примітивної техніки. Російська зовнішня торгівля була спрямована на постачання сировини (зерно, льон, деревина, залізо) до Західної Європи та завезення промислового обладнання, предметів розкоші й так званих «колоніальних товарів» (чай, кава, прянощі).

► Якою була головна проблема соціально-політичного життя Російської імперії у першій половині XIX ст.?

2. Рух декабристів

Відмова Олександра І від намірів реформування Російської імперії викликала велике розчарування в прибічників цього шляху. Відтоді в Росії виникло протистояння між владою, що діяла методами політичної реакції, і патріотами, які прагнули змін у суспільно-політичному житті.

Павло Пестель

Декабристи — учасники таємних організацій у Російській імперії, що готували державний переворот, спрямований проти самодержавства та кріпосного права. Підняли повстання в грудні (російською мовою — декабрь) 1825 р.

Перші таємні опозиційні організації створили гвардійські офіцери, учасники закордонних походів 1814-1815 рр.

У 1816 р. виник «Союз порятунку», який через два роки трансформувався в «Союз благоденства». Його учасники виступали за ліквідацію кріпосного права, перетворення самодержавства на конституційну монархію.

У 1821-1822 рр. на його основі в місті Тульчин в Україні виникло Південне товариство, очолюване Павлом Пестелем, а в Петербурзі з’явилося Північне товариство, засноване Микитою Муравйовим і Кіндратом Рилєєвим.

Програма Південного товариства «Руська правда», розроблена П. Пестелем, передбачала запровадження республіканської форми правління з однопалатним парламентом (Народним вічем) і виконавчим органом — Державною думою. Визнати права на окреме державне існування за неросійськими народами Південне товариство відмовлялося; лише Польща могла стати окремою державою. Програма Північного товариства «Конституція», розроблена М. Муравйовим, передбачала перетворення Росії на конституційну монархію з федеративним устроєм за зразком США. Законодавчу владу планувалося надати двопалатному Народному віче, а виконавчу — імператору. Обидві програми передбачали ліквідацію самодержавства, кріпосного права, поділу на стани, упровадження конституцій із широкими громадянськими правами і свободами (друку, слова, зборів, віросповідання тощо). Програмою Південного товариства пропонувалося запровадити пряме й рівне для всіх громадян виборче право, а Північне товариство планувало встановити для виборців високий майновий ценз.

Нові організації вдалися до змови й підготовки військового перевороту. 14 грудня 1825 р., після смерті Олександра І, Північне товариство вивело кілька гвардійських полків на Сенатську площу в Петербурзі, щоб зірвати присягу новому імператору Миколі І, але запізнилося. 29 грудня 1825 р. Південне товариство підняло повстання Чернігівського полгут в Україні. Обидва виступи були придушені владою.

► Яку мету переслідував декабристський рух?

3. Суспільний рух у 30-40-х рр. XIX ст. в Російській імперії

Правління Миколи І було періодом політичної реакції в Російській імперії. Глибокі соціальні суперечності, існування яких визнавали як влада, так і її критики, обумовили виникнення в 30-40-х рр. XIX ст. різних напрямків суспільного руху, що пропонували різні шляхи розвитку Росії.

Сергій Уваров

Урядовий табір представляли консерватори. Оскільки вони виступали за збереження самодержавного устрою Російської імперії в незмінному вигляді, їх називали «охоронцями». До них належали Сергій Уваров, Михайло Погодін, Микола Карамзін та ін. Ідеологічною базою прибічників урядового табору стала «теорія офіційної народності», вперше сформульована міністром народної освіти графом С. Уваровим у 1833 р.

Основні напрямки суспільного руху в Російській імперії у 30-40-х рр. XIX ст.

► Підготуйте коментар до наведеної схеми.

В опозиції до урядового табору перебували ліберали, які виступали за реформування російської дійсності мирним шляхом. Ініціатором реформ, на їхню думку, мала стати державна влада. Наприкінці 30-х рр. XIX ст. серед лібералів сформувалися дві важливі ідейні течії: слов’янофіли (слов’янолюби) та західники. Слов’янофіли підкреслювали самобутність шляху розвитку як російського, так і будь-якого іншого народу. Політичним ідеалом слов’янофілів було самодержавство допетровських часів. Вони виступали за негайну ліквідацію кріпосного права шляхом поміркованих реформ. До основоположників слов’янофільства належали Олексій Хом’яков, Іван Киреєвський, Юрій Самарій та ін.

Західники вважали, що європейська цивілізація спільна, і штучне відокремлення будь-якого народу призведе до його занепаду. На їхню думку, Росія і Захід мають спільне історичне коріння та шлях розвитку. Західники звеличували роль Петра І та схвалювали здійснені ним за європейськими зразками перетворення. Політичним ідеалом західників була конституційна монархія західноєвропейського зразка з обмеженням влади монарха парламентом, гарантіями свободи слова, друку, недоторканності особи та гласності суду. Вони виступали за ліквідацію кріпосного права згори, вважаючи, що влада має змінити російську дійсність шляхом реформ. Основоположниками поглядів західників вважалися Тимофій Грановський, Сергій Соловйов, Костянтин Кавелін та ін.

Юрій Самарій

Іншими представниками опозиційних сил були радикали, які обстоювали необхідність зміни існуючого державного устрою Росії шляхом революції. За своїми поглядами більшість російських радикалів були соціалістами. Не поділяючи надій на реформування Росії існуючою владою, вони вважали, що лише завдяки революції буде знищено самодержавство та кріпосне право. Найвідомішими російськими радикалами-соціалістами були Михайло Буташевич-Петрашевський, Олександр Герцен, Микола Огарьов та ін.

Постать в історії

Олександр Герцен

Олександр Герцен (1812-1870) був видатним громадським діячем, письменником, філософом. Навчаючись у Московському університеті, він став організатором гуртка волелюбної молоді, яка обговорювала революційні події 30-х рр. XIX ст. у Франції та Польщі, вивчала твори утопічного соціалізму. У 1834 р. Герцена та інших гуртківців заарештували. Повернувшись до Москви, 1842 р. він зблизився із західниками. У 1847 р. через неможливість вільно висловлювати власні думки під загрозою поліцейського переслідування О. Герцен виїхав за кордон, де став свідком поразки революцій 1848-1849 рр. Це стало поштовхом до створення ним теорії «російського соціалізму», за якою зародком майбутнього соціалістичного суспільства мала стати селянська община.

Результатом політики асиміляції та русифікації стала поява в Російській імперії національно-визвольних рухів. У їхньому складі були як ліберали, так і радикали, яких об’єднувало усвідомлення необхідності боротьби за збереження національно-культурних традицій своїх народів, ліквідацію самодержавства й національне звільнення неросійських народів імперії. Видатними представниками національно-визвольного руху цього періоду були Микола Костомаров, Тарас Шевченко, Ніколоз Бараташвілі, Олександр Чавчавадзе, Грігол Орбеліані, Шимон Конарський, Адам Міцкевич, Валеріан Лукасінський та ін.

► Хто був автором теорії «офіційної народності»?

► Кого в Російській імперії називали «західниками» і «слов’янофілами»?

4. Кримська війна

У середині XIX ст. російський імператор Микола І вирішив скористатися занепадом Османської імперії, яку він називав «хворою людиною Європи», щоб посилити свій вплив на Близькому Сході та Балканському півострові й підвищити міжнародний статус своєї держави.

Кримська війна 1853-1856 рр. — війна, розпочата Росією проти Османської імперії за панування в чорноморських протоках і на Балканському півострові, яка пізніше перетворилася на війну Росії з коаліцією у складі Великої Британії, Франції, Туреччини та Сардинського королівства.

Приводом до війни стали суперечки між католицькою та православною церквами щодо права опіки над християнськими святинями в Палестині. Миколу І вкрай образило те, що турецький султан передав право опікуватися ними католикам. У червні 1853 р. російська армія без оголошення війни окупувала залежні від Туреччини князівства Молдавію та Валахію. У відповідь турецький султан, заручившись підтримкою Великої Британії та Франції, оголосив війну Росії.

Дії Росії викликали негативну реакцію в Європі, і Росія опинилася в дипломатичній ізоляції. Турецькі війська спершу воювали вкрай невдало й зазнавали поразок від російської армії. 30 листопада 1853 р. російська ескадра знищила вдвічі більшу турецьку ескадру в Синопській бухті. Турецька армія також була розгромлена російською в Закавказзі. Такий розвиток подій викликав занепокоєння у Європі. На початку березня 1854 р. Велика Британія та Франція висунули Росії ультиматум із вимогою вивести війська з дунайських князівств і, не отримавши відповіді, оголосили війну. Згодом до них приєдналося Сардинське королівство. Австрія також пригрозила війною. Під міжнародним тиском Росія вивела війська з Молдавії та Валахії.

У вересні 1854 р. десант союзників, який прибув на парових броньованих суднах, висадився у Криму. Російський дерев’яний флот не міг завадити цьому.

Технічна відсталість російської армії, навіть при окремих проявах особистого героїзму її солдатами та офіцерами, робила перемогу у війні неможливою. Десант союзників завдав кілька поразок росіянам у Криму і взяв в облогу Севастополь. Облога міста тривала від 14 вересня 1854 р. до 30 серпня 1855 р., але зрештою російська армія була змушена відступити. Також англійський і французький флоти атакували Російську імперію майже по всьому її периметру: Кронштадт, Соловецькі острови, Петропавловськ-Камчатський, Одеса тощо. Падіння Севастополя визначило результат війни. Новий російський імператор Олександр II (1855-1881 рр.), усвідомивши виснаження сил своєї держави війною, вирішив її припинити.

Оборона Севастополя (частина діорами)

Двоголова ворона в Криму. Карикатура на поразку Росії у війні

Поразку Російської імперії в Кримській війні закріпили умови Паризького договору (30 березня 1856 р.). За ним Росія передавала Південну Бессарабію залежній від турецького султана Молдавії. Росія позбавлялася права одноосібної опіки над християнами Молдавії, Валахії та Сербії. Союзники залишали Севастополь і Кримський півострів. Чорне море оголошувалося «нейтральним», Росія позбавлялася права утримувати тут свій військово-морський флот.

Поразка в Кримській війні для російської влади стала переконливим свідченням необхідності подолання відсталості країни.

► Коли тривала Кримська війна?

► Які держави були противниками Росії в Кримській війні?

Висновки

У Російській імперії в цей час тривала політична реакція. Головною проблемою, відчутною для влади й опозиції, стало реформування життя країни. Проте правлячі кола не наважувалися на здійснення перетворень, що обумовлювало поступове відставання Росії від провідних держав Заходу. Поразка у Кримській війні чітко показала цю тенденцію. За відносно короткий історичний період із «жандарма Європи» Росія перетворилася на «ізгоя Європи».

Закріпимо знання

1. Визначте характерні риси політичного, суспільного та економічного життя Російської імперії у першій половині XIX ст.

2. Охарактеризуйте рух декабристів.

3. Чим відрізнялися погляди представників різних напрямків суспільного руху в Російській імперії 30-40-х рр. XIX ст.?

4. Охарактеризуйте причини, перебіг і результати Кримської війни.

5. Проведіть дискусію за темою: «Чому російські царі у першій половині XIX ст. не наважувалися скасувати кріпацтво?».

скачать dle 11.0фильмы бесплатно