§ 19. Австро-Угорщина — дуалістична монархія. Російсько-турецька війна 1877-1878 рр. Утворення нових незалежних держав на Балканах

За цим параграфом ви зможете:

- пояснювати, як відбулося перетворення Австрійської імперії на дуалістичну монархію;

- характеризувати розвиток Російської та Австро-Угорської імперій;

- вказувати на особливості державного устрою Австро-Угорщини й політики її влади.

Пригадайте:

1. Якими були особливості революції 1848-1849 рр. в Австрійській імперії?

2. Визначте причини, основні події та результати революції 1848-1849 рр. в Угорщині.

1. Утворення Австро-Угорщини

50-60-ті рр. XIX ст. стали складним періодом у розвитку Австрійської імперії. Вона поступово втрачала позиції впливової європейської держави. Болючим ударом для Австрії стала поразка у війні з Францією та П’ємонтом у 1859 р., унаслідок якої вона втратила одну зі своїх найбагатших провінцій — Ломбардію.

Напруженою залишалася ситуація в Угорщині. Після поразки революції 1848-1849 рр. і встановлення режиму реакції угорці не припиняли визвольного руху. У 1853 р. в країні виникли таємні групи, які підтримували зв’язки з Л. Кошутом, що перебував за кордоном. Вони займалися підготовкою збройного повстання проти австрійського панування. Водночас помірковане місцеве дворянство також виступало проти того, щоб Угорщина була однією з провінцій імперії, якою керували австрійські чиновники. Скликані в Буді улітку 1861 р. Державні збори стали одностайно вимагати відновлення незалежності Угорщини. Імператор Франц-Йосиф І розпустив бунтівне зібрання, але був змушений розпочати переговори з угорською опозицією.

Ю. Коссак. Австрійські улани під час австро-прусської війни

Герб Австро-Угорської імперії

Франц-Йосиф І

У результаті поразки у війні з Пруссією Австрія була змушена назавжди піти з Німеччини та Італії (вона втратила Венецію). Це змусило віденський уряд піти на поступки Угорщині. За висловом одного з тогочасних політиків: «Мир з Угорщиною означає для Австрії бути чи не бути, І цей мир необхідно укладати швидко».

У лютому 1867 р. було підписано австро-угорську угоду, яка перетворила Австрійську імперію на дуалістичну (подвійну) Австро-Угорську монархію, що складалася з двох самостійних у внутрішніх справах держав.

► Коли утворилася Австро-Угорська дуалістична монархія?

2. Особливості розвитку Австро-Угорщини

Австро-Угорщина як дуалістична монархія утворилася в 1867 р. і проіснувала до 1918 р. Основою її стабільності був австро-угорський компроміс, який згодом був доповнений і австро-польським.

Вона складалася з двох частин: Цислейтанії (Австрійська імперія), що об’єднувала Австрію, Чехію, Моравію, Сілезію, Гарц, Істрію, Трієст, Далмацію, Буковину, Галичину та Крайну і Транслейтанію (Угорське королівство), що включала Угорщину, Трансільванію, Фіуме й Хорвато-Славонію.

Австро-Угорщина була однією з найбільших держав Європи, проте не мала заморських колоніальних володінь. На її території проживали різні народи, жоден з яких не становив більшості.

Найчисленнішими були австрійці (23,5% населення) та угорці (19,1%), потім — чехи та словаки (16,5%), серби й хорвати (16,5%), поляки (10%), українці (8%), румуни (6,5%), словенці, італійці, німці та інші народи. Переважна більшість із них жили компактними групами, що сприяло розвитку національно-визвольного руху та посиленню відцентрових тенденцій. До національних суперечностей додавалися й релігійні, оскільки в країні діяло кілька церковних конфесій — католицька, протестантська, православна, уніатська та ін. Територіальний устрій держави був улаштований таким чином, щоб в одній адміністративній одиниці опинилося дві конкуруючі нації, одній із яких надавалися деякі політичні переваги (німці й чехи, українці й поляки, угорці й хорвати тощо).

Імператор Австрії водночас був і королем Угорщини, правителем єдиних королівсько-імператорських інститутів — військового відомства, іноземних справ і фінансів. Австрія та Угорщина мали свої парламенти й уряди, склад яких затверджувався імператором.

Важливу роль у внутрішньому житті відігравала армія, яка стала привілейованою частиною суспільства й поглинала більшу частину державних видатків. Пропаганда формувала в масовій свідомості образ могутньої імперської армії та флоту.

В Імперії не існувало загального виборчого права. Право голосу мали лише власники якогось майна. У районах компактного проживання деяких національностей діяли власні конституції, існували місцеві парламенти (сейми) й органи самоврядування.

Економіку Австро-Угорщини в другій половині XIX — XX ст. характеризували слабкі темпи розвитку промисловості, відстале сільське господарство, нерівномірність економічного розвитку окремих регіонів, орієнтація на самозабезпечення.

Австро-Угорщина була середньорозвиненою аграрно-індустріальною країною. Переважна більшість її населення була зайнята у сільському й лісовому господарстві (понад 11 млн осіб). Низький рівень сільського господарства визначали поміщицькі маєтки, де використовувалася ручна праця наймитів.

В Австро-Угорщині відбувалися ті самі економічні процеси, що й в інших розвинених капіталістичних країнах: концентрація виробництва й капіталу, збільшення інвестицій. За окремими валовими показниками (виплавка сталі) імперія в другій половині XIX ст. випередила Англію і Францію. Промислово розвиненими були Австрія й чеські землі. Шість найбільших монополій контролювали видобуток майже всієї залізної руди й понад 90% виробництва сталі. Металургійний концерн «Шкода» в Чехії був одним із найбільших підприємств європейської військової промисловості. Але загалом же в Австро-Угорщині переважала дрібна й середня промисловість. Характерною особливістю економіки імперії була її технологічна відсталість, погана забезпеченість новітньою технікою та відсутність новітніх галузей промисловості. Німецький і французький капітал активно інвестувався в базові галузі промисловості — видобуток нафти, металургію, машинобудування.

Промисловість і сільське господарство працювали на потреби власного ринку. Імпорт, як і експорт товарів, був незначним і ледве досягав 5%.

Завод «Шкода» у XIX ст.

Відень наприкінці XIX ст.

Будівля місця перебування «Матиці Словенської»

У країні налічувалося до мільйона чиновників — удвічі більше, ніж робітників.

Та й на кожні десять селян припадало по одному уряднику. Бюрократизм досяг нечуваних розмірів. Своєю чергою, це призводило до різких соціальних контрастів.

Загальний рівень життя був дуже низьким. Різний рівень життя був у столиці та в провінційних містах.

Багатонаціональна Австро-Угорська імперія на початку XX ст. зазнавала глибокої кризи внаслідок піднесення національних і робітничого рухів. Національні рухи з чітко визначеними відцентровими тенденціями й метою створення власних незалежних держав формувалися в другій половині XIX ст. Це було пов’язано з процесом становлення національної інтелігенції. Саме вона була носієм духу волелюбності, ідеї самостійності й шукала засоби для прищеплення цих ідей масам.

Першим таким засобом була боротьба за мову — за національну мову викладання в школах, університетах, за національну мову літератури, за рівні права національних мов у діловодстві та в армії. Цей рух очолювали культурно-освітні товариства: «Національна ліга» (італійські землі), «Матиця Школьска» (чеські землі), «Матиця Словенска» (Словаччина), «Народний дім» (Галичина) та ін. Вони були засновниками національних шкіл і літературних часописів. Під їхнім тиском у 1880 р. Відень був змушений встановити на чеських землях рівноправність німецької та чеської мов в офіційному діловодстві. В окремих національних землях утворювалися масові молодіжні організації, наприклад чеська військово-спортивна організація «Сокіл». Вона об’єднала десятки тисяч юнаків і дівчат, проводила націоналістичні мітинги. Усе це сприяло формуванню національної самосвідомості, і напередодні Першої світової війни більшість підданих Австро-Угорської імперії були вже сформованими громадянами майбутніх суверенних держав.

У зовнішній політиці правлячі кола орієнтувалися на союз із Німеччиною. Загарбницькі наміри були спрямовані на Балкани, де вони стикалися з інтересами Росії.

► Що таке Цислейтанія і Транслейтанія?

► Які землі Австро-Угорщини були найбільш економічно розвиненими?

► На союз із якою країною орієнтувалися правлячі кола Австро-Угорщини?

3. Російсько-турецька війна 1877-1878 рр. Берлінський конгрес

Після поразки в Кримській війні 1853-1856 рр. основним змістом зовнішньої політики російського уряду стала боротьба за ліквідацію важких умов Паризького мирного договору. У 1870 р., скориставшись франко-прусською війною, Росія відмовилася виконувати умови Паризького договору про заборону тримати на Чорному морі військово-морський флот. Як наслідок, Росія активізувала свою політику на Балканах, узявши курс на розвал Османської імперії через підтримку національно-визвольних рухів. Росія намагалася утвердитися і в Румунії, повернути частину Бессарабії та встановити контроль над протоками Босфор і Дарданелли.

Улітку 1875 р. спалахнуло повстання в Боснії та Герцеговині, яке започаткувало балканську (східну) кризу. Балканська криза (1875-1878 рр.) стала наслідком загострення суперечностей між європейськими державами в Південно-Східній Європі, внутрішньополітичної кризи Османської імперії, піднесення національно-визвольної боротьби пригноблених народів Балкан (у квітні 1876 р. почалося повстання в Болгарії, улітку того ж року війну проти Туреччини розпочали Сербія та Чорногорія).

Туреччина, підбурювана Англією, відхилила пропозицію Росії про мирне врегулювання конфлікту зі слов’янськими народами. Царський уряд у квітні 1877 р. оголосив війну.

Воєнні дії розгорнулися на Балканах і в Закавказзі. Наприкінці червня 1877 р. російська армія здобула стародавню столицю Болгарії місто Тирново, у липні захопила Шипкинський перевал та утримала його, відбивши численні контратаки турецької армії, а в листопаді взяла штурмом сильну фортецю Плевну. У грудні російські війська захопили Софію. У січні 1878 р. основні сили російської армії перейшли Балканські гори. Почався загальний наступ російських військ. Турки були розгромлені під Філіппополем (зараз місто Пловдив), а потім без бою залишили Адріанополь (Едірне). Нові перемоги було здобуто на Кавказі.

Над Туреччиною нависла загроза цілковитого розгрому. Це налякало Англію та Австро-Угорщину, оскільки призвело б до зміцнення могутності Росії. Англія ввела свій флот у Мармурове море, погрожуючи Росії розірвати дипломатичні відносини, якщо вона захопить Константинополь. Австро-Угорщина заявила протест проти продовження воєнних дій.

Росія не була готова до нової великої війни з європейськими державами. Командування зупинило війська в містечку Сан-Стефано (поблизу Стамбула), і 19 лютого 1878 р. тут було підписано прелімінарний (попередній) мирний договір. Він передбачав створення автономного князівства Болгарії, проведення Туреччиною реформ у Боснії та Герцеговині, визнання незалежності Румунії, Сербії та Чорногорії, передачу Росії Південної Бессарабії, а Румунії — Північної Добруджі; в Азії Росія отримала міста Ардаган, Каре, Батум, Баязет.

О. Попов. Битва за Шипкинсъкий перевал

М. Дмитрієв-Оренбурзький. Капітуляція турків під Никополем

А. фон Вернер. Берлінський конгрес

Які рішення були укладені на конгресі? Які країни відігравали на ньому головну роль?

Сан-Стефанський мирний договір ознаменував крах багатовікового османського панування в Південно-Східній Європі. Під егідою Туреччини залишалася лише незначна частина її земель.

Англія та Австро-Угорщина були невдоволені договором у Сан-Стефано, зажадали перегляду його умов на Європейському конгресі й почали погрожувати Росії війною. Царський уряд змушений був погодитися на скликання конгресу, який відбувся влітку 1878 р. в Берліні.

Вигідні Росії та балканським народам умови Сан-Стефанського миру було переглянуто й погіршено. Болгарію поділили на три частини, і тільки Північна Болгарія здобула свою державність. Територіальні надбання Чорногорії та Сербії зменшувалися. Боснію та Герцеговину окупувала Австро-Угорщина. Англії дістався острів Кіпр, який став плацдармом для її експансії в Єгипет. У Закавказзі за Росією залишилися лише Каре, Ардаган і Батум.

Берлінський конгрес відіграв важливу роль у розвитку міжнародних відносин. До позитивних рис можна зарахувати те, що він забезпечив розв’язання багатьох європейських суперечностей мирним шляхом. Вдалося зрушити з мертвої точки «східне питання», яке обминули під час Віденського конгресу. Майже до кінця століття в Європі було знято напруження.

► Які країни Балканського півострова здобули незалежність в результаті російсько-турецької війни 1877-1878 рр.?

► Який договір підбив остаточні підсумки російсько-турецької війни?

4. Нові національні держави на Балканах у системі міжнародних відносин

Проголошення незалежності Сербії, Болгарії та Румунії не розв’язало проблеми Балкан. Правителі нових держав не вважали, що справа національного об’єднання своїх країн остаточно розв’язана. Князь Сербії Мілан Обренович вважав, що Росія основну ставку зробила на Болгарію, і це не дозволило йому об’єднати всі сербські землі. Тому у своїй зовнішній політиці він узяв курс на Австро-Угорщину. У 1881 р. Сербія з Австро-Угорщиною підписала договір про те, що відмовляється від претензій на Боснію і Герцеговину. Австро-Угорщина, своєю чергою, підтримала ідею перетворення Сербії на королівство з необмеженою владою М. Обреновича. Новий король у 1885 р. вирішив здійснити невелику переможну війну проти Болгарії, але був ущент розгромлений. Поразка змусила короля відмовитися від одноосібної влади. За конституцією 1888 р. Сербія ставала конституційною монархією. Проти політики М. Обреновича, а згодом його сина Александра, який фактично скасував конституцію, у Сербії зріла опозиція, на чолі якої стояв Нікола Пашич. Останньою краплею стало одруження Александра з жінкою із сумнівною репутацією. У ніч на 11 червня 1903 р. стався переворот. Монарха та його наближених було вбито. Королем Сербії було проголошено Петра І Карагеоргієвича (1903-1921 рр.).

Новий король почав проводити протекціоністську політику, яка сприяла формуванню власної промисловості й національної буржуазії,.

Новий курс викликав напруженість у відносинах з Австро-Угорщиною. У 1906 р, між двома країнами розпочалася «митна війна», яка завершилася перемогою Сербії та укладенням рівноправної торговельної угоди. У 1908 р. Сербія та Австро-Угорщина опинилися на межі війни через анексію Австро-Угорщиною Боснії та Герцеговини. Лише те, що Росія тоді не змогла б надати допомогу, змусило Сербію утриматися від розгортання бойових дій.

Боснійська криза прискорила створення союзу у 1912 р. між Сербією, Болгарією, Грецією та Чорногорією, спрямованого проти Туреччини.

Подібні процеси відбувалися в Болгарії. Після проголошення незалежності країни її трон за рекомендацією російського царя Александра II посів представник німецької герцогської династії Александр Баттенберг. Але правитель Болгарії не виправдав сподівань Росії та взяв курс на союз із Німеччиною та Австро-Угорщиною. Це було викликано тим, що Росія виявилася нездатною відстояти кордони Болгарії за Сан-Стефанським договором. Зрештою, від 1883 р. Росія зарахувала Болгарію до своїх ворогів.

Мілан Обренович

Петр І Карагеоргієвич

Александр Баттенберг

Фердинанд Саксен-Кобурзький

Петро II Негош

У 1885 р. в Південній Болгарії, що ще перебувала під владою Туреччини, спалахнуло повстання. Повсталі проголосили об’єднання двох частин країни. А. Баттенберг став королем усієї Болгарії, яка стала єдиною в березні 1886 р.

У серпні 1886 р. в Болгарії відбувся переворот, організований проросійськими силами. Але новий уряд знову очолили проавстрійськи налаштовані представники, а новим правителем було обрано німецького принца Фердинанда Саксен-Кобурзького. Болгарія продовжувала залишатися у сфері впливу Німеччини та Австро-Угорщини. У 1908 р. Болгарія остаточно проголосила свою повну незалежність від Османської імперії, а також була проголошена царством.

Найменшою і найвідсталішою державою була Чорногорія. Тут правив князь Петро II Негош (1860-1918). Незначна промисловість перебувала в руках італійського та австрійського капіталу. Державний бюджет формувався на основі російських субсидій.

На початку століття через відверте невдоволення родової (племінної) знаті князь був змушений вдатися до реформ.

Наприкінці 1905 р. було скликано скупщину, що прийняла конституцію, згідно з якою в Чорногорії встановлювалася спадкова монархія на чолі з князем. Чорногорія була найнадійнішим союзником Сербії.

Не менш складно відбувалася зовнішньополітична орієнтація Румунії. У 1881 р. вона була проголошена королівством на чолі з німецькою династією. У правлячій еліті було сильним прагнення створити Велику Румунію, до складу якої, крім Існуючих володінь, увійшли б Трансільванія, Бессарабія та Буковина. Але щоб здобути ці землі, потрібно було йти на конфлікт із Росією та Австро-Угорщиною. Румунія обрала орієнтацію на Австро-Угорщину, яка обіцяла їй підтримку в боротьбі за Бессарабію.

► Які країни боролися за вплив на Балканах?

5. Формування Балканського союзу

На початку XX ст. — на Балканах зіткнулися інтереси держав, переділених на два військово-політичні блоки. Основними суперниками в цьому регіоні були, з одного боку, Росія, з іншого — Австро-Угорщина та Німеччина. Росія прагнула створити союз балканських держав, вбачаючи в ньому запоруку успішної боротьби за свою гегемонію на Балканах. Тогочасне міжнародне становище сприяло планам Росії. Після молодотурецької революції 1908 р., а надто після поразки Туреччини у війні проти Італії за володіння Лівією (1911 рр.), Росія та правлячі кола балканських держав вважали ситуацію, то склалася, сприятливою для розподілу європейських володінь Османської імперії. Щоправда, становище ускладнювалося взаємними суперечностями між Балканськими державами. Напередодні війни проти Туреччини між Балканськими державами відбулися тривалі дипломатичні переговори про створення військово-політичного союзу. Ще у квітні 1911 р. сербський уряд запропонував Болгарії укласти угоду про розподіл сфер впливу в Македонії. Ця пропозиція успіху не мала, позаяк Болгарія претендувала на всю Македонію.

У жовтні переговори відновились, і 29 лютого 1912 р. було укладено болгарсько-сербську угоду про дружбу і союз, яка мала таємний додаток. Договір підтверджував взаємні гарантії державної незалежності й територіальної цілісності Сербії та Болгарії, надання допомоги в разі іноземної агресії або війни проти Туреччини. У таємному додатку закріплювався територіальний розподіл тогочасних турецьких володінь. До Сербії відходили частина Македонії та Північна Албанія з виходом до Адріатичного моря. Болгарії дісталася більша частина Македонії та Фракії. Долю північно-східної частини Македонії мав вирішити російський цар.

Болгарсько-сербський військово-політичний союз був доповнений угодою з Грецією та Чорногорією. Болгарсько-грецькі переговори велися за участю Англії та завершилися підписанням у травні 1912 р. договору. Але кордонів Македонії визначено не було.

Восени 1912 р. формування Балканського союзу завершилося. Залишалося знайти привід для початку війни.

► Коли було сформовано Балканський союз? Які країни до нього входили?

6. Перша Балканська війна

Улітку 1912 р. на території Албанії вибухнуло повстання Його жорстоко придушили турецькі війська. Це прискорило оголошення війни Туреччині.

Бойові дії почались у жовтні 1912 р. Болгарська армія розгорнула успішний наступ у Східній Фракії та в напрямку на Стамбул (Константинополь). Турецькі війська відійшли на заздалегідь підготовлені позиції Чаталжа за 40 км від Константинополя.

Балканський союз. Французька листівка

Я. Весін. Атака болгарських військ на турецькі позиції

Сербська армія вступила до Скоп’є (найбільше місто Македонії) та через Албанію вийшла до Адріатичного моря. Це занепокоїло Австро-Угорщину, яка зосередила свої війська на кордоні з Сербією. Греція захопила м. Салоніки. Військо Чорногорії оточило фортецю Скадар (Шкодер). У листопаді 1912 р. Туреччина попросила перемир’я. Болгарський цар Фердинанд цю пропозицію відхилив. Болгарська армія почала штурм укріплень Чаталжа, але невдало. Це змусило сторони сісти за стіл переговорів у Лондоні. У них узяли участь представники великих держав, які фактично й вирішували балканське питання.

Поки його обговорювали дипломати, у Туреччині в січні 1913 р. стався державний переворот. Новий турецький уряд, підбурюваний Німеччиною та Австро-Угорщиною, ухвалив рішення про продовження війни. Але в березні 1913 р. турецькі війська зазнали поразки. Болгари захопили фортецю Адріанополь.

Туреччина знову запросила перемир’я, яке було укладено у квітні 1913 р.

Під час переговорів розгорілася гостра дискусія між Болгарією, з одного боку, І Сербією та Грецією — з іншого. Приводом до цього стала проблема розподілу територій у Македонії. Справа дійшла до того, що болгарський цар Фердинанд дав згоду на ведення переговорів про створення болгарсько-турецького союзу.

Балканський півострів до Першої Ватіканської війни

Балканський півострів після Константинопольського миру

Нарешті, у травні 1913 р. сторони підписали Лондонський мирний договір, за яким Туреччина поступалася своїми володіннями на захід від лінії Мідія — Енос і деякими островами в Егейському морі. Розподіл відвойованих територій мав відбутися перегодом.

► Які причини першої Балканської війни?

7. Друга Балканська війна

Після укладення Лондонського мирного договору розбіжності між Болгарією, Сербією та Грецією набули виняткової гостроти. Німеччина та Австро-Угорщина докладали значних зусиль, щоби посилити ці суперечності. Головною їх метою був розвал проросійського Балканського союзу. Зрештою, так і сталося. У травні 1913 р. було укладено таємний сербсько-грецький союз, спрямований проти Болгарії. Сербія та Греція домовилися між собою про поділ Македонії.

У червні 1913 р. болгарські війська напали на своїх колишніх союзників. Почалася друга Балканська війна. Сербська армія зупинила болгар і перейшла в контрнаступ. Грецькі війська також вели успішні бойові дії в Егейській Македонії. Війну Болгарії оголосила й Чорногорія. Болгари були змушені відійти до старого кордону. Відтак на Болгарію напала Румунія, яка претендувала на Південну Добруджу, а також Туреччина, яка знову захопила Східну Фракію з Адріанополем.

Болгарський уряд запросив миру, що був підписаний 10 серпня у Бухаресті. Згідно з договором західна й центральна частини Македонії відійшли до Сербії, південна (Егейська) — до Греції, Південна Добруджа — до Румунії, а Східна Фракія — до Туреччини. У складі Болгарії залишилася частина Македонії (Пиринська).

Унаслідок Балканських війн кардинально змінилося становище на Балканському півострові. Туреччина, позбувшись усіх своїх європейських володінь, втратила значення як європейська держава. Терени й населення Сербії та Чорногорії зросли майже вдвічі. Македонію переділили на три частини. З’явилася нова держава Албанія (1912 р.), що позбавило Сербію можливості мати вихід до Адріатичного моря. Крім Туреччини, найбільше постраждала Болгарія. Це підштовхнуло її до союзу з Німеччиною. Тим часом Сербія потрапила в залежність від Антанти, що відразу загострило її відносини з Австро-Угорщиною.

Отже, Балканські війни не вирішили нагальних проблем. Атмосфера ворожнечі та втрачених надій стала приводом до нових дипломатичних інтриг, що перетворило Балкани на «пороховий погріб» Європи, який вибухнув у 1914 р.

Сербські війська

► Що спричинило другу Балканську війну?

► Яка нова держава постала на Балканах в результаті Балканських війн?

Висновки

Наприкінці 60-х рр. XIX ст. криза Австрійської імперії призвела до її перетворення на дуалістичну монархію — Австро-Угорщину.

Специфічними рисами розвитку Австро-Угорщини були: відсутність заморських володінь, оскільки всі її землі були розташовані в центрі й на сході Європи; багатонаціональний характер державного устрою, що поєднував елементи централізованої та федеративної монархії; інтенсивний розвиток національної свідомості народів окраїн, що зумовило місцевий сепаратизм.

Російсько-турецька війна 1877-1878 рр. сприяла здобуттю незалежності низці держав Балканського півострова. Проте національно-визвольна боротьба народів Балканського півострова проти османського панування не була завершена. Наприкінці XIX ст. на Балканах зіткнулися інтереси провідних країн світу. Зрештою, Балкани на початку XX ст. стали «пороховим погребом» Європи.

Закріпимо знання

1. Як відбулося утворення Австро-Угорщини?

2. Які особливості розвитку Австро-Угорщини наприкінці XIX — на початку XX ст.?

3. Австро-Угорщину іноді називають «клаптиковою імперією». Чи погоджуєтеся ви з таким твердженням?

4. Що сприяло перемозі Росії у війні з Туреччиною у 1877-1878 рр ? Чому Росії не вдалося повною мірою скористатися перемогою у війні?

5. З’ясуйте специфіку політики Австро-Угорщини на Балканах.

6. Як розвивалася національно-визвольна боротьба народів Балканського півострова, що перебували під владою Османської імперії?

7. Які територіальні зміни сталися на Балканському півострові після Балканських війн?

8. Чому Балканські війни не вирішили проблеми Балкан?

9. Яку роль відігравали великі держави під час конфлікту на Балканах? Чому Балкани називали «пороховим погребом» Європи?

Узагальнення знань за розділом «Європа та Америка в останній третині XIX — на початку XX ст.»

1. Складіть перелік найважливіших подій, що мали місце в провідних державах світу в останній третині XIX — на початку XX ст.

2. Назвіть імена видатних історичних осіб провідних держав світу, що визначали їхній розвиток в останній третині XIX — на початку XX ст.

3. Поясніть значення понять і термінів: «індустріальне суспільство», «науково-технічна революція», «корпорація», «монополія», «капіталізм», «інвестиції», «трудова еміграція», «демократія», «світова політика», «тред-юніони», «двопартійна система», «антимонопольне законодавство», «расова політика», «сегрегація», «міжнародний робітничий рух», «Інтернаціонал», «модернізація», «реформа», «народництво», «тероризм», «соціал-демократія», «Паризька комуна», «III республіка», «експансіонізм», «громадянська війна», «дуалістична монархія», «урядовий курс», «соціальні реформи».

4. Як відбувалася модернізації Росії в другій половині XIX — на початку XX ст.? Чому це називають «революцією зверху»?

5. Визначте основні причини посилення нерівномірності економічного й політичного розвитку європейських країн і США та наслідки цього явища.

6. Схарактеризуйте процес завершення формування індустріального суспільства в провідних державах Європи та США. Які нові явища в розвитку провідних країн світу мали місце в останній чверті XIX — на початку XX ст.?

7. Складіть порівняльну таблицю розвитку провідних країн Європи та США.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно