§ 21. Китай

За цим параграфом ви зможете:

- визначити наслідки проникнення європейців у Китай;

- пояснювати, як відбувалося колоніальне загарбання Китаю;

- розкривати причини і наслідки повстання тайпінів, Іхетуань, Синьхайської революції.

Пригадайте:

1. Коли європейці проникли в Китай?

2. Чому у середині XVIII ст. відбулося «закриття» Китаю?

1. Пробудження Азії

У другій половині XIX ст. Китай, Іран та Туреччина потрапили в напівколоніальну залежність від європейських держав. Це зумовило насильницьке втягування їх у світовий ринок і кардинальні зміни у внутрішньому житті. Традиційні економічна система і політична структура почали руйнуватися. Правляча верхівка, бачачи відсталість своїх країн порівняно з європейцями, намагалася провести реформи, які вивели б їхні країни з такого становища Вони запозичували технічні досягнення, переозброювали армію, змінювали системи управління, намагалися боротися проти деяких традицій, котрі, на їхню думку, стримували розвиток країни, створювали власну промисловість та ін.

В Османській імперії такі реформи дістали назву Танзимат («перетворення», «реформи»), що здійснювалися протягом 1839-1870 рр., у Китаї — політичного самопосилення, в Ірані — реформи Тагі-хана.

Проте ці та інші реформи не мали бажаного наслідку: традиційні структури не встигали пристосовуватися до швидких змін у світі, а самі реформи не були послідовними. Зрештою, країни потрапили у повну залежність від європейських держав.

Нездатність правлячої верхівки протистояти європейському проникненню, погіршення життя внаслідок руйнування традиційних економічних відносин зумовили розгортання нового етапу антиколоніальної боротьби. Цього разу на чолі боротьби стали революціонери, які, запозичивши різноманітні європейські революційні вчення, намагалися підняти широкі народні маси на боротьбу проти колонізаторів та інших прихильників у своїх країнах.

Цей другий етап боротьби за вихід із відсталості відомий як «пробудження Азії». Воно позначилося трьома революціями — іранською (1905-1911 рр.), молодотурецькою (1908 р.) і Синьхайською (1911-1912 рр.). Хоча дві останні перемогли, а іранська зазнала поразки, вони привели до діаметрально протилежного наслідку: ривка з відсталості не відбулось, а розбурхані маси не бажали змін на європейський кшталт, суспільство розкололося на два антагоністичні за поглядами табори (на прихильників і противників змін), що зумовило подальші гострі конфлікти й нові революції.

► Які події започаткували «Пробудження Азії»?

2. Колоніальна експансія провідних держав світу в Китаї

На початку XIX ст. Китай був великою державою. Його володіння поширювалися на Індокитай, Монголію, Тибет, частину Середньої Азії, Корею. Але політика самоізоляції, започаткована в 1757 р., стала негативно впливати на розвиток країни. Англія та Франція почали активно домагатися «відкриття» Китаю. Згодом до них долучилися США, Росія, Німеччина, Японія.

У результаті англо-китайської війни 1840-1842 рр. (Перша опіумна війна) та англо-франко-китайських війн 1856-1860 рр. (Друга опіумна війна) Китаю було нав’язано нерівноправні договори, за якими низка китайських портів стали доступні для Іноземної торгівлі. Таким чином, Китай було насильно «відкрито» для європейців.

На час активного проникнення колонізаторів до Китаю правляча маньчжурська династія занепала. Про це яскраво свідчили результати війн та підписані з колонізаторами угоди, за якими вони отримали торговельні, правові, економічні, політичні привілеї.

Криза імперії розпочалася зі збільшенням ввезення до Китаю опіуму та знеціненням китайських мідних грошей і вивезенням до Європи срібних. Основним наслідком кризи стало руйнування традиційної влади імператора та зубожіння населення. Цей процес зумовлював наростання соціальної напруги в китайському суспільстві. Від 40-х рр. XIX ст. поширюється хвиля селянських повстань. Найбільшим із них у 50-ті рр. XIX ст. став рух тайпінів.

Головним ідеологом руху тайпінів був Хун Сю-цюань (1814-1864), який проповідував ідею соціальної рівності та побудови «Царства рівності, справедливості, благополуччя» — «Тайпін тяньго». Він заснував таємне «Товариство поклоніння Богові». Ідеї тайпінів — це поєднання традиційної конфуціанської моралі з ідеями християнства.

Розграбування Старого Літнього палацу китайських імператорів англо-французькими військами в 1860 р.

Хун Сю-цюанъ

До 1830 р. тільки порт Гуаньчжоу залишався відкритим для іноземних суден. До того ж європейці за товари мали розплачуватися лише сріблом. У такій ситуації англійські купці, прагнучи виправити торговельний дисбаланс, прийняли рішення про імпорт опіуму — продукту, якого не було у китайців, але їм дуже хотілося його мати.

Законом Китайської імперії було заборонено вживання наркотиків, окрім як в медичних цілях. Але, незважаючи на це, Британський Гонконг закуповував опіум, який виробляли провінції Бенгалія і Мальва під протекцією Британської Ост-Індської компанії. У 1833 р. британський уряд скасував монополію Ост-Індської компанії. Незабаром 90% чоловіків Китаю до 40 років мали опіумну залежність. До 1837 р. Китай заплатив за опіум 4,5 млн срібних доларів, що становило 57% всього імпорту країни. Це стало основною передумовою «опіумних війн».

Збирач податків імператора Лао Лінь Цзе-хи зробив висновок, що якщо опіумна залежність буде далі поширюватися по країні, то незабаром Китаю буде не тільки нічим оборонятися, а й ні на що жити. У 1839 р. китайський уряд починає масові арешти купців, конфіскацію і знищення опіуму. У відповідь англійський флот розпочав бойові дії.

У 1850 р. окремі селянські повстання в долині річки Янцзи перетворилися на широкий повстанський рух. Головною військовою силою руху стала військова організація тайпінів, яка почала здобувати одну перемогу за іншою. Урядові війська перейшли на бік повсталих. У 1853 р. тайпіни оволоділи давньою столицею Китаю — Нанкіном. Вони заснували свою державу, у якій передбачалося втілити принцип рівного розподілу матеріальних благ і скасувати власність на землю. Для реалізації цих ідей тайпіни провели низку реформ: значна частка податків була перекладена на землевласників, біднякам надавалися податкові пільги; була зменшена орендна плата на землю; зменшено торговельне мито; дозволено вільне ввезення іноземних товарів; жінки отримали право на освіту та рівний доступ до державних посад.

Але від середини 50-х рр. XIX ст. держава тайпінів стала набувати традиційної для імперії бюрократичної структури: було відновлено чиновницький апарат, керівники руху отримали титули, обрано імператора, яким став Хун Сю-цюань. Спроба тайпінів реалізувати ідеї загальної рівності зазнала невдачі.

Повстання тайпінів. Китайська гравюра

Тим часом європейські країни, що не так давно відкрили для себе китайський ринок, вирішили втрутитись у конфлікт. У 1856 р. англійці висадили свої війська в Гуанчжоу. Згодом до них приєдналися французи. У ряді битв інтервенти здобули перемогу.

У 1864 р. споряджені іноземцями китайські війська оточили Нанкін і взяли його штурмом. Рух тайпінів було придушено.

Під час боротьби Англії, Франції, США з повстанцями вдалося примусити правлячу династію Китаю підписати нові договори, які відкривали ще більші можливості для іноземного проникнення в Китай. Вони отримали можливість торгувати в усіх великих портах Китаю та створювати власні торговельні консульства. У 90-ті рр. XIX ст. до участі в колонізації Китаю долучилися Японія, Росія, Німеччина. Країну стали ділити на сфери впливу.

У 1894 р. Японія розв’язала війну з Китаєм і швидко завдала йому поразки. Японія захопила острів Тайвань і Ляодунський півострів і встановила свій вплив у Кореї, яка була васалом Китаю. Посилення Японії викликало опір із богу Росії, Німеччини та Франції, які примусили її відмовитися від Ляодуну. Але японці утвердилися в провінції Фуцзянь поруч з Тайванем.

Рішучі дії Японії стали прикладом для європейців. Франція домоглася виключних привілеїв на півдні Китаю. Росія отримала право на будівництво через Маньчжурію до Владивостока залізниці (Китайсько-Східна залізниця), а в 1898 р. взяла в оренду порти Порт-Артур і Дальній на Ляодунському півострові. Росія також встановила свій вплив у Монголії та Північно-Західному Китаї. Німеччина захопила Шаньдунський півострів, а місто Циндао перетворила на свою опорну базу. Англія домоглася включення до своєї сфери впливу басейну річки Янцзи.

Китай із його багатомільйонним населенням і кількатисячолітньою історією особливо хворобливо сприйняв поширення у своїй країні європейського панування. Адже китайці традиційно вважали свою державу центром Всесвіту, Піднебесною імперією, оточеною васалами й варварами. Китайська держава почала швидко розпадатися. її було поділено на сфери впливу між великими державами. Імператорська влада й конфуціанська мораль були дискредитовані.

► Чому війни 1840-1842, 1856-1860 рр. Китаю з європейськими державами отримали назву «опіумні»?

► Коли відбувалося повстання тайпінів?

► Коли розпочався поділ Китаю на сфери впливу?

Поділ китайського пирога. Карикатура

Які країни брали участь у поділі Китаю?

3. Китай наприкінці XIX ст. Повстання Іхетуань

У 90-ті рр. XIX ст. набули поширення ідеї про необхідність значних внутрішніх трансформацій китайського суспільства, без яких неможливе збереження цілісності й незалежності Китаю. Виразниками цих ідей стали Кан Ювей, який намагався переконати імператора Гуансюя провести ліберальні реформи, і Сунь Ятсен, який висунув програму революційних перетворень після повалення монархії.

Китайський мислитель Кан Ювей планував запровадити в країні конституційну монархію, здійснити реформи в державному управлінні, економіці, освіті тощо. Згодом він і деякі його прибічники були призначені радниками імператора У період від 11 червня до 20 вересня 1898 р. («сто днів» реформ) Гуансюй видав понад 60 указів, які передбачали модернізацію Китаю та перетворення його на могутню й незалежну державу. Але внаслідок державного перевороту 21 вересня 1898 р. Гуансюй був позбавлений трону на користь імператриці Ци Сі, деяких реформаторів стратили; Кан Ювею вдалося втекти до Гонконгу. Таким чином, спроба вивести країну з кризового стану шляхом реформ зазнала невдачі.

Тим часом у країні наростав стихійний протест проти проникнення до Китаю іноземців. Цей рух розгортався під гаслом: «Підтримаємо Ци, знищемо іноземців!». Кульмінацією стало повстання під керівництвом членів товариства «Іхетуань» («Боксерське повстання», 1899-1900 рр.).

У 1897 р. в провінції Шаньдун іхетуані вбили німецьких місіонерів. Також вони здійснили напад на будівельників залізниці, знищивши її та телеграфні лінії. У 1899 р. загони іхетуанів зібралися поблизу Пекіна. Занепокоєні європейські дипломати звернулися до імператриці з проханням приборкати іхетуанів. Але Ци Сі вирішила за допомогою повсталих ліквідувати вплив європейців. Вона дозволила їм вступити до Пекіна та звернулася до них із закликом: «Настав час повернутися на старий і випробуваний шлях наших предків... Смерть іноземцям!». У Пекіні повсталі влаштували різанину в європейських дипломатичних місіях. Було вбито посла Німеччини й радника посла Японії.

З червня 1900 р. хвиля насильства над іноземцями прокотилася територією всього Китаю. Уряд стимулював повсталих грошовими винагородами за голови європейців.

Гуансюй

Кан Ювей

Ци Сі

У відповідь вісім держав — Англія, США, Росія, Японія, Франція, Італія, Німеччина, Австро-Угорщина — спрямували свої війська до Китаю. У серпні 1899 р. вони вступили в Пекін. Імператриця вдала, що не причетна до повстання і віддала наказ урядовим військам розгромити загони іхетуанів, що й було зроблено з особливою жорстокістю.

Іхетуані вважали, що європейська техніка нічого не варта перед духом китайців. Вони вірили, що спеціальні амулети вбережуть їх від куль. Вони віддавали перевагу старовинній традиційній зброї та прийомам рукопашного бою. За це європейці назвали їх «боксерами». Метою іхетуанів було знищення всіх іноземців.

Після придушення повстання Китай був змушений підписати нові нерівноправні угоди. Повстання іхетуанів стало останньою спробою зберегти в Китаї старі порядки.

► Якою була мета повстання Іхетуань?

4. Китай на початку XX ст. Синьхайська революція

Тоді на чолі боротьби за модернізацію вийшли сили, які виступали за революційні зміни і модернізацію Китаю. На чолі їх став Сунь Ятсен. Він сформулював «три народні принципи», які, власне, й визначали мету перетворень у Китаї:

• націоналізм, себто повалення маньчжурської династії та відновлення суто китайського правління;

• народовладдя, тобто ліквідація монархії та встановлення республіки;

• народний добробут — проведення поступової націоналізації земельної власності та встановлення прогресивного податку на землю.

Улітку 1905 р. в Токіо (Японія) під керівництвом Сунь Ятсена відбулось об’єднання різних китайських революційних гуртків демократичного й націоналістичного спрямування. У 1907 р. «Об’єднаний союз» здійснив декілька спроб підняти повстання проти маньчжурської династії, але невдало.

Документи розповідають

З програмного документа «Об’єднаного союзу»

«Теперішня революція має на меті встановлення республіканського уряду. Всі громадяни республіки мусять бути рівними; всі громадяни повинні брати участь у політичній владі. Президента обирають усі громадяни. Парламент є народним органом, що складається з депутатів, обраних усіма громадянами Республіки. Запроваджується Конституція Китайської Республіки, що її всі громадяни мусять додержувати».

1. Які ідеали сповідував «Об’єднаний союз» і чому?

Сунь Ятсен

Зрештою, під загрозою революції імператриця Ци Сі погодилася на проведення деяких реформ, намічених іще імператором Гуансюєм. Було проголошено такі основні реформи: скасування рабства; ліквідацію станових відмінностей; ліквідацію привілеїв дворян; створення армії за європейським зразком; скасування тортур; створення дорадчих органів у провінціях; європеїзацію освіти; проведення грошової та фінансової реформ; заборону паління опіуму; створення політичних партій; реформу системи освіти.

Усі ці реформи свідчили, що Китай розпочав модернізацію. Але опір традиційного суспільства був занадто сильним. До того ж із загадковою смертю імператриці Ци Сі реформи припинилися.

Провал реформ свідчив про те, що змінити китайське суспільство можна лише революційним способом. У країні наростала національно-визвольна боротьба.

Революція почалася в Ухані (загальна назва трьох міст — Учан, Ханькоу, Ханьян). Випадковий вибух гранати в Ханькоу виявив нелегальну квартиру революціонерів, де було знайдено зброю та список членів революційних організацій. Почалися арешти. Змовники вирішили не гаяти часу. 10 жовтня 1911 р. в Учані повстали солдати. Військовий гарнізон приєднався до заколотників. За ними пішли студенти, робітники.

Слідом за Уханем повстання спалахнуло і в інших містах. їх учасники оголошували про свою незалежність від Пекіна і циньського двору.

Маньчжурська влада в пошуках порятунку звернулася до Юань Шикая — генерала, якого за реформаторські погляди було відправлено на заслання, з проханням перебрати командування всіма збройними силами. Той погодився І незабаром став головою імператорської ради та прем’єр-міністром, повновладним диктатором Північного Китаю. Крім того, було надруковано проект конституції, що його визнала монархія.

Однак повстання поширювалось. Оголосили себе незалежними Ханчжоу, Шанхай, провінція Шаньдун, про свою автономію заявила Зовнішня Монголія. 2 грудня революційні війська увійшли до Нанкіна Маньчжурська імперія почала розпадатися.

Дізнавшись про початок революції, Сунь Ятсен повернувся з еміграції та 24 грудня прибув до Шанхая. Це ще більше надихнуло революціонерів. 29 грудня конференція делегатів революційних провінцій, які зібралися в Нанкіні, проголосила утворення Китайської Республіки. Сунь Ятсен був одностайно обраний її тимчасовим президентом. 1 січня 1912 р. Сунь Ятсен прийняв присягу у новій столиці Нанкіні.

Та правляча верхівка не полишала сподівань зберегти владу. Вона зробила ставку на Юань Шикая. Його підтримали великі держави. 12 лютого 1912 р. Юань Шикай примусив матір шестирічного імператора Пу І від його імені підписати акт про зречення від престолу. За таких умов Сунь Ятсен із його програмою «народного добробуту» став непотрібним правлячій верхівці. Він це зрозумів і через день після зречення імператора відмовився від президентства на користь Юань Шикая. Нанкінські національні збори обрали Юань Шикая президентом.

Повстання в Нанкіні. 1911 р.

Присяга Юань Шикая як президента

Китай пережив бурхливий рік, який за місячним календарем називався синьхаєм. Синьхайська революція в Китаї закінчилася. У березні 1912 р. в Нанкіні було прийнято Конституцію Китайської Республіки та вирішено перенести столицю до Пекіна.

Юань Шикай для зміцнення свого становища почав наступ на газети й демократичні завоювання, чимраз відвертішим ставало його прагнення реставрувати монархію. У серпні 1912 р. «Об’єднаний союз», створений Сунь Ятсеном, та кілька інших організацій сформували Гоміндан (національну партію). У новообраному парламенті, який розпочав роботу в квітні 1913 р. на основі нової конституції, Гоміндан отримав значне представництво. Його депутати були в опозиції до Юань Шикая. Напруженість посилилася після того, як стало відомо про участь Юань Шикая в підготовці вбивства гомінданівського кандидата на посаду прем’єр-міністра.

У країні поновилися повстання. Сім південних провінцій, де Гоміндан мав сильні позиції, заявили про відокремлення від Пекіна. Почалася громадянська війна між Півднем і Північчю. Війська Півдня було розбито, Гоміндан пішов у підпілля, а Сунь Ятсен знову відправився в еміграцію.

Розігнавши парламент і ставши повновладним диктатором, Юань Шикай створив умови для реставрації монархії. А втім, незадовго до своєї смерті в червні 1916 р. він відмовився від свого наміру. Республіку було збережено.

Хоча революція не розв’язала основних проблем Китаю, вона усунула одну з головних перешкод на шляху до модернізації — маньчжурську династію.

► Назвіть три «народні принципи» Сунь Ятсена.

► Коли відбулася Синьхайська революція?

Закріпимо знання

1. Охарактеризуйте розвиток Китаю наприкінці XIX — на початку XX ст.

2. Як європейці «відкрили» Китай? Чи можна розглядати Китай як напівколонію західних країн?

3. У чому полягала сутність реформи Кан Ювея? Які її підсумки?

4. Розкажіть про повстання Іхетуань. Чому воно зазнало поразки?

5. Хто такий Сунь Ятсен? У чому полягала суть його «трьох народних принципів»?

6. Чому всі спроби реформи в Китаї в XIX — на початку XX ст. закінчилися провалом?

7. Розкажіть про революцію 1911-1913 рр. у Китаї та її підсумки.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно