Історики доводять — Візантійська імперія з’явилася в травні 330 р. Саме тоді імператор Константин І Великин «освятив», цікаво, що за язичницьким обрядом, нове місто — Константинополь. Його звели на узбережжі протоки Боспор замість колишнього поселення Візантій, від чого й утворилася однойменна назва держави. Тим часом стародавній Рим, знесилений нечесністю у владі та війнами, поступово втрачав провідне становище. Уже в 395 р., як вам відомо, Римська імперія розпалася на Східну (зі столицею у Константинополі) та Західну. Східна частина йменувалася Ромейською (тобто Римською), згодом (у XVI ст.) — Візантійською. Її мешканці — ромеями, рідко — візантійцями, спілкувалися вони багатьма мовами, хоча державною була грецька. Територія країни спочатку охоплювала Балканський півострів, Малу Азію, Єгипет, Сирію, Палестину, Месопотамію, Закавказзя, Середземноморські острови (зокрема, Крит та Кіпр), але надалі розпросторювалася завдяки невпинній експансії у віддалені регіони Європи, Азії, Північної Африки. Систему правління Візантійська імперія запозичила з античності. Першість належала імператорові, якого звали василевсом (у перекладі з грецької — «царем»). Йому належала найвища влада, його вказівки сприймали як закони, а поява на людях перетворювалася у справжнє дійство. Йому корилися всі піддані. Навіть визначні полководці, керівники великих провінцій, багаті та впливові чиновники визнавали себе «рабами» імператора. Він спирався на численних урядовців та могутнє військо. Уважалося, що василевс правив із волі Бога, а тому християнська церква помітно впливала на життя візантійців....
|