У другій половині XV — на початку XVI ст. великі князі московські Іван III (1462—1505) та Василій III (1505—1533) розширили межі своїх володінь. Роздробленість країни була майже подолана. Владі великого князя московського підкорялися всі стани феодальної держави. Великі феодали — бояри, які володіли численними землями (вотчинами), брали активну участь в управлінні князівством. Вони засідали в Боярській думі — дорадчому органі при великому князі, обіймали посаду воєвод. Відкрито виступати проти влади великого князя бояри вже не наважувалися. Поступово в країні посилювався вплив дрібних феодалів — дворян, або «служивих людей», які за службу князеві отримували землю. Саме на дворян опиралися великі князі, укріплюючи свою владу. Австрійський посол про владу великого князя Василія III ...Владою, яку він застосовує до своїх підданих, він легко перевершує монархів цього світу. І він докінчив також те, що почав його батько [Іван III], а саме: відібрав у всіх князів та інших володарів усі їхні міста й укріплення. У Московському царстві існувало близько 130 міст, але на відміну від країн Західної Європи, у містах князівства майже не розвивалося мануфактурне виробництво, а населення міст — «посадські люди» — було залежним від великого князя та бояр. Більшість населення країни становили залежні селяни, які жили на землях феодалів. Селяни відпрацьовували панщину на полі феодала, платили оброк, несли інші повинності. Феодали, особливо дворяни, у яких було мало селян, були зацікавлені у виданні заборони на вільний перехід хліборобів — прикріпленні селян до землі. Зростання цін на зерно в XVI ст. посилило процес закріпачення селян....
|