Войти
Закрыть

«Довге» століття Османської Туреччини й Каджарської Персії

9 Клас

У XVIII ст. Османська імперія докладала значних зусиль, щоб утримувати владу над країнами й народами, підкореними в попередні століття. Вона, як і раніше, залишалася світовою державою, оскільки її володіння розкинулися на трьох континентах: в Азії, Африці та Європі. Однак тепер Османська держава не лякала ворогів своєю могутністю. Великі європейські країни були готові долучитися до поділу османської спадщини, але боялися, що цей поділ відбудеться не на їхню користь, і тому мирилися з існуванням слабкої турецької імперії. * Революційні події за старим китайським календарем відбулися в рік «сіньхай», що тривав із 30 січня 1911 до 17 лютого 1912 р. ДЛЯ ДОПИТЛИВИХ Гвардія перетворюється на банду До 1826 р. яничари вели негідний спосіб життя. Вони грабували крамарів, якщо ті не хотіли їм платити, відбирали та привласнювали почесні й прибуткові ремесла. Яничари силоміць змушували купувати сотню цеглин за ціною тисячі. При цьому воювати вони розучилися й програвали битви одну за одною. Бойовий дух борців за віру згас. Хоробрість вони проявляли лише під час грабежів, але за давні привілеї яничари були готові проливати свою й чужу кров. На межі XIX—XX ст. у турецькому суспільстві постали дві сили: одні політичні діячі з оточення султана намагалися здійснити модернізацію країни за західним зразком, інші всіляко цьому протидіяли. У жорстоких палацових переворотах 1808 р. загинули султани...
0 Переглянути

«Піднебесна імперія» на шляху до революції

9 Клас

Ніколи ще у своїй багатовіковій історії Китай не займав таку величезну територію, як у часи імперії Цин. До початку XIX ст. за розмірами Китай поступався лише Російській імперії, але переважав усі країни світу за кількістю жителів — 400 млн осіб. Крім Китаю та Маньчжурії, Цинська імперія підкорила Монголію, а також захоплені у XVIII ст. країни Центральної Азії — Джунгарію, Кашгарію, Тибет. На окраїнах імперії жили численні народи, що здавна перебували під владою правителів Китайської держави. На чолі «Піднебесної імперії» стояв богдихан — імператор династії Цин, влада якого була необмеженою. Вищим станом у країні вважалися маньчжури — завойовники Китаю (мал. 1). Нижче розташовувалися чотири «китайські» стани. Серед «учених» (ши) разом із маньчжурами формувався бюрократичний апарат держави, що посідав панівне становище в Китайській державі й суспільстві. Інші стани — хлібороби, ремісники й торговці — перебували в пригнобленому, залежному від держави становищі. Китайська імперія династії Цин була типовою східною деспотією*. На межі XVIII—XIX ст. Цинська імперія переживала кризу, що важко вразила сільське господарство — основу економіки країни. У Китайській державі швидко зросла кількість населення, а площа орної землі залишилася незмінною. Таким чином, за 100 років оброблювана площа на одного жителя скоротилася на 30 %. Селянські ділянки ставали все меншими. Знизилися надходження від податків до скарбниці. Країна опинилася на межі голоду. У Китаї збільшилася кількість жебраків, поширилося грабіжництво. Захищаючи свої маєтки й багатства, феодали створювали приватні дружини, які в разі потреби швидко формувалися в повітові й провінційні армії....
0 Переглянути

Японія в XIX — на початку XX ст.: стрибок у світові лідери?

9 Клас

Понад 200 років Японія із власної волі перебувала в ізоляції від іншого світу. Японським правителям — сьогунам — здавалося, що так вони зможуть захистити країну від європейців, яких тут називали «кольоровими південними варварами». Особливу «небезпеку», на думку японців, становило християнство, що руйнувало конфуціанство, буддизм, місцеві традиції й вірування. Ізоляція країни від зовнішнього світу, а також збереження середньовічних відносин зупинили розвиток Японії. До початку XIX ст. погіршення життя відчули на собі всі верстви населення: даймьо (великі князі), самураї всіх рангів, селяни, жителі міст. Країною прокотилася хвиля кровопролитних повстань. За підрахунками вчених, у 1801 —1867 рр. у Японії відбулося понад 1000 селянських виступів. У 1836 р. сильні дощі стали причиною неврожаю зернових і бобових культур, у країні спалахнув голод. У місті Осака жителі поїли всіх голубів. При цьому деякі даймьо забороняли селянам збирати їстівне коріння й соснові шишки. Голодні бунти охопили країну. Люди громили урядові склади й маєтки багатіїв. Селянські вожді готувалися до повстання й збирали зброю. Уряду насилу вдалося придушити народні виступи. УВАГА, ДЖЕРЕЛО! Зі звернення до японських селян (1836 р.) Лютують стихійні лиха, народ страждає, а чиновники беруть хабарі, піклуючись лише про власну вигоду. Із цією метою селян обкладають додатковими податками у великих грошових сумах... Не годиться вести марне життя й байдуже чекати на смерть. Тільки ти, народе, можеш змінити свою нещасну долю. Тільки-но ви почуєте про повстання, вибирайте своїх вождів, ідіть до нас на допомогу....
0 Переглянути

Австро-Угорська імперія та держави Балканського півострова наприкінці XIX — на початку XX ст.

9 Клас

Революційні заворушення 1848—1849 рр., нищівна поразка Австрії у війні з Пруссією в 1866 р., національно-визвольні рухи по всій Європі, об’єднання Італії й Німеччини — усі ці події показали, що Габсбурзька імперія потребує всебічних політичних реформ. Важливою особливістю імперії залишався її багатонаціональний склад, у якому німці (австрійці) не складали більшість населення. Відповідно до перепису 1910 р., серед 51 млн жителів німці становили 24%, угорці — 20%, чехи — 12,6%. При цьому народи імперії сповідували різні релігії: католиків налічувалося понад 77%, майже по 9% — протестантів і православних, 4% іудеїв та 1% мусульман. Найголовнішою проблемою для імперії було врегулювання відносин з Угорщиною. У 1867 р. правлячим колам двох країн вдалося досягти згоди, і замість єдиної абсолютистської імперії була створена Австро-Угорська монархія, де вводилося конституційне правління (мал. 2). Єдиним правителем нової монархії проголошувався імператор Франц Йосиф І (1848—1916 рр.), що також прийняв корону угорського короля та приніс клятву вірності. В основу державного устрою Австро-Угорщини був покладений дуалізм, тобто виникла конституційна монархія із двома центрами — Австрією та Угорщиною. Дуалістична Австро-Угорська імперія — унікальне явище в європейській історії Нового часу. Обидві частини імперії мали рівні права, власні парламенти й уряди. Об’єднувалися вони на основі особистої унії — імператор Австрії був королем...
0 Переглянути

Російська імперія наприкінці XIX — на початку XX ст.: час надій і розчарувань

9 Клас

«Самодержець усієї Русі» Олександр II (1855—1881 рр.) увійшов в історію не тільки як «цар-визволитель», але і як «цар-реформатор». Після звільнення селянства від кріпацької залежності в 1861 р. у країні були проведені ліберально-демократичні за своїм змістом «Великі реформи». Чи змогли ці перетворення дійсно реформувати самодержавну Росію? Велику увагу прогресивна громадськість Росії приділяла реформі освіти. Новий університетський статут 1863 р. відновив колишні автономні права університетів, затверджені ще в 1804 р. Відповідно до статуту, на розсуд вченої ради передали питання внутрішнього життя університету: вибори ректора й деканів, присудження вчених ступенів і звань, відкриття й закриття кафедр тощо. Як і за часів Олександра І, діти селян, міщан і купців отримали право навчатися в гімназіях. Класичні гімназії готували учнів для подальшого навчання в університеті, а реальні гімназії — до вищих технічних шкіл. Початкові школи в місті й селі відкривали та утримували за рішенням місцевої влади. Уперше в історії Росії почали роботу державні жіночі училища. У 1864 р. у губерніях і повітах стали вводитися земства — виборні органи місцевого самоврядування. Земські збори здійснювали розпорядницькі, а земські управи — виконавчі функції. Земства фактично не мали влади, але на них покладалися господарські питання: продовольство, промисли, школи, лікарні, пошта тощо. Таким чином, царський уряд надав земствам право вирішувати проблеми повсякденного життя людей. Реформа місцевого самоврядування була найбільш ефективною та «найближчою» до потреб народу (мал. 1)....
0 Переглянути

Зростання економічної та політичної могутності США наприкінці ХІХ — на початку XX ст.

9 Клас

Добре відомо, що Сполучені Штати Америки стали першою державою Західної півкулі, у якій були створені необхідні умови для успішного й швидкого розвитку капіталістичних відносин. Які ж суспільно-політичні події цьому сприяли? Зазвичай фахівці виділяють такі причини: швидкий розвиток промисловості, передача землі в приватну власність, зростання кількості населення та кваліфікованої робочої сили. Чи де так? Після 1861 р. при владі в США багато років перебувала Республіканська партія, що представляла інтереси великого капіталу. У країні були створені необхідні умови для зростання банківського капіталу, промислового виробництва й залізничного будівництва. Уже до кінця 1869 р. залізнична мережа країни простяглася від Атлантичного до Тихого океану (мал. 1). У 1914 р. довжина залізниць США становила понад 260 тис. миль. Прискореними темпами також розвивалося дорожнє будівництво. Протяжність шосейних доріг досягала 257 тис. миль. США впевнено тримали лідерство в найбільш сучасних і необхідних галузях промисловості. До початку Першої світової війни дорогами країни рухалися понад 1,7 млн автомобілів різного призначення (мал. 2). В автомобілебудуванні американці випереджали європейців у 3,5 разу. Серед усіх користувачів телефонів найбільше абонентів (10 млн осіб) було серед жителів США, що становило 70% від загальної кількості власників телефонних апаратів. Революційні зміни відбулися в галузі нафтовидобутку та переробки цієї сировини в готову продукцію (переважно гас). Сира нафта добувалася безперебійно й трубопроводами доставлялася до портових міст для переробки й вивезення за кордон. Завдяки величезним обсягам видобутої нафти Дж. Рокфеллер у 3 рази знизив її собівартість, у багато разів збільшив прибуток і першим в історії Нового часу подолав рубіж в 1 млрд доларів особистого статку....
0 Переглянути

Італія: важкий шлях до єдності

9 Клас

Вирішальні події, які привели до об’єднання Італії, розгорнулися в 60—70-ті рр. XIX ст. У боротьбі за незалежність, єдність і модернізацію Італії згуртувалися найбільш прогресивні сили країни. Рух за Рісорджименто очолило Сардинське королівство, або П’ємонт, розташоване на північному заході Італії та острові Сардинія. Популярний у народі король П’ємонту із Савойської династії Віктор Еммануїл II (1849—1861 рр.) був послідовним прихильником об’єднання Італії (мал. 1). У П’ємонті здійснювалися значні перетворення в суспільно-політичному й економічному житті. Нова держава являла собою конституційну монархію із двопалатним парламентом та урядом. Король брав участь у формуванні уряду, був головнокомандувачем, завідував зовнішньою політикою. У країні проголошувалися громадянські права і свободи: недоторканність особи та приватної власності, свобода друку й зборів; скасовувалося багато станових привілеїв. Італійське королівство, визнане більшістю держав Європи, продовжило політику «збирання земель». Італія взяла участь в австро-прусській війні 1866 р. як союзник Пруссії. За підсумками війни й Віденським договором, укладеним між Італією та Австрією, область Венето з Венецією перейшли до Італійської держави. У межах Австрійської імперії залишався Трієст і деякі інші території з мішаним італійським, слов’янським та німецьким населенням....
0 Переглянути

Велика Британія наприкінці XIX — на початку XX ст.

9 Клас

У середині XIX ст. Британія не мала рівних суперників за основними економічними показниками та міжнародним політичним авторитетом. Країна впевнено тримала лідерство в промисловому виробництві й на фінансових ринках, у світовій торгівлі й судноплавстві (мал. 1). Англійський фунт стерлінгів вважався найбільш «шанованою» валютою в міжнародних торговельних операціях. Економічне процвітання й могутність помітно покращили якість життя більшості англійців: виросли зарплати, збільшилася тривалість життя, скоротився рівень злочинності. Однак під час затяжної промислової кризи, що розпочалася в першій половині 70-х рр. XIX ст., Англія поступово втратила монопольне становище у світовій економіці й політиці. Це проявилося насамперед в уповільненні темпів зростання британської економіки. За основними показниками зростання країна значно поступалася США, Франції та Німеччині. На початку XX ст. частка Великої Британії у світовому промисловому виробництві скоротилася з 32 до 13,6%. Особливо помітно країна відставала в сучасних наукоємних галузях промисловості. Наприклад, у 1913 р. Англія випустила 34 тис. автомобілів, що становило лише 8% автомобільного виробництва в США. У країні час від часу виникали проблеми із джерелами сировини й ринками збуту готової продукції. Погіршення економічного становища призвело до збільшення числа безробітних, реального зниження заробітної плати. Із середини 80-х рр. XIX ст. активізувалися різні соціальні й національні рухи та боротьба за політичні права. Соціально-економічна ситуація викликала занепокоєння правлячих кіл....
0 Переглянути

Німецька імперія на шляху до світової війни

9 Клас

Ми пам’ятаємо, що Німецьку імперію було проголошено 18 січня 1871 р. у Версальському палаці (мал. 1). Виникнення нової імперії стало головним результатом переможної для Німеччини франко-прусської війни. Утворена держава була союзом 22 монархій і трьох «вільних міст» (Гамбург, Бремен, Любек). Відповідно до прийнятої конституції, що базувалася на основному законі Північнонімецького союзу, панівне становище в імперії посідала Пруссія. Наприклад, імператором міг стати лише прусський король. Імператор призначав імперського канцлера, що підкорявся лише голові держави. Вищими представницькими органами влади були рейхстаг (парламент) і бундесрат (союзна рада). Депутатів рейхстагу обирали терміном на п’ять років на основі загального виборчого права для чоловіків від 25 років. Бундесрат складався із представників урядів усіх союзних держав. Вплив представницьких органів влади на державне життя Німеччини був досить обмеженим. У Німецькій імперії запроваджувалися єдина грошова система (єдина валюта — золота марка), Імперський банк і єдина система судочинства....
0 Переглянути

Франція наприкінці XIX — на початку XX ст.: від імперії до демократичної республіки

9 Клас

Успіхи Франції під час Другої імперії (1852—1871 рр.) викликали занепокоєння в німецьких державах, що перебували під владою Пруссії. Міністр-президент Пруссії О. Бісмарк намагався ізолювати й послабити Францію, що могла перешкодити об’єднанню німецьких земель у єдину державу. Наполеон III потрапив у пастку, підготовлену німецьким політиком. Влітку 1870 р. між Францією та Пруссією виникли гострі розбіжності щодо кандидатури на вільний королівський трон в Іспанії. Підступні дії Пруссії обурили французьку громадськість. На прохання уряду парламент проголосував за військові кредити (позички на потреби війни). У відповідь німці розпочали мобілізацію. 19 липня 1870 р. Франція оголосила Пруссії війну. ДЛЯ ДОПИТЛИВИХ Емська депеша У 1870 р. постало питання про кандидатуру на королівський трон в Іспанії, що звільнився внаслідок революції. Новий уряд запропонував корону родичу прусського короля Вільгельма І принцу Леопольду Гогенцоллерну. Це викликало різкий протест французів, які боялися зростання німецького впливу на Піренеях, і принц відмовився від своїх претензій. Однак посол Франції зустрівся з Вільгельмом І, який відпочивав у курортному містечку Емс, і попросив надати письмові підтвердження того, що він ніколи не наполягатиме на цій кандидатурі. Король відповів ввічливою, але твердою відмовою. 13 липня 1870 р. Вільгельм І надіслав канцлеру О. Бісмарку телеграму, у якій повідомив, що дипломатична криза успішно вирішена. У свою чергу, О. Бісмарк, що мав намір спровокувати війну із Францією, видалив із тексту телеграми окремі слова й фрази, чим перетворив відмову на образу. Скоригований текст телеграми став відомий газетам. Реакція Парижа не дала себе чекати....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 236 237 238 239 240 241 242 243 244 ... 317
Назад

Навігація