§27. «Довге» століття Османської Туреччини й Каджарської Персії

Завдяки географічному положенню, а також особливостям давньої та середньовічної історії Туреччина й Персія стояли до Європи ближче за інші східні країни. Як це позначилося на історичному розвитку цих країн і народів у XIX ст.?

Варто пригадати! 1. Чому сильні ісламські держави Османська імперія, Сефевидська Персія й Імперія Великих Моголів у XVII—XVIII ст. втратили колишній вплив у світовій політиці? 2. Які наслідки мала Кримська війна для Туреччини? (§13)

1. Спроби модернізації Османської імперії.

У XVIII ст. Османська імперія докладала значних зусиль, щоб утримувати владу над країнами й народами, підкореними в попередні століття. Вона, як і раніше, залишалася світовою державою, оскільки її володіння розкинулися на трьох континентах: в Азії, Африці та Європі. Однак тепер Османська держава не лякала ворогів своєю могутністю. Великі європейські країни були готові долучитися до поділу османської спадщини, але боялися, що цей поділ відбудеться не на їхню користь, і тому мирилися з існуванням слабкої турецької імперії.

* Революційні події за старим китайським календарем відбулися в рік «сіньхай», що тривав із 30 січня 1911 до 17 лютого 1912 р.

ДЛЯ ДОПИТЛИВИХ

Гвардія перетворюється на банду

До 1826 р. яничари вели негідний спосіб життя. Вони грабували крамарів, якщо ті не хотіли їм платити, відбирали та привласнювали почесні й прибуткові ремесла. Яничари силоміць змушували купувати сотню цеглин за ціною тисячі. При цьому воювати вони розучилися й програвали битви одну за одною. Бойовий дух борців за віру згас. Хоробрість вони проявляли лише під час грабежів, але за давні привілеї яничари були готові проливати свою й чужу кров.

На межі XIX—XX ст. у турецькому суспільстві постали дві сили: одні політичні діячі з оточення султана намагалися здійснити модернізацію країни за західним зразком, інші всіляко цьому протидіяли. У жорстоких палацових переворотах 1808 р. загинули султани

Селім III та Мустафа IV. Престол посів Махмуд II (1808—1839 рр.), що розпочав тривалий процес перетворень. Проведення реформ султан підкріплював публічними стратами своїх супротивників. Проте верхівка ісламського духовенства, великі поміщики (аяни) і султанська гвардія яничарів протидіяли реальним змінам у країні.

У травні 1826 р. було складено указ, що передбачав значне реформування війська яничарів. У відповідь яничари підняли повстання. Султан Махмуд II безжально придушив заколот. Тільки в Стамбулі було вбито понад 10 тис. осіб. Незабаром корпус яничарів скасували, майно яничарських полків конфіскували, а вцілілих «гвардійців» вигнали за межі імперії.

Влада султана Махмуда II поширювалася на всі регіони країни. Тільки намісник Єгипту, хитрий албанець Мухаммад Алі, хотів змінити статус васала на фактично незалежного правителя. Однак його прагнення стримували військові сили Англії, Франції та Росії, які на той час не були зацікавлені в розвалі імперії.

Верхівка османського суспільства усвідомила необхідність продовжити перетворення, без яких держава вже не могла існувати.

2. Танзимат (1839—1871 рр.).

У 1839 р. султан видав «Священний указ», у якому оголосив про початок реформ. В історію Туреччини вони увійшли під назвою Танзимат («упорядкування», «реорганізація»). Реформи визначали гарантії недоторканності життя, власності й гідності. Проголошувалися загальний військовий обов’язок, відкрите судочинство й рівність усіх перед законом. Передбачалися реорганізація армії за прусським зразком і скасування работоргівлі.

Багато політичних реформ важко впроваджувалися в життя й не виходили за межі Стамбула. Релігійні лідери часто нагадували туркам повчання пророка Мухаммада: «Кожне нововведення є оманою, що веде в пекло!». До 70-х рр. XIX ст. реформи в Османській імперії торкнулися лише незначної частини суспільства. Наприклад, у 1868 р. у столиці відкрився Галатасарайський ліцей, створений за французьким зразком. Ліцей мав сприяти «злиттю мусульман і немусульман у єдиний народ, вірнопідданий султанові». Його випускники поповнювали лави нової турецької інтелігенції. У 1870 р. у Стамбулі відкрився перший університет. Однак переважна частина населення продовжувала відвідувати примітивні мусульманські школи при медресе.

ДЛЯ ДОПИТЛИВИХ

Мал. 1. Палац Долмабахче. Краєвид із протоки Босфор.

«Палацова» модернізація

Прагнучи змінити гнітючий образ деспотичної влади султана, Махмуд II вирішив залишити середньовічний палац Топкапи: «Тільки негіднику або дурню може сподобатися цей палац, що ховається за високими стінами в тіні дерев, немов боїться світла, а не ті яскраві, веселі будинки, відкриті свіжому повітрю, сонячному світлу й небу. Ось у якому палаці я хочу жити». За вказівкою султана був зведений новий палац у європейському стилі, що містив майже 300 залів і кімнат. Його назвали Долмабахче («Насипний сад») (мал. 1). Тронний зал палацу прикрашала найважча у світі 4-тонна кришталева люстра. Довжина фасаду палацу, що виходив на Босфор, перевищувала 600 метрів. Стіни палацу прикрашали картини російського живописця вірменського походження І. Айвазовського, що були створені за замовленням султана.

Період Танзимату відіграв важливу роль у процесі модернізації Османської імперії.

3. імперія втрачає володіння й підданих.

У першій третині XIX ст. національно-визвольний рух народів, пригноблених турками-османами, спалахнув із новою силою. Грецькі патріоти, підтримані демократичною громадськістю європейських країн, піднялися на збройну боротьбу із гнобителями. Султану та його єгипетському наміснику довелося виставити проти греків великі сили, які жорстоко придушували визвольний рух. Англія, Франція та Росія вимагали від Махмуда II припинити воєнні дії проти греків і надати їм автономію. Однак султан відхилив ультиматум. У жовтні 1827 р. з’єднана англо-франко-російська ескадра в Наваринській бухті поблизу берегів півострова Пелопоннес розгромила турецько-єгипетський флот. У результаті Греція здобула незалежність і в 1833 р. стала королівством.

Протягом XIX ст. російсько-турецькі війни поступово звужували кордони Османської імперії в Європі й на Кавказі. Із чотирьох війн Російська імперія здобула перемогу в трьох. Єдина успішна для Туреччини Кримська війна 1853—1856 рр. не принесла султану реальних переваг. Величезні витрати підірвали економіку й виснажили скарбницю. Після війни Туреччина фактично втратила самостійність у зовнішній політиці. Європейські держави з будь-якого приводу втручалися у внутрішні справи османів.

Розгром Туреччини в російсько-турецькій війні 1877—1878 рр. мав найтяжчі наслідки для імперії. Туреччина втратила Румунію, Сербію, Чорногорію, Болгарію та Кіпр. Таким чином, територія імперії скоротилася майже вдвічі, а населення — у 5 разів. У 1881—1882 рр. Франція та Англія відібрали в султана Туніс і Єгипет, а в 1897 р. імперія втратила Крит.

Територіальні втрати привели до масової міграції. Із захоплених територій у внутрішні області імперії переселилося кілька мільйонів мусульман: кримські татари, черкеси, балканські селяни й городяни. У свою чергу, на землі, що стали вільними, стали переселятися греки, болгари, вірмени та інші християни. Зіткнення інтересів постійного населення і мігрантів було неминучим. Країною прокотилася хвиля погромів на релігійному й етнічному ґрунті.

Через значні територіальні втрати до кінця XIX ст. Османська імперія стала країною з переважно мусульманським населенням.

4. Молодотурецька революція 1908 р.

Султан Абдул-Гамід II (1876—1908 рр.) зійшов на трон у результаті державного перевороту (мал. 2). Він був змушений погодитися з прийняттям першої в мусульманських країнах конституції західного зразка. Однак створений за цією конституцією парламент зібрався тільки один раз. Невдовзі спалахнула війна з Росією, і султан розпустив парламент, що не скликався понад 20 років.

Наприкінці XIX ст. серед міністрів османського уряду не було жодної людини з вищою освітою. Відсталість Туреччини поглиблювалася. Лютувала цензура. Шпигунство за жителями країни набуло небачених розмірів. Серед значної частини суспільства запанував страх. Розгорнулися репресії проти немусульман.

30-річний період правління Абдул-Гаміда в Туреччині називають епохою «зюлюм» (гноблення).

У 1894 р. курсанти військових училищ створили «Османське товариство єднання й прогресу». Воно проголосило своєю метою порятунок батьківщини від деспотизму й тиранії, забезпечення справедливості, рівності й свободи, звільнення країни від іноземного гноблення. Реформатори увійшли в історію під назвою молодотурки (мал. З, 4).

Мал. 2. Султан Абдул-Гамід II, що увійшов в історію Туреччини як «Кривавий».

У 1908 р. група армійських офіцерів підняла повстання в Салоніках (Македонія). Молодотурки швидко встановили контроль над багатьма європейськими володіннями імперії. Перші успіхи викликали небувале піднесення в суспільстві. Під тиском повстанців Абдул-Гамід видав указ про відновлення конституційного порядку. Було оголошено амністію політичних в’язнів, скасовано цензуру, ліквідовано таємну поліцію й розпущено корпус донощиків.

Молодотурки різко зменшили витрати на утримання двору султана й значно скоротили кількість придворних. Із 300 ад’ютантів залишилося 30, а з 800 кухарів — лише 50. Із султанських стаєнь на потреби армії передали 200 коней, закрили палацовий театр та оркестр.

ПРОПОНУЄМО ОБГОВОРИТИ

Конституція, що залишилася на папері

Основний закон Османської імперії проголосив особисту свободу й рівність усіх її підданих без огляду на віросповідання, а також інші конституційні свободи. У країні мав діяти двопалатний парламент, який складався із сенату й палати депутатів. Сенаторів довічно призначав султан, а депутатів обирало чоловіче населення країни. Конституція визначала Османську імперію як єдине ціле, що не підлягає розчленуванню. Усіх підданих султана оголошували «османами».

Які верстви населення Османської імперії не могла задовольнити така конституція?

Мал. 3. Демонстрація в Стамбулі під час Молодотурецької революції. Фотографія 1908 р.

Після придушення всіх вогнищ запеклого опору молодотурки звели на престол старого й безвільного Мехмеда V та взяли у свої руки управління країною. Захопивши владу, молодотурецькі лідери заради збереження залишків імперії відмовилися від колишніх обіцянок «свободи, рівності й братерства» для всіх народностей Османської держави. Туреччина програла війну Італії та втратила свої володіння на півночі Африки.

У січні 1913 р. група офіцерів із впливової організації «Єднання й прогрес» вчинила черговий державний переворот. У Туреччині було встановлено військову диктатуру. Тріумвірат у складі військового міністра Енвера-паші, міністра внутрішніх справ Талаат-паші й губернатора Стамбула Джемаль-паші правив Османською імперією до 1918 р. Титул «паша» мали вищі чиновники, губернатори, генерали й адмірали імперії.

Мал. 4. Курсанти військово-морської академії на пікніку. 1896 р. Молоді офіцери й курсанти військових і військово-морських училищ були активними учасниками руху молодотурків.

Молодотурки втягнули свою країну в Першу світову війну, за результатами якої Османська імперія припинила своє існування.

5. Спроби модернізації Персії.

У XVII—XVIII ст. Персія (сучасна назва країни — Іран) втратила статус великої держави Сходу. До початку XIX ст. де була типова для східних країн пізня середньовічна монархія, на чолі якої стояла іноземна династія (мал. 5).

Наприкінці XVIII ст. владу на всій території Персії захопили тюркські народності каджарів, зробивши невелике поселення Тегеран своею столицею. Таким чином, на чолі давнього перського народу стала чергова іноземна династія Каджарів (1794—1925 рр.), заснована Ага Мохаммад-ханом.

У середині XIX ст. в країні проживало 9 млн жителів, серед яких 3 млн були кочівниками. Відповідно до законів шаріату мусульманське населення сплачувало 10% відрахувань до скарбниці з будь-якого виду доходів. Немусульманське населення Персії — християни (вірмени й ассирійці), парси (зороастрійці), іудеї — перебували в пригнобленому становищі та мали платити високі податки. Провідна роль в економічному житті міст належала купцям і ремісникам-торговцям.

Стратегічно важливе географічне положення Персії біля кордонів Індії, Середньої Азії та Кавказу перетворило країну на арену політичної боротьби європейських держав і Росії за вплив і панування на Близькому й Середньому Сході та в Центральній Азії. Персія опинилася між двома капіталістичними хижаками, що прагнули загарбати нові ринки (мал. 6).

Мал. 5. П'ятнична мечеть Ісфагана — давньої столиці Персії. Малюнок французького мандрівника XIX ст.

Просування Росії та Англії назустріч одна одній у боротьбі за азіатські ринки мало вирішальний вплив на історію Персії.

Шахський уряд прагнув повернути під свою владу Грузію й мусульманські ханства Закавказзя, захоплені Росією. Однак підсумки двох російсько-перських війн у першій третині XIX ст. змусили шаха відмовитися від реваншу. Персія втратила контроль над Закавказзям і мала виплачувати царському уряду величезну контрибуцію.

Поразки у війнах із Росією та Туреччиною, застій в економіці, народні повстання переконували владу в необхідності проведення реформ. Як і в більшості країн Сходу, зміни почалися в армії. Перебудову армії та створення регулярних військ здійснювали європейські офіцери.

Мал. 6. «Між друзями». Сатиричне зображення геополітичного становища Персії в середині XIX ст.

Мал. 7. Перський шах Насер ад-Дін Каджар (1848—1896 рр.) — безумовний рекордсмен за тривалістю перебування при владі в Новий час

У першій половині XIX ст. у Персії розпочався процес руйнування середньовічних відносин. Між Персією та європейськими країнами інтенсивно розвивалася торгівля. Ідеї модернізації суспільства проникли в країну в результаті все тісніших контактів із європейцями. У середині століття в Персії стали розвиватися капіталістичні відносини, зростали міста, що перетворювалися на центри нової культури. Тут виникали нові політичні й інтелектуальні сили, здатні до перебудови суспільства й створення нових форм влади.

У перші роки правління шаха Насер ад-Дін Каджара (мал. 7) на чолі уряду став талановитий і рішучий Мохаммад Тагі-хан (1848—1851 рр.).

Довге правління Насер ад-Діна нагадувало складне лавірування між інтересами Англії та Росії й прагненням зберегти деспотичний режим династії Каджарів.

6. Перська революція 1905—1911 рр.

На межі XIX—XX ст. майже всі промислові підприємства Персії, здатні приносити прибуток, були в руках іноземців. У 1901 р. іноземці отримали право на розробку нафтових родовищ, запаси яких, як відомо, становлять тут десяту частину всіх нафтових ресурсів світу. Пізніше (у 1909 р.) буде засновано англо-перську нафтову компанію (нині «Бритіш петролеум»). Сім із дев’яти основних телеграфних ліній контролювали англійці й росіяни. Південна частина країни опинилася у сфері британського впливу, тоді як Росія панувала на півночі Ірану.

Мал. 8. Навчання перських козаків російськими офіцерами. Фотографія 1905 р. Бригада перських козаків була створена з ініціативи російського уряду й перебувала на його утриманні. Перси-козаки взяли активну участь у придушенні революції 1905—1911 рр.

На початку XX ст. Каджари втратили реальну владу над країною.

Слабкість і неефективність монархічного режиму вилилися в революцію 1905—1911 рр. Перші хвилювання почалися в грудні 1905 р. Вони були реакцією на те, як у Тегерані за середньовічним звичаєм покарали купців, що порушили губернаторський указ. Люди вийшли на вулиці, вимагаючи відставки небажаних урядових чиновників із числа персів та іноземців. Влітку 1906 р. почалися масові демонстрації під гаслами про затвердження конституції та проведення виборів у меджліс (парламент). Шах пішов на поступки й видав положення про вибори. Право голосу отримали чоловіки від 25 років, що мали високі статки, майно та відповідне суспільне становище.

На чолі революційного руху стояли провідні діячі перської інтелігенції, а також збройні загони революційно налаштованих федаїв, що складалися з міської бідноти, робітників, селян, дрібних торговців. У країні виникли перші виборні революційні органи — енджумени, які намагалися організувати життя й забезпечити міста всім необхідним.

У червні 1908 р. шах Мохаммад Алі спробував узяти реванш. Артилерія розстріляла столичну мечеть, у якій зібралися федаї. Почалися арешти прихильників конституції, були страчені редактори революційних газет, припинили свою діяльність енджумени й меджліс.

У країні спалахнула громадянська війна 1908—1909 рр., яка завершилася розгромом сил реакції. Мохаммад Алі був позбавлений влади й укрився за стінами російського посольства. Новим шахом оголосили його сина, ll-річного Султана Ахмада (1909—1925 рр.), якому після тривалого регентства судилося стати останнім правителем Каджарської династії. Повсталі відновили чинність конституції, почалися засідання меджлісу.

Розвиток революційних подій у Персії не влаштовував Англію та Росію. Британський військово-морський флот контролював Перську затоку. Майже вся південно-західна частина країни опинилася під контролем племінних вождів, що підкорялися англійцям. Царський уряд висунув перській владі ультиматум із вимогами відновлення порядку й захисту російських підданих та економічних інтересів Росії. У 1911 р. у північні райони Персії було введено російські війська, які придушили революційний рух у Тебризі, Гіляні, Мешхеді та інших містах (мал. 8).

У грудні 1911 р. у Тегерані було здійснено військовий переворот, у ході якого поліція й загони релігійних фанатиків розігнали парламент, розгромили загони федаїв та енджумени. Дію конституції було припинено. Революція в Персії зазнала поразки. У березні 1912 р. перський уряд узяв зобов’язання узгоджувати свою політику з інтересами іноземних держав, насамперед Англії, Росії та Німеччини.

Перська революція 1905—1911 рр. не мала підтримки більшості населення країни й була придушена в результаті військової агресії Англії та Росії.

ЗАПИТАННЯ Й ЗАВДАННЯ

1. Охарактеризуйте становище Османської імперії на початку XIX ст. 2. Чому перетворення держави й суспільства розпочали турецькі султани? 3. Які верстви населення перешкоджали модернізації Османської держави? 4*. Чому, на ваш погляд, найбільш послідовно й рішуче процеси модернізації в Китаї, Японії, Туреччині та Персії проводилися саме в армії та на флоті? 5. Яку роль в історії Османської Туреччини відіграв період Танзимату? 6. Поясніть, чому рух за реформи та революційні настрої в османському суспільстві посилилися після російсько-турецької війни 1877—1878 рр. 7. Хто такі молодотурки і якою була мета їхньої діяльності? 8*. Чи можна вважати, що Молодотурецька революція вирішила всі завдання з модернізації турецького суспільства й держави? 9. Яку роль у модернізації Персії виконували шахи династії Каджарів? 10. Яким чином географічне положення Персії впливало на політичний та економічний розвиток країни? 11. Які внутрішні й зовнішні сили перешкоджали подоланню Персією середньовічної відсталості? 12. Визначте основні причини поразки революції в Персії в 1905—1911 рр.

ІСТОРІЯ В ДОКУМЕНТАХ

Маніфест мусульманських патріотів

Документ містить основні програмні положення організації «Товариство нових османів», створеної в 1865 р. Він був написаний у роки кризи 1875—1876 рр. та розісланий главам європейських держав.

Причини становища [у Туреччині], що стривожили всю Європу, криються лише в безчесній адміністрації, під якою стогне понад 30 млн осіб.

Від початку царювання [султана] Абдул-Азіза [(1861 — 1876 рр.)], тобто протягом 15 років, Туреччина внаслідок послідовних позик заборгувала 267 млн турецьких лір, за якими виплачується в середньому 9% на рік... При цьому дохід усієї держави не перевищує 20 млн лір на рік, і цей дохід швидко зменшується з кожним роком.

У нас у Європі та Азії залізних доріг лише 2000 км. Лінії, із яких складається ця мережа, здебільшого не справні, і держава на них витратила в 5 або 6 разів більше від їхньої справжньої вартості...

На всьому узбережжі не побудовано жодного порту, жодного молу, і як на Чорному, так і на Середземному морях судна змушені вантажитися в небезпечних відкритих рейдах...

Що стосується землеробства, то його продукція через недолік доріг не має ринків, і, крім того, хлібороби задавлені нескінченними податками, стягнення яких відбувається з нещадним варварством...

1. Які причини важкого становища Туреччини називають автори маніфесту? 2. Як лідери «Товариства нових османів» характеризують стан турецької промисловості й сільського господарства?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно