Войти
Закрыть

Спроби модернізації Османської імперії та Персії (Ірану)

9 Клас

Революційні події в сусідніх державах Росії та Ірані вплинули на піднесення національно-визвольного руху в Османській імперії. 1906 р. повстали моряки турецького флоту, 1907 р. виступили робітники Ерзерума, посилився національний рух арабів. Створюються нелегальні революційні організації та групи. Серед них вирізнялася організація «Єднання і прогрес», що спиралася переважно на молоде офіцерство. Її метою було змістити режим султана Абдул-Гаміда II, відновити Конституцію 1876 р. і скликати парламент. В Європі членів цієї організації називали молодотурками. «Єднання і прогрес» - політична партія. Заснована 21 травня 1889 р. як «Суспільство османської єдності». Пізніше об’єдналася з паризькою групою молодотурків і була перейменована в «Османське товариство єднання і прогресу». Наприкінці 1907 р. у Парижі вони провели з’їзд представників різних організацій, на якому було прийнято рішення про підготовку збройного повстання проти султана. Воно розпочалося в липні 1908 р. виступом військових частин, розташованих у Македонії, під командуванням майора Ахмеда. Повсталі вирушили до Константинополя, де їх підтримав столичний гарнізон. Це змусило султана скликати парламент і відновити дію Конституції 1876 р. Молодотурки задовольнилися своєю першою перемогою. Їхні подальші дії були повільні й нерішучі. Цим скористався султан, який за підтримки духівництва вчинив 13 квітня 1909 р. заколот. Молодотурки швидко його придушили. Невдовзі влада в Константинополі фактично опинилася в руках молодотурецького комітету. Молодотурки замінили Абдул-Гаміда II, після чого монархія в Османській імперії стала носити формальний характер. Щоб зміцнити свою владу, вони домагалися позик в імперіалістичних держав, роздавали концесії іноземцям, узяли курс на зближення з Німеччиною. Молодотурки не поділяли прагнення поневолених народів Османської імперії створити свої національні держави. Вони керувалися ідеєю пантюркізму, збереження єдиної та неподільної імперії. Молодотурецька революція сприяла розвитку країни....

Китай у другій половині ХІХ — на початку XX століття

9 Клас

На початку XIX ст. у Китаї дедалі виразніше почали проявлятися ознаки кризи, що було зумовлено внутрішньою політикою цінської династії. У результаті занепала економіка, продовжувалося обезземелення та зубожіння селян, зросли податки. Ситуація значно ускладнилася через часті неврожаї. Не в кращому становищі були й жителі міст, оскільки приватні мануфактури значною мірою залежали від великих монопольних об’єднань, не витримуючи конкуренції з ними. Армія за своєю організацією та забезпеченням суттєво поступалася збройним силам європейських країн. На початку XIX ст. маньчжури продовжували дотримуватися політики самоізоляції від зовнішнього світу. Через це Китай значно відставав у своєму розвитку від країн Європи та Америки. Утім, це не зупиняло європейські країни. Їхня економіка перебувала на рівні бурхливого розвитку, а тому потребувала нових ринків збуту своїх товарів, дешевої сировини та робочої сили. Найбільш активну позицію у «відкритті» Китаю мала англійська Ост-Індська компанія, яка вбачала в ньому другу Індію. У 1816 та 1834 рр. компанія направляла своїх представників до Китаю для встановлення торговельних відносин. У результаті було досягнуто домовленості про збільшення ввезення до Китаю опіуму з Індії. Обсяги його імпорту за кілька років зросли в 20 разів. Китайська влада неодноразово мала намір заборонити торгівлю опіумом, але англійці ігнорували заборони, адже це приносило їм величезні прибутки....

Доба «Мейдзі» в Японії

9 Клас

На середину XIX ст. Японія залишалася «закритою» країною. Сегун, у чиїх руках зосереджувалася вся влада, проводив політику самоізоляції. Це зумовлювало економічну та технічну відсталість Японії. Під тиском європейських країн, які на той час проводили активну колоніальну політику, вона була змушена піти на підписання нерівноправних договорів. У 1854 р. було відкрито порти для США, згодом установлено відносини з Великою Британією, Голландією та Російською імперією. Проникненням дешевих європейських товарів на японський ринок зумовило занепад місцевої мануфактури та виробництва. Загострення фінансової кризи викликало соціальну напругу в країні. Зростало невдоволення правлінням сегуна. Дедалі частіше лунали вимоги вигнати іноземців, у яких селяни та міщани бачили причину свого зубожіння. Наприкінці 1866 - на початку 1867 р. селянські виступи набули особливого розмаху.Деякі міста відмовлялися коритися владі. Упродовж 1867-1868 рр. було ліквідовано сегунат. Події цих років називають «революцією Мейдзі». Країну очолив імператор Муцухіто, час правління якого (1868-1912 рр.) увійшов в історію як доба «Мейдзі» (епоха освіченого правління). Імператор Муцухіто провів низку реформ, що сприяло модернізації країни. Для подолання феодальної роздрібненості та міжусобиць нове керівництво здійснило адміністративну реформу, створивши чітку адміністративно-бюрократичну систему, засновану на засадах централізації. Країну було поділено на префектури. Унаслідок соціальних реформ у 1870-х роках було ліквідовано феодальні наділи, спадкоємні привілеї князів, самураїв, скасовано станові права. Реформування армії здійснювалось за європейським зразком, вводилася загальна військова повинність. Аграрна реформа 1872-1873 рр. надала селянам можливість отримати особисту свободу та земельний наділ за викуп. Унаслідок було створено ринок найманої робочої сили для промисловості. Які реформи забезпечили модернізацію країни? Економічне становище Промислове виробництво Японії характеризувалося нерівномірністю розвитку галузей: швидкими темпами розвивалося текстильне виробництво, тоді як металургія - сповільнено (лише на початку XX ст. розвиток металургії став зростати). У цілому для японської промисловості характерним було зростання кількості дрібних підприємств....

Австро-Угорщина в останній третині XIX — на початку XX століття

9 Клас

Австро-Угорська імперія, або Австро-Угорщина, - дуалістична імперія, очолена династією Габсбургів та утворена внаслідок компромісної угоди, укладеної між Австрією та Угорщиною в 1867 р. Більшість народів південно-східної Європи перебувала у складі Австро-Угорщини, яку називали «клаптиковою імперією», тому що жодна з національностей не становила навіть чверті населення. Австро-Угорщина була дуалістичною монархією. Дуалістична монархія - форма правління, за якої поряд з монархом функціонують парламент і уряд. Глава держави особисто формує уряд, який відповідальний не перед парламентом, а перед монархом. Монарх має право вето на закони, які ухвалює парламент. Дуалістична монархія характерна для періодів переходу від традиційних до індустріальних суспільств. Є формою компромісу між землевласниками і підприємцями. Вона поєднує в собі елементи монархії та парламентської форми правління. На відміну від парламентської монархії, дуалістична монархія зберігає перевагу за монархом та його оточенням. Австрійський імператор був одночасно й угорським королем. Він видавав законодавчі акти, затверджував склад уряду, а також був головнокомандувачем австро-угорської армії. Кожна з країн мала свої парламенти й уряди, які затверджував австрійський імператор. Спільними були міністерства - закордонних справ, військове, фінансів. У регіонах компактного проживання деяких національних меншин діяли парламенти та органи самоврядування за місцевими конституціями. Визначте основні ознаки поняття «дуалістична монархія». Доберіть факти, які стверджують дуалістичний характер Австро-Угорщини. Уряд Австро-Угорщини проводив політику боротьби з національними рухами, з прагненням народів здобути незалежність. У зв’язку із цим не раз розпускалися місцеві парламенти та органи місцевого самоврядування. 1912 р. було розпущено парламент Хорватії, припинено дію її Конституції; 1913 р. - Чехії....

«Великі реформи» в Російській імперії

9 Клас

19 лютого 1855 р. на російський престол вступив імператор Олександр II (1818-1881), який увійшов у історію під ім’ям «Визволителя». Він не був лібералом, але розумів потребу модернізації країни. Його ставлення до Європи визначалося бажанням зберегти позиції Росії як великої держави. Поміркуйте, у чому Олександр II вбачав потребу проведення реформ у Росії. Аграрна реформа Початок правління Олександра II знаменувався низкою заходів щодо лібералізації режиму. 19 лютого 1861 р. видав маніфест «Про всемилостиве дарування кріпосним людям прав стану сільських обивателів», а також «Положення про селян, що вийшли з кріпосної залежності». «Ви переконаєтесь, що все, що можна було зробити для захисту поміщиків, - зроблено», - сказав Олександр II, підписуючи маніфест про звільнення селян. Документи та матеріали «1. Кріпосне право на селян, оселених у поміщицьких маєтках, і на дворових людей скасовується назавжди... 3. Поміщики, зберігаючи право власності на всі належні їм землі, передають селянам за встановлені повинності в постійне користування селян присадибну їхню осілість і, крім того, для забезпечення побуту їх та виконання обов’язків їх перед урядом визначену в «Положеннях» кількість польової землі та інших угідь... 23. Селянам надається право: провадити вільну торгівлю; відкривати й утримувати фабрики, різні промислові, торговельні, ремісничі підприємства; записуватись у цехи, займатися ремеслами; вступати у гільдії, торговельні розряди......

Економічне піднесення США

9 Клас

Упродовж останніх десятиріч XIX ст. США перетворилися з аграрної на індустріально-аграрну державу. На той час країна посідала першість у світі за обсягами промислового виробництва, технічним оснащенням підприємств та продуктивністю праці. Підприємства СІНА виробляли більше чавуну, сталі, видобували більше кам’яного вугілля, ніж Велика Британія, Німеччина та Франція разом. Головну роль у промисловому виробництві відігравали великі підприємства. На 1914 р. вони становили 2,2 %, але виробляли майже половину обсягу промислової продукції країни. Великі підприємства об’єднувались у трести, монополізуючи виробництво найважливіших товарів. На початку XX ст. найбільший вплив мали два трести: нафтовий - Рокфеллера (90 % виробництва нафтопродуктів) та сталевий — Моргана (66 % виплавки сталі). СІНА відкрили епоху великого масового виробництва, перехід до якого супроводжувався зростанням концентрації виробництва, централізацією капіталів і розвитком на цьому підґрунті монополістичних об’єднань у промисловості, посиленням банків і банківського капіталу. Історія виникнення великих монополістичних об’єднань наповнена проявами гострої конкурентної боротьби не на життя, а на смерть, зокрема за допомогою шантажу, підкупів, викрадень, знищення матеріальних цінностей конкурентів, аж до вбивств. Саме за допомогою таких заходів зміцнився знаменитий нафтовий трест Джона Рокфеллера «Стандарт Ойл», який остаточно сформувався в 1882 р. До цього він поглинув і встановив контроль над 40 нафтовими компаніями, став власником близько 90 % підприємств нафтопереробної промисловості та нафтопроводів США....

Особливості розвитку Італії

9 Клас

У процесі національного об’єднання Італії відбувся істотний перерозподіл земельної власності. Однак цей процес не торкнувся селянства, а реалізовувався в інтересах буржуазії без посягання на велике землеволодіння. Південна частина континентальної Італії та острови Сицилія і Сардинія були зоною напівфеодальних латифундій, де переважали докапіталістичні методи ведення господарства. Це поглиблювало економічну, соціальну та культурну відсталість Півдня. Тягар податків тут відчувався сильніше, ніж у інших частинах країни, адже після об’єднання було встановлено додаткові збори. Величезних розмахів набуло лихварство. Гніт латифундиста і лихваря змушував селян залишати рідні краї. Традиційне ремісничо-мануфактурне виробництво не витримувало закордонної конкуренції, а нова промисловість через відсутність капіталу не розвивалася. У пошуках кращої долі селяни масово їхали за океан, де залишалися назавжди. У порівнянні з 1876-1888 рр. упродовж 1901-1909 рр. кількість емігрантів збільшилася майже в 10 разів, досягши близько 300 тис. У більшості населення Півдня було бідним і неписьменним. Оскільки в основі виборчої системи країни був майновий ценз, то в результаті Південь не міг претендувати на повноцінне політичне представництво в парламенті. Якщо у 1860-х роках брати участь у виборах на Півночі міг кожен 12-й житель, то на Півдні - лише кожен 38-й. Через постійну соціальну напруженість на Півдні центральна влада щораз частіше вдавалася до репресивних заходів. Почався наступ на громадянські свободи: законом 1889 р. було обмежено конституційне право зборів, у результаті чого 1890 р. було заборонено першотравневу демонстрацію і вперше застосовано зброю проти страйкарів. Однак це лише загострило соціальну напругу. Протягом 1897-1898 рр. країну охопили масові виступи через подорожчання продуктів харчування. Згодом рух набув не лише соціальних, а й політичних ознак. Так, у травні 1897 р. в Мілані у відповідь на заборону соціалістичних листівок відбулися зіткнення між робітниками й поліцією, які переросли в п’ятиденне повстання з барикадними боями. Проти повсталих робітників використали піхотні й кавалерійські військові частини та артилерію. Почалися масові репресії, було заборонено багато газет, почали діяти військові суди....

Велика Британія

9 Клас

«У 37-му році, коли королева посіла на престолі... ще ходили поштові карети, чоловіки носили пишні краватки, голили верхню губу, їли устриці із діжок... жінки не мали прав на власне майно. У країні панувала чемність. Для нужденних будували притулки, бідних вішали за зовсім дрібні злочини... Майже два покоління змінилося з того часу, а за цей час - пароплави, залізниці, телеграф, велосипеди, електрика, телефони і ось тепер ці автомобілі... Змінилися звичаї, змінилися манери... Шістдесят чотири роки охорони власності створили велику буржуазію, пригладжували, шліфували, підтримували її доти, доки вона манерами, звичаями, мовою стала мало чим відрізнятися від аристократії», - писав письменник Дж. Голсуорсі. Велика Британія була однією з найбагатших і найрозвинутіших країн світу. Її грошова одиниця - фунт стерлінгів - стала основною світовою валютою, а її столиця Лондон - світовим торговим центром, Англійський банк - світовим центром фінансових угод. Велику Британію називали «володаркою морів». Темпи промислового розвитку цієї країни продовжували зростати, але поступово внаслідок технічного відставання вона починає поступатись у темпах економічного розвитку США та Німеччині. На початку XX ст. Німеччина перегнала Велику Британію за виробництвом сталі, а СІНА - за виплавкою чавуну та видобутком кам’яного вугілля. Висока продуктивність праці та досконале виробниче обладнання робили американські товари дешевшими, а отже, більш конкурентними щодо британських на світовому ринку....

Німецька імперія

9 Клас

1871 р. у Дзеркальній залі Версальського палацу було проголошено Німецьку імперію. 18 січня 1871 р. прусський король Вільгельм І став імператором Німеччини. А 16 квітня 1871 р. набула чинності Конституція імперії, яка сприяла завершенню процесу становлення цілісної держави як з політичного, так і з економічного погляду. Згідно з Конституцією, вища влада в державі належала імператорові (кайзеру), яким міг бути лише прусський король. Імператор очолював імперські війська; здійснював загальне управління країною; скликав або достроково розпускав обидві палати парламенту; призначав рейхсканцлера, вищих чиновників та офіцерів; він мав великі права в галузі зовнішніх зв’язків. Канцлер був главою імперського адміністративного апарату. Федеральних міністрів не було, існували лише керівники імперських відомств - підлеглі канцлера. Чому об’єднання Німеччини відбулося збройним шляхом? Чи існував альтернативний спосіб? Для ухвалення імперських законів потрібна була згода Союзної ради (бундесрату) і Палати депутатів (рейхстагу). Права бундесрату були значними. Навіть якщо розпускався рейхстаг, то це не обов’язково означало перерву в роботі бундесрату. Головою Союзної ради був канцлер імперії - прусський міністр. Рейхстаг обирався шляхом загальних виборів таємним голосуванням із чоловіків, які досягли 25-річного віку, за винятком військових....

Франція в останній третині XIX — на початку XX століття

9 Клас

«Отже, я роблю чесне звернення до всього народу і кажу вам: якщо ви хочете зберегти цей тривожний стан, який принижує нашу гідність, який компрометує наше майбутнє, то вибирайте іншого на моє місце, тому що я не хочу влади, безсилої робити добро, - влади, що покладає на мене відповідальність за дії, запобігти яким я не в змозі, і яка не дозволяє мені розпоряджатися кермом у той час, коли я бачу, що корабель прямує до загибелі», - зі звернення Луї Бонапарта до народу від 2 грудня 1851 р. Проаналізуйте причини, які зумовили проголошення імперії у Франції. У ніч на 2 грудня 1851 р. Луї Бонапарт і його прибічники здійснили державний переворот. Війська заволоділи основними стратегічними пунктами Парижа. Ліві республіканці організували «комітет спротиву», серед його активних членів був відомий письменник В. Гюго. 3 і 4 грудня в народних кварталах Парижа було зведено барикади, відбулися сутички з урядовими військами. Бонапартистам досить швидко вдалося придушити повстання в Парижі. Щоб прискорити розв’язку та залякати населення, вони використали артилерію. При цьому було вбито й поранено до 2 тис. осіб. Уряд розгромив майже всі опозиційні організації, заборонив діяльність політичних клубів, видання опозиційних газет, часописів тощо. За переворотом настав жорсткий поліцейський терор. Уряд оголосив 32 департаменти у стані облоги. 21 тис. республіканців підлягала засланню до колоній, ув’язненню, вигнанню з Франції. Через рік, 2 грудня 1852 р., Луї Бонапарт проголосив себе імператором Наполеоном III (Наполеоном II бонапартисти вважали сина Наполеона І герцога Рейхштадського, який помер ще молодим). Франція стала імперією (1852-1870). Двічі в XIX cт. у Франції проголошувалася імперія на чолі з династією Бонапартів (1804, 1852). Які верстви населення підтримували Наполеона І та Наполеона III під час встановлення монархії? Що спільного й відмінного ви вбачаєте у причинах встановлення Першої та Другої імперій у Франції? Із середини 1860-х років Франція терпіла одну за одною зовнішньополітичні невдачі. Уряд Наполеона III не зміг запобігти утворенню небезпечного для країни Північнонімецького союзу; побудова французами Суецького каналу погіршила відносини з Великою Британією; підтримка Наполеоном III Папи Римського посіяла недовіру до Франції з боку прихильників об’єднання Італії. Невдала зовнішня політика французького імператора послабила його позиції серед значної частини промислової та торгової...

Навігація