Войти
Закрыть

Початок Другої світової війни

10 Клас

ПРИЧИНИ, ПЕРЕДУМОВИ, ХАРАКТЕР ВІЙНИ. У Другій світовій війні брали участь понад 72 держави, на території яких проживало 80 % населення Землі. Бойові дії точилися в Європі, Азії, Африці, Океанії на площі 22 млн км2 і на просторах Світового океану. За роки війни до армій воюючих держав було призвано 110 млн осіб. На фронтах загинуло, за різними підрахунками, від 50 до 65—67 млн осіб, 95 млн було поранено або покалічено. Близько половини загиблих становило мирне населення. Матеріальні витрати склали 4 трлн доларів. Несправедливість Версальсько-Вашингтонської системи поставила багато народів у принизливе становище, унаслідок чого до влади прийшли сили, які прагнули реваншу — нового переділу світу. Найбільшою мірою це проявилося в політиці Німеччини, Італії та Японії. Вони й стали підпалювачами війни. Економічна криза 1930-х рр. загострила суперечності між країнами, що позбавило їх можливості об’єднати зусилля в боротьбі за збереження миру. Систему безпеки, створену в 1920-ті рр., було зруйновано. Розв’язанню війни сприяла політика урядів Англії та Франції, спрямована на «умиротворення» агресора, а також ізоляція США. Прийнявши закон про нейтралітет, Сполучені Штати фактично самоусунулися від впливу на розвиток подій у світі. Чималу роль у розв’язанні війни відіграв СРСР. Підписавши з Німеччиною Пакт про ненапад і таємний протокол до нього (про поділ сфер впливу у Східній Європі), він відкрив Німеччині шлях для нападу на Польщу....
0 Переглянути

СРСР у системі міжнародних відносин напередодні Другої світової війни

10 Клас

СИСТЕМА КОЛЕКТИВНОЇ БЕЗПЕКИ. Протягом 1920—1930-х рр. політика СРСР зазнала суттєвих змін. Зрозумівши нездійсненність найближчим часом світової революції, радянське керівництво шукало виходу з міжнародної ізоляції. У роки світової економічної кризи СРСР прагнув використати суперечності між капіталістичними країнами для забезпечення перетворень першої п’ятирічки. Невдовзі стало зрозуміло, що дії Німеччини та Японії загрожують безпеці СРСР. Це змінило його зовнішньополітичну доктрину. Загроза з боку Японії змусила СРСР піти на зближення із Чан Кайші та рекомендувати КПК діяти спільно з Гомінданом у боротьбі проти Японії. СРСР виступив за створення системи колективної безпеки й стримування агресорів. Провідником цього курсу став народний комісар (нарком) закордонних справ СРСР Максим Литвинов. СРСР вдалося зміцнити своє становище. У 1933 р. були встановлені дипломатичні відносини зі США, а в 1934 р. СРСР був прийнятий до Ліги Націй як член Ради, що означало визнання його великою державою....
0 Переглянути

Політика «умиротворення» агресора та її крах

10 Клас

ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ПОЛІТИКИ «УМИРОТВОРЕННЯ». В умовах, що склалися, мир означав збереження Версальсько-Вашингтонської системи, яка, незважаючи на всі недоліки, забезпечувала відносну стабільність і визнавала силу права. Ця система містила принцип запобігання міжнародним кризам. Він передбачав колективні дії проти агресора через Лігу Націй. Проте спільної відсічі не вийшло. Насамперед це пов’язано з тим, що здатність країн Заходу до колективних дій проти агресора знизилася через загострення взаємного суперництва в пошуках шляхів подолання економічної кризи. До того ж скрутне економічне становище відвертало увагу суспільства й політиків на внутрішні проблеми. Вирішення їх було пріоритетним. Колективний опір агресорам потребував застосування різноманітних, у тому числі силових методів. Захист миру за тих умов вимагав мужності, волі й готовності до певних втрат. Однак людей лякала навіть думка про війну. Громадськість в Англії та Франції була налаштована категорично проти використання сили. Китай та Ефіопія здавалися занадто далекими, щоб вбачати в них загрозу колективній безпеці. Розуміння цілісності й неподільності світу не було притаманним для тогочасної суспільної свідомості. Такі настрої знайшли своє відображення в політиці «умиротворення», яка вела країни до пасивності й зайвої обережності....
0 Переглянути

Утворення осередків Другої світової війни. Створення блоку Берлін—Рим—Токіо

10 Клас

ВПЛИВ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ НА МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ. Світова економічна криза загострила міжнародні відносини й призвела до появи осередків нової війни. Порівняно з Першою світовою війною, у 1930-ті рр. лише незначна кількість держав прагнула війни. Тому можна було усунути загрозу війни в разі спільних дій усього співтовариства. Звичайно, розвиток міжнародних відносин у 1930-х рр. не слід розглядати як єдину тенденцію, спрямовану на підготовку нової війни. Із поглибленням конфліктів наростало прагнення учасників вирішувати їх не шляхом компромісів, а нав’язуванням своєї волі силою. Незважаючи на всю гостроту кризи, на початку 1930-х рр. навряд чи хто з тогочасних політиків наважився б стверджувати, що до кінця десятиліття може спалахнути нова, більш масштабна світова війна. На той час політиків непокоїли питання, якими зовнішньополітичними кроками можливо хоча б пом’якшити наслідки кризи. Першим випробуванням здатності світового співтовариства діяти спільно стала економічна криза. Вона була світовою і поставила перед усіма країнами завдання скоординувати свої зусилля на її подолання. Дієвими кроками на цьому шляху вважали зменшення військових витрат (шляхом скорочення озброєнь та армій або створення такої системи міжнародної безпеки, яка б усунула необхідність у значних витратах на війну) і полегшення фінансового тягаря репарацій та боргів....
0 Переглянути

Країни Латинської Америки

10 Клас

ОСОБЛИВОСТІ ЕКОНОМІЧНИХ І ПОЛІТИЧНИХ ПРОЦЕСІВ У РЕГІОНІ. Латинська Америка — це та частина Північної, Центральної та Південної Америки, що розташована на південь від кордону між США й Мексикою. Назву цей регіон отримав через панування там іспанської та португальської мов, які виникли на основі стародавньої латинської мови. Провідна роль у політичному житті належала різним об’єднанням латифундистів — нащадкам іспанських і португальських дворян-колонізаторів, які використовували працю безземельних селян (переважно індіанців) та негрів-рабів (рабство в деяких країнах існувало до кінця XIX ст.). Латифундії ставали центрами життя цих країн. Після здобуття незалежності ці країни, крім Бразилії (нетривалий час була монархією), були проголошені республіками. Повнота влади в них належала вождям, які спиралися на армію і деякі об’єднання латифундистів. При цьому в країнах формально зберігалися конституції, представницькі органи, імітувалося проведення виборів. Панування латифундій визначало переважно аграрний характер розвитку цих країн. Це неодмінно ставило їх у залежність від промислово розвинених держав — спочатку Англії, а згодом — Німеччини та США. Вони забезпечували країни Латинської Америки промисловими товарами, капіталами й були основними ринками збуту їхньої продукції. Сільське господарство країн мало монокультурний характер. В Аргентині переважало виробництво м’яса й зерна, у Бразилії та Колумбії — кави, на Кубі — цукру й тютюну, у центральноамериканських країнах — тропічних фруктів. Саме тому останні назвали «банановими республіками». Поєднання політичного суверенітету та економічної залежності стало важливою особливістю розвитку країн цього регіону. Прагнення позбутися цієї залежності стало провідною тенденцією розвитку латиноамериканських держав у міжвоєнний період....
0 Переглянути

Країни Середнього та Близького Сходу

10 Клас

СТВОРЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ТУРЕЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ. Перша світова війна, розвал Російської та Османської імперій призвели до значних змін у співвідношенні сил на Близькому й Середньому Сході. Цією ситуацією вирішила скористатися Англія, що залишилася єдиною впливовою силою в регіоні. Здавалося, що вона зуміє реалізувати свої давні прагнення: створити безперервні колоніальні володіння від Близького до Далекого Сходу. Досягти цього планувалося шляхом підпорядкування арабських володінь Османської імперії, повної колонізації Ірану, встановлення контролю над колишнім російським Закавказзям і Середньою Азією та ліквідації незалежності Афганістану. Проте цим планам не судилося здійснитися. Англії довелося зіткнутися з могутнім національно-визвольним рухом, протидією радянської Росії та прагненням США проникнути в цей регіон. Поразка в Першій світовій війні призвела до краху Османської імперії. Країни Антанти прагнули поділу її спадку. Розділивши арабські володіння Османської імперії, Англія й Франція мали намір зробити те саме з областями із власне турецьким населенням. Країни Антанти встановили контроль над чорноморськими протоками, Франція окупувала Кілікію, Англія — Стамбул, Італія та Греція висадили свої війська в Малій Азії. У відповідь на це в Туреччині виник рух за збереження цілісності країни як національної держави. Його очолив генерал Мустафа Кемаль. На неокупованій частині Туреччини в місті Анкара було скликано меджліс — великі національні збори. 23 квітня 1920 р. меджліс утворив уряд і почав формування армії....
0 Переглянути

Індія

10 Клас

НАСЛІДКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ. Перша світова війна призвела до соціально-економічних зрушень, які спричинили нове загострення суперечностей між індійським народом та англійськими колонізаторами. Під час війни колоніальна влада обіцяла надати Індії самоврядування. Проте сподівання індійського народу не виправдалися. Це дало новий поштовх до антиколоніальної боротьби, яку очолили індійська інтелігенція та підприємці. Індійські підприємці в роки війни отримали можливість швидкого збагачення. Зокрема, зросли прибутки в галузі бавовняної промисловості, чому сприяли військові замовлення та скорочення імпорту англійських тканин. Розширювався металургійний завод Тата, що отримав значні замовлення для армії. Індійські промисловці в період війни вкладали свої капітали в подальше виробництво. Відчутною була залежність від постачання обладнання з Англії. Імперська політика гальмування промислового розвитку Індії шляхом підвищення цін на обладнання обмежувала підприємницьку діяльність. Унаслідок цього зростали суперечності між індійською національною буржуазією та англійськими колонізаторами у сфері економіки. Ситуація загострилася і в політичній сфері. Так, індійська еліта підтримала військові зусилля Англії, сподіваючись після війни розширити свою участь в управлінні країною. Індійський національний конгрес (ІНК) допомагав вербувати солдатів до англійської армії та сприяв поширенню військових позик. Сподівання на поступки не виправдалися, Індія й далі потерпала від політичного безправ’я. Війна погіршила становище населення. У містах зростала вартість життя, зменшилася заробітна плата....
0 Переглянути

Китай

10 Клас

НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНА БОРОТЬБА. «РУХ 4 ТРАВНЯ». Китайці традиційно розглядали свою країну як центр Всесвіту, Піднебесну імперію, оточену васалами і варварами. Китайська держава почала швидко розпадатися, імператорська влада й конфуціанська мораль виявилися дискредитованими. Серед китайців поширилась упевненість у необхідності змін китайського суспільства, без яких було неможливим збереження цілісності та незалежності Китаю. У 1912 р. після Сіньхайської революції Китай було проголошено республікою. Виникла Національно-народна партія Гоміндан, яка поставила собі за мету перетворити Китай на сильну національну державу у вигляді парламентської республіки. Ідейним керівником партії був Сунь Ятсен, який сформулював мету партії у трьох народних принципах: націоналізм, демократизм, процвітання. Реальна влада після ліквідації імператорської влади перейшла до місцевих військових угруповань («мілітаристів»), які не підкорялися центральному уряду. Кожен місцевий правитель мав власну армію, їм належала вся влада. Китай розпався на окремі ворогуючі частини. Пекінський уряд на чолі з Дуань Цижуном контролював незначну частину території на півночі. Центральний Китай перебував під контролем маршала У Пейфу. Південь утворював справжню мозаїку правителів. Тибет і Синьцзян фактично стали незалежними. До того ж країна залишалася поділеною між великими державами — Англією, Францією, Японією та США....
0 Переглянути

Японія

10 Клас

ЯПОНІЯ ПІСЛЯ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ. У роки Першої світової війни Японія, виступивши на боці країн Антанти, обмежилася окупацією німецьких колоній на Далекому Сході та в басейні Тихого океану. Японія максимально використала цю ситуацію для нарощування свого військового потенціалу, особливо флоту. Проте посилення військової могутності відбувалося за рахунок добробуту населення. У серпні-вересні 1918 р. країною прокотилася хвиля «рисових бунтів» — стихійних виступів населення проти зростання цін на основні продукти харчування. Уряд придушив ці виступи, але в 1919 р. країну охопив страйковий рух робітників, а в головній колонії Японії — Кореї — спалахнуло антияпонське повстання. Післявоєнна нестабільність призвела до гострої політичної боротьби. Праві сили вбачали вихід із ситуації в територіальній експансії в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, ліві — у революції, демократичних реформах. До цих негараздів додались економічна криза 1920—1921 рр. і землетрус 1923 р., який вщент зруйнував столицю Японії Токіо. 2. СУПЕРНИЦТВО ЗІ США ТА ВЕЛИКОЮ БРИТАНІЄЮ. ВАШИНГТОНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЯ. Після Першої світової війни посилилася боротьба великих держав за вплив у регіоні Тихого океану. США та Велику Британію не влаштовувало, що Японія під час війни зміцнила свої позиції на Далекому Сході. Японія контролювала половину зовнішньої торгівлі Китаю, захопила німецькі колонії та залежні території в цьому регіоні, претендувала на далекосхідні райони Росії. На початку 1920-х рр. відносини між Японією, Великою Британією та США загострилися, особливо щодо контролю над Китаєм. Із метою подолання розбіжностей у Вашингтоні 12 листопада 1921 — 6 лютого 1922 р. було проведено конференцію, на якій Японії та Великій Британії довелося піти на серйозні поступки США. Так, англійці відмовилися від союзу з Японією, що був укладений у 1902 р. Японія підписала Договір дев'яти держав, який визнавав територіальну цілісність Китаю і проголошував принцип «відкритих дверей» і «рівних можливостей» щодо Китаю. Отже, Японія на певний час відмовилася від прагнення домінувати в Китаї....
0 Переглянути

Югославія

10 Клас

УТВОРЕННЯ КОРОЛІВСТВА СЕРБІВ, ХОРВАТІВ І СЛОВЕНЦІВ. Восени 1918 р. південнослов’янські землі Австро-Угорщини були охоплені селянським рухом, а в армії та на фронті відбувалися революційні виступи. За такої ситуації 5—б жовтня 1918 р. у Загребі (Хорватія) на нараді представників різних партій від усіх південнослов’янських земель Австро-Угорщини було утворено Народне віче словенців, хорватів і сербів. Своєю метою воно вважало «об’єднання всіх словенців, хорватів і сербів у народну, вільну й незалежну державу». Було оголошено про розрив усіх відносин із Габсбурзькою монархією і створення суверенної Держави словенців, хорватів і сербів (Держави СХС). Народне віче стало верховним органом влади. Нова держава перебувала в скрутному становищі. Під гаслами розподілу поміщицької землі посилювався селянський рух, тривали воєнні дії проти військ Антанти. Італія прагнула захопити не тільки південнослов’янські землі на узбережжі Адріатичного моря, обіцяні їй державами Антанти, але й значно більшу територію. Також нова держава мала збройний конфлікт з Австрією за прикордонні території. У цій ситуації реальну допомогу Державі СХС могла надати лише Сербія, яка спрямувала свої війська на узбережжя Адріатики, щоб нейтралізувати дії італійських військ. Сербія претендувала на об’єднання всіх південнослов’янських земель під зверхністю династії Карагеоргієвичів. Хорватські та словенські лідери побоювалися гегемонії Сербії в єдиній державі. Не маючи власних збройних сил, Держава СХС не могла захистити свого суверенітету, через що й була змушена піти на угоду із Сербією. Унаслідок переговорів між делегацією Народного віча та урядом Сербії 1 грудня 1918 р. було підписано угоду про створення єдиної південнослов’янської держави — Королівства сербів, хорватів і словенців (Королівства СХС). До його складу згодом увійшла Чорногорія....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 270 271 272 273 274 275 276 277 278 ... 317
Назад

Навігація