Войти
Закрыть

Втілення сталінської моделі соціалізму в країнах Центрально-Східної Європи

11 Клас

Результати Другої світової війни для народів Центрально-Східної Європи. Після ліквідації нацизму й відновлення національної незалежності у країнах Центральної та Південно-Східної Європи у 1944-1945 рр. до влади прийшли уряди Національних (або Народно-визвольних чи демократичних) фронтів, які складалися з декількох партій та організацій, що боролися проти окупантів або проти власних фашистських правителів. Це був перший етап на шляху до встановлення комуністичних режимів. Усі ці сили об'єднувала наявність спільного ворога, але бачення майбутнього своїх країн були в них різними. Одні тяжіли до побудови соціалістичної моделі суспільства, інші орієнтувалися на західні цінності. Обидва угруповання в прихованій або явній формі підтримувалися, відповідно, Радянським Союзом чи західними державами. Враховуючи, що у більшості східноєвропейських країн в цей час перебували радянські війська, прихильникам соціалізму здійснювати свою лінію було легше. До того ж вони завойовували симпатії населення, проводячи важливі економічні перетворення - націоналізацію банків і великих підприємств, ліквідацію поміщицького землеволодіння. У державну власність переходило майно фашистів і їх поплічників. Розширювалися можливості для здобуття освіти і користування культурними цінностями. Також ініціатори соціалістичних змін мали необмежені можливості для ведення агітації. Перший етап встановлення комуністичного режиму в кожній з країн тривав різний час. У Болгарії він закінчився вже у січні 1945 р., у Румунії - в лютому 1945 р. В Угорщині коаліційний уряд зберігав владу до весни 1947 р., у Чехословаччині - до лютого 1948 р. Другий етап характерний тим, що коаліційний уряд має формальний характер, а вся влада фактично належить комуністам. На цьому етапі розрізнені спочатку партії комуністичного і соціал-демократичного (а інколи й колишні опозиціонери) спрямування зливалися і створювали єдині (або спільні) організації. Отже, влада поступово ставала централізованою і зосереджувалася в одних руках....
0 Переглянути

Процес економічної інтеграції Західної Європи

11 Клас

Перші міжнародні економічні організації країн Західної Європи було створено одразу після закінчення Другої світової війни. У липні 1947 р. в Парижі на нараді представників 16 європейських держав було утворено Комітет європейського економічного співробітництва, який розпочав свою роботу в напрямку реалізації плану Маршалла. Європейська економічна інтеграція великою мірою залежала від подолання протиріч між Францією та Німеччиною, які за останні 70 років тричі воювали одна з одною. Міністр закордонних справ Франції Робер Шуман дійшов висновку, що кращим засобом уникнути нової війни є об’єднання сталеливарної та вугільної промисловості обох країн, що зробило б неможливим таємне виробництво озброєнь (план Шумана). Водночас можна було підвищити ефективність цих галузей. У травні 1950 р. відбулося об’єднання виробництва сталі й вугілля Франції та ФРН. У квітні 1951 р. до них приєдналися Італія, Бельгія, Нідерланди і Люксембург, що разом із ФРН і Францією підписали в Парижі Договір про створення Європейського об’єднання вугілля і сталі (ЄОВС). У 1957 р. було утворено ще дві міжнародні організації: Європейське товариство з атомної енергії (Євратом), покликане об’єднати зусилля його членів у сфері ядерних досліджень і використання ядерної енергії, та Європейське економічне співтовариство (ЄЕС), відоме під назвою Спільний ринок. Договір про створення ЄЕС 25 березня 1957 р. у Римі підписали 6 держав: ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Люксембург і Нідерланди. Метою створення ЄЕС було посилення позицій європейської економіки на світовому ринку за допомогою координації економічної політики її членів. У 1961 р. до нього намагалася приєднатися Велика Британія, проте її вступ до ЄЕС було двічі заблоковано президентом Франції Шарлем де Голлем. Вступ Великої Британії до ЄЕС відбувся тільки 1973 р. разом із Данією та Ірландією. У 1981 р. до організації було прийнято Грецію, 1986 р. - Іспанію і Португалію, а 1995 р. - Австрію, Фінляндію і Швецію (усього 15 членів). На межі 1990-х рр. інтеграційні процеси в Європі набули нового динамізму. Підготування нової інтеграційної угоди зайняло приблизно три роки. Початок поклала сесія Євроради в Ганновері (27-28 червня 1988 р.), що доручила президентові Генеральної комісії ЄЕС Жаку Делору «вивчити й підготувати пропозиції щодо конкретних етапів, які ведуть до економічного та валютного союзу». Проект Договору про Європейський Союз було опубліковано 17 квітня 1989 р. Після цього текст угоди...
0 Переглянути

Неолібералізм та неоконсерватизм у країнах Європи та США

11 Клас

Трансформація лібералізму. Неолібералізм (грец. neos - новий і лат. liberals - вільний) - сучасна політична течія, різновид традиційної ліберальної ідеології та політики, що сформувався як відображення трансформації буржуазного суспільства від вільного підприємництва до державно-монополістичного регулювання економіки, інституалізації нових форм державного втручання в суспільне життя. Концепція «держави добробуту» обґрунтовувала необхідність і можливість подолання соціальних конфліктів. Неолібералізм виходить із необхідності партнерства між урядом, бізнесом і працею на всіх рівнях господарського механізму. У 50-ті роки XX ст. вирізнилася соціально-охоронна функція доктрини сучасного лібералізму, спрямована на збереження капіталізму, реформування його окремих ланок та інститутів. Проте наприкінці 1960-х - на початку 1970-х рр. він утратив динамізм і здатність оперативно відгукуватися на проблеми суспільства. Його витіснив неоконсерватизм. У середині 1980-х років неолібералізм знову почав міцніти в боротьбі з правоконсервативними і лівими течіями, зокрема було зроблено спробу переосмислити характер відносин суспільства, державно-політичної системи та індивіда, сформулювати концепцію «передового ліберального суспільства». В основі неоліберальних теорій фігурують не стільки проблеми власності, скільки проблеми розподілу й перерозподілу національного доходу, структура соціальних потреб суспільства і способів їх задоволення. Соціалізм, соціальну справедливість неоліберали трактують як загальні гуманістичні спрямування, яких дуже важко досягти, оскільки «природа людини» незмінна....
0 Переглянути

Соціальне ринкове господарство в західних країнах

11 Клас

Теорія соціального ринкового господарства. Соціальне ринкове господарство ґрунтується на чотирьох основних принципах, сформульованих В. Ойкеном у праці «Основи національної економіки»: забезпечення відкритості ринку, вільної конкуренції без монополістичних обмежень; свобода всіх господарських угод, тобто право підприємців продавати товари і купувати виробничі ресурси без будь-яких обмежень; приватна власність як основа вільної конкуренції і свободи угод; повна відповідальність підприємців за результати своєї діяльності. Головною рушійною силою соціального ринкового господарства його фундатори вважали приватну підприємницьку ініціативу і вільну конкуренцію. Саме вони, на думку неолібералів, спроможні забезпечити потреби споживачів як у кількісному, так і в якісному відношеннях. Водночас неоліберали відмовились від принципів свободи ринкового господарства класичного лібералізму. Неоліберали усвідомлюють, що повернення до економіки досконалої конкуренції сьогодні просто неможливе. Тому, заперечуючи необхідність всебічного і прямого державного втручання в економіку, вони вбачають у державному регулюванні гарантію створення умов для розширення конкуренції і відвернення небезпеки монополізації. Розробники моделі «соціального ринкового господарства» вважають, що за його умов важливою є спеціальна соціально-економічна політика, яку держава має проводити за такими чотирма основними напрямами: по-перше, приймати закони, які ставили б під контроль монополії, олігополії, і забезпечити простір конкуренції; по-друге, контролювати розподіл національного доходу для запобігання надмірній соціальній диференціації;...
0 Переглянути

Особливості економічного розвитку країн Заходу у другій половині XX ст.

11 Клас

1. Науково-технічна революція. У другій половині XX ст. відбуваються глобальні зміни в житті більшості народів Землі. Ці зміни пов’язані з прискоренням процесу урбанізації, науково-технічною революцією, глобалізацією всіх сфер життя суспільства. Термін «НТР» запровадив у науковий обіг англійський учений Дж. Бернал наприкінці 50-х рр. XX ст. Наукова революція розпочалась наприкінці XIX - на початку XX ст. з вивчення структури матерії, відкриття електрона, фотона, протона та інших елементарних частинок, дослідження різних видів випромінювання, створення нових хімічних елементів, теорії відносності. На основі цих та інших відкриттів збудовано ядерні реактори, лазери, ЕОМ, космічні апарати, відбулося злиття наукової й технічної революції. Сутність НТР. Науково-технічна революція (НТР) - процес якісних змін у техніці й технології виробництва, в організації праці та управлінні господарством, у самій трудовій діяльності людини, що відбувається на засадах використання здобутків науки в процесі виробництва. Провідні риси НТР: Універсальність та всеохопність. НТР «проникла» у найвіддаленіші куточки світу, вона впливає на всі компоненти природи: на повітря, на рослинний і тваринний світ. НТР суттєво змінила всі сторони життя людини - на виробництві і вдома, вплинула на побут, культуру та навіть психологію. Постійне прискорення науково-технічних перетворень, яке проявляється як стрімке скорочення періоду між науковим відкриттям та впровадженням його у виробництво (між винаходом принципу фотографування та створенням першої фотографії пройшло 102 роки, впровадження телефону зайняло 56 років, телебачення - 14 років, створення атомної бомби - 6 років). Ця риса НТР призвела до того, що різноманітне виробниче устаткування морально застаріває швидше, ніж зношується фізично. Зміна ролі людини в суспільному виробництві: зараз цінується не м’язова сила, а якісна освіта та розумові здібності. Тісний зв’язок з військовим виробництвом. Лише з середини 50-х рр. XX ст. НТР охопила невійськові виробництва (спочатку були Хіросіма і Нагасакі, а лише потім мирне використання атомної енергії; так само і використання стільникового зв’язку спочатку передбачалося лише у військовій справі)....
0 Переглянути

Боротьба за зміцнення демократії в країнах Заходу

11 Клас

Захист прав конфесійних, мовних і сексуальних меншин. На межі XIX-XX ст. у світі почало формуватися усвідомлення того, що в різних державах проживає значна кількість груп людей із властивими їм мовними, релігійними, етнічними особливостями, які прагнуть їх зберегти, а тому потребують спеціального юридичного захисту. Першим міжнародним органом, що почав опікуватися правами меншин, стала Ліга Націй, яка ініціювала ухвалення низки міжнародних договорів у цій галузі. З другої половини XX ст. питанням юридичного захисту прав меншин стали надавати увагу в рамках ООН, а особливо на регіональному рівні, насамперед в Європі та в окремих державах. Чинне міжнародне право визнає за особами, які належать до національних, етнічних, релігійних, мовних меншин, усі загальновизнані громадянські, політичні, економічні, соціальні та культурні права людини (Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, ст. 27). Водночас міжнародно-правове регулювання статусу меншин залишається в основному рамковим: відсутнє визначення національної, етнічної, релігійної, мовної меншини, серйозною проблемою як для міжнародного, так і для національного права залишається визначення суб’єкта права меншини. На відміну від системи Ліги Націй, де захист національних меншин розглядався переважно як захист групи, після Другої світової війни перевагу було віддано захисту особистих прав людини. Це надає можливість захистити як права індивідів, так і права груп, до яких вони входять....
0 Переглянути

Етнонаціональні проблеми Заходу у другій половині XX - на початку XXI ст.

11 Клас

Рух афроамериканців США за громадянські права. Мартін Лютер Кінг. Однією з найгостріших внутрішніх проблем США, що сягає корінням у далеке минуле, була расова проблема. Особливо гостро вона стояла перед країною у 1950-1960-х рр. Незважаючи на проголошену конституцією рівноправність американських громадян, США залишалися країною расової нерівності й дискримінації. Наприклад, Верховний суд США 1954 р. скасував роздільне навчання афроамериканських та світлошкірих дітей. Проте расисти відмовилися підкоритися цьому рішенню. Коли група афроамериканських школярів у Літл-Рок (штат Арканзас) намагалася відвідувати школу, у якій навчалися світлошкірі діти, расисти вдалися до терору. МОВОЮ ДОКУМЕНТІВ Багато разів я бачив, як негри стояли ззаду, тоді як у передній частині взагалі не було пасажирів. Траплялося і таке, що білі стояли, а задні місця лишались вільними... Якщо білий чоловік поступався кольоровій вагітній жінці місцем, водій виганяв із автобуса їх обох. (Із спогадів американського письменника Г. Голдена «Правильний час») Прокоментуйте наведений текст. Чи має виправдання таке ставлення до афроамериканців? Під час виборчої кампанії майбутнього президента США Джона Кеннеді у 1960 р. в одному з південних штатів було заарештовано Мартіна Лютера Кінга - відомого борця за права афроамериканців. Дж. Кеннеді особисто зателефонував його дружині, а тим часом його брат Роберт Кеннеді домігся звільнення пастора під заставу. Як наслідок, Кеннеді здобув перемогу в усіх округах, де більшість становили афроамериканці. Проте полегшити їхнє становище не дозволяла вкрай негативна позиція конгресу....
0 Переглянути

Падіння авторитарних режимів у Південно-Західній Європі в 1970-х рр.

11 Клас

Пригадайте обставини приходу до влади в Іспанії каудильйо Ф. Франко. Висловіть власну точку зору, чому диктаторський режим в Іспанії тривав так довго. 1. «Революція гвоздик» у Португалії. Португальський авторитарний режим, встановлений ще в 1926 р., фактично був найстаршим у Західній Європі, зазнавши впродовж усього часу незначних модифікацій. Повоєнні лідери держави Антоніо Салазар (1932-1968) та Марчело Каетано (1968-1974) у побудові «нової держави» не могли відмовитись від ідеї самодостатньої замкненої національної держави, що компенсувала власну економічну й культурну відсталість за рахунок широких колоніальних володінь. Кредо режиму містилось у твердженні: «Без Африки ми маленька країна, з Африкою - впливова держава». Гарантією єдності імперії слугувала жорстка авторитарна структура влади, що на практиці означала одноосібне правління. До середини 1970-х рр. протиріччя всередині португальського суспільства назагал і всередині правлячої коаліції зокрема досягли небаченої гостроти, що викликало зміцнення опозиції. Найактивніше про себе заявила заснована молодими офіцерами лівих поглядів організація «Рух збройних сил» (MFA). Скориставшись невдоволенням в армійських лавах, яке виникло внаслідок тривалих і неефективних колоніальних воєн в Анголі, Мозамбіку, на Східному Тиморі, 25 квітня 1974 р. військові підрозділи, очолювані Сальґуейро де Майя, Антоніо де Спінолою та Франціско де Кошта Гомешом, зайняли найважливіші адміністративні установи в столиці країни - Лісабоні. Трансляція пісні «Грандола» була сигналом до початку революції. Символом революції стали червоні гвоздики в дулах стрілецької зброї солдатів, які масово переходили на бік повстанців (звідси і назва - «революція гвоздик»). Збройний опір намагалась чинити лише таємна поліція (ПІДЕ), проте вже увечері 25 квітня було оголошено про повалення авторитарного режиму. Влада перейшла до уряду національного порятунку, було розпущено колишні органи влади та правлячу партію, проголошено свободу слова та об’єднань тощо....
0 Переглянути

Формування постіндустріального світу

11 Клас

Концепція постіндустріального (інформаційного) суспільства. Постіндустріальне суспільство - нова стадія суспільного розвитку, яка, на переконання західних учених, приходить на зміну індустріальному суспільству. Термін «постіндустріалізм» було запроваджено у науковий обіг англійським соціологом А. Пенті ще на початку ХХ ст. Він дав і його перше визначення: «стан суспільства, яке постане після розвалу індустріалізму». Він запропонував використати цей термін для роздумів про майбутнє у зв'язку з тим, «що індустріалізм приречений». Уперше після Другої світової війни термін «постіндустріалізм» вжив американець Д. Рісмен у 1958 р. Слідом за ним кілька суспільствознавців, серед яких можна назвати А. Турена, Д. Белла, З. Бжезинського, Е. Тоффлера, Ж. Фурастьє, Й. Масуду й інших, дійшли висновку, що наприкінці 60-х років XX ст. суспільство в розвинутих країнах почало втрачати чимало важливих характеристик індустріального ладу і набувати нових ознак. Це дало підстави говорити про становлення якісно нового соціуму. Нове суспільство в різних авторів одержало кілька варіантів назви. Крім більш відомого «постіндустріального» з'явилися терміни «інформаційне суспільство» (Й. Масуда, Японія), «технотронне суспільство» (З. Бжезинський, США), «наукове суспільство» (М. Понятовський, Франція), «суперіндустріальна цивілізація» і «третя хвиля» (А. Тоффлер, США) та інші. Як сформована концепція «постіндустріалізм» склався в 1970-х рр. і пов'язаний з ім'ям професора соціології Гарвардського університету Данієля Белла. 1973 р. він опублікував фундаментальну працю «Прийдешнє постіндустріальне суспільство»....
0 Переглянути

Початок «холодної війни»

11 Клас

Радянська окупація Східної Європи. Визволяючи країни Східної, Центральної та Південно-Східної Європи від нацистської окупації, СРСР, спираючись на місцеві комуністичні та робітничі партії, сприяв запровадженню радянської моделі суспільного устрою, створивши довкола своїх західних кордонів систему лояльних щодо себе держав. У кожній з країн народної демократії, як їх називали в Радянському Союзі: Албанії, Болгарії, Польщі, Румунії, Чехословаччині, Угорщині, Югославії - сценарій приходу до влади прорадянського уряду був власний, проте сутність цього процесу не змінювалася. Протягом 1947-1948 рр. на так званих «об’єднувальних з’їздах» у переважній більшості східноєвропейських країн комуністи фактично поглинули і підкорили собі соціал-демократів. Незважаючи на нові назви і в ряді випадків відсутність слова «комуністична», це були марксистсько-ленінські, комуністичні партії, які стали стрижнем політичної системи в своїх країнах. За винятком Югославії, вони практично повністю копіювали модель розвитку Радянського Союзу. 2. Меморандум Дж. Кеннана і промова В. Черчілля у Фултоні. Важливу роль у формулюванні американської політики щодо СРСР у повоєнний період відіграв радник американського посольства у Москві (який пізніше був послом США у Москві) Джордж Кеннан. Відповідаючи в лютому 1946 р. на запит міністерства фінансів США, яке просило пояснити позицію СРСР стосовно небажання підтримати Міжнародний валютний фонд та Світовий банк, Кеннан підготував телеграму довжиною понад 8000 слів, у якій обґрунтовував необхідність заміни рузвельтівської політики партнерства з СРСР жорсткими діями, спрямованими на недопущення розширення сфер його впливу. Цю телеграму прийнято називати «меморандумом Кеннана». Свою концепцію «стримування комунізму» Кеннан (під псевдонімом «X») розвинув у статті в липневому номері журналу «ForeignAffairs» за 1947 р. Таким чином була сформульована доктрина «стримування комунізму», що стала провідною американською стратегією у повоєнний період. Автор доктрини «стримування», який прожив довге життя (помер у 101 рік), у наступні роки намагався пояснити, що не мав наміру наразити США на військове протистояння з СРСР, а прагнув вирішувати всі проблеми дипломатичним шляхом....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 306 307 308 309 310 311 312 313 314 ... 317
Назад

Навігація