3. Доктрина Г. Трумена і план Маршалла. Реальне втілення ідея «стримування комунізму» знайшла у промові президента Г. Трумена на засіданні обох палат конгресу 12 березня 1947 р. Формально мова йшла про надання економічної і військової допомоги проамериканським урядам Греції (де не вщухала громадянська війна) і Туреччини. Трумен закликав терміново асигнувати 400 млн дол. на надання допомоги грецькому і турецькому урядам. Проте насправді питання ставилося значно ширше. Трумен оголошував США своєрідним еталоном демократії, покликаним «допомагати вільнолюбним народам убезпечувати свої вільні інститути і свою територіальну цілісність» від «прямої або опосередкованої агресії». На практиці це започатковувало посилення втручання Сполучених Штатів у внутрішні справи навіть дуже віддалених територіально від них країн, а також підтримку будь-яких дружніх до США, зокрема й відверто антидемократичних, режимів. Ця теорія поширення установок і цінностей західної цивілізації на довгі роки стала наріжним каменем американської зовнішньої політики і дістала назву «доктрини Трумена».

Іншим важливим кроком американської політики в повоєнні роки було втілення плану Маршалла. В умовах, коли Європа лежала в руїнах, а Сполучені Штати найменше постраждали під час війни та змогли накопичити значні ресурси, було вирішено використати частину їх для стабілізації становища в країнах Європи. Так народився план здійснення цілого комплексу різноманітних заходів, що отримали назву «план Маршалла» - за прізвищем тодішнього державного секретаря США Джорджа Маршалла, який 5 червня 1947 р. з трибуни Гарвардського університету офіційно озвучив наміри влади США взяти активну участь у повоєнному відродженні Європи.

• Державний секретар США Дж. Маршалл

Згідно із планом, шістнадцятьом європейським країнам (Австрії, Бельгії, Великій Британії, Греції, Данії, Ірландії, Ісландії, Італії, Люксембургу, Нідерландам, Норвегії, Португалії, Туреччині, Франції, Швеції та Швейцарії), які погодилися на участь у цьому трансатлантичному проекті (пізніше до них приєдналася й Західна Німеччина), протягом чотирьох років було надано кредити на суму близько 12,4 млрд доларів. Це становило 5 % валового національного продукту США. Сьогодні такий відсоток ВНП означав би близько 400 млрд. Основна частка з цих сум припала на Велику Британію (2,8 млрд), Францію (2,5 млрд), Італію і Західну Німеччину (по 1,3 млрд) та Нідерланди (1 млрд).

4. Поділ Німеччини. Після капітуляції Німеччини 8 травня 1945 р. вона перестала існувати як суверенна держава і була поділена на чотири окупаційні зони союзників по антигітлерівській коаліції: радянську, американську, англійську, французьку. Такого рішення домагалися, у першу чергу, Велика Британія і США, що прагнули позбутися потужного економічного і політичного конкурента. Але в умовах погіршання відносин з СРСР їх точка зору невдовзі змінилася. Тепер вони потребували більш-менш міцної (хоч і контрольованої ними) і мілітаризованої Німеччини.

Всупереч Потсдамським домовленостям, 2 грудня 1946 р. між Британією та США було підписано угоду про об’єднання їхніх зон окупації. У лютому 1948 р. до цієї угоди приєдналася Франція. В об’єднаній західній зоні почали швидко формуватися органи влади - економічна й виконавча ради, верховний суд, банк німецьких земель тощо. Ці заходи остаточно узаконили розкол країни на східну і західну частини.

У вересні 1948 р. було скликано парламентську раду, до якої увійшли представники парламентів (ландтагів) західних земель і Західного Берліна. Вона розробила конституцію. Після затвердження окупаційними властями основний закон набрав чинності 23 травня 1949 р. конституція закріпила основні громадянські та політичні свободи і проголосила Західну Німеччину демократичною федеративною державою.

До складу Західної Німеччини у 1949 р. увійшли 11 земель (після об’єднання Бадена і Вюртембергу - 10), кожна з яких мала свою конституцію, законодавчі, виконавчі та судові органи. За формою правління Федеративна Республіка Німеччини стала парламентською республікою.

20 вересня 1949 р. приступив до виконання своїх обов’язків коаліційний уряд. Цим актом скінчився процес формування Федеративної Республіки Німеччини.

У східній (радянській) зоні окупації процес утворення держави теж проходив майже одночасно. Вищим законодавчим органом влади стала Народна рада, яка 30 вересня 1949 р. затвердила конституцію, а 7 жовтня 1949 р. проголосила утворення Німецької Демократичної Республіки (НДР). Як і всю Німеччину, на дві зони було розділено й Берлін: його східна частина стала столицею НДР. А західна - самокерованою територією, економічно й політично пов’язаною з ФРН.

5. НАТО та Організація Варшавського договору (ОВД): закріплення біполярності світу. В умовах розв’язання відкритої конфронтації між колишніми союзниками з антигітлерівської коаліції розпочалося створення військово-політичних союзів, що протистояли один одному. Сполучені Штати запропонували створити трансатлантичний військово-політичний союз за участю США, Канади і західноєвропейських держав. З ініціативи США такий союз було створено 4 квітня 1949 р. у Вашингтоні. 12 держав (Велика Британія, Бельгія, Голландія, Данія, Ірландія, Італія, Люксембург, Канада, Норвегія, Португалія, США, Франція) підписали того дня договір про створення Північноатлантичного пакту - військово-політичного блоку НАТО. Учасники договору брали зобов’язання надавати один одному допомогу в разі загрози «політичній незалежності чи безпеці» будь-якої з договірних сторін. Під «нападаючою стороною» розумівся Радянський Союз та інші країни соціалізму.

• Емблема НАТО

• Емблема ОВД

На підставі цієї та наступних угод США розмістили свої збройні сили в більшості країн - учасниць блоку. У 1955 р. до складу НАТО увійшла ФРН. Згодом, у 1950-ті рр., з ініціативи США було створено військово-політичні блоки в Азії - СЕАТО й СЕНТО. Організація договору Південно-Східної Азії - СЕАТО - виникла 1954 р. в Манілі (Філіппіни). До її складу увійшли США, Велика Британія, Франція, Австралія, Нова Зеландія, Філіппіни, Таїланд, Пакистан. У 1955 р. було створено блок СЕНТО, або Багдадський пакт (Велика Британія, Туреччина, Ірак, Іран, Пакистан).

Водночас СРСР об’єднував своїх союзників у Європі. У 1949 р. було засновано Раду економічної взаємодопомоги (РЕВ), а 14 травня 1955 р. соціалістичні країни підписали Договір про дружбу, співробітництво і взаємодопомогу восьми країн (СРСР, Польщі, Чехословаччини, НДР, Румунії, Болгарії, Албанії, Угорщини) строком на 20 років. П’ята стаття передбачала організацію Об’єднаного командування збройних сил держав-учасниць Варшавського договору, яке очолив маршал Радянського Союзу І. Конєв, а також Військової ради, Штабу об’єднаних збройних сил. Найвищим органом Організації Варшавського договору (ОВД) став Політичний консультативний комітет (ПКК).

Формуємо предметні компетентності

Хронологічну

1. До подій доберіть відповідні дати: проголошення доктрини Трумена; створення СЕАТО; оприлюднено «меморандум Кеннана»; засновано РЕВ.

2. Зробіть хронологічний ланцюжок утворення ФΡΗ.

Просторову

Покажіть на карті, які країни отримували допомогу за планом Маршалла.

Інформаційну

Використавши додаткові джерела, складіть історичний портрет Дж. Кеннана.

Логічну

1. Яка доктрина стала практичним втіленням ідеї «стримування комунізму»?

2. Як ви розумієте тезу, виголошену У. Черчіллем про «залізну завісу», яка спустилася «від Штеттіна на Балтиці до Трієста на Адріатиці».

3. Визначте, яке значення, на вашу думку, мав план Маршалла для країн Європи.

Аксіологічну

Уявіть, як почувалися німці, коли їхню батьківщину розділили на різні частини. Чи прагнули вони возз'єднатися?

Мовленнєву

У групах обговоріть питання: чому саме У. Черчілль, який ще рік тому був союзником Й. Сталіна, висловився про необхідність боротьби з СРСР?

Дати і події