Тлумачний словник термінів і понять

Абіогенез (від грец. а - заперечна частка, біос - життя та генезис - походження) - загальна назва гіпотез про виникнення життя із неживої матерії.

Автогенез (від грец. аутос - сам та генез) - пояснення еволюції як наслідок дії лише внутрішніх чинників організму.

Агроценоз (від грец. агрос - поле та койнос - загальний) - збіднене видами угруповання рослин, тварин, грибів і мікроорганізмів, створене людиною для одержання сільськогосподарської продукції.

Адаптації (від лат. адапто - пристосовую) - пристосування організмів до умов середовища існування.

Адаптивна радіація (від лат. адапто та радіатіо - розходження, розповсюдження) - зростання різноманіття видів шляхом дивергенції внаслідок виникнення пристосувань нащадків спільних предків до різних умов довкілля.

Акліматизація (від лат. ад - до та грец. кліматос - нахил) - пристосування певного виду до умов місцевості, де він раніше не мешкав.

Акросома (від грец. акрон - вершина, кінець та сома - тіло) - особлива органела на кінці головки сперматозоїда, утворена з елементів комплексу Гольджі, яка забезпечує проникнення сперматозоїда в яйцеклітину.

Алельні гени (від грец. алельон - один одного, взаємно та генос - рід) - різні варіанти певного гена, які займають подібне положення (локус) у гомологічних хромосомах та визначають різні варіанти певної ознаки.

Алель (від грец. алельон) - один із можливих структурних станів гена.

Анабіоз (від грец. анабіозіс - оживлення) - стан організму, за якого відсутні помітні прояви життєдіяльності внаслідок майже повного гальмування обміну речовин.

Аналізуюче схрещування - здійснюють між особинами, які мають рецесивний та домінантний варіанти певної ознаки, з метою встановлення генотипу особини з домінантною ознакою.

Аналогії (від грец. аналогія - подібність) - схожість за будовою органів, які мають різне походження, але виконують однакові функції у неспоріднених видів.

Анізогамія (від грец. анізос - нерівний та гамете - дружина) - копуляція двох різних за будовою гамет.

Антеридії (від грец. антерос - квітучий) - чоловічі статеві органи рослин.

Ароморфоз (від грец. айро - піднімаю та морфозис - форма, зразок) - еволюційне перетворення, яке підвищує рівень організації організму в цілому і сприяє пристосуванню до різноманітних умов існування.

Ареал (від лат. ареа - площа, простір) - частина біосфери, яку населяють особини певного виду чи систематичної групи.

Архегонії (від грец. архе - початок та гоне - народження) - жіночі статеві органи більшості вищих рослин (за винятком покритонасінних).

Атавізми (від лат. атавіс - предок) - прояв ознак у окремих представників певного виду, притаманних їхнім предкам.

Аутбридинг (від англ. аут - ззовні та бридинг - розведення) - див. неспоріднене схрещування.

Аутосоми (від грец. автос - сам та сома - тіло) - всі хромосоми каріотипу, крім статевих.

Бейтсівська мімікрія - форма мімікрії, коли погано захищений вид зовні нагадує добре захищеного.

Бентос (від грец. бентос) - сукупність організмів, які мешкають на поверхні та у товщі дна водойм.

Біогенез (від грец. біос та генезис) - загальна назва гіпотез про життя як особливу форму матерії, яке відтворює саме себе та не може виникнути з неживих елементів.

Біогенетичний закон (закон Геккеля-Мюллера) (від грец. біос та генезис) - біологічна закономірність, яка полягає в тому, що онтогенез будь-якого багатоклітинного організму - це вкорочене і стисле повторення філогенезу виду, до якого цей організм належить.

Біогеохімія - біологічна наука про роль живої речовини в перетворенні оболонок Землі (утворення осадових порід, ґрунту, зміна газового складу атмосфери тощо).

Біогеографічні комплекси - угруповання видів живих організмів, характерні для різних природних зон і частин Землі.

Біогеографія (від грец. біос, гея - земля та графос - опис) - біологічна наука про закономірності розповсюдження на земній кулі видів й інших систематичних груп живих істот та їхніх спільнот - біогеографічних комплексів.

Біогеоценоз (від грец. біос, гея та койнос - загальний) - ділянка місцевості з однорідними умовами існування, населена взаємопов’язаними популяціями різних видів, які об’єднані між собою, та з фізичним середовищем життя колообігом речовин та потоком енергії; основу біогеоценозу становлять фотосинтезуючі організми - фітоценоз.

Біогеоценологія (від грец. біос, гея, койнос та логос) - біологічна наука про структуру, функціонування, саморегуляцію та саморозвиток багатовидових угруповань організмів (біогеоценозів) та біосфери в цілому.

Біоіндикація (від грец. біос - життя та лат. індико - вказую) - метод оцінювання стану природних екосистем та штучних угруповань за наявністю чи відсутністю, густотою популяцій, особливостями будови та розвитку певних груп організмів. Як організми-індикатори обирають ті види, популяції яких чітко реагують на ті чи інші зовнішні впливи або процеси, що відбуваються в екосистемах.

Біологічний годинник - здатність організмів реагувати на плин часу, яка зумовлена внутрішніми біологічними ритмами (певною періодичністю фізико-хімічних процесів, що відбуваються в клітинах).

Біологічний метод (біометод) - застосування у боротьбі з організмами-шкідниками їхніх природних ворогів (паразитів, хижаків тощо).

Біологічний прогрес - еволюційний розвиток певної систематичної групи, який супроводжується збільшенням чисельності популяцій, розширенням ареалів й утворенням нових підвидів та видів у межах певної групи.

Біологічний регрес - наслідок неспроможності певної групи пристосуватися до змін довкілля; проявляється у зменшенні чисельності популяцій, звуженні ареалів й може призвести до вимирання.

Біологія (від грец. біос та логос) - сукупність наук про живі істоти, їхню будову, різноманітність, процеси життєдіяльності, взаємозв’язки між собою та умовами навколишнього середовища, закономірності розповсюдження в біосфері, онтогенез та життєві цикли, еволюцію тощо.

Біом (від грец. біос та лат. ома - закінчення, що позначає певну сукупність) - сукупність різних видів і їхнього середовища життя (тобто подібних біогеоценозів) у межах певної ландшафтно-географічної зони.

Біомаса - маса особин популяції, що припадає на одиницю її площі або об’єму.

Біопродуктивність - біомаса, що створюється в певному біоценозі за одиницю часу: первинна продуктивність - біомаса, створена за одиницю часу автотрофними організмами; вторинна продуктивність - біомаса, створена за одиницю часу гетеротрофними організмами.

Біосфера (від грец. біос та сфера) - частина геологічних оболонок земної кулі (атмосфери, гідросфери, літосфери), заселена живими організмами: єдина глобальна екосистема нашої планети.

Біосферна криза - біоценотична криза в планетарному масштабі.

Біосферні заповідники - заповідники, які мають міжнародне значення і створюються для збереження у природному стані найтиповіших та унікальних природних комплексів біосфери та здійснення екологічного моніторингу.

Біота (від грец. біоте - життя) - сукупність різних біомів в певному біогеографічному підрозділі.

Біотехнологія (від грец. біос, техне - мистецтво, майстерність та логос) - сукупність промислових методів, які застосовують у виробництві різних речовин із використанням організмів та біологічних процесів чи явищ.

Біотичні зв’язки - будь-які взаємодії між різними організмами, що впливають на їхню життєдіяльність.

Біотоп (від грец. біос та топос - місце) - певна ділянка біосфери з однорідними умовами існування, яку займає біоценоз.

Біохімічна гіпотеза (гіпотеза Опарі-на-Холдейна) - абіогенна гіпотеза виникнення життя на основі позаорганізмового синтезу органічних сполук із неорганічних в певних умовах водойм початку архейської ери через стадію коацерват них краплин.

Біоценоз (від грец. біос та койнос) - угруповання популяцій організмів різних видів, які населяють певну ділянку біосфери з однорідними умовами існування (біотоп) і тісно взаємодіють між собою.

Біоценотична криза - руйнування з різних причин зрілих біогеоценозів, яке характеризується масовим вимиранням видів ценофілів та наступним формуванням нових біогеоценозів за рахунок ценофобів, що супроводжується різким прискоренням темпів еволюції.

Близнюки - всі нащадки, що народились одночасно від однієї матері або вилупились з однієї яйцекладки: однояйцеві близнюки - організми, що розвинулись із різних бластомерів однієї зиготи; різнояйцеві близнюки - близнюки, що виникли із різних зигот. Близнюковий метод генетичних досліджень - вивчення та порівняння фенотипів однояйцевих близнюків, що розвивалися у різних умовах.

Боротьба за існування (одне з положень дарвінізму) - усі взаємовідносини живих істот із навколишнім середовищем. Її причиною є здатність організмів до збільшення своєї чисельності за рахунок розмноження, яка не забезпечена наявністю засобів до існування для більшості нащадків, що внаслідок цього гинуть: боротьба за існування з факторами неживої природи призводить до загибелі більшої частини особин унаслідок дії на них різноманітних абіотичних екологічних факторів; внутрішньовидова боротьба за існування відбувається між особинами одного виду за їжу, місця розмноження тощо; міжвидова боротьба за існування відбувається між особинами різних видів.

Бройлери - гібридні (переважно гетерозисні) курчата м’ясних порід.

Бурштин - скам’яніла смола хвойних дерев крейдяного - палеогенового періодів.

Взаємодія екологічних факторів - явище, коли оптимум та межі витривалості організмів стосовно будь-якого екологічного фактора можуть зсуватися у певний бік залежно від того, з якою силою і в якому поєднанні діють інші фактори.

Віддалена гібридизація - схрещування особин, які належать до різних видів чи родів.

Вид - сукупність популяцій особин, подібних між собою за будовою, функціями, положенням у біогеоценозі (екологічна ніша), які населяють певну частину біосфери (ареал), вільно схрещуються між собою в природі, дають плідних нащадків і не гібридизуються з іншими видами.

Видове різноманіття - сукупність популяцій різних видів, які входять до складу певного біогеоценозу.

Видоутворення - еволюційний процес виникнення нових видів.

Внутрішнє прагнення організмів до прогресу - у гіпотезі Ж.-Б. Ламарка - фактор еволюції, що не залежить від довкілля та спричинює значні ускладнення будови організмів.

Газова функція живої речовини - зміни, які спричинює діяльність живих істот у газовому складі атмосфери, гідросфери та ґрунту.

Гамети (статеві клітини) (від грец. гамете - дружина або гаметес - чоловік) - клітини, що беруть участь у копуляції та мають порівняно із соматичними клітинами даного організму половинний набір хромосом.

Гаметогенез (від грец. гамете або гаметес та генезіс) - процес утворення статевих клітин (гамет), який проходить послідовні стадії розмноження, росту, дозрівання та формування.

Гаметофіт (від грец. гамете або гаметес та фітон - рослина) - статеве покоління рослин, у яких відбувається чергування поколінь.

Гаплоїдний набір хромосом (від грец. гаплоос - поодинокий) - хромосомний набір ядра, у якому всі хромосоми відрізняються між собою (умовно позначається 1n, де n - кількість хромосом).

Гастрея (від грец. гастер - шлунок) - на думку Е. Геккеля, гіпотетична первісна багатоклітинна тварина, що виникла від колоніальних джгутикових та нагадувала гаструлу.

Ген (від грец. генос - рід) - ділянка молекули ДНК (у деяких вірусів - РНК), що містить інформацію про первинну структуру молекул поліпептиду, білка, певного типу РНК або взаємодіє з регуляторним білком, тобто є елементарним носієм спадкової інформації: регуляторні гени слугують місцем приєднання ферментів й інших біологічно активних сполук та впливають на активність структурних генів; структурні гени кодують структуру білків та РНК.

Генеалогічний метод генетичних досліджень - встановлення характера успадкування ознак за допомогою вивчення родоводів організмів.

Генеративні клітини (від лат. генеро - породжую, виробляю) - клітини, призначені для статевого чи нестатевого розмноження (наприклад, гамети).

Генетика (від грец. генезис) - наука про закономірності спадковості і мінливості організмів.

Генетика популяцій - вивчає генофонди природних популяцій, а також генетичні процеси, які в них відбуваються.

Генетична інженерія - галузь генетики та біохімії, яка розробляє методи перебудови геномів організмів шляхом вилучення або введення окремих генів чи їхніх груп; штучного синтезу генів тощо.

Геном - сукупність послідовностей молекул ДНК гаплоїдного набору хромосом організмів певного виду.

Генотип (від грец. генос і типос - відбиток) - сукупність генетичної інформації, закодованої в генах клітини або організму в цілому.

Генофонд (від грец. ген та франц. фонд - основа) - сукупність усіх генів та їхніх алелів особин певної популяції, групи популяцій або виду.

Гермафродитизм (від імені міфологічної істоти давніх греків - Гермафродита - напівчоловіка, напівжінки) - явище, коли жіночі та чоловічі статеві клітини утворюються в одному організмі.

Геронтологія (від грец. геронтос - дід і логос) - наука, що вивчає проблеми старіння.

Гетерозигота (від грец. гетерос - інший, другий та зиготос - сполучений разом) - диплоїдна або поліплоїдна клітина (особина), гомологічні хромосоми якої вміщують різні алелі певного гена.

Гетерозис (від грец. гетероіозіс - зміна, перевтілення) - явище, за якого перше покоління гібридів, одержаних шляхом нес порідненого схрещування, має підвищені життєздатність та продуктивність порівняно з батьками.

Гібриди (від грец. гібрида - суміш) - нащадки від схрещування батьків, які відрізняються між собою набором спадкової інформації.

Гібридологічний метод - у генетиці полягає в схрещуванні (гібридизації) організмів, які відрізняються за певними варіантами однієї чи кількох ознак.

Гібридологічний аналіз - дослідження характеру успадкування варіантів ознак за допомогою системи схрещувань. Гібридизація - див. схрещування.

Гідробіонти (від грец. хідор та біонтос - той, що живе) - мешканці водойм.

Гідросфера (від грец. хідор та сфера) - водна оболонка Землі, тобто сукупність усіх водойм (океанів, морів, річок, озер тощо).

Гомозигота (від грец. гомос - рівний, однаковий та зиготос) - диплоїдна або поліплоїдна клітина (особина), гомологічні хромосоми якої вміщують однакові алелі певного гена.

Гомології (від грец. гомологія - відповідність) - подібність загального плану будови органів різних видів, зумовлена їхнім спільним походженням, хоча внаслідок адаптації до тих чи інших умов існування такі органи зовні можуть значно різнитися між собою.

Гомологічні хромосоми - хромосоми однієї пари, які мають однакові розміри, будову та набір генів.

Градації (від лат. градатіо - поступове підвищення) - уявлення Ж.-Б. Ламарка про безперервні переходи організмів від нижчого щабля організації до вищого як єдиний напрям еволюції.

Група зчеплення - сукупність генів певної хромосоми.

Густота популяції - середнє число особин, що припадає на одиницю площі або об’єму, які займає популяція.

Ґрунт - верхній родючий шар літосфери, створений завдяки діяльності живих організмів.

Ґрунтова біологія - біологічна наука про угруповання організмів ґрунту.

Дальтонізм - спадкове порушення кольорового зору людини, яке проявляється у нездатності розрізняти деякі кольори; передається зчеплено зі статтю.

Дарвінізм - гіпотеза Ч. Дарвіна, згідно з якою еволюція організмів відбувається на підставі спадкової мінливості під дією боротьби за існування, наслідком якої є природний добір.

Демонстрація - явище, коли забарвлення і поведінка тварин роблять їх помітними на тлі довкілля.

Дивергенція (від лат. диверго - відхиляюсь, відхожу) - явище розходження ознак у нащадків спільного предка як наслідок пристосувань особин предкового виду до різних умов довкілля.

Дизруптивний добір (від лат. дизруптус - розірваний) спрямовує мінливість у двох, рідше кількох різних напрямках, однак не сприяє середнім ступеням прояву варіантів ознак.

Диплоїдний набір хромосом (умовно позначається 2n, де n - кількість хромосом у гаплоїдному наборі) - хромосомний набір ядра, у якому є по дві гомологічні хромосоми, що належать до кожної пари.

Диференціація (від лат. диференція - відмінність, особливість) - виникнення відмін у будові і функціях клітин, тканин та органів під час онтогенезу. Добові ритми - зміни інтенсивності фізіологічних процесів живих організмів, поведінки тварин тощо в різні пори доби.

Домінантний алель (від лат. домінантіс - панівний) - алель, який кодує варіант ознаки, що проявляється у фенотипі гетерозиготних за цим геном особин (умовно позначається великою літерою латинського алфавіту - А, В, С, D тощо).

Домінантні види (від лат. домінантіс) - види, популяції яких у даному біоценозі найчисленніші.

Домінування (від лат. домінантіс) - явище пригнічення прояву одного алеля іншим.

Дрейф генів (від голланд. дрівен - плавати, гнати) - неспрямована зміна частот зустрічальності певних алелів у популяції під впливом випадкових причин.

Дроблення - ряд послідовних мітотичних поділів зиготи або незаплідненої яйцеклітини, за якого утворені клітини (бластомери) в інтерфазах не ростуть: неповне дроблення відбувається у багатих на жовток яєць, коли лише частина зиготи поділяється на бластомери; нерівномірне дроблення - явище, коли після кожного поділу виникають великий і малий бластомери; повне дроблення відбувається у збіднених на жовток яєць, коли вони повністю розпадаються на бластомери; рівномірне дроблення - явище, коли утворені бластомери приблизно однакові за розмірами.

Еволюційна екологія - біологічна наука про історичні зміни біогеоценозів та біосфери в цілому.

Еволюційне вчення - біологічна наука про чинники (фактори), механізми, загальні закономірності та наслідки еволюції.

Еволюційний потенціал - потенційна здатність певного виду досягнути біологічного прогресу в змінених умовах довкілля.

Еволюція (від лат. еволютіо - розгортання) - процес необоротних змін будови та функцій живих істот протягом їхнього історичного існування; її наслідком є пристосованість організмів до умов довкілля.

Еврибіонтні види (від грец. еврис та біонт - той, що живе) - види, які можуть жити в широкому діапазоні коливань інтенсивності різноманітних екологічних факторів.

Едифікатори (від лат. едифікатор - будівник) - домінуючі види переважно рослин, які відіграють провідну роль у структурі і функціонуванні біогеоценозу.

Екологія (від грец. ойкос - дім та логос) - біологічна наука про взаємозв’язки живих організмів та їх угруповань між собою та довкіллям, про структуру та функціонування надорганізмових біологічних систем.

Екологічна валентність - діапазон інтенсивності дії того чи іншого екологічного фактора, в якому можливе існування певного виду.

Екологічна ніша - притаманне кожному видові унікальне положення в біогеоценозах, яке є наслідком його взаємодії із сукупністю екологічних факторів.

Екологічна піраміда - графічне відображення трофічної структури ланцюга живлення: екологічна піраміда біомаси відображає кількісні закономірності передачі біомаси від одного трофічного рівня ланцюга живлення до іншого; екологічна піраміда енергії відображає кількісні закономірності передачі енергії від одного трофічного рівня ланцюга живлення до іншого; екологічна піраміда чисел відображає співвідношення кількості особин між різними трофічними рівнями ланцюга живлення.

Екологічні фактори - всі компоненти довкілля, які впливають на живі організми та їх угруповання: абіотичні екологічні фактори - складові неживої природи; антропогенні (антропічні) екологічні фактори - різні форми господарської діяльності людини; біотичні екологічні фактори - різні форми взаємозв’язків між особинами в популяціях і між популяціями в угрупованнях.

Екосистема (від грец. ойкос та система - об’єднання, сполучення) - сукупність популяцій різних видів, які взаємодіють між собою та з фізичним середовищем існування таким чином, що виникає потік енергії та колообіг речовин.

Ектогенез (від грец. ектос - ззовні та генезис) - еволюційні погляди, що визнають факторами еволюції лише зовнішні стосовно біологічної системи чинники.

Ектодерма (від грец. ектос та дерма - шкіра) - зовнішній зародковий листок багатоклітинних тварин.

Ектопаразити (від грец. ектос та паразитос - нахлібник) - паразити, що мешкають на поверхні організму хазяїна.

Елементарні фактори еволюції - згідно із синтетичною гіпотезою, це фактори еволюції, що діють в популяціях: хвилі життя, ізоляція, дрейф генів.

Елімінація (від лат. елімо - виношу за поріг, видаляю) - загибель особини на будь-якому етапі онтогенезу, коли вона не залишає нащадків.

Ембріологія (від грец. ембріон - зародок та логос) - біологічна наука про закономірності ембріонального періоду онтогенезу.

Ембріон (зародок) (від грец. ембріон) - стадія онтогенезу, що розвивається всередині яйця, насінини чи материнського організму.

Ембріональна індукція (від лат. індукціо - спонукання) - взаємодія між частинами зародка, коли одна з них визначає місце закладання і напрям розвитку іншої.

Ембріональний (зародковий) період онтогенезу - час, протягом якого новий організм (ембріон) розвивається всередині материнського організму або яйця, насскачать dle 11.0фильмы бесплатно