Виявляється, будову людського організму вивчає цілий комплекс наук, кожна з яких розкриває таємниці тіла людини на різних рівнях. Морфологія вивчає зовнішню і внутрішню будову організмів, анатомія — частина морфології, присвячена вивченню внутрішньої будови. Фізіологія вивчає закономірності функціонування організму, взаємодії органів та частин тіла. Цитологія — наука про структуру і функції клітини, гістологія вивчає структуру та функції тканин організму. Ці науки отримують інформацію про будову здебільшого за допомогою мікроскопічних методів досліджень.

Клітини нашого організму мають різноманітну форму та розміри, можуть виконувати різні функції. При цьому загальний план будови клітини такий (мал. 1). Зовні клітина оточена мембраною. Вміст клітини складають цитоплазма і ядро. Головний елемент будови клітини — ядро. Це носій спадкової інформації. Вона записана у вигляді генетичного коду на молекулах ДНК (дезоксирибонуклеїнової кислоти). Молекули ДНК містяться у хромосомах. Цитоплазма клітини являє собою роз-

Мал. 1. Будова клітини: 1 - клітинна мембрана, 2 - ядро, 3 - мітохондрія, 4 - ендоплазматична сітка, 5 - рибосоми, 6 - мікротрубочки

чин, у якому знаходяться органели. Це мітохондрії, ендоплазматична сітка, рибосоми, мікротрубочки та інші. Енергію клітині постачають мітохондрії, які з цією метою розщеплюють вуглеводи. Утворення білків забезпечують рибосоми. Переміщення речовин та розмежування внутрішнього простору клітини на відсіки здійснює ендоплазматична сітка. Скелет клітини утворюють мікротрубочки.

Тканиною в біології називають групу клітин, які мають однакову форму та виконують спільні функції. До складу тканини, крім клітин,

входить міжклітинна речовина. Її кількість і стан відрізняється в різних типів тканин. У складі людського організму існують тканини:

• епітеліальні;
• внутрішнього середовища;
• м’язові;
• нервові.

Епітеліальні тканини вкривають поверхню тіла та порожнини внутрішніх органів (покривний епітелій), з них побудовані залози, що виробляють біологічно активні речовини (залозистий епітелій). Клітини епітеліальної тканини розташовані щільно. Міжклітинної речовини майже немає. Епітеліальна тканина має високу здатність до відновлення. За формою епітеліальні клітини бувають циліндричними, кубічними, конусоподібними, а розташовуються в один або багато шарів. Якщо клітини мають війки, то такий епітелій називають війчастим. Усі епітеліальні тканини розташовуються тяжами чи пластами, з’єднуються з сполучною тканиною та не містять кровоносних судин.

Наприклад, одношаровий епітелій вистилає кровоносні судини зсередини, а поверхні суглобів — іззовні. Багатошаровий епітелій формує зовнішній шар шкіри, вистилає ротову порожнину (мал. 2).

Тканини внутрішнього середовища складають близько 60 % усіх тканин тіла людини. Для них характерна наявність значної кількості міжклітинної речовини. їхніми функціями є опорна, механічна, живильна (трофічна), захисна, відновлювальна (регенеративна). Ці тканини складаються з міжклітинної речовини та спеціалізованих клітин. Тканини внутрішнього середовища поділяють на рідкі тканини та сполучні тканини.

Мал. 2. Типи епітеліальної тканини: 1 - одношаровий плоский епітелій; 2 - одношаровий кубічний епітелій; 3-4 - різні види багатошарового епітелію; 5 - одношаровий циліндричний епітелій: келихоподібної форми клітини виділяють слиз

Рідкі тканини — кров і лімфа, забезпечують транспортування поживних речовин, кисню та вуглекислого газу, продуктів обміну, підтримання сталості внутрішнього середовища. Вони відіграють визначальну роль у функціонуванні імунної системи, про що йтиметься в наступних темах. Різновид тканини з напіврідкою міжклітинною речовиною знаходиться у кровотворних органах.

Волокниста сполучна тканина має міжклітинну речовину, насичену еластичними білковими волокнами. Це найпоширеніша серед сполучних тканин, яка буває пухкою та щільною. Пухка міститься у стінках судин, її представляють жирова та пігментна тканини. Щільна волокниста тканина знаходиться у складі сухожилок, зв’язок, рогівки. Волокниста сполучна тканина має високу відновлювальну здатність, тому забезпечує загоювання ран. На місцях, де вона заповнила ушкоджені ділянки, формуються рубці, адже сполучна тканина не може виконувати функції втрачених тканин.

Хрящова тканина порівняно з волокнистою сполучною є пружнішою та щільнішою (мал. 3). Розрізняють три види хрящової тканини — гіалінову, еластичну та волокнисту. Завдяки насиченості водою, міжклітинна речовина хрящової тканини є міцною на дотик.

Гіаліновий хрящ вкриває суглобові поверхні кісток, еластичний — створює вушну раковину, ніс, формує окремі структури повітроносних шляхів. Волокнисті хрящі створюють міжхребцеві диски, напіврухомі з’єднання кісток.

Мал. 3. Хрящова тканина

Мал. 4. Кісткова тканина

Кісткова тканина містить тверду міжклітинну речовину та клітини кількох типів (детальніше — в уроці 28) (мал. 4). Існує грубоволокниста і пластинчаста кісткова тканина. Грубоволокниста тканина переважає у скелеті немовлят, у дорослих вона зберігається лише в місцях з’єднання кісток черепа та у місцях, де сухожилки кріпляться до кісток. Решта скелету створена пластинчастою кістковою тканиною, яка є більш міцною. Крім опорної, кісткова тканина виконує функції регуляції водно-сольового обміну та кровотворення.

М’язова тканина є складовою опорно-рухової системи та органів, робота яких пов’язана з рухом. Клітини м’язової тканини містять велику кількість скоротливих білків і здатні до збудження та його передачі.

Розрізняють непосмуговану, посмуговану скелетну та серцеву м’язові тканини. Непосмугована м’язова тканина складається з веретеноподібних одноядерних клітин (мал. 5, а). Вона входить до складу стінок судин, шлунка, кишечнику та інших порожнистих органів.

Мал. 5. Типи м’язової тканини

Посмугована (скелетна) м’язова тканина складається з багатоядерних м’язових волокон (мал. 5, б). М’язові волокна містять міофібрили — скоротливі елементи, які складаються з темних та світлих смужок, що закономірно чергуються. Із цієї тканини побудована скелетна мускулатура.

Особливий тип м’язової тканини становить серцевий м’яз (мал. 5, в). Він складається з одноядерних посмугованих клітин, що зв’язані між собою спеціальними контактами.

Нервова тканина містить нейрони та допоміжні клітини (нейроглії). Вона забезпечує взаємодію організму з навколишнім середовищем, сприйняття подразнення, формування реакції на нього, регуляцію роботи органів та їхніх систем. Допоміжні клітини забезпечують живлення та захист нейронів.

Мал. 6. Будова нейрона: 1 - тіло нейрона; 2 - аксон; З - дендрити

Нейрон складається з тіла та відростків двох типів (мал. 6). Короткі відростки називають дендритами. Вони проводять збудження до тіла нейрона, сприймають збудження від інших нейронів, рецепторів або безпосередньо подразників. Довгий відросток має назву аксон. Він проводить нервовий імпульс від тіла нейрона. Ззовні аксон вкритий захисною оболонкою.

Таблиця 1