Войти
Закрыть

Оптична система ока. Акомодація. Рефракція та її види. Порушення зору. Незапальні хвороби очей

8 Клас

Поняття про оптичну систему ока. Око людини — своєрідна оптична система, у якій є світлочутливий екран: сітківка та світлозаломлювачі утворення, передусім рогівка й кришталик. Через необхідність наводити око на об’єкт, який розглядається, очне яблуко в більшості тварин, а також у людини має кулясту форму. На шляху до сітківки промінь світла проходить через кілька прозорих утворень: рогівку, кришталик, склоподібне тіло (рис. 119). З них лише кришталик може активно змінювати свою заломлювальну силу за допомогою війчастого м’яза, а рогівка та склоподібне тіло мають сталі показники заломлення світлових променів. Оптична система ока має забезпечувати чітке зображення предмета на сітківці. Після заломлення світлових променів у кришталику утворюється зменшене зворотне зображення предмета на сітківці (рис. 122). У зоровому центрі головного мозку відбувається аналіз зображення, унаслідок чого воно «перевертається», тобто сприймається таким, яким є насправді. Акомодація ока. Для чіткого бачення предмета необхідно, щоб промені, які відходять від нього, сфокусувалися на сітківці. Коли людина дивиться на далекі предмети, їхні зображення фокусуються на сітківці, їх видно чітко. Водночас, близькі предмети людина бачить нечітко, оскільки промені від них фокусуються за сітківкою. Саме через це одночасно й однаково чітко бачити предмети, які віддалені від очей на різну відстань, неможливо....
0 Переглянути

Зорова сенсорна система. Будова ока. Запальні хвороби очей

8 Клас

Зоровий аналізатор (зорова сенсорна система) — найважливіший серед інших, оскільки дає людині понад 90 % інформації, яка надходить у мозок від усіх чутливих утворень організму. Тому слушним є вислів: «Краще один раз побачити, аніж сто разів почути». Зоровий аналізатор, як і всі інші, складається з трьох частин. Периферичною його частиною є око, у якому містяться світлочутливі рецепторні клітини — палички та колбочки. Провідним шляхом є зорові нерви, які перехрещуються біля основи мозку. Центральна частина аналізатора включає центри середнього мозку, таламуса й потиличної ділянки кори. Функцією зорового аналізатора є сприйняття світла, кольору, величини, форми, розташування й відстані між предметами, напрямку та швидкості їх руху. Будова ока (рис. 119, 120). Око, або очне яблуко, — дивовижний і надзвичайно складний витвір природи. Це кулястої форми тіло діаметром 24 мм, масою 7-8 г. Око розміщується в очній ямці лицевого відділу черепа (орбіті), у якій воно кріпиться за допомогою чотирьох прямих і двох косих м’язів. Їхнє скорочення забезпечує рухи очей у різних напрямках. У нормі обидва ока рухаються синхронно....
0 Переглянути

Загальна характеристика сенсорних систем. Будова аналізаторів

8 Клас

Світанок... Далеко за обрієм урочисто сходить сонце — рожево-жовте, ще не сліпуче. Щойно прокинулися пташки й заспівали, радісно зустрічаючи новий день. З поля лине приємний запах духмяних трав. Холодна роса наче обпікає босі ноги, бадьорить... Тільки-но зірваний молодий огірочок «наїжачився» своїми пухирцями й коле пальці. Він свіжий, солодкий — кращий за цукерку, а хіба можна передати словами його запах? У глибині душі виникає почуття любові до Природи за її неповторну красу, відчуття молодості, бажання зробити щось добре... Безмежне море почуттів, удячних, світлих думок викликає в нас навколишній світ, сповнений барвами, звуками, запахами й іншими відчуттями, які сприймає людина за допомогою чутливих (сенсорних) систем. Значення сенсорних систем для організму людини (з латин. відчуття, сприйняття або чутливий). Природа «обдарувала» людину здатністю сприймати різноманітні подразники навколишнього та внутрішнього середовищ: запахи, звуки, кольори, світло, температуру тощо. Завдяки цьому вона може відчувати та сприймати явища, що відбуваються в довкіллі чи у власному організмі, і відповідно реагувати на них....
0 Переглянути

Будова та функції вегетативної нервової системи

8 Клас

Значення вегетативної нервової системи полягає в регуляції обміну речовин у тканинах і органах з метою пристосування його до потреб діяльності всього організму й умов довкілля. Вона регулює діяльність внутрішніх (вегетативних) органів і впливає на інтенсивність обміну речовин у соматичній мускулатурі та в нервовій тканині. Оскільки діяльність вегетативної нервової системи майже не залежить від нашої волі та свідомості, її ще називають автономною (неможливо зусиллям волі викликати скорочення м’язів шлунка, підвищити або знизити артеріальний тиск крові, змінити розмір зіниці тощо). Анатомічно та функціонально вегетативну нервову систему поділяють на симпатичну та парасимпатичну нервову систему (рис. 117). Особливістю будови вегетативної нервової системи є те, що еферентний шлях від центральної нервової системи до робочого органа складається з двох нейронів. Тіло першого знаходиться в ЦНС, а його аксон за її межами передає збудження на нейрони, тіла яких містяться в периферичних нервових вузлах (гангліях). Завдяки цим вузлам має місце ефект розширення впливу нервового центру на робочий орган. Один нейрон, що приходить до ганглію (передвузловий), зазвичай передає збудження на декілька нейронів, що з нього виходять (післявузлові)....
0 Переглянути

Будова та функції кінцевого мозку

8 Клас

Кінцевий мозок, або великий мозок, поділений поздовжньою (центральною) борозною на дві великі півкулі головного мозку — праву та ліву (рис. 112), які з’єднуються між собою мозолястим тілом. Зверху півкулі вкриті корою, утвореною сірою речовиною. Їхню товщу формує біла речовина, у якій знаходяться декілька підкіркових ядер. У середині кожної півкулі розміщений шлуночок мозку. Мозкова рідина — ліквор (рис. 113), що міститься в шлуночках мозку, спинномозковому каналі та між мозковими оболонками, — зменшує та розподіляє надмірні механічні сили, які можуть ушкодити мозок. У дорослої людини 100-150 мл ліквору. При цьому лише 20-40 мл міститься в шлуночках, а основна частина — між м’якою й павутинною оболонками мозку. Ліквор утворюється постійно в капілярах стінок мозкових шлуночків із плазми крові. Його надлишок потрапляє до венозної системи твердої мозкової оболонки. Ліквор — це внутрішнє середовище мозку, що забезпечує підтримання його сольового складу, осмотичного тиску, доставляє до клітин мозку поживні речовини й кисень, забезпечує виведення продуктів обміну речовин. Півкулі мають хвилясту поверхню із звивистими гребенями — звивинами та щілястими заглибинами — борознами, що значно збільшує їх поверхню. Кожна півкуля поділяється великими борознами на чотири частки: лобову, потиличну, скроневу та тім’яну (рис. 112). Кора має товщину 3-5 мм, а її загальна площа за рахунок борозен і звивин становить 1400-1600 см2. Мікроскопічну будову кори головного мозку вперше дослідив видатний український учений Володимир Бец (1834-1894). Нейрони в корі розміщені шістьма шарами. Кожний шар, окрім першого, який утворено короткими відростками нервових клітин, складається із нейронів певного виду (рис. 114)....
0 Переглянути

Будова та функції проміжного мозку

8 Клас

Будова та функції проміжного мозку. Це порівняно невелика частина головного мозку (рис. 110), що має дуже складну будову й бере участь у забезпеченні багатьох важливих функцій. Основними структурними утвореннями проміжного мозку є таламус (згір’я, зорові горби), гіпоталамус (підзгір’я) та епіталамус (надзгір’я). Центральну частину проміжного мозку займає третій шлуночок мозку. Таламус утворює бічні стінки шлуночка. Він майже повністю сформований із сірої речовини. У ньому налічують майже 40 ядер. Функціонально їх поділяють на перемикальні, асоціативні та неспецифічні. Перемикальні ядра — це тіла вставних нейронів, що передають збудження від рецепторів у відповідну ділянку чутливої кори. В асоціативних ядрах таламуса відбувається первинний аналіз і синтез інформації. Вони отримують збудження від різних перемикальних ядер, відбирають найсильніші й найважливіші та надсилають їх до асоціативних зон кори великих півкуль....
0 Переглянути

Будова та функції стовбура головного мозку й мозочка

8 Клас

Головний мозок розміщений у черепній коробці, яка захищає його від механічних ушкоджень. Як і спинний, він укритий трьома оболонками зі сполучної тканини: твердою, павутинною й м’якою (судинною). Найчастіше саме подразнення цих оболонок (при запаленні, отруєнні, нестачі кисню) спричиняє головний біль. Між оболонками та в чотирьох шлуночках (порожнинах) мозку міститься мозкова рідина (ліквор). Середня маса головного мозку людини — приблизно 1,5 кг. Будова та функції стовбура головного мозку. Безпосереднім продовженням спинного є довгастий мозок. У ньому розміщується четвертий шлуночок мозку. Наступними відділами головного мозку є міст і середній мозок. Ці три відділи утворюють стовбур мозку (рис. 110). Він складається переважно з білої речовини. Основною його функцією є проведення збудження від спинного мозку до кори великих півкуль і навпаки. У білій речовині є скупчення сірої речовини, що утворюють ядра, зокрема ядра 12 пар черепно-мозкових нервів. У стовбурі містяться нервові центри, що регулюють різні безумовні вегетативні (серцево-судинні, дихальні, травні тощо) і рухові рефлекси (наприклад, орієнтовний рефлекс, рефлекси пози) і забезпечують проведення чутливої інформації до розміщених вище відділів головного мозку (зокрема, від зорових і слухових рецепторів)....
0 Переглянути

Будова та функції спинного мозку

8 Клас

Будова спинного мозку (рис. 109). Спинний мозок має вигляд циліндричного тяжа завдовжки 40-45 см, що розміщується в каналі хребта. Зверху він безпосередньо переходить у довгастий мозок. Знизу, у поперековому відділі хребта, спинний мозок стоншується до кінцевої нитки (конячий хвіст). У дорослої людини його діаметр становить 1 см, маса — 35 г, або 2 % від маси головного мозку. Ззовні спинний мозок захищений трьома шарами сполучної тканини — оболонками мозку. Додатковий захист йому забезпечує спинномозкова рідина, що міститься між оболонками та в центральному каналі, який сполучається зі шлуночками головного мозку. Усередині спинного мозку є сіра речовина — тіла вставних (95 %), рухових і секреторних (5 %) нейронів. На поперечному розрізі вона утворює фігуру, подібну до метелика. Розрізняють передні й задні роги сірої речовини спинного мозку. Передні роги утворені скупченням тіл рухових нейронів, задні — вставні нейрони аферентних висхідних шляхів. Окрім передніх і задніх рогів у грудному та поперековому відділах спинного мозку, сіра речовина формує бічні роги. У них містяться тіла нейронів вегетативної нервової системи....
0 Переглянути

Рефлекторна природа діяльності нервової системи

8 Клас

Рефлекс і рефлекторна дуга. Основний принцип діяльності нервової системи — рефлекторний. Він свідчить про те, що будь-яка реакція організму, що здійснюється за участю нервової системи, є відображенням змін у внутрішньому або зовнішньому середовищах. Рефлекс (з латин. відображення) — це реакція організму на подразник, яка здійснюється за участю нервової системи. Уперше про рефлекторну природу нервової діяльності повідомив у XVII ст. французький філософ і математик Рене Декарт, а термін «рефлекс» у XVIII ст. запропонував чеський анатом, фізіолог, лікар Іржі Прохазка. Рефлекторну природу психічної діяльності людини першим довів російський фізіолог Іван Сєченов. Матеріальною основою рефлексу є певний шлях проходження нервового імпульсу, або рефлекторна дуга (рис. 107), — сукупність нервових утворень. Рецептор (з латин. той, що сприймає) — перша складова рефлекторної дуги (рис. 107). Це або чутливі закінчення аферентних нервових волокон, або спеціалізовані чутливі органи (наприклад, органи зору). Вони пристосувалися до сприйняття певного виду подразника. Наприклад, відчуття дотику або температури виникає в разі подразнення лише дотикових чи температурних рецепторів, що містяться в шкірі; світло сприймається при подразненні рецепторів очей; звуки стає чутно, коли подразнюються слухові рецептори. Такий подразник називається адекватним, тобто відповідним....
0 Переглянути

Загальна будова та функції нервової системи. Збудження та гальмування. Передавання імпульсів у нервовій системі

8 Клас

Із зоології ви знаєте, що нервова система формується, як тільки виникають багатоклітинні організми. Основною її функцією є об’єднання клітин тіла в єдину структурно-функціональну систему. Така функція називається інтеграторною (об’єднувальною). У зв’язку з виконанням цієї функції, клітини, що утворюють нервову систему, мають особливу будову: велику кількість відростків, завдяки яким з’єднуються між собою та з іншими клітинами організму. Таку клітину називають нейроном (з грецьк. жила, нерв) (рис. 102). Нейрон — це високоспеціалізована клітина, яка вже втратила здатність до поділу. У ній обмежені й процеси регенерації. Тому при пошкодженні нервова клітина здебільшого гине. Для нормального функціонування ці клітини потребують велику кількість кисню, поживних речовин, мікроелементів тощо, тому кожна з них оточена, у середньому, десятьма клітинами-супутниками. Вони допомагають нейронам у виконанні трофічної функції та є для них опорою. Ці клітини утворюють нейроглію (з грецьк. нейрон і клей), яка разом із нейронами становить нервову тканину. Людина має приблизно 10-15 млрд нервових клітин. Усі вони закладаються в нервовій системі в період ембріонального розвитку й після народження їх кількість не збільшується. Лише 10-15 млн нервових клітин утворюють спинний мозок і периферичні нервові сплетення (ганглії), а решта, тобто 99,9 %, зосереджена в головному мозку. Тіла нейронів, як правило, розташовані в центральній нервовій системі — головному та спинному мозку, а також у мозкових ядрах, утворюючи сіру речовину. А відростки нервових клітин разом із клітинами нейроглії утворюють білу речовину....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 64 65 66 67 68 69 70 71 72 ... 107
Назад

Навігація