Мал. 11. Світова карта індексу ІЛР країн-учасниць ООН (на 2016 р.)

• Типізація країн за рівнем економічного розвитку (за ООН). На відміну від класифікацій, що ґрунтуються переважно на кількісних показниках, широко застосовують типізацію країн, що враховує також і важливі якісні ознаки. Найпоширенішим вважається поділ країн, що використовується ООН, в основі якого лежить ступінь розвиненості ринкової економіки. Її основними критеріями є: макроекономічні показники (ВНП, ВВП, особисте споживання на душу населення тощо); рівень життя населення (дитяча смертність, забезпеченість продуктами харчування, забезпеченість житлом, забезпеченість медичними послугами, забезпеченість речами першої необхідності); структура економіки країни; структура експорту; продуктивність праці; самозабезпеченість країни продуктами харчування; рівень політичної й економічної стабільності, дотримання прав людини в країні; гострота соціальних проблем (безробіття, злочинність тощо).

Фахівці ООН пропонують виділяти три типи країн: економічно розвинуті, країни з перехідною економікою і країни, що розвиваються (детальніше можна ознайомитися на сайті ООН за адресою [https://www.imf.org/external/pubs/ft/weo/2017/02/weodata/index.aspx]).

1. Економічно розвинуті країни (advanced economies). До них, за класифікацією ООН, належать майже 39 держав: 19 країн Єврозони, країни «Великої сімки» (G-7), 16 інших розвинутих країн (за межами G-7 і зони євро), наприклад Австралія, Нова Зеландія, ПАР, Ізраїль, Швейцарія тощо.

За масштабами економічної та політичної діяльності ці країни - світові лідери. їхня частка становить понад 50 % світового ВНП і промислового виробництва, понад 25 % аграрної продукції. Вони формують три головні економічні «полюси» світу - Європейський (із центром у Німеччині), Північноамериканський (із центром у США) і Азійсько-Тихоокеанський (із центром у Японії). Економіки розвинутих країн характеризуються відкритістю світовому господарству і широкою участю у світових глобалізаційних процесах.

2. Країни з перехідною економікою (economies/countries in transition).

Це держави, які з кінця 80-90-х рр. XX ст. здійснюють перехід від адміністративно-командної (соціалістичної) економіки до ринкової (тому їх ще часто звуть постсоціалістичними). Деякі з них, наприклад, Словенія, Словаччина, Естонія, Латвія, Литва, на початку XXI ст. перейшли до групи розвинених країн. Країнами з перехідною економікою залишаються 10 індустріальних або індустріально-аграрних країн Східної і Південної Європи (Албанія, Боснія і Герцеговина, Болгарія, Хорватія, Угорщина, Чорногорія, Польща, Румунія, Македонія, Сербія), 12 країн - колишніх республік СРСР (Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Казахстан, Росія, Узбекистан, Україна й ін.) і країна в Азії - Монголія. До переліку країн цього типу належить і Туреччина, економіка якої тривалий час набувала європейської орієнтації.

Також ООН до цієї групи відносить і Китай, що посідає унікальне місце у світовій економіці. Тут сполучається модель-симбіоз ринкових відносин і планово-регульованої економіки, так званий соціалістичний ринок з елементами вільного підприємництва, але під керівництвом комуністичної партії. Нині в Китаї спостерігаються дуже високі темпи економічного зростання.

3. Країни, що розвиваються (developing countries). Це держави з відносно ринковою економікою і низьким або дуже низьким економічним розвитком, їх ще називають «третім світом». Група налічує 130 держав Азії, Африки, Латинської Америки і Океанії, де мешкає близько 75 % населення Землі, але споживають вони всього 20 % ресурсів. Низький рівень розвитку виробничих сил, відсталість технічного забезпечення промисловості, сільського господарства і соціальної інфраструктури - основні риси економіки цих країн.

• Концепція «Центр-периферія». У географії сформувалася і значно поширилася концепція «Центр-периферія», що являє собою модель взаємодії центральних і периферійних районів у процесі їхнього розвитку. Автор класичної розробки (1966 р.) концепції Джон Фрідман. За цією концепцією кожна територія має свої особливі закономірності розвитку, що проявляється в концентрації ефективної господарської діяльності у відносно невеликих ареалах (центрах), звідки поширюється на периферійні регіони. Однак ядро протягом усього життєвого циклу центр-периферійної системи стабільно домінує над периферією.

Таблиця 5. Типізація країн за концепцією «Центр-периферія»

У цій моделі невеликий за територією центр об’єднує найбільш передові технічні, технологічні та соціальні новації, протиставляється величезній периферії - сукупності віддалених і слаборозвинених територій з уповільненою модернізацією, що слугує джерелом ресурсів і споживачем інновацій. Периферією світового господарства наразі можна вважати країни Південної та Східної Європи, Західної Азії, Латинської Америки тощо (табл. 5).

Дж. Фрідман виділив чотири типи економічних районів:

1) райони-ядра (core-regions), де сконцентровані провідні ланки економіки, створені високі потенційні можливості для появи, впровадження та комерціалізації інновацій (Західна Європа, Японія і США);

2) зростаючі райони - це периферійні території, у яких сусідство з районами-ядрами створює сприятливі передумови зростання. Виникають райони нового господарського освоєння на базі інтенсивної розробки природних ресурсів, формуються торговельні й транспортні «коридори розвитку», які мають відповідну транспортну інфраструктуру;

3) райони нового освоєння розташовуються на територіях, де освоюються і заселяються раніше незаймані землі (Амазонська низовина, північ Канади, сибірські території Росії);

4) депресивні райони - це периферійні райони зі старою сформованою системою розселення, які характеризуються слаборозвиненими сільським неефективним господарством і промисловістю. Зазвичай це колишні гірничодобувні райони, де через виснаження родовищ корисних копалин і сильне моральне і фізичне старіння промислової інфраструктури загострюються соціально-економічні проблеми (безробіття, погіршення якості життя, загострення криміногенної ситуації).

Запитання і завдання для самоконтролю

1 За якими кількісними і якісними ознаками здійснюють типологію країн світу за рівнем економічного розвитку?

2. Чим відрізняються підходи до поділу країн світу за рівнем розвитку Світового банку, ООН і МВФ?

3. Яка причина впровадження нових показників вимірювання рівнів розвитку країн світу, до числа яких належить індекс людського розвитку (ІЛР)?

4. З якою метою і за якими критеріями ООН проводить типологію країн світу за рівнем розвитку?

5. Назвіть основні групи країн за рівнем розвитку згідно з класифікацією ООН. Наведіть приклади країн кожної групи.

6. Чому країни за групами рівня розвитку в класифікації ООН розподілені не так рівномірно, як за рейтингом ІЛР? Чому найчисленнішою залишається група країн, що розвиваються?

ДОСЛІДЖЕННЯ

Тема: Місце України в просторовій структурі світового господарства за концепцією «Центр—периферія».

Мета: закріпити знання про неоднорідність сучасного світового господарства на основі концепції «Центр-периферія», розуміння принципів виокремлення ядра (центрів світового господарства: країни Північної Америки, країни Європейського Союзу, країни Азійсько-Тихоокеанського регіону), напівпериферії і периферії; визначати критерії віднесення країн до складових просторової структури світового господарства; аналізувати належність України до однієї зі структурних одиниць світового господарства (у минулому, нині й на перспективу).