З нерудних ресурсів особливе значення мають африканські алмази, як технічні, так і ювелірні. За їх покладами вирізняється ДРК, яка дає 30% технічних алмазів світу. Якісними ювелірними алмазами відома ПАР (20% світових покладів). Значне місце посідає видобування алмазів у Ботсвані, Намібії, Анголі, Гані. «Коморою фосфоритів» називають Марокко, в якому сконцентровано близько 70% їх світових запасів.

Цю цінну хімічну сировину також знайдено в Тунісі, Алжирі, Того.

Серед африканських країн бідними на мінеральні ресурси вважаються Чад, Судан, Центрально-Африканська Республіка та ряд інших країн.

Якщо в минулому Африканський континент був традиційною зоною політичних та економічних інтересів Франції та Великої Британії, то згодом до них приєдналися США, а в останні роки, - Китай та Індія, зростаюча економіка яких потребує значних обсягів природних ресурсів. Так, Китай уже захопив африканський ринок збуту товарів і послуг, витіснивши звідти США і значно послабивши позиції Франції.

Водні ресурси. В Африці водні ресурси розподілено вкрай нерівномірно. Великі площі пустель і саван відчувають нестачу води. Там річки не мають постійного стоку, а основним джерелом водопостачання є підземні води. Водночас найбільші африканські річки розташовані в західній та центральній частинах материка. Це такі річки, як Ніл, Конго, Замбезі, Нігер, Оранжева. Починає розвиватися гідротехнічне будівництво. Зведено тисячі дамб і водосховищ. Гідроенергопотенціал африканських річок великий, але використовується поки на 1,5 %. На материку є великі озера: Вікторія, Танганьїка, Ньяса.

Земельні ресурси. В Африці земельні ресурси достатньо обмежені. Хоча під розорювання придатна 1/3 ґрунтів, використовується для цих потреб лише 7% земель. Це пов'язано з нестачею води та великими просторами пустель. Окрім того, значні території зайнято лісами. Значна частина ґрунтів зазнає вітрової та водної ерозії.

У більшості субрегіонів Африки частка орних земель у структурі земельного фонду менша за середньосвітовий показник. У Північній та Центральній Африці частка становить лише 4-5%, в Південній - близько 6%, в Східній - 8,5% і лише в Західній Африці сягає 11 %. Найбільш родючі коричневі ґрунти розміщені на крайньому Півдні та Півночі Африки. У зоні саван родючі червоно-бурі ґрунти через недосконалі форми їх обробітку зазнають спустелення. Родючі алювіальні ґрунти трапляються вздовж річок.

Лісові ресурси. Африка має 17% усіх лісових масивів планети. Ліси концентруються переважно в екваторіальній частині Африки в зоні гілей (вологих екваторіальних лісів). Запасами лісових ресурсів вирізняються ДРК, Нігерія, Габон, Камерун, Кот-д'Івуар. Нині загрозливих масштабів набуло знеліснення африканської гілеї через надмірне її вирубування заради цінних порід деревини та для очищення територій під орні землі. Окрім того, донині 80 % енергії у країнах Західної та Центральної Африки добувають завдяки спалюванню дров, а на півдні цей показник сягає 70%. Лісовідновлення та поширення заповідних зон поки не дають очікуваних результатів, і ліси Африки перебувають під загрозою зникнення.

Рекреаційні ресурси. Своїми природно-рекреаційними та культурно-історичними ресурсами відомі країни Північної Африки. Це морські узбережжя

Червоного та Середземного морів, культурні пам'ятки світового значення Єгипту, Марокко, Тунісу.

Ряд острівних країн приваблюють туристів своїми пляжами, круїзами на яхтах, дайвінгом, океанічною риболовлею, екотуризмом. Це Сейшельські Острови, Маврикій, Кабо-Верде.

В Африці створено численні національні парки, відомі унікальними краєвидами, екзотичними тваринами та рослинами. Передусім це стосується Кенії, в якій існує близько 60 національних парків. Найбільший з них Тсаво, частиною якого є вулкан Кіліманджаро. Прибутки від міжнародного туризму в Кенії поступаються лише експорту кави. Найбільш масштабні та цікаві сафарі проходять саме там і в Танзанії з її національними парками Серенгеті та Нгоронгоро.

Населення. Загальними рисами населення Африканського регіону є дещо спадаючий «демографічний вибух», велике етнічне розмаїття та переважання сільського населення.

До європейської колонізації в Африці проживало понад 20% населення планети. Із середини XX ст. помітно знизилася смертність і почалося стрімке зростання населення (мал. 171).

Для демографічної ситуації більшості африканських країн характерний II тип відтворення з дуже високими показниками народжуваності - 31,12 осіб/тис.

Завдяки тому, що в останнє десятиліття в Африці значно поліпшилися соціально-економічні умови життя, зокрема рівень медичного обслуговування, значно зменшилися показники смертності й нині становлять 9,16 осіб/тис. Скоротилася дитяча смертність. Залишається високим рівень смертності від інфекційних захворювань, зокрема від СНІДу.

В деяких африканських державах (Лесото, Замбія, Зімбабве, ПАР) носієм ВІЛ є кожна 5-та особа. В Африці найвищі у світі показники природного приросту - 21,96 осіб/тис. За темпами приросту населення Африки випереджає всі інші регіони світу.

Статево-вікова піраміда Африканського регіону має типові ознаки зростаючого типу (мал. 172). Характерні дуже велика частка дітей (понад 40%) та незначна - людей літнього віку (3-5%).

Середня тривалість життя людей невелика: 61,14 року. Все це змушує уряди країн проводити демографічну політику, але її ефективність є незначною. Людей працездатного віку в країні близько 50%. Рівень безробіття дуже високий: в деяких країнах до 40 %.

Більшості країн Африки притаманне негативне сальдо міграції. Значні потоки емігрантів прямують до країн Європи (особливо до Франції та Великої Британії) та Західної Азії (з арабських країн). Всередині регіону населення з найменш розвинутих країн переїжджає до країн з розвинутою промисловістю, зокрема до ПАР, Алжиру, Нігерії.

Мал. 171. Графік зростання кількості населення Африки

Пригадайте, які причини призвели до «демографічного вибуху» в африканських країнах у другій половині XX ст.