Берегова лінія Африки слабо розчленована. Найбільшими затоками є Аденська та Гвінейська, яка широко відкрита у бік океану. На сході виступає єдиний великий півострів Сомалі. Найбільший острів Мадагаскар від материка відокремлений Мозамбіцькою протокою. Береги материка дуже обривисті, з крутими уступами, мають мало зручних бухт.

ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ОСВОЄННЯ. Африку відкрили самі африканці. Так, у Стародавньому Єгипті ще задовго до нашої ери нагромаджувалися перші знання про материк. Відомо, що 3,5 тис. років тому єгиптяни здійснювали далекі плавання вздовж берегів Червоного моря. Фараони відряджали своїх підданих у країну Пунт (нині Ефіопія і Сомалі), звідки ті привозили слонову кістку, золото, цінні породи дерев. У VI ст. до н. е. фінікійці зробили значне географічне відкриття — вони морем обігнули Африку й довели, що це окремий великий масив суходолу, зусібіч оточений водою.

Мал. 39. Фізична карта Африки

Натомість для європейців і азіатів — найближчих сусідів Африки — материк протягом багатьох століть залишався таємницею. Століттями існувало переконання, що жити в жаркому екваторіальному кліматі неможливо, що сонце там обпалює людей до чорноти, а море кипить і випаровується.

У XV ст. чималих зусиль для дослідження берегової лінії Африки доклали португальські мореплавці, які шукали морський шлях до Індії. Бартоломеу Діаш проплив уздовж західного узбережжя Африки і досягнув її південних окраїн. Він відкрив миси Доброї Надії і Агульяс. Згодом відкриття південних берегів Африки продовжив Васко да Гама. Так «розвідники Індії» встановили обриси берегів Африканського континенту.

Водночас внутрішні райони материка залишалися невідомими. Лише в середині XIX ст. європейці почали досліджувати Південну, Центральну і Східну Африку. Так, англієць Давід Лівінгстон вперше перетнув материк із заходу на схід, від океану до океану. Він проплив по річці Замбезі, відкрив на ній великий водоспад Вікторія, описав озера, рослини і тварин. Дослідник перетнув Калахарі і встановив, що це — не пустеля, а напівпустеля. Д. Лівінгстон був лікарем, проте, не маючи спеціальної географічної підготовки, напрочуд точно позначив численні об’єкти на карті. Його географічні відкриття, спостереження та описи й досі не втратили наукової цінності.

Давід Лівінгстон

(1813-1873)

Коли від Д. Лівінгстона тривалий час не було жодної звістки, у 1871 р. на його пошуки вирушив відомий англійський журналіст Генрі Стенлі. Досліджуючи береги озера Танганьїка, експедиція, яку він очолював, знайшла Д. Лівінгстона. Після цієї мандрівки Г. Стенлі захопився Африкою і продовжив її дослідження. Результати його другої експедиції були вражаючими — він перетнув материк у районі екватора, шлях до його центральних частин було відкрито для європейців, річка Конго була розвідана по всій своїй довжині. Дослідник відкрив гірський масив Рувензорі і розгадав загадку витоку Нілу: ним, як з’ясувалося, є річка Кагера, що впадає в озеро Вікторія. Г. Стенді вважають першим європейським дослідником, хто побачив племена пігмеїв.

Наш земляк — дослідник Африки

Досліджував далеку Африку й наш земляк Єгор Ковалевський, який народився на Харківщині. У середині XIX ст. його, гірського інженера, відрядили до Єгипту допомогти у пошуках родовищ золота. Виконавши своє завдання, він багато подорожував. Дослідник описав рельєф маловідомого тоді Ефіопського нагір’я, першим припустив, що головним витоком Нілу є не Голубий, як тоді вважали географи, а Білий Ніл. Дорожніми замітками мандрівника зачитувався навіть Тарас Шевченко.