Мал. 131. Евкаліптовий ліс

Тільки в Австралії водяться єхидна і качкодзьоб — тварини, які відкладають яйця, як птахи, а вигодовують дитинчат молоком, як ссавці. Єхидна нагадує їжака з 8-сантиметровими голками, але, на відміну від нього, має довгий дзьоб, за допомогою якого поїдає мурашок. Качкодзьоб такий незвичний, що видається складеним із частин різних тварин: тіло, як у цуценяти; перетинки між пальцями ніг і дзьоб, як у качки; задні лапи мають шпори, як у півня; хвіст, як у бобра. Качкодзьоб добре плаває, вишукуючи дзьобом черв’яків і слимаків у водоймах. Живе у глибоких норах, влаштовуючи тісний вхід. Протискуючись у нього, тварина віджимає воду з «шубки» і до гнізда дістається майже сухою.

Мал. 132. Тварини-ендеміки Австралії

Єдиним великим хижаком в Австралії на суходолі є дикий собака динго — здичавілий нащадок свійського собаки, завезеного ще у стародавні часи з Азії. Динго живуть зграями і полюють на сумчастих. Іноді вони нападають і на свійських тварин, тому їх переслідують фермери.

Сумчастий вовк

Тасманійський диявол

Австралійські птахи так само різноманітні й своєрідні. Багато папуг: від відомих усім маленьких хвилястих папужок до великих какаду. У лісах водиться лірохвіст, названий так тому, що його хвіст схожий на музичний інструмент ліру. Серед нелітаючих птахів є казуар і страус ему, який трохи менший за африканського. Ему також зображений на гербі Австралії. Поширені райські птахи, які мають яскраве оперення, та сміттєві кури. На водоймах живуть величні чорні лебеді.

Страус ему

В Австралії багато ящірок і змій. У прибережних водах водяться крокодили, морські змії, акули, шипохвостий скат, медуза морська оса, зустріч з якими вкрай небезпечна.

ПРИРОДНІ ЗОНИ. Австралія разом з островом Тасманія лежить у межах чотирьох географічних поясів — субекваторіального, тропічного, субтропічного і помірного. Залежно від зволоженості території природні зони змінюють одна одну у вигляді півкілець (з півночі на південь і зі сходу на захід), що оточують внутрішні області.

Зона вологих і перемінно-вологих лісів, що займає північну і північно-східну частини материка, відносно невелика за площею. Там поширені родючі червоні фералітні ґрунти. У лісах ростуть евкаліпти, пальми, фікуси, деревоподібні папороті. Стовбури дерев обвиті ліанами. На схилах гір ростуть реліктові хвойні дерева — араукарії.

Мал. 133. Субекваторіальний перемінно-вологий ліс

З віддаленням від океану ліси переходять у рідколісся і савани. У цій зоні утворилися червоні й червоно-бурі ґрунти. Рідколісся утворюють евкаліпти, під пологом яких ростуть невисокі акації і казуарини. У савані, де панують густі трави, трапляються своєрідні пляшкові дерева. У товстому стовбурі вони нагромаджують вологу, яку потім витрачають у посушливий сезон. Незвичайним є й ендемічне трав’яне дерево, короткий стовбур якого увінчаний жмутом вузьких довгих листків, що нагадують копицю сіна. У цій зоні живуть кенгуру, вомбат, єхидна, багато пташок. Терміти будують у саванах величезні термітники.

Мал. 134. Пляшкове дерево в австралійській савані

Зона пустель і напівпустель охоплює величезні простори в центральних районах материка. Там лежать Велика Піщана пустеля та Велика пустеля Вікторія, назви яких свідчать про їх розміри. Випалену сонцем поверхню вкривають червонуваті піски або кам’яні розсипища. Такого забарвлення породам надають сполуки Феруму, що містяться в них. Бурі та сіро-бурі ґрунти сформувалися де-не-де. У зниженнях проступають плями солончаків. Рослинність дуже бідна і розріджена. На безплідних рівнинах лише подекуди ростуть кущики лободи, колючі чагарникові акації та карликові евкаліпти. На сипучих пісках оселяється тільки спиніфекс — кулеподібний злак, типова рослина пустель. Зелені немає, під безжалісним сонцем навіть рослини стають рудуватими. На відміну від пустель Африки, в Австралії немає оазисів, але австралійська пустеля на вигляд не така нежива, як, наприклад, Сахара. У напівпустелях утворюються непрохідні зарості колючих густо переплетених чагарників, які називають скребом. У цій зоні водяться кенгуру, вомбат, собака динго, єхидна, страус ему, ящірки і змії.

Трав’‎яне дерево

Лірохвіст

Термітник

Спиніфекс

Собака динго

Вомбат

Зона вічнозелених твердолистих лісів і чагарників займає невеликі площі на крайніх південному заході і південному сході материка. Там на берегових рівнинах ростуть евкаліптові ліси. Зона мішаних лісів є тільки на острові Тасманія, південна частина якого заходить у помірний пояс. Там поряд з вічнозеленими листяними деревами (евкаліпт, південний бук) ростуть і хвойні (червона новозеландська сосна), а в нижньому ярусі — деревоподібні папороті.

Мал. 135. Велика Піщана пустеля

ЗМІНА ПРИРОДИ ЛЮДИНОЮ. Природа Австралії почала змінюватися з появою на материку переселенців. На місці вирубаних лісів з’явилися поля. У саванах і напівпустелях через надмірне випасання овець зникла рослинність, яка закріплювала піски. Це призвело до їх розвіювання і перетворення пасовищ на безплідні землі. Наступ на природне середовище існування диких тварин та хижацьке полювання на них спричинили скорочення і навіть повне зникнення деяких видів.

Завезені переселенцями «іноземні» рослини і тварини порушили природну рівновагу. Особливо катастрофічні наслідки мало завезення, здавалося б, сумирних кролів. Природні умови Австралії виявились такими сприятливими для них, що кролі розплодилися у величезній кількості. Вони пошкоджували плодові дерева, знищували посіви і поїдали траву, позбавляючи корму не лише овець, а й диких травоїдних тварин. Кролі стали справжнім стихійним лихом для Австралії. З ними почали боротися у різний спосіб: будували дротяні загорожі, відстрілювали, і зрештою вдалися до бактеріологічної зброї — у лабораторіях розвели комарів, заражених смертельним для кролів вірусом. Це значно скоротило їх кількість, проте до кінця проблему й досі не розв’язано. Тому ще наприкінці XIX ст. в Австралії було ухвалено закони, що забороняють увезення рослин і тварин з інших материків та обмежують вивезення місцевих видів.

Пам’ятник гусені

Кактус опунція, завезений в Австралію в XIX ст., став ще одним екологічним лихом. Спочатку його вирощували біля будинків як декоративну рослину. Але згодом кактуси поширилися за межі садиб і «захопили» пасовища. Щоб зупинити «колючих завойовників», довелося завезти з Південної Америки їх природного ворога — метелика кактусову огнівку. Гусінь метелика швидко з’їла кактуси, за що й удостоїлася пам’ятника від людей.