§ 47. Міські та сільські населені пункти. Урбанізація

Ви дізнаєтесь:

• про типи населених пунктів

• чим відрізняються села і міста

• що таке «урбанізація», «субурбанізація», «агломерація», «мегалополіс»

• про відмінності в рівні і темпах урбанізації за регіонами світу

Пригадайте:

• що таке внутрішні міграції населення та їх основний напрямок

• характерні види діяльності населення сіл і міст

• назви найбільших міст світу

На початку XXI ст. вперше в історії людства городян на Землі стало більше, ніж сільських жителів. Обидві групи населення — міське й сільське — тісно пов’язані між собою і в сучасному світі не можуть існувати окремо. Городяни забезпечують селян промисловою продукцією, зокрема сільськогосподарською та побутовою технікою. Селяни постачають у міста продукти харчування або сировину для їх виготовлення. Разом вони становлять населення світу, регіону, країни.

1. Типи населених пунктів.

Населеними пунктами називають забудовані земельні ділянки, які використовуються для постійного місця проживання людей. Їх поділяють на міські та сільські. Для їх розрізнення в країнах світу існують різні критерії, зокрема види трудової діяльності жителів, кількість та густота населення, ступінь благоустрою. Міста, як правило, мають більші кількість і густоту населення, ніж села. У деяких країнах поширений адміністративний підхід, тобто розміщення в населеному пункті органів місцевого самоврядування, в інших введено поняття міських ознак, під якими розуміють міський характер забудови території, наявність певних зручностей (каналізація, дороги із твердим покриттям, культурно-побутові установи тощо).

Скільки жителів має бути в населеному пункті, щоб він називався містом, кожна країна визначає окремо. Цей показник коливається від 200 осіб в Ісландії до 100 тис. осіб у Китаї. У Японії до міст зараховують населені пункти з кількістю населення не менше 50 тис. осіб за умови, що густота населення в них перевищує 4000 осіб/км2. В Україні до міст зараховують населені пункти, у яких живе понад 10 тис. осіб (іноді менше), більшість із яких не зайняті в сільському господарстві.

2. Урбанізація.

Ви вже знаєте, що внутрішні міграції забезпечують перерозподіл населення в межах країни, а їх основний напрямок — село — місто. Саме завдяки цьому на початку XXI ст. зростання населення міст удвічі перевищило його загальне збільшення у світі. Цей процес, пов’язаний зі швидким зростанням міського населення та підвищенням ролі міст у розвитку суспільства, має назву урбанізація.

Урбанізація характеризується двома головними показниками: темпами та рівнем. Темпи урбанізації — це швидкість зростання частки міських жителів у загальній кількості населення. Рівень урбанізації відображає частку міських жителів у загальній кількості населення. Вона зростає в результаті природного та механічного рухів населення; утворення міст із сільських населених пунктів (мал. 1); формування приміських зон.

Мал. 1. Англійське місто Ноттінгем у XIX ст. На початку XIX ст. найбільш урбанізованою країною світу була Англія. У 1801 р. міське населення країни за різними оцінками становило 30—40 %.

У високорозвинених і менш розвинених країнах урбанізація відбувається неоднаково. Для високорозвинених країн характерні:

• високий рівень урбанізації (65 % і вище; у деяких країнах він становить понад 90 %);

• низькі темпи урбанізації (через малий природний приріст населення та скорочення міграції із сільської місцевості);

• розвиток процесів субурбанізації — зростання населення приміських зон, у тому числі за рахунок переїзду частини жителів великих міст із перенаселених районів у передмістя. Інша ситуація спостерігається в менш розвинених країнах.

Для них характерні:

• середній або низький рівень урбанізації;

• високі темпи урбанізації;

• поширення хибної урбанізації (псевдоурбанізації) — процесу зростання міського населення, що не підкріплюється можливостями забезпечити відповідний рівень життя (безробіття, відсутність якісного житла, низький рівень благоустрою) (мал. 2);

Мал. 2. Фавели (нетрі) в Бразилії. Хибну урбанізацію часто представляють цілі квартали нетрів, розташованих на околицях великих міст. Тут низький рівень благоустрою та поширене безробіття.

• значні відмінності в рівні й темпах урбанізації окремих частин країн: дуже швидке зростання столиць, менш швидке — деяких портових міст та центрів видобутку корисних копалин, повільне зростання інших міст. Як наслідок, виникає величезний розрив між кількістю населення найбільшого міста та решти міст країни.

Серед регіонів найвищий показник рівня урбанізації мають Австралія — 89 %, Англо-Америка — 80 % та Латинська Америка — 77 % (саме для цього регіону найбільш характерна хибна урбанізація). Найнижчий показник в Азії — 40 % (водночас на цей регіон припадає половина городян світу) та Африці — 39 %. Саме в цих регіонах і надалі прогнозують найбільші темпи урбанізації. За даними перепису 1897 р. в містах України проживало тільки 16 % населення, у 1939 р. — 34 %, а зараз — майже 69 %.

Наслідки урбанізації є досить суперечливими. Позитивні стосуються ефективності господарської діяльності й зручності проживання людей, до негативних належить вплив на компоненти природи, що позначається на загальному стані навколишнього середовища.

3. Міські агломерації та мегалополіси.

Унаслідок процесів урбанізації та субурбанізації виникають нові форми розселення — міські агломерації та мегалополіси. Агломерація — це скупчення міських поселень, об’єднаних інтенсивними виробничими, транспортними, культурно-побутовими та іншими зв’язками. У її складі зазвичай виділяють місто (або кілька міст), навколо якого формується агломерація. Це місто (міста) називають ядром агломерації. На сьогодні більшість агломерацій є моноцентричними (тобто вони мають одне ядро). Прикладами таких агломерацій є Паризька, Лондонська, в Україні — Київська, Харківська. У поліцентричних агломераціях кілька ядер, наприклад Рурська в Німеччині, Верхньосилезька в Польщі. На території України така агломерація виникла на Донбасі.

Населення найбільших агломерацій становить понад 1 млн жителів. У світі їх близько 500, у 20 з них проживає понад 10 млн осіб, що більше за населення таких держав, як Литва, Латвія й Естонія разом узятих.

Географія найбільших міських агломерацій досить проста: понад половина міст-велетнів представляє найбільш заселену частину світу — Азію (переважно міста Китаю, Індії та Японії), решта — Америку, Європу й Африку. При цьому для процесу урбанізації в країнах Азії, Африки та Латинської Америки характерне швидке збільшення не просто міського населення, а населення великих міст (мал. 3).

Мал. 3. Мехіко — одне з найбільших міст світу. Близько 40 % міських жителів проживають у містах із населенням понад 1 млн осіб, близько 15 % — у містах-велетнях із населенням понад 5 млн осіб.

Також виділяють світові (глобальні) міста, які вважаються важливим елементом світової економіки. Так, за обсягом виробленої продукції та наданими послугами лідерами серед них є представники високорозвинених держав: США (Нью-Йорк, Лос-Анджелес, Чикаго), Японії (Токіо), Франції (Париж) та Великої Британії (Лондон).

Вищою формою міського розселення є мегалополіси — урбанізовані зони, які виникли внаслідок зростання близько розташованих міських агломерацій. Наявність кількох центрів указує на їх поліцентричну структуру (на відміну від більшості агломерацій). Найбільшим мегалополісом за кількістю населення є Токайдо. Він простягнувся від столиці Японії Токіо до одного з найбільших міст — Кобе. Тут проживає понад 65 млн осіб! Мегалополіс Босваш (Приатлантичний) об’єднує низку великих міст США, у тому числі Бостон і Вашингтон. Він займає територію завдовжки понад 1000 км і загальною площею 150 тис. км2. Тут проживає 50 млн жителів. Крім нього на території США сформувалися ще два менші мегалополіси з населенням близько 40 млн жителів: Чипітс, або Приозерний (розташований на південь від Великих озер між містами Чикаго і Пітсбург) та Сансан, або Південнокаліфорнійський (розташований між містами Сан-Франциско і Сан-Дієго).

Мал. 4. Місто Токіо входить до найбільшого у світі мегалополіса Токайдо, у якому проживає більше половини населення Японії.

У Європі також є два мегалополіси: Лонлів (Англійський), який сформувався між містами Лондон і Ліверпуль, та Прирейнський. Він охоплює території кількох країн, що прилягають до Рейну й далі, включаючи територію Північної Італії. У кожному з них зосереджено 30—35 млн жителів. Іноді ці мегалополіси об’єднують в один під назвою «Блакитний банан» (назва вказує на форму мегалополіса та належність до Європейського Союзу з його блакитним прапором).

Головне

• Населеними пунктами називають забудовані земельні ділянки, які використовуються для постійного місця проживання людей. Їх поділяють на міські й сільські.

• В Україні до міст зараховують населені пункти, у яких живе понад 10 тис. осіб (іноді менше), більшість із яких не зайняті в сільському господарстві.

• Процес швидкого зростання міського населення та збільшення ролі міст у розвитку суспільства має назву урбанізація.

• Унаслідок процесів урбанізації та субурбанізації виникають нові форми розселення — міські агломерації та мегалополіси.

Запитання та завдання для самоперевірки

1. Чим відрізняються міські та сільські населені пункти? 2. Дайте визначення понять «урбанізація» та «субурбанізація». 3. Розкажіть, як і чому зростає кількість міського населення. 4. Що таке хибна урбанізація? Для яких країн вона характерна? 5. Де розташовані найбільші міські агломерації? 6. Що таке світове місто? 7. Як утворюються мегалополіси?

Поміркуйте

1. Чому в різних країнах існують різні підходи до визначення поняття «місто»? 2. Чому саме на Азію припадає половина городян світу?

Практичне завдання

Позначте на контурній карті найбільші міські агломерації світу.

Працюємо самостійно

1. Порівняйте темпи, рівні та форми урбанізації двох регіонів світу на вибір (свій вибір узгодьте з учителем). 2. З'ясуйте, які мегалополіси виникли першими. Підготуйте повідомлення про один із них (свій вибір узгодьте з учителем).

скачать dle 11.0фильмы бесплатно