§ 19. Упровадження нової економічної політики. Кампанія українізації в УСРР

Селянські протести проти розверстки й заборони ринку в зимові місяці 1920-1921 рр. набули масового характеру. За цих умов В. Ленін змушений був припинити виконання комуністичної програми і вдатися до нової економічної політики (непу).

Нова економічна політика означала перехід від обов’язкової праці до системи вільного наймання робочої сили, від розподілу продуктів за картками до ринкової торгівлі, від інфляційного «радзнаку» до стабільного червінця, а також децентралізацію управління підприємствами, переведення їх на госпрозрахунок, свободу підприємницької діяльності тощо.

Однак не варто переоцінювати неп. Компартійно-радянське керівництво не могло вдатися до справді ринкових методів господарювання в економіці. Ринок - це добровільна угода між виробниками та споживачами або посередниками з обох сторін. Диктатура і ринок - поняття несумісні. В умовах диктатури міг виникнути тільки штучний ринок. Запозичені від капіталістичного господарювання в роки непу зовнішні форми організації виробництва (трести, банки, біржі тощо) слугували лише імітацією ринкових відносин.

1. Як відбувався перехід до нової економічної політики

Нова економічна політика була започаткована постановою X з’їзду РКП(б) у березні 1921 р. «Про заміну розверстки натуральним податком». Надзвичайна сесія ВУЦВК ухвалила закон про заміну розверстки податком, а РНК УСРР оприлюднила декрет про норми й розмір податку. Продподаток з урожаю 1921 р. було визначено в розмірі 117 млн пудів замість установленої раніше розверстки в 160 млн пудів.

Нова економічна політика означала відмову радянської влади від спроб створити економіку, цілком позбавлену товарно-грошових відносин.

• Держава повертала товаровиробникам право на вільні купівлю і продаж продукції.

• У відносинах із селянством вона відмовлялася від реквізицій продукції, а у відносинах з робітниками - від примусових мобілізацій.

• Виробнича діяльність підприємств державного сектору переводилася на госпрозрахунок.

• Припиняючи запровадження в життя своєї доктрини (як наголошувалося - тимчасово), державна партія визнала за приватними підприємствами право на існування і здійснила роздержавлення малих підприємств.

Ці заходи сприяли легалізації підприємницької діяльності. З’явилася так звана нова буржуазія - орендарі, комісіонери, маклери, торговці-гуртовики, промисловці. їх назвали непманами. Діяльність непманів сприяла швидкому подоланню економічного хаосу і розрухи.

У жовтні 1922 р. з’явилися забезпечені золотом банківські білети - червінці. На початку 1924 р. грошова реформа успішно завершилася.

В Україні запровадження непу загальмувалося внаслідок голоду 1921-1923 рр.

Серед наведених тверджень про причини переходу до нової економічної політики в Україні оберіть два, які вважаєте найістотнішими. Свій вибір обґрунтуйте конкретними фактами. Які з причин вважаєте суб’єктивними? Чому?

2. Що змінив неп у господарському житті України

Одним із перших урядових декретів непівської доби було ліквідовано найзловісніший главк (головний комітет) «воєнного комунізму» - Головкомтруд з мережею таборів для «дезертирів трудового фронту». Процедура наймання «від воріт» і звільнення за бажанням знову стала нормальним методом формування робітничих колективів.

Главки були скасовані, а підприємства - об’єднані в госпрозрахункові трести. Госпрозрахунок ґрунтувався на самоокупності трестів, що витлумачували як досягнення беззбитковості виробництва та одержання додаткового продукту - прибутку.

• Трести почали організовувати з осені 1921 р. Більшість великих шахт, де на початок 1923 р. працювало близько 94 тис. робітників, об’єднав трест «Донвугілля».

• У тресті «Південсталь» зосередилося 15 металургійних заводів (більшість з них була законсервована) і чимало вугільних шахт.

• Усю залізорудну промисловість об’єднував Південнорудний трест (ПРТ). У хімічній промисловості створили три трести: «Хімвугілля», «Склосода», «Коксобензол».

• З утворенням трестів на Українську раду народного господарства (УРНГ) було покладене загальне керівництво державною промисловістю У країни.

В одній з київських крамниць. 1926 р.

Мітинг з нагоди пуску доменної печі № 5 металургійного заводу. Сталіно (нині - Донецьк). 1925 р.

» Про які явища доби нової економічної політики свідчать ці фотографії?

Водночас формувався державний ринок засобів виробництва на основі синдикатів (організацій для закупівлі сировини, планування торговельних операцій і збуту однорідної продукції групи трестів), гуртових ярмарків, товарних бірж.

В оренду організаціям (кооперативам, комнезамам, артілям) і приватним особам, включно з колишніми власниками, було передано 5200 малих підприємств.

У 1925/26 господарському році (господарські роки починалися з 1 жовтня і закінчувалися 31 вересня наступного календарного року) довоєнний рівень промислового виробництва було перевищено, що дало підстави для спрямування певної частини капіталовкладень на новобудови.

Відразу постало питання: де взяти кошти на новобудови? Будівництво Дніпровської ГЕС у Запоріжжі, Краматорського заводу важкого машинобудування, Криворізького металургійного заводу, десятків інших підприємств потребувало мільйонів і мільярдів рублів. Джерело фінансування індустріалізації в радянської влади було одне - сільське господарство.

Спираючись на текст, доведіть або спростуйте думку про те, що заходи більшовиків у господарському житті були половинчастими й ґрунтувалися не на засадах економічного розвитку, а на ідеологічних принципах та потребі виживання.

У 1923 р. у селянському користуванні було понад 92 % земельного фонду республіки. Решта залишалася в розпорядженні держави і призначалася для промислового та радгоспного будівництва, селянських переселень тощо.

» Які слова на плакаті допомагають визначити час його створення?

Основний тягар податку перекладався на заможні верстви села. Щороку дедалі більшу кількість незаможників звільняли від сплати податків. У 1925/26 господарському році податок не сплачувала п’ята частина селянських господарств, тобто практично всі незаможники. Так партія створювала собі соціальну опору для майбутніх перетворень на селі.

У квітні 1921 р. у республіці почала формуватися єдина система споживчої кооперації.

• Майже одразу з цієї системи виокремилася сільськогосподарська кооперація.

• Набули розвитку спеціальні види сільгоспкооперації - машинно-тракторні, тваринницькі, насіннєві, меліоративні та інші товариства.

Здавання зерна за продподатком у с. Удачне на Донбасі. 1922 р.

3. У чому полягала суть радянської політики коренізації

Одразу після створення СРСР керівництво РКП(б) поставило на порядок денний чергового партійного з’їзду пункт про шляхи розв’язання національного питання. XII партійний з’їзд у квітні 1923 р. затвердив політику коренізації як офіційну лінію. Український різновид цієї політики отримав назву українізації. Її суть визначала така вимога: «Члени РКП на території України повинні на ділі запроваджувати право трудящих мас навчатися й розмовляти в усіх радянських установах рідною мовою». Українців намагалися переконати в тому, що радянська влада - не окупаційна, а їхня власна влада.

Націонал-комуністи в керівництві КП(б)У (нечисленні більшовики українського походження і колишні боротьбисти) скористалися сприятливою політичною ситуацією в інтересах відродження української мови і культури.

Олександр Шумський (1880-1946)

Член Центральної Ради, належав до лівого крила УПСР - боротьбистів. У 1919 р. - народний комісар освіти УСРР. Згодом вступив до КП(б)У, був членом її ЦК. Обіймав посаду наркома освіти в 1924-1927 рр., був одним з натхненників і керівників політики українізації. У 1927 р. звинувачений у «націоналістичному ухилі» (так званий шумськізм). 1933 р. заарештований та засуджений за звинуваченням у націоналізмі. Загинув на засланні.

Першорядну роль у цьому процесі відігравали наркоми освіти УСРР Олександр Шумський (1924-1927) та Микола Скрипник (1927-1933). Найбільшим досягненням націонал-комуністів було перетворення української мови на фактичну державну мову в межах УСРР. Утім, українізація не зачіпала інтересів російськомовного населення.

Українізація проводилася навіть за межами УСРР - у місцях компактного проживання українців. Населення Кубані, дві третини якого становили українці, отримало можливість навчати дітей в українських школах, читати українські газети і журнали, слухати передачі місцевого радіо рідною мовою. Політика коренізації провадилася і в районах України, компактно населених національними меншинами. У них працювали сотні шкіл з німецькою, болгарською, єврейською, польською та іншими мовами навчання.

З 1923 по 1927 рр. кількість українців серед службовців державного апарату зросла з 35 до 54 %. На українську мову навчання перейшло понад чверть інститутів, більш як половина технікумів, 4/5 загальноосвітніх шкіл. Понад половину книжок і газет почали видавати українською мовою.

Микола Скрипник (1872-1933)

Один із засновників Комуністичної партії (більшовиків) України. У грудні 1917 р. став членом першого уряду радянської України. Відтоді посідав різноманітні урядові посади. 1927-1933 рр. керував роботою народного комісаріату освіти, якому разом із навчальними закладами підпорядковувались Академія наук і майже всі культурні установи. М. Скрипник активно сприяв проведенню українізації середньої та вищої школи, підготовці національних кадрів учителів і викладачів, надавав широку підтримку становленню газетно-журнальної та книговидавничої справи українською мовою. У вересні 1928 р. затвердив новий український правопис (робота над ним тривала понад три роки). Діяльність М. Скрипника на освітянській ниві перервалася в лютому 1933 р. У червні 1933 р. сталінський намісник в Україні П. Постишев запропонував М. Скрипнику виступити з розгорнутою самокритикою своїх націоналістичних помилок, однак усі варіанти заяви, написані Скрипником, визнавалися незадовільними. За пропозицією Постишева М. Скрипника вивели зі складу політбюро ЦК КП(б)У. Розуміючи безвихідь, у яку потрапив, Скрипник застрелився.

Українці отримали перевагу під час чергових масових наборів у партію. Частка українців у КП(б)У зросла з 20 % у 1920 р. до 52 % у 1927 р. Однак у ЦК КП(б)У українців було не більш як чверть. Генеральними секретарями ЦК КП(б)У ставали лише неукраїнці: німець Е. Квірінг, єврей Л. Каганович, а після відкликання останнього в Москву в 1928 р. - поляк С. Косіор.

Прочитавши біографічну довідку, свідчення учасника подій, поміркуйте, чому М. Скрипник прагнув отримати максимум можливого з офіційної політики українізації. У чому це виявлялося?

Документ 1

Панас Любченко - голова РНК УСРР у 1933 р. зазначав: «Наша вина полягає і в тому, що ми Скрипника, який мав звання народного комісара освіти, зробили директором ВУАМЛІНу (Всеукраїнська асоціація марксистсько-ленінських інститутів, утворена 1932 р. з Українського інституту марксизму), зробили його керівником Асоціації істориків, секретарем фракції Академії наук, головним редактором УРЕ. Одне слово, розставляти людей він мав змогу, не меншу змогу мав пропагувати, усно й друковано, свої націоналістичні погляди. Для цього потрібні були тільки бажання й наполегливість, а Скрипникові не можна відмовити в наполегливості».

Чому політика українізації спричиняла невдоволення державних чиновників УСРР? Які факти у свідченнях С. Єфремова вказують на те, що більшовицька українізація була тимчасовим заходом? Чи стала влада внаслідок українізації ближчою до народу?

Документ 2

Зі «Щоденників» С. Єфремова: «24 жовтня 1924 р. Українізація... От справжня злоба дня. Просто стогін і ґвалт стоїть по установах. Виданий був наказ, щоб усі службовці вміли по-українському, але як ніхто із росіян і "тоже - малоросів" того всерйоз не брав, то граматики і словники любенько собі спочивали під сподом. Аж тут почали іспити робити і, хто не складе, - виганяти. От тут от і почалося. Дістається, звичайно, українцям, хоча в тому, що робиться, вони як Богові Духа винні1...

1 Невинні.

4. Як було утворено Українську автокефальну православну церкву

Задовго до запровадження офіційної кампанії коренізації Москва дозволила здійснити українізацію церкви. Створена у 1918 р. Всеукраїнська церковна рада наполягала на утвердженні в Україні незалежної від російського патріархату, тобто автокефальної, церкви. Підтримка автокефалії радянською владою пояснювалася бажанням розколоти й послабити Російську православну церкву.

У жовтні 1921 р. було скликано собор, який проти волі патріарха обрав митрополитом священика Василя Липківського. Так було покладено початок Українській автокефальній православній церкві (УАПЦ). У 1924 р. нова церква вже мала понад тисячу парафій. До неї почали приєднуватися українські парафії в Америці та Європі. Успіх став несподіванкою для влади, яка дозволила утворення УАПЦ з огляду на загальний занепад релігійного життя через церковні розколи. З 1926 р. на українську церкву почався наступ. У січні 1930 р. вона була ліквідована. Самого ж Василя Липківського у віці 73 років чекісти розстріляли.

Василь (Липківський) у митрополичому вбранні

ПЕРЕВІРТЕ, ЧОГО НАВЧИЛИСЯ

1. Установіть хронологічну послідовність подій: » Ухвалення ВУЦВК та РНК УСРР постанови про українізацію » Ліквідація Української автокефальної православної церкви » Ухвалення РНК УСРР постанови про запровадження засад нової економічної політики.

2. Складіть речення, використавши поняття та терміни: госпрозрахункові трести, непмани, червінці, коренізація, радянська українізація, автокефальна церква.

3. Схарактеризуйте одним реченням історичних діячів залежно від їхньої ролі в подіях доби: О. Шумський, М. Скрипник, В. Липківський.

4. Проаналізуйте інформацію. Зробіть висновок про те, кого мала намір «українізувати» радянська влада.

» За переписом населення 17 грудня 1926 р., в Україні мешкало понад 29 млн осіб. З них українців - понад 23 млн, росіян - 2 млн 700 тис., євреїв - понад 1,5 млн осіб. » Українську мову визнали рідною понад 22 млн, російську - близько 4.5 млн осіб. У містах України українську визнали рідною майже 2 млн осіб, у селах - понад 20 млн.

5. Що передбачала нова економічна політика в УСРР 1921-1928 рр.?

» 1. Заборону приватної торгівлі та ліквідацію товарно-грошових відносин. » 2. Централізацію управління виробництвом і розподілом матеріальних ресурсів. » 3. Запровадження продовольчої розверстки на селянську продукцію. » 4. Об’єднання підприємств промисловості в госпрозрахункові трести. » 5. Передачу малих підприємств в оренду організаціям і приватним особам. » 6. Формування трудових армій і запровадження трудової повинності. » 7. Оздоровлення грошового обігу. » 8. Передачу підприємств великої промисловості в оренду приватним особам.

6. Прочитайте фрагмент джерела. У чому відмінність мети політики радянської коренізації, як її витлумачували в Москві та Харкові? Чому плани М. Скрипника з українізації Донбасу були неприйнятними для центрального партійного керівництва? Які факти у статті характеризують тогочасну мовну ситуацію в шахтарських районах Донбасу?

Зі статті М. Скрипника «Для чого потрібний трьохмісячник української культури у Донбасі?» (1929): «Колись багато товаришів гадало, що Донбас - це не Україна, а робітники Донбасу здебільшого не українці. Виявляється тепер, що це цілком невірно: серед гірняків майже 3/4, цебто біля 70 % робітників, українців. До нових заводів, копалень ідуть нові тисячі, десятки й сотні тисяч робітників з села, треба, щоб основні кадри донбасівського кваліфікованого пролетаріату оволоділи українською мовою, українською книжкою, українською культурою для того, щоб мати можливість впливати на ці нові робітничі шари. Значна кількість донбасівських робітників говорить ламаною мовою, мовою українською, але з домішками російських слів, з перекрученням мови взагалі, так що вони правильно не говорять ні українською мовою, ні російською. Українська книжка, бібліотеки, український театр, українська газета допоможуть донбасівцям оволодіти українською мовою й отримати знання української культури».

скачать dle 11.0фильмы бесплатно