§ 20. Форсована індустріалізація радянської України

Зосередивши повноту влади у своїх руках, Сталін відмовився від нової економічної політики й почав примусовими засобами витискувати із сільськогосподарської галузі додаткові кошти для форсованої індустріалізації. У державі було створено господарський механізм, цілком заснований на директивному плануванні. Велику промисловість України віддали у підпорядкування загальносоюзним наркоматам. Господарників і спеціалістів, які звикли до ринкових умов, репресивними методами змушували працювати в командній економіці. Працю робітників стимулювали неекономічними засобами, головним чином через повсюдне запровадження соціалістичних змагань. У роки перших п’ятирічок в Україні було споруджено десятки великих підприємств, здебільшого в галузях важкої промисловості. Саме важку промисловість більшовики обрали пріоритетом для здійснення форсованої (тобто прискореної, надшвидкої) індустріалізації.

1. Що передбачала сталінська «генеральна лінія на соціалістичну індустріалізацію». Чим відрізнявся новий господарський механізм від непівського

Ринкові відносини між виробниками й споживачами не давали змоги цілковито контролювати процес виробництва. Тому більшовицькі очільники вимагали замість «стихійного ринку» запроваджувати централізоване директивне планування. Потреба у технічній модернізації промисловості об’єктивно існувала. Радянська пропаганда здійснювала систематичні інформаційні атаки на неп під гаслами подолання економічної відсталості й перетворення СРСР на індустріальну державу. Новій економічній політиці надавали значення підготовчого етапу на шляху індустріалізації країни.

Будівництво механічного цеху № 6 на Новокраматорському машинобудівному заводі. Дніпропетровщина. 1932 р.

Словник

Соціалістична індустріалізація - комплекс заходів, ужитих ВКП(б) у 1920-1930-х рр., що мав на меті модернізацію промисловості: будівництво заводів, фабрик, залізниць та інших індустріальних об’єктів і глибоку технічну реконструкцію наявних підприємств.

Форсована індустріалізація - створення великого машинного виробництва, передусім важкої промисловості, прискореними темпами.

У грудні 1925 р. XIV з’їзд РКП(б), на якому назву партії змінили на Всесоюзну - ВКП(б), проголосив курс на індустріалізацію. XV з’їзд ВКП(б) у грудні 1927 р. схвалив директиви першого п’ятирічного плану на 1928/29-1932/33 рр., за якими середньорічні темпи приросту промислової продукції затверджувалися в розмірі 16 %.

Таке зростання передбачали забезпечити коштом селянства. Змінювався і спосіб вилучення ресурсів села до бюджету, підвищувалися податки та впроваджувалася політика «ножиць цін», тобто встановлення завищених цін на промислові товари й, навпаки, занижених - на сільськогосподарську продукцію.

Селян, звісно ж, не влаштовували «ножиці цін». Вони скоротили закупівлю промтоварів для власних потреб і не повезли хліб на ринок. Узимку 1927—1928 рр. у країні спалахнула гостра хлібозаготівельна криза. Й. Сталін вирішив примусити селян здавати хліб за невигідними для них цінами під загрозою кари аж до конфіскації майна. Методи адміністративного тиску на селянство знову стали реальністю. Це допомогло на початку 1928 р. подолати кризу. Зокрема, в Україні у січні - лютому 1928 р. заготовили 70 млн пудів хліба.

Методи адміністративного примусу були названі «надзвичайними заходами проти куркуля». Узимку 1928-1929 рр. хлібозаготівельна криза повторилася. Цього разу її загострення було зумовлено загибеллю озимини в Україні через украй несприятливі погодні умови. На 1 квітня 1929 р. республіка здала державі 27 млн пудів зерна проти 200 млн на цю ж дату попереднього року.

Створений у першій п’ятирічці господарський механізм був цілком відірваний від ринку. Він характеризувався високим ступенем централізації управління народним господарством, застосуванням адміністративно-командних методів управління. Командна економіка розвивалася тільки за директивами. Компартійна олігархія здійснювала індустріалізацію країни насамперед в інтересах воєнно-промислового комплексу (ВПК) і галузей, що його обслуговували. У плануванні, фінансуванні й постачанні промисловість була поділена на групи «А» (виробництво засобів виробництва) і «Б» (виробництво товарів народного споживання). На розвиток групи «А» виділяли основні ресурси, а галузі групи «Б» фінансувалися за залишковим принципом. Осердя групи «А» становили галузі важкої промисловості, а групи «Б» - легкої та харчової промисловості. Важка промисловість виробляла й певну частку продукції народного споживання (наприклад, паливо та електроенергію для комунальних потреб, побутову техніку), а легка та харчова промисловості - сировину та напівфабрикати для галузей групи «А».

Радянські агітаційні плакати. 1930-ті рр.

» 1. Який символічний зміст вкладав автор у зображення? Яке ставлення до явищ та процесів намагався сформувати в глядачів? 2. Які пропагандистські ідеали доби втілено в плакатах?

Порівняйте засади політики воєнного комунізму, непу та сталінської директивної економіки за кількома обраними вами критеріями. Зробіть висновок про подібність і відмінність між ними.

2. Якою була ціна індустріальної гонитви

Перший рік п’ятирічки розпочався в жовтні 1928 р. Визначені особисто Сталіним планові темпи зростання промислового виробництва були небаченими: 37,7 % за рік (у середньому за три роки, починаючи з другого року п’ятирічки).

Промисловість безперебійно одержувала кошти на капітальне будівництво за рахунок інфляційного випуску паперових грошей; експлуатації селянства та робітничого класу, інших верств населення; багатьох мільйонів в’язнів ГУЛАГу; податків з населення (для села «надподаток» - постійне зростання цін на промислові товари) тощо. Обсяг капіталовкладень в українську промисловість (у порівняльних цінах 1928 р.) збільшився з 438 млн рублів у 1929 р. до 1 трлн 229 млн у 1932 р.

Однак сталінські рекорди здебільшого залишилися на папері. Навіть офіційні (завищені) статистичні дані свідчать, що середньорічні темпи промислового зростання за роки п’ятирічки, крім першого, дорівнювали тільки 15,7 %.

Індустріальна гонитва призвела до великих матеріальних нестатків. Пропагандистські органи усіляко насаджували думку, що економічні труднощі (завжди наголошувалося: тимчасові) неминучі й цілком природні.

На будівництві Дніпрогесу. «Розмах будівництва вражав: у березні, коли будівництво тільки починалося, працювало всього 650 осіб, а коли в листопаді 1927 р. було офіційне закладення Дніпровської ГЕС, - уже понад 10 тисяч. Урочистий мітинг з нагоди закладення станції відбувся 7 листопада 1927 р.» (Зі щоденника працівника Дніпробуду)

За наказом Сталіна органи державної безпеки (з 1922 р. - Об’єднане державне політичне управління, ОДПУ) сфабрикували справу про «шкідницьку» організацію з господарників та інженерів, які працювали переважно в кам’яно-вугільній і металургійній промисловості Донбасу. Вони найбільше протестували проти надвисоких темпів розгортання виробництва, які спричинювали тяжкі аварії. У 1928 р. в Москві було проведено показовий процес, який отримав назву «Шахтинська справа». Відтак почалося організоване цькування спеціалістів з дореволюційними дипломами. Багаторічне переслідування фахівців непролетарського походження призвело до майже цілковитого винищення цього нечисленного прошарку.

3. Як індустріалізація вплинула на становище робітників

З перших років індустріалізації ціни на товари народного споживання поповзли вгору. Реальна заробітна плата почала скорочуватися. Взимку 1928-1929 рр. у містах України було запроваджено нормовану (карткову) систему продажу хліба за фіксованими цінами. Невдовзі карткову систему поширили на основні види продовольчих і промислових товарів.

Запровадження карткової системи не давало змоги робітникам та службовцям витрачати зароблені гроші на придбання товарів народного споживання понад гарантований мінімум. Тому великі зусилля докладалися для морального стимулювання праці через масове виробниче змагання, яке назвали соціалістичним. У травні 1929 р. ЦК ВКП(б) ухвалив постанову «Про соціалістичне змагання фабрик і заводів».

З 1935 р. карткову систему постачання продовольства було ліквідовано. Мережа державної торгівлі розгорнула вільний продаж хліба та інших продуктів.

У 1933 р. Сталін оголосив про дострокове виконання першої п’ятирічки. Цей рік стали вважати першим у другій п’ятирічці (1933-1937). На нову п’ятирічку були заплановані менш напружені темпи приросту промислової продукції. Це пом’якшило народногосподарські диспропорції. З другої половини 1935 р. було вирішено скасувати граничну межу в заробітках. Після цього залишалося тільки ініціювати кампанію з пропаганди рекордів. У ніч на 31 серпня 1935 р. вибійник шахти «Центральна-Ірмино» в Кадіївці, що на Луганщині, Олексій Стаханов застосував метод роботи, який ґрунтувався на поділі виробничих операцій між вибійником і кріпильником. Це дало йому можливість в 14,5 раза перевищити норму. Услід за Стахановим почали штурм рекордів інші робітники.

Рекорди стаханівців були підставою для істотного підвищення норм виробітку і планових завдань. Це призводило до перенапруження виробничого процесу і неминучих зривів, що їх розглядали як саботаж або шкідництво. Звинувачувані потрапляли до рук чекістів.

4. Які найбільші досягнення індустріалізації в Україні

Конкретні результати капітального будівництва в Україні були вагомі. Серед побудованих у СРСР 35 промислових гігантів цивільної промисловості в Україні споруджено 12, з них 7 новобудов і 5 докорінно реконструйованих підприємств. Новобудови - це три металургійні заводи (Запоріжсталь, Криворіжсталь, Азовсталь), Дніпрогес, Дніпроалюмінійбуд, Краммашбуд і Харківський тракторний завод (ХТЗ). Гігантами серед реконструйованих об’єктів були Луганський паровозобудівний завод і чотири металургійні - в Макіївці, Дніпродзержинську, Дніпропетровську й Алчевську (перейменованому тоді в Комунарськ).

100-тисячний трактор, випущений Харківським тракторним заводом. 1935 р.

Окрім перелічених, в Україні було побудовано десятки інших підприємств в усіх галузях промисловості. Зокрема, запорізький завод «Комунар» став найбільшим у світі підприємством комбайнобудування. Харківський завод «Серп і молот» почав випускати складні молотарки в кількості, яка забезпечувала потреби сільського господарства всієї країни.

Практично заново створювалися харчова й легка промисловості. Однак розгортання цих галузей відбувалося набагато повільніше, ніж важкої індустрії.

Наведіть фрагменти з тексту (слова та словосполучення), які доводять, що він є пропагандистським. Яка мета цієї пропаганди? Поміркуйте, чому за доби індустріалізації (як і пізніше) не відбувалося робітничих страйків з вимогою поліпшення умов праці.

Документ 1

«...Треба відзначити побудову Харківського тракторного заводу. Його передбачали збудувати на кінець п'ятирічки, а ми його збудували вже третього року п'ятирічки, цей завод дав нам уже понад 16 тисяч тракторів, які тепер допомагають нам обробляти наші соціалістичні лани. Цей завод-велетень збудовано за 15 місяців у чистому полі. Це промовляє про той більшовицький ентузіазм, яким захоплені були робітники й інженерно-технічні працівники, що будували цей завод. Це переконує нас в тому, що боротьба за соціалізм, за поширення власної соціалістичної індустрії, за побудову велетнів соціалістичного машинобудування захоплює нечуваним піднесенням багато тисяч і мільйони ентузіастів» (з доповіді голови Раднаркому УСРР В. Чубаря на V сесії ВУЦВК про підсумки виконання першої п'ятирічки. 8 лютого 1933 р.).

Роздивіться фотодокументи. Порівняйте зображення учасників стаханівського руху на пропагандистському плакаті та фотознімках. Яку помітили невідповідність? Оцініть за зовнішнім виглядом робітників реальні умови їхньої праці. Зробіть висновок про те, наскільки нові умови змінили життя простолюду.

Радянський агітаційний плакат зі словами Сталіна на І Всесоюзній нараді робітників та робітниць - стаханівців: «Жити стало краще, товариші, жити стало веселіше, а коли весело живеться, робота ладнається». 1935 р.

Молоді гірники з інструкторами виходять із вибою. Донецька обл. 1933 р.

Гірники Донбасу (в центрі - О. Стаханов). 1935 р.

ПЕРЕВІРТЕ, ЧОГО НАВЧИЛИСЯ

1. Установіть хронологічну послідовність подій: » Початок стаханівського руху » «Шахтинський процес» » Будівництво Дніпрогесу.

2. Покажіть на карті індустріальні новобудови в УСРР.

3. Складіть речення, використавши поняття та терміни: соціалістична індустріалізація, директивне планування, перший п'ятирічний план, друга п’ятирічка, «ножиці цін», хлібозаготівельна криза, командна економіка, соціалістичне змагання, карткова система, стаханівський рух.

4. Які твердження характеризують становище робітників у радянській Україні доби першої п’ятирічки?

» Здійснення ефективних заходів для розв’язання житлової проблеми. » Зростання товарного дефіциту внаслідок прийнятого державою курсу на форсування темпів розвитку важкої промисловості. » Зростання чисельності робітничого класу за рахунок інших верств населення (селян, торговців, кустарів тощо). » Консервування підприємств через брак коштів у держави для капітального ремонту або реконструкції, а також обігових коштів (для придбання сировини, виплати заробітної плати тощо). » Організація держав масових рухів, спрямованих на зростання виробництва й продуктивності праці, боротьбу з плинністю робочої сили тощо. » Перехід до карткової системи постачання робітників продовольством і товарами широкого вжитку. » Погіршення житлових умов робітників унаслідок невідповідності обсягів житлового будівництва темпам урбанізації.

5. Складіть порівняльну таблицю.

6. Прокоментуйте події (або явища), про які йдеться у фрагменті джерела.

«Механізмів було мало, хоча будівництво Дніпровської ГЕС уважалося найбільш механізованим. Земельні роботи здебільшого виконувалися вручну за допомогою лопати, грабарки1 й тисяч коней. Народ на будівництві був різний: ув'язнені, бандити, петлюрівці, злодії всіх мастей. Ще були білі офіцери, контрабандисти, священики, спекулянти, куркулі, сектанти, учасники заколотів, аристократи.

Усі робітники жили в темних бараках. Бригади набирали так швидко, що не встигали будувати нові бараки. З'явилися жінки. Водночас з підготовчими роботами зі зведення гідростанції будували й житло. Фахівці, які приїхали зі Сполучених Штатів, мешкали окремо в спеціально побудованих для них в американському стилі котеджах, з гаражами й майданчиками для тенісу.

10 жовтня 1932 року відбувся мітинг з нагоди пуску Дніпрогесу. Прибуло 118 представників преси, з них 36 закордонних. На пусковому майданчику юрмилися тисячі делегатів найбільших фабрик і заводів Союзу, колгоспники, представники радянської громадськості, іноземні гості. Були присутні також партійні вожді: Орджонікідзе, Калінін, Косіор, Чубар...» (Зі щоденника працівника Дніпробуду)

1 Віз, дроги з довгим ящиком для перевезення землі

скачать dle 11.0фильмы бесплатно