§ 32. Окупаційний режим в Україні

Переважна більшість українського населення поставилася до окупантів як до чужоземних поневолювачів. Але чимало жителів західних областей, відчувши на собі весь жах сталінської радянізації, зустрічали німців як визволителів. Населення ще не знало, яким буде гітлерівський «новий порядок»-. Про існування плану «Ост» ніхто й не здогадувався.

Потрібно було зовсім небагато часу, щоб остаточно з’ясувалися цілі Німеччини щодо України. На нараді окупаційних чиновників у Рівному Е. Кох сформулював їх так: «Мета нашої роботи - примусити українців працювати на Німеччину, а не ощасливити цей народ. Україна повинна постачати те, чого немає в Німеччини. Цю роботу треба провадити, не рахуючись із втратами».

«Новий порядок» дуже швидко викрив себе: шибениці, масові розстріли, табори смерті, спалені села, зруйновані міста. Окупаційна політика була скерована на масове нищення населення, а також політичних противників гітлерівської Німеччини, насильницьку депортацію на примусові роботи до Німеччини молоді, на розграбування української землі.

1. Що таке план «Ост» і на які окупаційні зони було поділено Україну

Генеральний план «Ост» було розроблено в 1940 р. в Імперському управлінні державної безпеки під керівництвом Г. Гіммлера. Цей план передбачав германізацію території Польщі, країн Балтії, Білорусії, України і значної частини європейської Росії. Йшлося про виселення в Сибір або знищення майже всіх поляків, 75 % білорусів, 65 % українців Галичини тощо, а всього - від 30 до 45 млн осіб. На родючих українських чорноземах колонізатори мали намір розмістити після війни поміщицькі і фермерські господарства ветеранів Вермахту - офіцерів і солдатів.

У жовтні 1939 р. на захоплених теренах Польщі було створено Генеральне губернаторство, яке складалося з чотирьох адміністративно-територіальних одиниць: Люблінського, Варшавського, Радомського й Краківського дистриктів. До останнього ввійшли й етнічні українські землі - Холмщина, Підляшшя, Надсяння й Лемківщина. Після захоплення гітлерівцями західноукраїнських земель, у серпні 1941 р., до складу польського генерального губернаторства було включено п’ятий дистрикт із центром у Львові. Його назвали дистрикт «Галичина». До нової адміністративної одиниці належали чотири західні області УРСР - Львівська, Дрогобицька, Станіславська (нині Івано-Франківська), Тернопільська (без північних районів).

У липні 1941 р. Чернівецька та Ізмаїльська області УРСР, загарбані румунськими військами, з дозволу Гітлера були включені до складу Румунії. Тож на теренах Бессарабії та Північної Буковини було створено два губернаторства - «Бессарабія» (райони Молдавської РСР та Ізмаїльська область УРСР, центр - Кишинів) та «Буковина» (райони Чернівецької області - Чернівецький, Хотинський і Сторожинецький, деякі північні райони МРСР, центр - Чернівці).

Окрім Бессарабії та Північної Буковини, Румунія отримала також землі між Дністром і Південним Бугом, тобто всю тодішню Одеську, південні райони Вінницької, західні райони Миколаївської областей і лівобережні райони Молдавської РСР. На цих землях румуни створили губернаторство «Траненістрія». Формально «Трансністрія» до складу Румунії не належала, її було передано румунській стороні в тимчасове управління й господарське використання.

В окупованому Харкові. 1942 р.

Німецький агітаційний плакат

» Що роблять зображені на фото мешканці Харкова? Які деталі свідчать про те, що люди почуваються заляканими і деморалізованими? Що, на вашу думку, вони відчувають? » З якою метою створено плакат? Чому і навіщо німецькі пропагандисти наголошують на злочинах режиму Сталіна? Які спільні риси притаманні тогочасній пропаганді різних режимів?

У серпні 1941 р. вийшов наказ Гітлера про утворення райхскомісаріату «Україна». Передбачалося створення семи генеральних округів. Проте територія райхскомісаріату формувалася відповідно до того, як просувалися частини Вермахту вглиб України, передаючи до складу райхскомісаріату області з-під управління військової адміністрації. Передбачуваних розмірів він не досяг у зв’язку з припиненням наступу гітлерівців. На 1 вересня 1942 р. райхскомісаріат складався з шести генеральних комісаріатів - «Волинь», «Житомир», «Київ», «Миколаїв», «Дніпропетровськ», «Таврія». Адміністративним центром райхскомісаріату «Україна» стало місто Ровно (Рівне), де була резиденція райхскомісара Е. Коха.

У тилових районах Вермахту було створено мережу військово-адміністративних органів, які перебирали на себе всю повноту влади. Так з’явилося поняття «військова зона», яка охоплювала території п’яти східних областей УРСР - Чернігівської, Сумської, Харківської, Сталінської (Донецької) та Ворошиловградської (Луганської) і півострів Крим.

Під угорську окупацію потрапила територія Закарпаття.

Позмагайтеся в парах у вмінні отримувати вичерпну картографічну інформацію про окупаційний режим і розгортання руху Опору в Україні.

Окупаційний режим 1941-1944 рр. Рух Опору

На підставі карти та тексту параграфа складіть таблицю «Окупаційні зони України».

2. Що передбачав «новий порядок» на окупованій нацистами території України

На окупованих територіях окупанти створили «цивільні управління» міські управи на чолі з бургомістрами, волосні управи на чолі зі старшинами. У селах призначали старост, вербували поліцаїв, нерідко з карних злочинців. По всіх містах і центрах комунікацій діяли військово-польові суди, комендатури, таємна польова поліція, каральні загони.

Під час відступу Червоної армії більшу частину продовольства було вивезено або знищено. Те, що залишилося, забирали німці, і населення міст почало голодувати. 5 серпня 1941 р. з’явилося розпорядження про те, що і «всі жителі окупованих східних територій віком від 18 до 45 років зобов’язані працювати згідно з їхньою придатністю до праці». Усі вони мали стати на облік на «біржах праці». Тих, хто ухилявся від роботи, заарештовували або відправляли до Німеччини.

Основним завданням органів окупаційної адміністрації було вилучення харчових продуктів. У сільському господарстві колгоспи і радгоспи були збережені, але перейменовані на «громадські господарства». На селянські двори накладалися 12 різних видів податків.

Економіка окупованих територій мала служити Райху. Окупанти відновлювали роботу електростанцій, великих підприємств, налагоджували видобуток стратегічної сировини.

Проте зі зміною ситуації на фронті поведінка німців змінилася. Із фабрик і заводів України масово почали вивозити обладнання. Цілими ешелонами вивозили й чорнозем. Те, що не могли вивезти, знищували під час відступу, воду отруювали, застосовуючи тактику «спаленої землі».

Словник

«Новий порядок» - жорстокий окупаційний режим, який установили нацисти на окупованих територіях. Він передбачав заборону вільного пересування: сувору систему реєстрації; впровадження німецького цивільного та воєнного законодавства; введення обов’язкової трудової повинності; експлуатацію місцевих ресурсів; збереження колгоспної системи; вивезення населення на примусові роботи до Німеччини тощо.

3. Якою була доля військовополонених та остарбайтерів. Хто такі колаборанти

Після провалу бліцкригу в Німеччині виник гострий брак робочих рук через постійні мобілізації. Вихід було знайдено у використанні примусової праці населення окупованих країн. На початку 1942 р. серед населення України розгорнули агітацію про виїзд на роботу до Німеччини. Наголошувалося на добрих умовах праці й хорошій платні. Під час перебування остарбайтерів у Німеччині окупаційна адміністрація обіцяла дбати про їхні родини. Безробіття, голод, спокусливі обіцянки змусили в січні - лютому кілька тисяч добровольців виїхати до Німеччини. Проте дуже швидко звідти почали надходити розпачливі листи про жахливі умови життя заробітчан. Охочих виїхати не було, але в березні надійшло розпорядження про вивіз на роботи до Німеччини 527 тис. робітників, у вересні - ще 500 тис. українок у віці 15-35 років для роботи в домашньому господарстві. Почалося насильницьке вивезення молоді. На майбутніх остарбайтерів влаштовували облави, брали в заручники рідних, спалювали будинки тих, хто тікав. За роки окупації з території України було вивезено 2 млн 400 тис. осіб, що становило 48 % від усіх примусово вивезених на Захід із території СРСР.

Словник

Остарбайтери (нім. Ostarbeiter - східні робітники) - німецький термін на означення осіб, які були вивезені гітлерівцями зі східних окупованих територій на примусові роботи до Німеччини.

Працю іноземних робітників використовували в Німеччині на великих підприємствах, у сільському господарстві, сфері обслуговування. Багато молоді зі Сходу працювало в німецьких сім’ях. Можливість вижити залежала від того, де працював остарбайтер.

Трагічною була доля 3,8 млн військовополонених, захоплених німецькими військами в перші місяці війни. Берлін вважав, що «чим більше військовополонених помре, тим краще». Як правило, одразу відокремлювали й негайно розстрілювали політкомісарів та євреїв. Решту кидали до нацистських таборів. Коли стало зрозуміло, що війна проти Радянського Союзу затягується на невизначений час, окупанти відмовилися від практики масового знищення військовополонених і з 1942 р. почали широко використовувати їх на примусових роботах.

Проаналізуйте нацистські плакати. » 1. Яким явищам окупаційної політики Райху вони присвячені? Кому адресовані? Чому виїзд на примусові роботи пропагандисти подають як перевагу? » 2. Поміркуйте, яку роль відіграють гра кольорів, різні шрифти, завдяки яким автор привертає увагу глядачів до ключових слів. Які ці слова? Який вплив на глядача мали справляти зображення у лівій верхній частині трьох хлопців у вишиваних сорочках і галицьких кептарях із валізами в руках? » 3. Що символізують постаті німецького селянина, який на фоні залитих сонцем, оброблених полів лівою рукою ніби запрошує українських чоловіків і жінок, і українців, зображених у сірих тонах? » 4. Про що свідчить той факт, що зусилля нацистської пропаганди були спрямовані на формування позитивної мотивації до депортації на примусові роботи?

Уманська яма. Один із таборів, де просто неба перебували радянські військовополонені влітку та восени 1941 р.

Словник

Концентраційний табір - місце, де за рішенням вищих органів примусово утримуються (здебільшого у тимчасових приміщеннях за вкрай примітивних побутових умов) великі групи ув’язнених людей.

Колаборант (від фр. collaboration - співпраця) - особа, яка свідомо, за власним бажанням співпрацює з окупаційною цивільною чи військовою владою на шкоду власній країні.

Поневіряння військовополонених і остарбайтерів, які залишилися живими, після війни не закінчилися. Сталін створив для них фільтраційні табори. Після перевірки немало з них потрапило до радянських концтаборів.

На окупованій території СРСР з окупантами співпрацювала невелика частка населення. Вимушену працю задля заробітку на підприємствах і в колгоспах не вважають колабораціонізмом.

Виявом колабораціонізму були здебільшого служба в охоронних поліцейських, військових та інших збройних формуваннях, які вели боротьбу з партизанами і підпільним рухом, а також виконання функції інформаторів, глав низових адміністрацій тощо. З ідеологічних причин свідомо співпрацювали з окупантами члени деяких репресованих і розкуркулених родин. Були й такі, хто брав участь у каральних операціях проти мирного населення. їхні дії кваліфікують як воєнний злочин.

Із 5,7 млн радянських військовополонених майже 3,3 млн померли в німецькому полоні.

На території УРСР (разом із Закарпаттям та Кримом) було 817 нацистських таборів примусового утримування військовополонених та цивільного населення, з них: концтаборів - 6 (у Львові (Янівський), Києві (Сирецький), Красному Лучі, Дніпрі, Макіївці та Сімферополі); таборів для військовополонених - 242; гетто - 304; гестапівських тюрем - 68 тощо («Енциклопедія історії України»).

Прочитайте фрагменти джерел. » 1. Про які риси нацистського «нового порядку» ви дізналися? На підставі документів узагальніть сутність цих рис. » 2. Які факти вразили найбільше? Яким був моральний стан населення окупованих територій? До яких змін у повсякденному житті призвів нацистський «новий порядок»?

Документ 1

Із листа керівника Райхсміністерства окупованих східних областей А. Розенберга про вивіз з України сільськогосподарської продукції підприємством «Схід» із продажу сільськогосподарських продуктів і постачання (жовтень 1944 р.): «...За цей час його філії заготовили: зерна - 9 200 000 т, м'яса та м'ясних виробів - 622 000 т, олійних культур - 950 000 т, масла - 208 000 т, цукру - 400 000 т, фуражу - 2 500 000 т, картоплі - 3 500 000 т, насіння - 141 000 т, інших сільськогосподарських товарів - 1 200 000 т, яєць - 1 075 000 000 шт.».

Документ 2

З попередження коменданта міста Харкова, 14 листопада 1941 р.: «До населення Харкова! Внаслідок вибуху російських мін у Харкові сьогодні загинули німецькі солдати. Це свідчить про те, що населення не відгукнулося на численні заклики і накази німецьких збройних сил брати активну участь у розмінуванні. Віднині німецькі збройні сили діятимуть безжально. Так, сьогодні було страчено 50 осіб - членів компартії. Крім того, 1000 осіб було арештовано як заручників. Якщо проти німецьких збройних сил чинитимуться нові акції, 200 з цих заручників будуть розстріляні. Для мешканців Харкова встановлюється комендантська година з 16 години до 6 години. Ті, хто перебуватиме на вулиці чи на площі після цього часу і без спеціальної перепустки, будуть розстріляні. Кожен мешканець Харкова своїм життям відповідає за безпеку німецьких збройних сил».

Документ 3

З книжки Дмитра Малакова «Оті два роки... У Києві при німцях»: «Через весь фасад звисало величезне червоне полотнище нацистського прапора. Під прапором чітко вирізнялася вивіска: "Арбайтзамт Київ", тобто біржа праці Києва... Значну кількість промислових підприємств, їхнє основне обладнання було евакуйовано на схід, а майже всі державні установи радянського устрою припинили існування. Отже, міське населення - це "зайві" робочі руки. І почалася планомірна і жорстока боротьба з "саботажниками", тобто безробітними, що "ухилялися" від роботи на Третій райх - масові облави на вулицях, базарах, у кінотеатрах, у всіх більш-менш людних місцях. Порятунок був тільки в наявності на руках "арбайтскарте" робочої картки, яку кожен працівник повинен був щотижня подовжувати на місці роботи: на календарно розграфлених аркушиках картки керівництво ставило гумовий штампик. Якщо такої позначки на день перевірки не було, спійманого без розмов і пояснень конвоювали на збірний пункт...»

4. Чому Бабин Яр вважають символом Голокосту в Україні. Хто такі «Праведники народів світу»

Нацистський «новий порядок» передбачав особливу расову політику, жертвами якої стали євреї, роми (цигани), слов’янські народи. В Україні було створено сотні таборів і гетто для ізоляції та подальшого знищення єврейського й іншого населення.

Київ став першим у Європі містом, де окупанти знищили всю єврейську громаду. Масові розстріли єврейського населення Києва відбулися в урочищі Бабин Яр 29 і 30 вересня. Усім євреям було наказано зібратися 29 вересня на північній околиці міста, звідти колони людей спрямовували до Бабиного Яру і розстрілювали. Загинуло майже 34 тис, євреїв.

Ці два дні перетворили Бабин Яр на символ Голокосту в Україні.

Трагедія Бабиного Яру тривала й надалі. Тут убивали в’язнів Сирецького концтабору, військовополонених, підпільників, членів ОУН. У Бабиному Яру загинула, зокрема, поетеса Олена Теліга. Загалом окупаційна влада знищила в Бабиному Яру понад 100 тис. осіб.

Прочитайте фрагмент джерела. Про що в ньому йдеться?

Словник

Голокост (з англ. holocaust - винищення, всеспалення) - термін, яким називають геноцид євреїв, здійснюваний нацистами в роки Другої світової війни. Був утіленням гітлерівської політики «остаточного розв’язання єврейського питання», тобто цілковитого винищення єврейського народу.

Військовополонені засипають землею ділянку Бабиного Яру, де лежать розстріляні євреї. В охороні есесівці. Початок жовтня 1941 р.

Документ 4

Із виступу на Нюрнберзькому процесі Л. Смирнова: «Страхітлива різанина й погроми були вчинені німецькими загарбниками в українській столиці - Києві. Громадяни, які вирвалися з Києва, описують приголомшливу картину однієї з цих масових страт: на єврейському кладовищі міста Києва було зібрано велику кількість євреїв... перед розстрілом всіх роздягли догола і побили; першу відібрану для розстрілу групу змусили лягти на дно рову, вниз обличчям, і розстрілювали з автоматів; потім розстріляних німці злегка засипали землею, на їх місце другим ярусом укладали наступну партію страчуваних і знову розстрілювали з автоматів».

Діти за колючим дротом в одному з концтаборів Німеччини

Закарпатські євреї чекають на сортування. Концтабір Аушвіц. Освенцім, Польща. 1944 р.

Населення України, як і в інших країнах, ставилося до таких дій нацистів як до звірства, нелюдської жорстокості. Тож за можливості люди надавали євреям допомогу. Митрополит А. Шептицький відкрито виступив на захист євреїв, звертався з листом до Гітлера й особисто врятував близько 150 дітей і 15 рабинів. Ризикуючи життям, громадяни України, Польщі, Голландії, Франції, багатьох інших країн врятували чимало життів. Тим, хто в роки Другої світової в окупованій нацистами Європі рятував євреїв від Голокосту, у сучасному Ізраїлі надають почесне звання «Праведник народів світу».

Першою серед українців звання «Праведник народів світу» надано у 1976 р. Олені Вітер. Вона була настоятелькою греко-католицького монастиря ордену студитів у Львові, співпрацювала з ОУН. У роки німецької окупації у львівському сиротинці, що перебував під її опікою, ігуменя переховувала від нацистів єврейських дітей. У 1945 р. настоятельку вдруге заарештували радянські спецслужби. На першому допиті затримана одразу зізналася, що «мала зв’язок з УПА, надавала їм допомогу в боротьбі проти радянської влади, повністю поділяла їхні думки і працювала на користь створення самостійної України. Це робила цілком усвідомлено, бувши вороже налаштованою до радянської влади». Її засудили на 20 років ув’язнення, яке відбувала в радянських концтаборах.

Олена Вітер (1904—1988)

ПЕРЕВІРТЕ, ЧОГО НАВЧИЛИСЯ

1. Установіть хронологічну послідовність подій: » Проголошення ОУН(б) Акта відновлення Української держави » Завершення окупації України німецькими військами захопленням м. Свердловська Ворошиловградської області » Вбивство євреїв у Бабиному Яру в Києві.

2. Покажіть на карті адміністративно-територіальні утворення часів нацистського окупаційного режиму на території України. Визначте їхні особливості: географічне розташування, держави-окупанти тощо.

3. Складіть речення, використавши поняття і терміни: нацистський «новий порядок», окупація, окупаційний режим, колабораціонізм, військовополонені, остарбайтери, антисемітизм, Голокост, концентраційний табір (концтабір), «Праведники народів світу».

4. Проаналізуйте таблицю. Конкретизуйте й уточніть твердження про основні завдання нацистського окупаційного режиму в Україні.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно