Спочатку ідеологічний контроль над культурною сферою не був усеохоплюючим. Дозволялося різноманіття форм, жанрів і, загалом, «свобода» творчості. Від діячів культури вимагалася лише лояльність до нової влади. Така ситуація мала певний позитивний вплив на культурне життя, а загальне прагнення народу до «кращого майбутнього», яке обіцяли більшовики, надихало на творчість. Так формувалися основи нової «пролетарської» культури. Метою більшовицької політики у сфері культури оголосили формування принципово нової особистості, вихованої на цінностях комуністичної ідеології.

• Які основні риси культурного процесу в Україні за часів більшовицької влади?

2. Освітня політика більшовиків

Згідно з рішеннями VIII з’їзду РКП(б), масова політична й культурна робота на селі мала провадитися в трьох напрямках: комуністична пропаганда, загальна освіта, культурна освіта. Основним культурним осередком на селі стали хати-читальні, а в містах — народні будинки, бібліотеки, клуби. У 1920 р. на території республіки діяло 1300 клубів, 5 тис. хат-читалень, близько 4 тис. «Просвіт», 3100 бібліотек. Однак можливості цих закладів не могли бути використані на повну потужність у зв’язку з масовою неписьменністю. Створення республіканської комісії з ліквідації неписьменності (серпень 1920 р.), випуск підручників, букварів, навчальних програм дозволили розгорнути її подолання. Станом на кінець 1920 р. щонайменше 51,9 % населення України вже вміли читати й писати. Таке намагання подолати неписьменність диктувалося тим, що через засоби масової інформації, друковане слово можна було здійснювати вплив на людей і їх виховання в комуністичному дусі.

Радянський плакат. «Грамота — шлях до комунізму»

Велику увагу радянські органи влади приділили шкільній освіті. 2 липня 1919 р. уряд УСРР схвалив «Положення про єдину трудову школу», яке визначало обов’язковість і безоплатність навчання дітей віком від 7 до 16 років, спільне навчання хлопчиків та дівчаток, викладання навчальних предметів рідною мовою, політехнічний (наближений до життя) характер освіти.

Зазнала істотних змін система вищої освіти. Замість університетів, які скасовувалися, на їхній базі створили кілька спеціалізованих самостійних інститутів. Наприкінці 1920 р. в УСРР працювало 38 інститутів, у яких навчалося 57 тис. студентів. Здобуття вищої освіти було безоплатним. Представники робітничого класу та трудового селянства отримали можливість вступати до вишів, не маючи середньої освіти і не складаючи вступних іспитів. Для підготовки до вступу у ВНЗ відкривалися робітничі факультети (робітфаки).

Більшовики виявили зацікавленість роботою українських учених. У 1919 р. поновили діяльність Української академії наук (УАН). В УАН було, як і раніше, три відділи (історико-філологічних, фізико-математичних та соціально-економічних наук), у складі яких діяли три інститути, 26 кафедр і кабінетів.

• Чому більшовики приділяли багато уваги розвитку освіти?

3. Книговидання й література

Прагнучи підтримувати в країні відповідну ідеологічну атмосферу, комуністична партія не шкодувала коштів на видання газет і журналів. У кожному губернському й повітовому центрі видавали одну або кілька газет російською, українською мовами, а часом й івритом. Преса стала могутнім засобом формування суспільної свідомості.

Революційні події привели до появи ряду самобутніх, талановитих митців, чия творчість була зрозуміла і близька широким верствам народу. Серед робітництва та селянства України мали популярність збірки «Сонячні кларнети» (1919 р.) і «Плуг» (1920 р.) П. Тичини, поетичні твори Олександра Олеся (Кандиби), книжки «Заспів» (1920 р.) В. Чумака, «Удари молота і серця» (1920 р.) В. Еллана-Блакитного, «В польському раю» (1920 р.) І. Кулика, «Новели (1920 р.) О. Досвітнього та твори інших авторів. Успіх у Харкові мала літературна група «Гроно» (1920 р.), серед учасників якої на поетичних диспутах точилися гарячі дискусії. У той складний час розпочалася творча діяльність майбутніх класиків радянської української прози — А. Головка, Остапа Вишні, О. Донченка, І. Ле, С. Скляренка, П. Панча.

У тогочасній українській літературі розвивалися такі мистецькі течії:

• романтизм, який уособлювали В. Сосюра, В. Еллан-Блакитний, В. Чумак та ін.;

• «неокласицизм», до якого належали М. Зеров, М. Рильський, Ю. Клен та ін.;

• символізм, представлений П. Тичиною, Я. Савченком та ін.

• Яку роль відігравала преса у політиці більшовиків?

4. Мистецьке життя

У 1920 р. активно розвивався театр. Основна увага творчих колективів спрямовувалася на обрання репертуару, використання кращих творів вітчизняної та зарубіжної драматургії, а також створення нових сучасних п’єс.

У Києві в цей час виникла ціла низка професійних та робітничо-селянських театрів, зокрема народний театр профспілки артистів сцени та арени «Синяя птица», театр Першого комуністичного полку, театр Червоної армії, театр «Арлекин», шість районних театрів та ін.

Розвиток музичного мистецтва в ті роки пов’язаний із творчістю симфонічного оркестру ім. М. Лисенка, організованого у Києві 1919-го, а також концертною діяльністю Державної української мандрівної капели (скорочено — «Думка») під керівництвом Н. Городовенка. Симфонічні оркестри виникли також у Харкові, Катеринославі, Одесі.

Продовжувала в цей період свою творчу діяльність Українська академія мистецтв, заснована за доби Центральної Ради. Вона об’єднувала таких своєрідних майстрів пензля, як М. Бойчук, М. Бурачек, М. Жук, В. Кричевський, А. Маневич, О. Мурашко, Г. Нарбут. Саме Г. Нарбут оформив перші українські радянські книги і журнали «Мистецтво», «Зорі», «Сонце труда».

Центром уваги більшовиків було кіно, яке В. Ленін назвав найважливішим серед мистецтв. У мистецтві кінематографу більшовики з 1919 р. взяли курс на повне одержавлення кіноіндустрії. Тепер кіно перетворилося на один із важливих засобів агітації та пропаганди.

Негативно на розвиток творчості у сфері мистецтва впливали дії владних структур, які вимагали ставити «ідеологічно правильні» спектаклі, вистави й писати твори.

За уявленнями більшовицьких лідерів, будівництво нового комуністичного суспільства мало відбутися лише після того, як старий світ зруйнується до основ. Такий підхід мав негативний відбиток на питання збереження культурних надбань попередніх часів. У травні 1919 р., за декретом Раднаркому УСРР, розпочалося знесення пам’ятників, споруджених у дореволюційний час. Унаслідок таких дій, поряд із ліквідацією стандартних монументів царям і царедворцям, які не вирізнялися особливою красою, зруйнували чимало пам’яток, які мали значну художню та історичну цінність, були споруджені відомими митцями. Так, у Києві знесли пам’ятник княгині Ользі, створений за проектом скульптора Івана Кавалерідзе.

Натомість встановлювалися пам’ятники теоретикам марксизму, «видатним революціонерам», які не мали особливої художньої цінності і ніяк не стосувалися України.

• Наведіть приклади, як більшовицька ідеологія впливала на розвиток мистецтва?

5. Церковно-релігійне життя

Раніше, під час попередніх спроб встановлення свого режиму, більшовицька влада не встигала за час перебування в Києві будь-яким офіційним чином заявити про своє ставлення до церкви. Однак її антицерковну позицію унаочнювало вже те, що під час взяття столиці військами Муравйова унаслідок обстрілу та реквізицій постраждало декілька київських храмів, а загін червоноармійців, удершись на територію лаври, розстріляв митрополита Київського й Галицького Володимира.

Під час повторного повернення більшовики вже керувалися декретом «Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви (Про свободу совісті)» від 20 січня 1918 р. У ньому, крім положень, які визначали світський характер держави й відокремлення церкви від школи, ухвалювалися такі норми, що ставили релігію та церкву в особливе становище. Йшлося про заборону релігійним громадам і церкві володіти власністю, позбавлення їх прав юридичної особи, націоналізацію церковного майна.

Більшовики проголосили свободу совісті, тобто рішення сповідувати чи не сповідувати релігію залежало від самої людини. Проте у реальному житті вони проводили антицерковну політику, насаджуючи атеїстичні погляди. Як наслідок — церква, будучи консервативною за своєю суттю та призначенням організацією, виявила ознаки опозиційності до таких перетворень і фактично стала для більшовиків одним із ворогів, з яким мали боротися.

Влада чинила всілякі утиски церкві, інколи просто знущаючись над священнослужителями та вірянами. Духівництво обкладалося величезними податками. Деякі представники влади взагалі забороняли будь-які зібрання прихожан, убачаючи в них можливість змови й прояви контрреволюції.

Конституція РСФРР 1918 р., а слідом за нею й Основний Закон УСРР 1919 р. позбавили ченців і духівництво активного та пасивного виборчого права, відмовивши їм у можливості бути повноцінними громадянами.

Для України за радянської влади залишалася актуальною проблема автокефалії УПЦ. Користуючись правом реєструвати статути релігійних громад в органах влади, колишні члени Всеукраїнської православної церковної ради (ВПЦР) при Миколаївському соборі Києва заснували гурток прихильників автокефалії. На чолі гуртка стояв М. Мороз, а його заступником був В. Липківський. Для повноцінного розвитку автокефальній церкві бракувало власного єпископату. Висвячення його було пов’язано з правилами церковної ієрархії. Тому діячі ВПЦР пішли на повний розрив із Московською патріархією та 5 травня 1920 р. проголосили Українську православну церкву автокефальною і соборноправною. Більшовики до цього акту поставилися прихильно, ймовірно, сподіваючись, що поява самостійної української церкви негативно вплине на РПЦ. Швидкими темпами здійснювався переклад богослужбових книг українською мовою.

У жовтні 1921 р. відбувся Всеукраїнський православний церковний собор, на якому обрали першого митрополита УАПЦ В. Липківського. Канонічних підстав для цього не було, оскільки на собор не вдалося запросити єпископів та архімандритів, які здійснили б рукопокладання. Тому більшість істориків церкви вважала неканонічними й ті висвячення священиків та єпископів, які пізніше здійснював митрополит В. Липківський. Незважаючи на це, УАПЦ на теренах УСРР проіснувала до 1930 р. Потім її центри збереглися за кордоном. У 1990-х рр. вона відновила свою діяльність в Україні.

Василь Липківський — перший митрополит УАПЦ

• Коли була утворена Українська автокефальна православна церква? Хто став її першим митрополитом?

Висновки

• Під більшовицькою владою культура України зазнала значної ідеологізації та політизації. Проте і в цих умовах вона не припиняла свого поступального розвитку.

• Зростання кількості закладів освіти й культурно-освітніх установ спонукало збільшення в населення потягу до засвоєння духовних цінностей. Однак задовольнити його вони могли лише тим, що відповідало більшовицькій ідеології, фактично відкидаючи світові досягнення духовної культури. Це неминуче призвело до багатьох негативних явищ і загального збіднення розвитку культури України під більшовицькою владою.

Запитання і завдання

1. Якими були характерні риси політики більшовиків у сфері культури? Що таке ідеологізація? 2. Якою була освітня політика більшовиків? Для чого при вишах відкривали робітфаки? 3. Порівняйте освітню політику українських урядів доби революції та більшовицького режиму. 4. Що змінилось у розвитку книговидання й літератури під владою більшовиків? 5. Яким було мистецьке життя України під владою більшовицького режиму? 6. Якими були особливості й прояви церковно-релігійного життя за більшовиків? 7. Складіть розгорнутий план «Розвиток культури України за більшовицького режиму». 8. Об’єднайтесь у малі групи та обговоріть, що вирізняло культуру України за більшовицького режиму від її розвитку в період Української революції 1917-1921 рр.

Практичне заняття

«Місця пам’яті Української революції в моєму населеному пункті»

Узагальнення знань за розділом ІІІ «Боротьба за українську державність»

Тестові завдання для підготовки до тематичного оцінювання за розділом ІІІ «Боротьба за українську державність»

Тексти практичних робіт, уроків узагальнення знань, тестових завдань розміщено за посиланням: bohdan-digital.com/edu10/