§ 32. Напад Німеччини на Радянський Союз

1. Німецький план «блискавичної війни». Бойові дії влітку-восени 1941 р. Розгром німецькими військами радянського Південно-Західного фронту

Стосунки Сталіна з нацистами на початку Другої світової війни ґрунтувалися на думці, що будь-яка спроба німців завоювати Францію - справа затяжна; відтак Гітлер буде надто зайнятий на заході, щоб звертати увагу на Радянський Союз. Але припущення Сталіна виявилося жахливо помилковим. Навряд чи в Москві сумнівалися в реальності німецько-радянської війни. Однак розраховували, що це відбудеться не раніше 1942 р. і що бойові дії відразу буде перенесено на територію противника.

Серйозно задуматися про зіткнення з Німеччиною радянське керівництво змусило швидке падіння Парижа. Щоправда, у відповідь Сталін сповна скористався можливостями пакту Молотова-Ріббентропа. Улітку 1940 р. було окуповано Естонію, Латвію та Литву й частину Румунії, до якої входили заселені здебільшого українцями Бессарабія та Буковина. У цих регіонах радянська влада, так само як перед тим у Галичині й на Волині, провела націоналізацію землі, позірну українізацію, відтак пішли масові арешти й депортації.

Натомість перед Гітлером до осені 1940 р. вималювалися два сценарії: атакувати оточену на островах Британію, однак за нею видніли Сполучені Штати з найбільшою у світі економікою, або здійснити стрімкий напад на СРСР. До такого кроку нацистське керівництво спонукала потреба в ресурсах, зокрема в пшениці й вугіллі. У грудні 1940 р. Гітлер наказав розпочати підготовку до війни із СРСР. План мав назву «Барбаросса» на честь німецького короля та імператора Священної Римської імперії, який очолював Третій хрестовий похід.

Автори плану прагнули перемогти Радянський Союз і витіснити його за Волгу протягом не більше як трьох місяців. При підготовці до нападу навіть не стояло питання про зимовий одяг для війська. До цього моменту війни німці відточили тактику бліцкригу («блискавичної війни») до найвищого рівня - їхні збройні удари було майже неможливо відбивати, а теорія командування, згідно з якою офіцери могли приймати самостійні рішення, робила систему керівництва гнучкою та ефективною. Гітлер хотів, щоб його війська спочатку захопили Ленінград, потім Донбас (задля вугілля), а тоді вже Москву.

Гітлер: «Пробач, товаришу, але це був такий хороший шанс...». Карикатура Л. Іллінгверта в британській газеті «Daily Mail». 1941 р.

Вторгнення почалося на світанку 22 червня 1941 р. Це була найбільша наземна військова операція у світовій історії. За лічені дні німецько-радянський фронт простягнувся від Балтійського до Чорного моря. Україну атакувала німецька група армій «Південь». Вона наступала з позицій у Польщі й рухалася шляхами між північними схилами Карпат і прип’ятськими болотами. Румуни вдарили з півдня, просуваючись між південними схилами Карпат і берегом Чорного моря. Супротивники мали приблизно однакові за кількістю солдатів (понад 5 млн з кожного боку) і техніки збройні сили. Однак війська Німеччини були краще організовані, радянська техніка поступалася німецькій. Німці контролювали повітря - раптовий напад люфтваффе знищив більшість радянських літаків на аеродромах, перш ніж вони встигли злетіти.

Німецькі танкові дивізії швидко подолали опір Червоної армії. Вони рухалися територіями, на яких радянські війська навіть не мали за що зачепитися - ані за оборонні споруди, ані за симпатії населення. Те, що Сталін уважав великим успіхом — приєднання нових територій за пактом Молотова-Ріббентропа - виявилося пасткою. За три тижні вермахту вдалося просунутися на схід на 300-600 км по всьому фронту. Більшість українського Правобережжя було втрачено, а людські втрати було годі й підрахувати. Попри острівці організованого опору, загальна картина свідчила про відчай.

Непродумані контратаки, до яких вдавалося радянське військове керівництво, призводили до оточень (так званих котлів) і тільки посилювали розпач та настрої пораженства. Таким був, зокрема, танковий контрнаступ у районі Луцьк—Броди—Рівне в останні дні червня. Далі стало ще гірше. У серпні німецькі дивізії оточили й взяли в полон понад 100 тис. червоноармійців біля Умані. У вересні в київському котлі така ж доля спіткала близько 700 тис. осіб. Київський котел, як вважають історики, спричинив найбільшу радянську військову катастрофу за всю війну. У жовтні й листопаді в німецький полон через оточення потрапили сотні тисяч червоноармійців між Мелітополем і Бердянськом, а також біля Керчі в Криму.

Київ обороняли війська Південно-Західного фронту під командуванням Михайла Кирпоноса, уродженця Чернігівщини. Вони не могли протистояти німецьким механізованим дивізіям. Однак Сталін довго не дозволяв відступити з міста, зважаючи на його символічне для влади і громадськості значення.

Німецький понтонний міст через Дніпро біля Києва. 1941 р.

Погляд історика

Чим пояснити причини катастрофічних поразок 1941-1942 рр.? 16 серпня 1941 р. з’явився наказ Ставки ВГК Червоної армії № 270, який пояснював ці поразки тільки одним: боягузтвом бійців і командирів, зловмисним дезертирством. ...Слідом за цим наказом 12 вересня 1941 р. з’явився наказ Й. Сталіна про створення у прифронтовому тилу загороджувальних загонів. При кожній стрілецькій дивізії вимагалося створювати загороджувальний батальйон, призначений для «встановлення твердої дисципліни та припинення втечі охоплених панікою військ». Однак ці накази не подіяли, червоноармійці здавалися в полон, коли потрапляли в «котли». А першопричиною постійного утворення великих і маленьких «котлів» був не страх перед могутнім противником, а небажання воювати... Вони погано воювали не тому, що не вміли воювати. Вони не бажали воювати за той лад, при якому були можливі депортації, голодомори і масові репресії.

Кульчицький С. Червоний виклик. Історія комунізму в Україні від його народження до загибелі. Київ. 2013. Кн. 3. С. 47-49.

Німецькі війська увійшли до Києва 19 вересня. Наступного дня в бою під Лохвицею на Полтавщині генерал Кирпонос загинув. До кінця 1941 р.

Червона армія була змушена залишити майже всю територію України. Причини поразок були не так у кількісних показниках і застарілому озброєнні, як у загальній атмосфері, яка визначала в Радянському Союзі ставлення до потреб і гідності людини. Людей вели в бій недосвідчені офіцери, адже фахівців (понад 40 тис.) було знищено репресіями. Траплялося, що в ситуації безпорадності вони залишали солдатів напризволяще. Стрімкий наступ німецьких військ підривав і так слабкий моральний дух у війську. Багато радянських солдатів було вихідцями з українського села, яке пам’ятало колективізацію й Голодомор.

Запитання і завдання

1. Визначте причини німецько-радянської війни. Якими мотивами керувалися в Берліні й Москві? Поміркуйте, що мала на увазі шведська письменниця Астрід Ліндгрен, коли записала в щоденнику «Націонал-соціалізм і більшовизм - це як дві жахливі рептилії, що зійшлися у двобої».

2. Розкрийте зміст поняття «бліцкриг» («блискавична війна»). Використовуючи карту, схарактеризуйте бойові дії на території України влітку і восени 1941 р. Назвіть причини розгрому німецькими військами радянського Південно-Західного фронту.

2. Мобілізаційні заходи та проведення евакуації на території України

З початком війни вся влада в СРСР перейшла до Ставки верховного головнокомандування і Державного комітету оборони. Першочерговим завданням стала мобілізація до Червоної армії. З 5,5 млн мобілізованих у першій хвилі Україна дала 2,5 млн осіб. Ще 1,3 млн добровольців прийшло до загонів народного ополчення. Розпочалося спорудження оборонних укріплень. У деяких районах було запроваджено воєнний стан (там військова влада дістала надзвичайні повноваження). Господарство перебудовували на воєнний лад. Збільшено робочий день, запроваджено понаднормові роботи. На зміну чоловікам, які пішли на фронт, на підприємства прийшли пенсіонери, жінки, молодь.

До німецько-радянської війни Україна становила значну частину радянського військово-промислового комплексу. Евакуації до східних і південних (середньоазіатських) районів СРСР підлягали техніка, промислове обладнання, сировина, худоба, продовольство. Спочатку евакуйовували підприємства важкої промисловості з кваліфікованими робітниками й інженерами, заводи й фабрики легкої, харчової промисловості, а вже потім - сільськогосподарські підприємства й цивільне населення. З території України (переважно Лівобережної) евакуювали 550 підприємств, 30 тис. тракторів, 125 млн пудів зерна, 6 млн голів худоби, інститути Академії наук, 70 вишів, 50 театрів, найцінніші пам’ятки культури (картини, рукописи, архіви), а також 3,5 млн інженерно-технічних працівників, діячів науки та культури, робітників, викладачів і студентів.

Реальна ситуація з евакуацією не завжди відповідала заявам влади. Траплялося, що партійні й радянські працівники, користуючись службовим транспортом і становищем, втікали задовго до евакуації. Серед населення не було й однозначно прорадянських настроїв. Примусова колективізація й Голодомор залишили слід у свідомості селян, створивши стійкий ворожий образ більшовицько-радянської влади. У 1930-х роках в українському селі, де жило 2/3 населення, побутували чутки про те, що ось-ось розпочнеться війна, яка покладе край знущанням влади. Подібними були й настрої робітництва. Форсована індустріалізація аж ніяк не підвищила його рівень життя. Не додали авторитету радянській владі політика русифікації, придушення національного життя і войовничий атеїзм. Украй негативно на морально-психологічному стані українського суспільства позначалися репресії.

Евакуація мешканців Одеси. 1941 р.

Евакуація колгоспного майна. 1941 р.

Відверту нелояльність до радянської влади виявило західноукраїнське населення, настрій якого в 1939-1941 рр. докорінно змінився: від радощів з приводу звільнення від «панської неволі» до неприхованої ворожості й навіть ненависті до «совєтів». У цьому регіоні мобілізацію до Червоної армії було зірвано, а на сході України вона відбувалася з ускладненнями. Тут найнижчим рівень лояльності до влади був серед селянства. Та й патріотичне піднесення перших тижнів війни, що охопило міську комсомольську молодь, у міру стрімкого німецького наступу швидко спадало. Непоодинокими були випадки втечі мобілізованих під час транспортування до армійських частин. На окупованих німцями теренах України за різних обставин (через дезертирство, недбалість військкоматів, змінність лінії фронту) залишилося 5,6 млн військовозобов’язаних осіб.

Запитання і завдання

1. Розкрийте зміст поняття «евакуація». Схарактеризуйте мобілізаційні заходи та проведення евакуації на території України.

2. Поміркуйте, чому на практиці мобілізація та евакуація в Україні впродовж перших місяців німецько-радянської війни не завжди відбувалася з дотриманням правил, визначених владою.

3. Битва за Москву й спроби контрнаступу радянських військ у Криму та поблизу Харкова

Після катастрофи Південно-Західного фронту Сталін був готовий до угоди з Гітлером ціною Прибалтики, Білорусі, частини України. Однак спроби радянських спецслужб вступити в контакт з Берліном були марними. У вересні 1941 р. німецьке верховне командування затвердило план наступу на Москву (операція «Тайфун»). Його доручено групі армій «Центр», 66 дивізій якої перейшли в наступ 2 жовтня, а танкова армія Гудеріана розпочала рух з Путивля ще 30 вересня. Загалом на Москву рушили близько мільйона солдатів, 1700 танків, 14 тис. гармат і 950 літаків.

Німецькі солдати біля Москви надають допомогу пораненому. 1941 р.

В уяві німецьких солдатів це була війна між сучасною індустріальною нацією і відсталою країною. Однак невдовзі довелося зрозуміти, що міцність має й інші виміри.

Спочатку радянські дивізії одна за одною потрапляли в оточення (як-от у районі Вязьми). Жодних сил для оборони вони не мали. Більшість оточених дивізій складалася з ополченців, поспіхом набраних і ледве озброєних робітників, інтелігенції, студентів, курсантів військових училищ. Чутки про прорив фронту дійшли до Москви в середині жовтня. Місто наповнилося страхом, почалася паніка. Сотні тисяч людей штурмували вокзали, тікали на схід на автомобілях і пішки. Ціною величезних зусиль і жертв німецькі війська вдалося зупинити за кілька десятків кілометрів від Москви. На захист столиці прибували резервні дивізії з Далекого Сходу, Уралу, Казахстану й Середньої Азії. На боці Червоної армії виявилися й люті морози, до яких німецьке військо не було готовим. У боях поблизу Москви вперше на німецько-радянському фронті з’явилися літаки й танки західних союзників, що надійшли до СРСР згідно з угодою про ленд-ліз.

У грудні 1941 р. радянські війська перейшли в контрнаступ і відтіснили німецькі сили від Москви на 200 км. Однак розгорнути наступ на всіх фронтах, як вимагав Й. Сталін, вони не могли. Бракувало боєприпасів, танків, підтримки авіації. У результаті наступ, який розпочався в січні 1942 р., перетворився на низку локальних операцій, у яких радянські війська зазнали великих втрат. Під кінець зими лінія фронту набула карколомного характеру, де фронт і тил так переплуталися, що годі було й розібратися: у селах, містах і містечках на перехрестях стратегічних доріг «сиділи» німці, а поля й ліси між ними займали радянські війська.

Навесні 1942 р. на хвилі надмірного оптимізму Сталін вирішив завдати удару на півдні й звільнити Харків і Донбас, щоб налагодити там випуск зброї. Цей план наступу ґрунтувався на хибному припущенні, що німці знову атакуватимуть Москву. Насправді вони збирали війська поблизу Харкова - там, куди Червона армія планувала наступ на німецькі позиції 12 травня. Відсутність опору в перший тиждень наступу радянське командування сприйняло за слабкість вермахту. Ще вірили у швидке переможне завершення війни: «Ми йшли і йшли вперед. Ми особливо не замислювалися над тим, що німців довкола не було. Ми думали, що так дійдемо до Берліна». Але 19 травня ситуація змінилася докорінно: німецькі війська стрімким ударом з півночі замкнули кільце оточення. Харківська операція завершилася катастрофою: 170 тис. убитих (поміж них дев’ять генералів), зниклих безвісти і полонених, понад 100 тис. поранених.

На інших ділянках німецько-радянського фронту ситуація була схожою. У грудні 1941 р. радянське командування розгорнуло наступ у Криму силами трьох армій за підтримки Чорноморського флоту й Азовської флотилії, відомого як Керченський десант або Керченсько-Феодосійська десантна операція. Незважаючи на первинний успіх, у травні 1942 р. операція закінчилася повним провалом. Загальні втрати склали більше як 300 тис. осіб, з них близько 170 тис. полонених. Невдачею закінчився також Євпаторійський десант у січні 1942 р. Ці та інші поразки виявили серйозні прорахунки в діях керівництва, у розвідці, стратегії і бойовій тактиці Червоної армії й показали, що виграти війну тільки завдяки чисельній перевазі солдатів не вдасться.

Запитання і завдання

1. Схарактеризуйте битву за Москву. Поміркуйте про історичне значення цієї битви (з точки зору впливу на хід німецько-радянської та Другої світової війни).

2. Наведіть міркування, якими можна пояснити спроби контрнаступу радянських військ у Криму й під Харковом. Визначте причини, які призвели до провалу наступальних операцій радянських військ у 1942 р. і зумовили великі людські втрати.

4. Блокада Ленінграда та облога Севастополя

Німецькі частини з групи армій «Північ» дісталися Ленінграда на початку вересня, майже не відчувши опору. Для Гітлера символізм цього міста був таким великим, що Москву порівняно з ним він називав «усього лише географічним об’єктом». Ленінград опинився в блокаді: німецькі війська блокували його із суші, з півночі місто оточили фінські війська, що вийшли на лінію старого кордону (який існував до «Зимової війни»). Тоді в місті було понад 2,5 млн мешканців, серед них понад 400 тис. дітей. Радянське керівництво навіть не припускало, що німецькі війська зможуть наблизитися до міста, а фінів не вважали за силу, яка здатна захопити Ленінград. Плани евакуації довелося розробляти вже під час облоги. До осені 1942 р. евакуйовано половину мешканців міста.

Блокада Ленінграда тривала до січня 1944 р. За час блокади ленінградці потерпали від голоду, артилерійських обстрілів і бомбардувань. Найважчою була зима 1941-1942 рр. - незвично холодна й сніжна. Добові норми споживання хліба (а інших продуктів не було) сягнули значень, які навіть важко уявити: військові одержували по 500 г, робітники — 250, інші - по 125 г. Зв’язок з тилом забезпечували авіацією і через Ладозьке озеро, яке було поза межами досягання німецької артилерії. Однак пропускна здатність озера була обмежена, а втрати - величезні. За час блокади в Ленінграді померло близько 650 тис. осіб. Попри ці вражаючі втрати, ті особи, які пережили блокаду, у спогадах говорили про відчуття свободи, яку тоді відчували.

У середині вересня 1941 р. німецькі війська з групи армій «Південь» вийшли на підступи до Криму. Півострів мав стратегічне значення як один із шляхів до нафтоносних районів Кавказу (через Керченську протоку) і як база для авіації та Чорноморського флоту. З втратою Криму радянська авіація втратила б можливості нальотів на нафтові промисли Румунії, які мали важливе стратегічне значення для Німеччини, а німецька авіація змогла б наносити удари по цілях на Кавказі. Радянське командування розуміло важливість утримання півострова й зосередило на цьому напрямку значну частину військ, відмовившись від захисту Одеси.

Активна оборона Севастополя, оточеного із суші німецько-румунськими військами, тривала від листопада 1941 р. до липня 1942 р. і завершилася втратою міста. По суті, у критичній ситуації командування кинуло рядових оборонців Севастополя напризволяще. План евакуації влітку 1942 р., коли стримувати німецькі війська вже не було сил, передбачав вивезення тільки вищого й старшого командного складу армії і флоту, партійного активу міста. Евакуацію решти військовослужбовців, зокрема поранених, не передбачали. У підсумку в полон потрапило близько 100 тис. червоноармійців. За взяття Севастополя командуючий 11-ю німецькою армією Еріх фон Манштейн отримав звання фельдмаршала.

Запитання і завдання

1. Використовуючи карту, схарактеризуйте блокаду Ленінграда та облогу Севастополя.

2. Історики дискутують про доцільність утримання радянськими військами Ленінграда ціною величезних людських жертв. Поміркуйте про це і висловте власне обґрунтоване судження.

5. Тактика «випаленої землі» та інші злочинні дії комуністичного режиму під час війни

Відступ Червоної армії з території України відбувався із застосовуванням тактики випаленої землі. Так називають знищення всього того, що може слугувати життєзабезпеченню як військ ворога, так і цивільного населення на території, яку може зайняти противник. Найбільш поширеними елементами цієї тактики були: знищення запасів харчових продуктів і врожаю, забруднення або отруєння джерел питної води, руйнування шляхів і засобів транспорту, техніки, будівель і житла, іноді навіть цілих міст. Уже від 2-ї Гаазької конференції (1907 р.) тактику «випаленої землі» вважали воєнним злочином. Однак у СРСР з початком німецько-радянської війни цю тактику було «узаконено» постановами РНК СРСР і ЦК ВКП(б), які зобов’язували партійні осередки й органи влади знищувати все, що не вдалося евакуювати на схід.

У результаті застосування тактики «випаленої землі» було зруйновано промислові центри Лівобережжя. Знищували обладнання, турбогенератори, водонапірні вежі, водогони, мости, залізниці, продовольчі склади, сільськогосподарську техніку, яку не встигали вивезти. Пошкоджено греблю Дніпрогесу, що призвело до затоплення сільськогосподарських угідь і загибелі десятків тисяч червоноармійців, які перебували поблизу. Підірвано й мости через Дніпро. На Донбасі зруйновано електрообладнання, затоплено вугільні шахти. Траплялося (як-от у Харкові), що при відступі радянські війська підпалювали не тільки господарські об’єкти, а й житлові будинки. Центр Києва перед відходом Червоної армії було заміновано. 24-28 вересня 1941 р. після вступу до міста частин вермахту й німецької адміністрації диверсійна група НКВС підірвала будинки в центрі української столиці. Пожежа на Хрещатику тривала кілька днів.

Західні області України через стрімкий розвиток подій не зазнали значних матеріальних знищень. Вони більше постраждали від репресій. Тут у тюрмах на початок німецько-радянської війни перебувало чимало місцевої інтелігенції та діячів українського національного руху. Радянська влада побоювалася насамперед того, щоб вони не перетворилися на антирадянську політичну силу в тилу ворога. Під час евакуації безслідно зникли (правдоподібно їх було знищено НКВС) учені й громадські діячі Кирило Студинський, Петро Франко та інші. У місцевих тюрмах перед відступом масово знищували в’язнів. Лише у Львові було знайдено тіла від 3 до 4 тис. (за іншими даними - до 10 тис.) осіб.

Знищена радянськими спецслужбами частина греблі Дніпрогесу. 1941 р.

Подив і жах на обличчі львів’янки, яка зайшла у двір тюрми. 3 липня 1941 р.

Показником негативного ставлення українців до сталінського режиму стала евакуаційна кампанія.

Велика частина населення (передусім сільського) не тільки не виявила бажання виїхати в радянський тил, а й робила все можливе для того, щоб завадити вивезенню і нищенню сільськогосподарського майна і продовольства. Особливо гнітюче діяло на людей і зумовлювало поширення антирадянських настроїв спалювання зерна. У різних місцях почалася стихійна ліквідація колгоспів: селяни розтягували колгоспне майно, продовольчі склади, розбирали реманент, худобу. Падіння радянської влади і колгоспної системи в Україні нерідко відбувалося ще до відступу Червоної армії.

Погляд сучасника

Про жахливу розправу енкаведистів з місцевим населенням, передусім українцями, перед початком і впродовж перших тижнів війни 1941 року, знають сьогодні усі, тільки не кожний може собі уявити, що ми тоді пережили... Люди, як загнані собаки, ховалися, хто де міг. Часто хтось зі знайомих прибігав до нас зі страшними вістками: «Ви чули, кажуть, на подвір’я Лонцкого [вулиця, де знаходилася одна з львівських тюрем] по ночах заїжджають сотні машин з арештованими... З Бриґідок [назва іншої тюрми] чути страшні крики... Кудись зник той... Того взяли на роботі...». Тому було вирішено, що Мама ночуватиме у нашої кравчині «бо чейже не будуть арештувати пролетаріат». Наївні галичани... Енкаведисти не мали класової свідомості.

Крушельницька Л. Рубали ліс... (Спогади галичанки). Львів, 2001. С. 154-155.

Запитання і завдання

1. Яку мету переслідувало радянське і партійне керівництво СРСР, застосовуючи тактику «випаленої землі»? Поміркуйте, чому тактику «випаленої землі» відносять до воєнних злочинів.

2. Наведіть приклади злочинних дій комуністичної влади при відступі з території України в 1941-1942 рр.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ УЗАГАЛЬНЕННЯ ТА ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ ПАРАГРАФА

1. Використовуючи карту, схарактеризуйте перебіг бойових дій на німецько-радянському фронті в 1941-1942 рр.

2. Визначте причини поразок Червоної армії на першому етапі німецько-радянської війни. Чи можна було їх уникнути?

3. Поміркуйте про місце й роль України та українців у перші місяці німецько-радянської війни. Як ви розумієте слова О. Довженка, занотовані в щоденнику навесні 1942 р.: «На українських ланах і селах в огні і полум’ї вирішується доля людства, вирішується велетенська проблема світової гегемонії»?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно