§ 12. Політика Австро-Угорщини на українських землях у роки Першої світової війни

МЕТА

• визначати и пояснювати характерні риси політики австрійської влади на українських землях

ДАТИ

1915—1916, 1918 рр. — відновлення австрійської влади у Східній Галичині й Північній Буковині

1915—1918 рр. — окупація австро-німецькими військами Волині

Концентраційний табір — місце для ізоляції реальних або уявних противників держави, політичного режиму.

Інтернування — затримання однією з воюючих держав громадян ворожої сторони, які проживають на ЇЇ території, до закінчення війни.

Західноукраїнські землі стали безпосереднім театром бойових дій Першої світової війни. Влада Австро-Угорщини, як і Росії, ставилася до українського населення з підозрою і вже з перших днів війни видала розпорядження про активну боротьбу з москвофільским рухом із «застосуванням найширших засобів екзекуції та без будь-якого помилування звинувачених». Командувач австро-угорських військ східного напрямку ерцгерцог Фрідріх із цього приводу заявляв, що Галицька битва серпня-вересня 1914 р. програна через «запроданство і зраду місцевого населення». Окупаційна влада шукала винних у воєнних поразках і здійснювала безконтрольний терор проти всього українського населення. Він супроводжувався відвертими зловживаннями військових і жандармів, серед яких з особливою жорстокістю до українства ставилися угорці. За далеко не повними даними, за роки війни було страчено 36 тис. цивільних українців, у тому числі старих і жінок. Тисячі українців, переважно москвофільських поглядів, звинувачених у нелояльності до влади, були інтерновані до спеціальних концентраційних таборів у глиб Австрії, де їх роками утримували в жахливих умовах без суду й слідства. Найжорстокішим вважався табір Талергоф. За роки війни до нього потрапили 14 тис. українців, із яких близько 2 тис. загинули.

Боротьба з москвофільством та інтернування значної кількості українців до концентраційних таборів стали характерною рисою ставлення Австро-Угорщини до українства в роки війни. Організована австро-угорськими урядовцями українська трагедія стала предметом для суперечок в австрійському парламенті. Нарешті в центрі усвідомили надмірність вжитих заходів. За рішенням імператора від 7 травня 1917 р. Талергоф та інші концентраційні табори закрили, а всіх заарештованих звільнили.

• Австрійські війська повертаються до Львова. 1915 р.

Зі спогадів свідків масових злочинів австро-угорської влади щодо українства

14 вересня 1914 р. військовий патруль переправляв до Перемишля 45 українців із села Волиця Добромильського повіту, арештованих як підозрілих у належності до москвофільства. Тільки-но заарештовані з'явилися на вулицях міста, натовп почав до них кричати: «Зрадники! На шибеницю!». Випадково повз них проходив відділ угорських солдатів. Після короткої розмови з комендантом патруля угорці кинулися із шаблями на заарештованих і порубали їх. 42 особи загинули, а троє були у тяжкому стані, але вижили.

У селі Синєвидську Верхньому 19 жовтня 1914 р. угорські військові повісили 11 українських селян, яких військово-польовий суд 55-ї дивізії інфантерії визнав винними в державній зраді.

• Виселення українських селян австрійськими солдатами. 1914 р.

• Концентраційний табір у Талергофі після будівництва бараків. 1917 р.

Скупчення великої кількості військ, втрата житла, проживання в антисанітарних умовах призводили до поширення різноманітних захворювань. На Гуцульщині через відсутність належної медичної допомоги майже всі сільські жителі були заражені венеричними хворобами, масового характеру набула епідемія сипного тифу. Туберкульозом було уражено близько 25 % населення Східної Галичини.

Унаслідок бойових дій, голоду, спалаху хвороб, вивезення населення воюючими сторонами різко зменшилася кількість жителів Східної Галичини. За даними австрійського перепису 1910 р., населення Східної Галичини налічувало 5,253 млн осіб, а в 1914—1921 рр. ця цифра зменшилася на 12 %.

Зі спогадів в'язня Талергофа

До зими 1915 р. у Талергофі не було бараків. Люди лежали на землі просто неба, у дощ та мороз. Щасливі були ті, хто над собою мав ряднину, а під собою — оберемок соломи. Проте незабаром солома витиралася і змішувалася з брудом і потом. Цей бруд був поживним середовищем для незліченних паразитів, які розносили заразні хвороби.

1. У яких умовах утримували інтернованих? 2. Чим було зумовлене таке ставлення?

Окупація Росією Східної Галичини й Північної Буковини спричинила збільшення потоків біженців. Уже у вересні 1914 р. до Відня прибули 60—70 тис. біженців із Галичини й Буковини. У 1915 р. їхня кількість збільшилася до 450 тис. осіб.

У цій ситуації Австрійське міністерство війни вирішило організувати для цих людей табори. Загалом їх було створено дев’ять. Розміщення в таборах відбувалося за національною ознакою. Українці перебували в трьох: Гмюнд (Нижня Австрія), Вольфсберг і Санкт-Андре (Каринтія). Найбільший серед них — Гмюнд — уміщував понад 200 тис. осіб. Для них були створені досить непогані умови: бараки мали опалення, електричне освітлення, каналізацію, водогін. Існували лікарні, централізовані кухні, їдальні, банно-пральні споруди, школи, церкви. Таким чином, система таборів для воєнних біженців стала добре організованим кроком австрійської влади, який забезпечив гарантований державою захист для українців із прифронтових регіонів.

У 1918 р., коли австрійська армія вступила на територію України, табори втратили сенс, і більшість населення повернулася до своїх домівок.

Незважаючи на упередженість щодо українського населення, австрійська влада активно здійснювала мобілізацію чоловіків-українців до лав армії Австро-Угорщини. За роки війни, за різними оцінками, було мобілізовано від 350 до 700 тис. українців, із яких 90—120 тис. осіб загинуло.

Проявом політичної кризи в Австро-Угорщині була вимушена згода офіційного Відня на невигідне для нього вирішення польської проблеми. 23 жовтня 1916 р. австрійський імператор Франц Йосиф разом із німецьким кайзером Вільгельмом оголосили про відновлення на польських землях, відвойованих Німеччиною в Російської імперії, польської держави під фактичним протекторатом Німеччини. Відчуваючи своє безсилля перед Німеччиною, для захисту своїх державних інтересів і запобігання майбутнім польсько-німецьким претензіям на Галичину австрійський уряд зміг лише внести до документа твердження про «неділиму цілісність» Галичини у складі Австро-Угорщини. 5 листопада імператор підтвердив «особливий» статус Галичини та її автономію без будь-якого поділу на польську та українську частини. Це викликало протести українських громадсько-політичних діячів краю.

• Урочистості в таборі. Позаду розташовуються бараки для біженців. 1915 р.

• Біженці з Волині. 1916 р.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Якими були характерні риси австрійської політики на українських землях у роки Першої світової війни? Що впливало на зміну політики? 2. Чим були зумовлені репресивні акції австрійської влади проти українців? Яким був їхній розмах? 3. Як в Австро-Угорщині розв'язували проблему українських біженців? 4. Складіть розповідь-презентацію про долю українських біженців в Австро-Угорщині. 5. Порівняйте політику Росії та Австро-Угорщини щодо українства в роки війни.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Історія: Україна і світ 10 клас Гісем (інтегрований курс, рівень стандарту, нова програма)", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)