§ 29. «Дивна війна». Поразка Франції

1. Причини «дивної війни». Основні театри воєнних дій у Європі в 1939-1940 рр.

Пасивне протистояння німецьких і британсько-французьких військ від вересня 1939 до травня 1940 р. назвали дивною війною. 3 вересня 1939 р. Велика Британія, а слідом за нею й Франція, після марних спроб схилити Гітлера до переговорів і виконуючи зобов’язання перед Польщею, оголосили Німеччині війну. Але переходити в наступ не поспішали, пам’ятаючи про затяжні криваві бої із часів Першої світової війни. Союзники були готові робити що завгодно, аби тільки не вести активні бойові дії. Вони споруджували укріплення, генштаби розробляли плани наступальних операцій і висадки експедиційних сил, урешті-решт спромоглися приступити тільки до економічної блокади Німеччини й СРСР.

Відразу після окупації Польщі Гітлер наказав генералам вермахту готуватися до бойових дій на заході. Але після деяких вагань наступ було відкладено. Німецьке командування дійшло висновку, що старий план наступу на Францію через центральну Бельгію (як це було в 1914 р.) не відповідає завданням блискавичної війни. Згідно з новим планом генерала Е. Манштейна головний удар мав відбутися на півдні Бельгії - через Арденнську ущелину в обхід лінії Мажино. Але навіть після цього Гітлер ще багато разів відкладав початок наступу. На французько-німецькому кордоні відбувалися лише спорадичні локальні сутички. Авіація виконувала переважно пропагандистські рейди, розкидаючи листівки.

Нарешті навесні 1940 р. затишшя змінилося активними діями. У квітні німецькі війська висадилися в портах Норвегії й вступили в Данію. Британський флот виявився безсилим цьому протистояти. Поки головні сили флоту метрополії полювали за німецькими важкими крейсерами, незначні сили німецького десанту захопили майже всі стратегічно важливі норвезькі порти. Протягом місяця вся територія Норвегії з її незамерзаючими фіордами опинилася в руках німців. У травні німецькі сили атакували Францію. Смертельна загроза нависла над Британією. У липні 1940 р. Гітлер підписав план операції «Морський лев». Але через брак технічних засобів для перекидання військ на острови початок операції довелося переносити. Не виправдали сподівань Гітлера ні масовані атаки британських міст з повітря, ні активність німецьких лінійних кораблів і підводних човнів в Атлантиці. Втрати були величезними й обопільними.

Солдати британського експедиційного корпусу й французьких ВПС на лінії фронту. Листопад 1939 р.

Британський спостерігач стежить за небом над Лондоном. 1940 р.

Розгортання німецької агресії зумовило політичні зміни в Британії: Невіла Чемберлена на посаді прем’єр-міністра замінив Вінстон Черчілль. Було заборонено діяльність місцевих фашистських організацій. Британці віднаходили й технічні можливості протистояти німецькій агресії. Служби спостереження за допомогою радарних установок сповіщали авіаторів про наближення німецьких бомбардувальників, що давало змогу винищувачам перехоплювати німецькі армади ще на підступах до Британських островів. Не здалися британці і в битві за Атлантику. Навесні 1941 р. німецький флот приступив до застосування нової тактики підводної війни - тактики «вовчих зграй», коли підводні човни перейшли від одиночних до групових атак на британські конвої, але це не рятувало німецьких моряків від значних втрат. А після того як на дно океану пішов гігантський «Бісмарк», німецький флот був змушений знизити активність.

У 1940 р. розгорнулися воєнні дії також у Середземномор’ї, Східній Африці й на Балканах. На цих територіях головним агресором була Італія. В Африці розгорілася запекла італійсько-британська війна за Єгипет. На Балканах італійська армія атакувала Грецію. Інтерес до регіону, що його виявляв Радянський Союз, а також політичні маневри Черчілля щодо нейтралізації Болгарії, Туреччини та Югославії, змусили втрутитися Гітлера. У квітні німецькі війська розгорнули потужний наступ на Югославію і Грецію, які були змушені капітулювати. Тоді британські експедиційні сили заледве встигли евакуюватися з грецьких портів. Німецькі позиції в Середземномор’ї особливо укріпилися після захоплення з повітря острова Крит. Але перевагами, що їх здобула Німеччина після захоплення Балканського півострова й острова Крит, Гітлер не зміг скористатися, так само як і успіхами генерала Е. Роммеля в Єгипті. Підготовка до війни з СРСР вимагала значної концентрації зусиль.

Особа в історії

Вінстон Черчілль (1874-1965) — британський політик, прем’єр-міністр Великої Британії в роки Другої світової війни. Випускник військової академії. Учасник англо-бурської війни 1899-1902 рр., де потрапив у полон, але зумів втекти. Надалі віддав перевагу політичній діяльності, яку розпочав зі вступу в 1900 р. до Консервативної партії. Неодноразово обіймав міністерські пости (був міністром торгівлі, внутрішніх справ, військовим міністром, міністром військового постачання, у справах колоній та ін.). Після приходу до влади Гітлера як депутат парламенту виступав проти політики «умиротворення» нацистської Німеччини. Противник укладення Мюнхенської угоди. З травня 1940 р. - прем’єр-міністр Великої Британії. Один з творців антигітлерівської коаліції. Неодноразово зустрічався з керівниками найбільших країн союзницької коаліції - Ф. Д. Рузвельтом (9 разів) і Й. Сталіном (5 разів) для узгодження планів спільної боротьби проти Третього рейху і його сателітів. У повоєнний період життя став одним з ідеологів «Холодної війни».

Погляд історика

Супроти блискавичного завоювання Франції німецький повітряний наступ на Британію міг видатись річчю другорядною, проте він виявився однією з найдорожчих невдач нацистів... Британська повітряна перемога була вирішальна в трьох аспектах. По-перше, вона забезпечила союзникам неприступну базу... По-друге, обернувши Британію на «найнепотопельніший авіаносець світу», перемога посприяла небаченому зростанню військово-повітряних сил союзників, що відіграли головну роль у війні на Заході. По-третє, на дипломатичному фронті перемога дала мить перепочинку, протягом якої нарешті наважились діяти потенційні союзники - англомовні країни... Якби британські повітряні сили не оборонили Великої Британії, США ніколи б не втрутились у війну.

Дейвіс Н. Європа. Історія / пер. з англ. П. Таращук. Київ, 2000. С. 1039.

Запитання і завдання

1. Визначте причини і наслідки «дивної війни» в Європі в 1939-1940 рр. Прокоментуйте твердження історика про те, що цей період війни був «дивним тільки для тих, хто не був безпосередньо втягнений у неї».

2. Використовуючи карту, окресліть головні театри воєнних дій. Поясніть вислів «битва за Британію». Поміркуйте про історичне значення цієї битви. Перегляньте фільм «Темні часи» (реж. Д. Райт, 2017 р.) та підготуйте відгук про нього.

2. Радянсько-фінська війна

Тривалий час Фінляндія й СРСР вели переговори, під час яких Радянський Союз вимагав поступитися на його користь територіями в районі Ленінграда та узбережжям Фінської затоки в обмін на болотисті й лісисті території на півночі. Для фінів це ніяк не компенсувало втрату Виборга і важливої оборонної лінії Маннергейма. Наштовхнувшись на тверду непоступливість фінів і спираючись на пакт Молотова-Ріббентропа, радянське командування інсценізувало провокацію на кордоні (за взірцем Гляйвіцької) й розпочало війну. На світанку 30 листопада 1939 р. Червона армія атакувала фінські прикордонні укріплення. Угруповання радянських військ суттєво перевищували за озброєнням збройні сили Фінляндії.

Однак від першого дня події розгорталися не за радянським сценарієм. На незграбні радянські спроби штурмувати лінію Маннергейма фінські війська відповідали рішучим опором. Це призвело до того, що цілі радянські дивізії потрапляли в оточення, а безпорадні командири були неспроможні керувати військами, солдати в безладді розбрідалися по лісах і болотах. До кінця грудня наступ радянських військ повністю зупинився. Зазнав поразки й Балтійський флот. Ситуація була катастрофічна, хоч було змінено керівництво військами, а на північ безперервним потоком надходило озброєння, спорядження й жива сила. На початку 1940 р. кількість радянських військ на фінському напрямку зросла в чотири рази від початкової й досягла мільйона осіб.

Маленька Фінляндія опинилася віч-на-віч з агресором. Велика Британія і Франція обмежувалися обіцянками висадити на півночі десант, ніяк не могли розв’язати тяжку дилему - допомагати чи не допомагати. Норвегія підкреслено зберігала нейтралітет, намір Італії надати Фінляндії допомогу зброєю відразу перепинила Німеччина. Від прямої військової підтримки усунулися й США. На допомогу Фінляндії озброєнням і добровольцями прийшла лише Швеція. За таких умов у результаті другого наступу, який відбувся в лютому, радянським військам ціною страшних втрат таки вдалося прорвати лінію Маннергейма. Радянські жертви перевищували 100 тис. загиблими, смертельно обмороженими або зниклими безвісти. Але й фінські війська після майже трьох місяців війни були виснаженими. Фіни втратили близько 25 тис. солдатів. Нічого не залишалось, як погодитися на переговори.

Радянські військовополонені. Січень 1940 р.

12 березня 1940 р. за посередництва і під тиском німецької дипломатії СРСР і Фінляндія підписали мирний договір. Фінляндія втратила десяту частину території, де мешкало 450 тис. осіб (восьму частину населення країни). Восени 1940 р. Фінляндія була змушена приєднатися до «осі» Рим-Берлін-Токіо. Але й для Радянського Союзу міжнародні наслідки війни були тяжкими. Ліга Націй виключила його зі своїх членів, ускладнилися відносини майже з усіма європейськими державами й США. Значного збитку для престижу СРСР завдало те, що радянський уряд провадив збройну агресію від імені маріонеткового «фінського народного уряду», створеного ним же в прикордонному містечку. Для фінів їхня самотня нерівна боротьба дала неповторний ефект згуртування нації.

Погляд історика

Зимова війна 1939-1940 років між Фінляндією та Совєтським Союзом розпочалася з двох помилок: фінський уряд був переконаний, що Совєтський Союз не нападе, а Сталін вважав, що Фінляндія не здатна чинити бодай якийсь відчутний опір.

Іронія історії полягає в тому, що після двадцятилітніх побоювань нападу совєтів війна заскочила фінів зненацька. Протягом двох тижнів після провалу переговорів у Москві нічого не відбувалось, і країну охопила атмосфера самозаспокоєння. Уряд підготувався до тривалого періоду напружених відносин із Совєтським Союзом та психологічної війни...

Дві дуже різні армії зустрілись на півночі Європи в пору, коли ночі найдовші, а світловий день триває усього кілька годин. З одного боку стала сучасна механізована армія великої держави, що мала у своєму розпорядженні майже необмежені технічні ресурси та невичерпні людські резерви. їй протистояла когорта дрібних фермерів та лісорубів, що звикли до важкої праці на сильному морозі та в глибокому снігу. Це були добре вишколені, відносно добре озброєні піхотинці з украй слабкою артилерією та авіацією...

Фіни, як на фронті, так і в тилу, сприймали Зимову війну як безальтернативну боротьбу, як захист самого єства своєї нації від агресора. Це породило рідкісне відчуття загальнонаціональної єдності.

Вехвіляйнен О. Фінляндія в Другій світовій війні: між Німеччиною і Росією. Київ, 2010. С. 59. 63. 68.

Запитання і завдання

1. Опишіть причини і перебіг радянсько-фінської (Зимової) війни 1939-1940 рр. Схарактеризуйте результати цієї війни.

2. Поміркуйте про характер радянсько-фінської війни, її вплив на настрої та свідомість фінського суспільства.

3. Військова поразка Франції. Шарль де Голль і Філіпп Петен

Наступ німецьких військ на Францію розпочався 10 травня 1940 р. Від початку французькі й британські війська переслідували невдачі. Танковий корпус німецького генерала Г. Гудеріана рухався так стрімко, перерізаючи комунікації союзних військ, що ті навіть не встигли зайняти бельгійську систему укріплень. До кінця травня значні сили союзників (французьких, британських і бельгійських військ) оточено навколо французького порту Дюнкерк. Дюнкеркська евакуація понад 330 тис. осіб стала найбільшою у світовій історії військово-рятувальною операцією. 10 червня французький уряд залишив Париж і виїхав у Бордо. Того-таки дня у війну проти Франції вступила Італія. 11 червня Париж було оголошено «відкритим містом». Усюди панувала розгубленість. 13 червня французькі підрозділи залишили столицю, а наступного дня туди вступили сили вермахту. Уряд оголосив «відкритими» всі міста з населенням більше як 30 тис. мешканців. Новий французький уряд А. Ф. Петена одразу звернувся до Берліна з пропозицією про перемир’я.

У сприйнятті багатьох сучасників поразка Франції стала однією з тих моторошних подій, які позначають кінець цілої епохи. Менш ніж за п’ять тижнів було підкорено державу, яку впродовж трьох століть вважали однією з наймогутніших. 22 червня 1940 р. у Комп’єнському лісі в тому самому штабному вагоні, у якому в листопаді 1918 р. Німеччина підписала перемир’я, представники французького уряду й армії підписали акт про капітуляцію. Уряд Петена погодився на припинення опору на французькій території, а також у колоніях; окупацію двох третин французької території (включаючи Париж) німецькими військами й відшкодування витрат на утримання окупаційної армії; роззброєння і демілітаризацію французької армії та флоту; передачу Німеччині всього озброєння і військового майна; виплату контрибуції. Французькі військовополонені (1,5 млн) залишалися в Німеччині до підписання мирного договору.

А. Гітлер у Парижі. 1940 р.

Продавчиня преси та німецький офіцер на площі Згоди в Парижі. 1940 р.

На неокупованій частині Франції (у так званій вільній зоні, яка не мала виходу до Атлантики, а тільки до Середземного моря) запроваджено під нацистським протекторатом режим Віші. Цей термін походить від назви містечка на півдні Франції, де в липні 1940 р. на засіданні Національних Зборів прийнято рішення передати владу прем’єр-міністрові А. Ф. Петену. Він проголосив себе головою французької держави, столицею якої замість окупованого німцями Парижа стало м. Віші. Новий режим розірвав з традиціями «свободи, рівності, братерства», поклавши на них відповідальність за послаблення і поразку Франції. Новими ідеалами держави проголошено «працю, сім’ю, батьківщину». У різні періоди Другої світової війни режим Віші намагався маневрувати між відкритою колаборацією з нацистами й спробами уникнути прямого контакту з нацистським окупаційним режимом. Цей режим, однак, не був єдиною позицією французів у війні. На чолі руху Опору став генерал Шарль де Голль.

Особа в історії

Анрі Філіпп Петен (1856-1951) - французький військовий і політичний діяч, якому випало стати в очах французів героєм і зрадником водночас. Народився в селянській сім’ї. Здобув вищу військову освіту. Прославився під час Першої світової війни, зокрема у Верденській битві. У 1918 р. став маршалом Франції. У 1934 р. обіймав посаду військового міністра. У той час мав величезну популярність. 16 червня 1940 р., відразу після окупації німцями Парижа, призначений головою Ради міністрів. Активно просував ідею перемир’я з Німеччиною. 24 жовтня 1940 р. зустрівся з Гітлером і гарантував тому повну підтримку. З того часу Петен керував південною частиною Франції (північна була окупована). Засновник колабораціоністського режиму Віші, перетворив Францію на авторитарну державу. Формально проводив політику, спрямовану на національне відродження країни, а фактично діяв у руслі німецьких інтересів. Режим протримався до 1944 р., до звільнення Франції, хоча після листопада 1942 р., коли німецькі війська окупували всю Францію, влада Петена стала номінальною. У 1945 р. суд визнав маршала винним у державній зраді й виніс смертний вирок, який не виконали через похилий вік підсудного, замінивши на довічне ув’язнення на острові Йо у Вандеї.

Шарль де Голль зачитує звернення «До всіх французів» на радіостанції ВВС. 18 червня 1940 р.

Шарль де Голль (1890-1970) - французький політик, бригадний генерал, головною заслугою якого вважають порятунок гідності Франції й французів під час Другої світової війни. Народився в аристократичній сім’ї. Навчався у військовій академії в Сен-Сір. Згодом служив у піхотному полку, яким командував А. Ф. Петен. Учасник Першої світової війни, у Верденській битві був поранений і потрапив у полон. У міжвоєнний період викладав в академії Сен-Сір, служив у генштабі. Виступав за технічну модернізацію армії, створення мобільних танкових і авіаційних частин. Один з розробників концепції «блискавичної війни». Через розбіжності в поглядах на розбудову армії був звільнений з генштабу і призначений командиром полку в Ельзасі. У 1940 р., під час агресії Німеччини проти Франції, був прихильником продовження опору за будь-яких умов. Після поразки Франції в червні 1940 р. з Лондона звернувся до співвітчизників із закликом продовжувати боротьбу і не підпорядковуватися уряду Віші. У серпні 1940 р. організував і очолив патріотичний рух «Вільна Франція» (з липня 1942 р. - «Франція, яка бореться»). Після створення в червні 1943 р. Французького комітету національного визволення очолив його. У повоєнний час, до кінця 1960-х років, був ключовою політичною фігурою Франції.

Історичний документ

Лідери, які протягом багатьох років очолюють французькі армії, сформували уряд. Цей уряд, виправдовуючись поразкою наших армій, вступив у контакт з ворогом, щоб зупинити військові дії... Танки, літаки, тактика німців - усе це стало несподіванкою для наших лідерів і привело їх туди, де вони зараз знаходяться.

Однак чи означає це, що останні слова вже сказано? Невже надія повинна зникнути? Невже ця поразка остаточна? Ні!

Повірте, я кажу це знаючи факти, і я кажу вам, що для Франції ще нічого не втрачено! Ті засоби, які нас перемогли, можуть допомогти наблизити день перемоги! Тому, що Франція не сама! Вона не сама! Вона не сама! За нею стоїть велика імперія! Вона може об’єднатися з Британською імперією, яка контролює моря і продовжує боротьбу. Вона, так само як Англія, може без будь-яких обмежень використовувати потужну промисловість Сполучених Штатів.

Ця війна не обмежується лише територією нашої країни. Результат цієї війни не залежить від результату битви за Францію. Це - світова війна. Усі помилки, зволікання, страждання не означають, що у світі немає всіх необхідних засобів для того, щоб знищити наших ворогів. Сьогодні нас перемогла механічна сила, завтра ми зможемо перемогти за рахунок потужнішої механічної сили. Доля всього світу залежить від цього.

Я, генерал де Голль, перебуваю зараз у Лондоні, я закликаю французьких офіцерів та солдатів, які знаходяться на британській території, або тих, хто прибуде сюди, зі зброєю та без, я закликаю інженерів та робітників, які працюють у галузі військової промисловості і які перебувають на території Британії, або прибудуть сюди, зв’язатися зі мною.

Із радіозвернення Шарля де Голля «До всіх французів» від 18 червня 1940 р.

Погляд сучасника

12.6.1940... Дорога за Парижем представляла несамовите видовище. Нескінченна вервиця авт, що тягнулася двома, а де-не-де й трьома рядами. Все це напхане постіллю, клунками, валізами, скринями, коробками, клітками з різним птаством усередині. Котилося воно поволі, бо якщо з якогось авта втік песик, то авто затримувалося, песика ловили і все зупинялося. Коли якась машина ламалася - а ламалося їх багато на дорозі, бо якщо постійно їхати на першій швидкості, перегрівається мотор, - все зупинялося. По узбіччях пропихалися велосипедисти і люди, які йшли пішки. Усі завантажені клунками і валізами. Використовували все, що мало колеса. Якась бабця пхала тачки, навантажені старими меблями, десь в іншому місці триколісний велосипед мав спереду коробку. На цій коробці сиділа бабуся і тримала на колінах великого пса. Чоловік ледве крутив педалями. І так цілі кілометри, скільки сягне око.

Бобковський А. Війна і спокій. Французький щоденник 1940-1944. Київ, 2007. С. 18-19.

Запитання і завдання

1. Опишіть перебіг подій, які призвели до окупації Франції нацистською Німеччиною. Перегляньте фільм «Дюнкерк» (реж. К. Нолан, 2017 р.) і підготуйте відгук на нього.

2. Яку Франції було організовано німецький окупаційний режим? Спираючись на історичні документи й свідчення сучасників, поміркуйте про настрої, які панували серед французів після взяття Парижа нацистськими військами.

4. Вісь «Рим-Берлін-Токіо». Укладення Троїстої угоди та пакту про нейтралітет між СРСР і Японією

Термін «держави осі» увійшов у політичний вжиток тоді, коли йшлося вже не про вісь, а трикутник. Це сталося після Берлінського пакту між Німеччиною, Японією й Італією від 27 вересня 1940 р. Пакт закріплював поділ світу: Європа й Африка мали стати сферою панування Німеччини й Італії, східно-азійський простір - Японії. Договір передбачав, що у випадку нападу будь-якої держави, яка не бере участі в європейській війні та китайсько-японському конфлікті, на одну з трьох сторін, що домовлялися, вони беруть зобов’язання надавати одна одній взаємну допомогу всіма політичними, господарськими й військовими засобами. Фактично цей пакт означав офіційне оформлення агресивного блоку держав (а згодом і їхніх сателітів) з провідною роллю в ньому нацистської Німеччини.

Найпохмуріші передбачення здійснилися. Згодом до Берлінського пакту залучено Угорщину, Румунію, Словаччину, Болгарію, Фінляндію, Іспанію, Таїланд та інші країни, що свідчило про його спрямованість на розгортання агресії й розширення масштабів світової війни. У військовому плані найпотужнішими державами «осі» були Німеччина та Японія, додатково пов’язані Антикомінтернівським пактом 1936 р. З утворенням тристоронньої «осі» навіть італійське ім’я Роберто (Roberto) під час Другої світової війни отримало промовистий політичний підтекст як скорочення «Rome-Berlin-Tokyo».

Від листопада 1940 р. між Німеччиною і СРСР велися таємні переговори про приєднання Радянського Союзу до «держав осі». Планувалося підписання нового документа про розподіл світу між чотирма державами. Питання про приєднання обговорювали під час візиту Молотова до Берліна 12-13 листопада. У столиці Рейху він мав зустріч з Ріббентропом і Гітлером, утім домовитися не вдалося. У Берліні Молотов тримався холодно, зверхньо і неприступно — так, ніби йому наказали випробувати межі німецького терпіння. Сталін вимагав більше, ніж Гітлер міг дати, зокрема можливості військового контролю за протоками Босфор і Дарданелли, віднесення до сфери впливу СРСР усієї Румунії.

Одночасно з переговорами про приєднання Радянського Союзу до Берлінського пакту в Берліні розпочали розробку плану «Барбаросса» проти СРСР. Союзники ставали ворогами. Після величезних територіальних надбань у Європі, досягнутих мінімальним коштом, для німецької експансії залишався один напрям - Радянський Союз. Усвідомлюючи цю небезпеку, Сталін був змушений відкинути всі умови, які Москва ставила Токіо, і переконати японців укласти пакт про нейтралітет. Це відбулося 13 квітня 1941 р. Пакт мав діяти протягом п’яти років. Обидві країни зобов’язувалися зберігати нейтралітет, якщо одна чи інша стане об’єктом ворожих дій інших держав. Ні про зони впливу, ні про позицію СРСР щодо Китаю в цьому договорі не згадувалося.

Під час укладення Берлінського пакту. 27 вересня 1940 р.

Запитання і завдання

1. Опишіть обставини укладення Берлінського пакту 1940 р., який сформував союзницьку «вісь» (а по суті, політичний трикутник) Рим-Берлін-Токіо.

2. Поміркуйте, чому Радянський Союз формально не приєднався до «держав осі», обмежившись пактом про нейтралітет з Японією?

5. Німецько-радянська співпраця в економічній і військовій сферах

За кілька днів до укладення пакту про ненапад, 19 серпня 1939 р., між СРСР і Німеччиною було підписано торгово-кредитну угоду. Вона була ніби прелюдією до широкої господарської угоди від 11 лютого 1940 р. У міністерстві господарства Німеччини було створено спеціальне управління по німецько-радянському господарському обороту. Німецькі ділові кола прихильно сприйняли розширення торгівлі й обміну із СРСР. Поставки німецького промислового обладнання і машин Радянський Союз оплачував сировиною, сільськогосподарськими продуктами і золотом.

У 1939-1940 рр. особливо важливими для Німеччини були поставки з Радянського Союзу стратегічної сировини, бо вони давали змогу долати британську економічну блокаду. Тоді було укладено небачені за масштабами угоди на поставки до Німеччини бавовни, зерна, нафти. Обидві сторони наголошували, що ця співпраця не має кон’юнктурного тимчасового характеру, а спрямована в майбутнє. Сталінський режим головну загрозу для себе бачив у соціал-демократії, а німецьких націонал-соціалістів (нацистів) уважав цілком можливим для комуністів союзником. Німецька преса наголошувала на важливості просторово-економічних відносин між Німеччиною і СРСР. Усе це пов’язувалося з побудовою нової Європи, де на зміну традиційному лібералізму Британії та Франції прийде соціалізм у його націонал-соціалістичній інтерпретації.

Нацисти не запрошували СРСР у свій соціалізм, але прагнули використати його ресурси. Йшлося не тільки про поставки до Німеччини сировини й продовольства, а й про послуги радянської сторони для закупівель у третіх країнах і транспортування до Німеччини, зокрема й з власної території, стратегічної сировини, якої потребувала німецька військова економіка. Від укладення пакту Молотова-Ріббентропа й до початку німецько-радянської війни із СРСР до Німеччини поставлено великі обсяги нафти, марганцевої руди, міді, нікелю, бавовни-сирцю, лісоматеріалів, льону, хромової руди, азбесту, фосфату, платини, зерна. В обмін на сировину й посередницькі функції радянське керівництво домагалося від Німеччини поставок обладнання й зброї. Радянські інженери побували на авіаційних заводах Мессершмітта, Юнкерса, Хейнкеля.

Тривало й політичне радянсько-німецьке співробітництво. Радянське керівництво щоразу вітало німецький уряд з новими завоюваннями. Гестапо видано сотні німецьких та австрійських громадян - антифашистів і комуністів, які шукали притулку в Радянському Союзі. Натомість гестапівці, згідно з домовленостями, видавали НКВС противників радянської влади. Кульмінаційним пунктом став візит Молотова до Берліна в листопаді 1940 р. і його переговори про можливість приєднання СРСР до Троїстого пакту Німеччини, Італії та Японії. Так само в унісон працювала нацистська й радянська пропаганда. Війну Франції та Великої Британії з Німеччиною представляли як імперіалістичну й закликали британських і французьких робітників виступати проти своїх урядів. І навпаки, Німеччину зображали не агресором, а жертвою французької й британської агресії.

Німецько-радянська співпраця в економічній і військовій сферах у 1939-1941 рр. докорінно змінила співвідношення сил між обома державами. Якщо в 1939 р. Німеччина не мала можливості воювати із СРСР, оскільки імпортувала 100 % нафти, 90 % олова, 80 % каучуку, 50 % свинцю, то в 1941 р. майже всі ресурси Європи були в її розпорядженні. Радянські поставки стратегічної сировини й окупація значної частини Європи дала змогу гітлерівській Німеччині вдвічі збільшити економічні можливості. Коли Гітлер став господарем континентальної Європи, союзницькі відносини зі Сталіним втратили для нього цінність.

Запитання і завдання

1. Схарактеризуйте німецько-радянську співпрацю в економічній і військовій сферах у 1939-1941 рр. Які цілі мали на меті уряди Німеччини й СРСР, коли розгортали цю співпрацю?

2. Поміркуйте про наслідки економічного й військового співробітництва гітлерівської Німеччини й сталінського Радянського Союзу.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ УЗАГАЛЬНЕННЯ ТА ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ ПАРАГРАФА

1. Використовуючи карту, опишіть перебіг Другої світової війни в 1939-1941 рр. Визначте основні театри воєнних дій у той час.

2. Наведіть факти, що відображають німецько-радянську співпрацю в 1939-1941 рр. Аргументуйте твердження про союзницькі відносини між гітлерівською Німеччиною і Радянським Союзом під орудою Сталіна.

3. Наведіть аргументи щодо відповідальності тоталітарних режимів за розгортання Другої світової війни. Поміркуйте, що мав на увазі історик, коли написав: «Європа, здавалося, нестримно ставала царством зла, котре, немов насміхаючись з усякої надії, у Москві навіть тріумфально прийняло форму добра, видаючи себе за нього» (А. Граціозі).

скачать dle 11.0фильмы бесплатно