§ 23. Боротьба за владу в Україні в другій половині 1919 — на початку 1920 р.

МЕТА

• характеризувати боротьбу за владу в Україні

• оцінювати вплив на ситуацію селянського повстанського руху

• визначати причини перемоги більшовиків

ДАТИ

Травень—серпень 1919 р. — антибільшовицьке повстання М. Григор'єва

Травень 1919 р. — початок наступу білогвардійських військ в Україні

Серпень 1919 р. — спільний похід УГА і Армії УНР на Київ. «Київська катастрофа»

Жовтень-листопад 1919 р. — війна Білої армії проти УНР

6 грудня 1919 — 6 травня 1920 р. — Перший зимовий похід Армії УНР

Грудень 1919 р. — встановлення більшовицької влади в Україні втретє

Друга половина 1919 р. стала кульмінацією боротьби за владу в Україні. Другий прихід більшовиків із їхньою політикою «воєнного комунізму» призвів до масового селянського повстанського руху. Так, лише впродовж квітня — першої половини червня 1919 р. в Україні відбулося 328 збройних виступів проти більшовицької влади. Одним із перших велике повстання підняв отаман Зелений (Дмитро Терпило), який навіть тимчасово захоплював Київ. За прізвиськом отамана Зеленого селян-повстанців на противагу «червоним» і «білим» стали називати «зеленими». Символічною акцією отамана стало скасування в Переяславі рішень козацької ради 1654 р. про перехід Київської держави під «руку російського царя».

Наймасштабнішим став виступ отамана М. Григор’єва, який відмовився виконувати наказ іти на допомогу радянській Угорщині. 7 травня 1919 р. в Єлисаветграді (нині Кропивницький) М. Григор’єв підняв антибільшовицьке повстання та звернувся з універсалом «До українського народу», у якому закликав до боротьби проти продзагонів, що відбирали хліб у селян, та створення рад без більшовиків. М. Григор’єв вирішив швидко пройти Лівобережною Україною й оволодіти Харковом. Однак йому не вдалося об’єднати всі антибільшовицькі сили. Після низки поразок він був змушений відступити на Херсонщину, де об’єднався із загонами Н. Махна. Проте два отамани не могли діяти спільно. М. Григор’єва було звинувачено в єврейських погромах і зв’язках із денікінцями й застрелено. Проте селянський рух не вщухав і став головним чинником падіння більшовицької влади в Україні в цей час.

Скориставшись тим, що переважна частина більшовицьких військ у травні 1919 р. була зайнята боротьбою з повстанським рухом, Добровольча армія генерала А. Денікіна разом із Донською і Кубанською арміями перейшла в наступ. Подолавши опір Південного фронту Червоної армії (основу військ фронту становили загони Н. Махна), вони захопили Донбас, майже всю Лівобережну Україну та рухалися далі на Київ і Москву.

Влітку 1919 р. лідери УНР переосмислили мету своєї боротьби. Вони остаточно позбулися ідеї встановлення українського варіанта радянської влади та взяли курс на створення парламентської демократії. Новий склад уряду наприкінці серпня очолив Ісаак Мазепа. Проте зміна курсу не дозволила провідникам УНР знайти спільну мову із селянськими отаманами, які відстоювали ідею радянської влади без комуністів.

У цей час активізувалися українські Армії УНР і ЗО УНР. За досягнутою домовленістю УГА та Армія УНР у серпні 1919 р. розпочали спільний похід під гаслом «На Львів через Київ!». Тобто спочатку передбачалося звільнити Наддніпрянщину від більшовиків, а потім разом Галичину від поляків. Наступ розгортався у двох напрямках: на Київ та Одесу. Кількість об’єднаної армії становила 80 тис. осіб, із яких 50 тис. були галичани. На Київ наступали галицькі війська, а на Одесу — частини Армії УНР. Спочатку наступ розвивався успішно. 30 серпня 1919 р. з’єднання Армії УНР та УГА під керівництвом генерала А. Кравса здобули Київ. Однак скористатися наслідками перемоги українським військам не довелося. У цей день із лівого берега Дніпра до міста вступили російські білогвардійські частини під командуванням генерала М. Бредова.

• Українська карта-карикатура

Із якими силами доводилося боротися українцям у 1919 р.? Знайдіть їх на малюнку.

• Отамани Зелений (у центрі) (1) і М. Григор'єв (2)

«Трикутник смерті» — назва, яку використовували сучасники щодо невеликої території на Поділлі, де наприкінці 1919 р. опинилися залишки українських армій.

Добровольча армія — російське військове формування, створене у 1918 р. під час громадянської війни в Росії на добровільній основі з офіцерів, юнкерів, студентів тощо. Із 1919 р. увійшла до складу збройних сил Півдня Роси. Поширеною в літературі є інша назва цих формувань — Біла армія, або Біла гвардія. У жовтні 1919 — березні 1920 р. вона була розбита.

• Старшини Армії УНР під час Першого зимового походу. 1920 р.

Через непорозуміння між двома арміями спалахнула стрілянина. Оскільки «білі» мали перевагу, Київ залишився за ними. Українські війська змушені були відійти до Василькова. Ця подія увійшла в історію як «Київська катастрофа». Українство втратило символ незалежної держави.

Українські армії не змогли пробитися до Одеси. Було втрачено Житомир, його зайняли більшовики й загрожували з тилу. Наприкінці вересня 1919 р. А. Денікін прийняв рішення розпочати війну з Україною та оволодіти Правобережжям. Незважаючи на готовність українського керівництва до порозуміння з білогвардійцями задля спільної боротьби проти більшовиків, А. Денікін відмовлявся визнати право України на незалежність. Упродовж жовтня 1919 р. на українсько-білогвардійському фронті тривали запеклі бої. Боєздатність української армії підірвали епідемія тифу (її кількісний склад скоротився на 70 %) і захоплення польськими військами припасів на Волині. Українські армії зазнали поразки. УГА, у складі якої залишалося лише 10 тис. боєздатних бійців, пішла на співпрацю з денікінцями, які обіцяли звільнити від поляків Галичину.

У цих умовах армія Н. Махна, що разом з українськими арміями боролася з денікінцями, несподіваним ударом прорвала фронт і розпочала рейд тилами денікінців. Н. Махно фактично зруйнував тил А. Денікіна й позбавив його резервів. На звільненій території він проголосив Південноукраїнську трудову федерацію, що існувала в жовтні 1919 — січні 1920 р.

Тим часом залишки Армії УНР опинилися на невеликій території у «трикутнику смерті» (між «білими», «червоними» і польськими військами). У середині листопада 1919 р. на спільній нараді членів Директорії та уряду УНР було прийнято рішення передати владу С. Петлюрі, а в грудні — про перехід до партизанських форм боротьби. Командувачем армії було призначено генерала М. Омеляновича-Павленка. Голова Директорії і Головний отаман військ УНР С. Петлюра виїхав до Варшави, а 5-тисячний загін української армії 6 грудня 1919 р., залишивши частину хворих старшин і вояків у «трикутнику смерті», вирушив у партизанський рейд у денікінський тил. Згодом він дістав назву Перший зимовий похід. Тривав він до 6 травня 1920 р. У результаті походу Армія УНР пройшла з боями 2,5 тис. км тилами Білої та Червоної армій. Було збережено основну частину Армії УНР, яка продовжила боротьбу в союзі з Польщею.

Наприкінці літа 1919 р. денікінці зайняли майже всю Україну. Свою політику вони здійснювали під гаслом «Великої і неподільної Росії» і мали на меті відновлення імперських порядків. Український національний рух був проголошений зрадницьким і зазнавав переслідувань. Назву «Україна» було заборонено — замість неї вживали «Південь Росії» або «Малоросія». Проти своїх противників денікінці розпочали «білий терор».

Встановлені денікінцями порядки призвели до посилення народного невдоволення: відбувалися страйки й повстання робітництва та розгортався масовий селянський рух (особливо відзначився отаман Н. Махно), із яким денікінці не змогли впоратися. Зрештою в жовтні 1919 р. головні сили денікінців були розгромлені (кінні корпуси А. Шкуро й К. Мамонтова). Вони почали швидко відступати на південь. 12 грудня 1919 р. Червона армія увійшла в Харків, а 16 грудня — у Київ. Більшовики втретє взяли під контроль більшу частину території України. На початку 1920 р. частини розгромленої Білої армії закріпилися в Криму. А. Денікін передав обов’язки головнокомандувача генералу П. Врангелю.

• Залізний хрест за участь у Першому зимовому поході. 1920 р.

• Командування армії А. Денікіна в Києві. 1919 р.

Зі спогадів А. Денікіна

Самостійної України не визнаю... Петлюрівці можуть бути або нейтральними — тоді вони повинні негайно скласти зброю й розійтися по домівках, або — приєднатися до нас, визнавши наші гасла. Якщо петлюрівці не визнають цих умов, то їх належить вважати за таких же супротивників, як і більшовиків...

Із відозви А. Денікіна «До населення Малороси»

Намагання відокремити від Росії малоросійську гілку російського народу не залишені й сьогодні... Колишні ставленики німців — Петлюра та його спільники — продовжують і сьогодні творити свою чорну справу створення «Української держави» всупереч відродженню єдиної Росії... самоуправління буде покладено в устрій областей Півдня Росії... вважаючи неприпустимим, забороняю переслідування малоросійської мови... кожен у суді може говорити малоросійською мовою...

1. Якою була позиція А. Денікіна стосовно України? 2. Чим, на вашу думку, вона була зумовлена і які наслідки це мало? 3. На які поступки українству був готовий піти А. Денікін?

Після тривалої боротьби з українським національним рухом більшовики стали обачнішими. У грудні 1919 р., ще під час наступу радянських військ, на конференції РКП(б) було ухвалено резолюцію «Про радянську владу в Україні». Більшовики оголосили, що вони визнають самостійність УСРР. Це була досить демагогічна політична заява, оскільки насправді ставилося завдання за будь-яку ціну не допустити відокремлення України від радянської Росії. Обіцяно було лише реалізувати право на використання української мови. Для посилення впливу більшовиків в Україні на місця направляли агітаторів, яким більшовицький лідер Л. Троцький говорив: «Без українського вугілля, заліза, руди, хліба, солі, Чорного моря Росія існувати не може».

Особливо важливим для більшовиків було завоювати прихильність селянства, яке становило в Україні більшість населення. Тому безоглядне насадження колективних господарств (комун) було припинено. Поміщицькі, монастирські й удільні землі, конфісковані радянською владою, передавали селянам без викупу. Завдяки цьому 52 % селянських господарств стали середняцькими.

Щоб населення не сприймало більшовиків як окупантів, вони намагалися створити в суспільстві опору зі своїх прихильників. Комуністична партія (більшовиків) України (КП(б)У) була фактично обласною партійною організацією РКП(б). Вона була нечисленною (13 тис. членів) і складалася переважно з осіб неукраїнського походження.

На той час в Україні діяло кілька українських партій, які сповідували ідеї комунізму, але з національним забарвленням. Їх називали націонал-комуністами. Найбільш впливовою була партія боротьбистів (частина українських есерів), яка налічувала 16 тис. членів. Щоб нейтралізувати її вплив і збільшити кількість своїх членів, КП(б)У ініціювала об’єднання.

У березні 1920 р. партійна конференція УКП (боротьбистів) ухвалила рішення про саморозпуск та організований вступ до КП(б)У. Загалом до КП(б)У увійшло на індивідуальних засадах 4 тис. колишніх боротьбистів, а О. Шумський став членом ЦК КП(б)У. У червні до КП(б)У приєдналися й борьбисти (колишні члени загальноросійської партії есерів).

Націонал-комунізм — узагальнена назва політичних течій і напрямків в Україні та поза її межами в першій третині XX ст., що поєднували ідеї комуністичної перебудови суспільства та створення суверенної Української держави.

• Антибільшовицька агітаційна листівка «білих»

Зі спогадів генерала М. Омеляновича-Павленка про Перший зимовий похід

Зупинившись у самому серці України (на Полтавщині — ред), армія побачила тотожність своєї ідеології з ідеологією повстанців і бажанням селянської маси, що повстанців тих із себе видала. Також армія відчула, що маса дивиться на неї, як на свою оружну силу,— крім назви «петлюрівці», часто-густо можна було вже чути ще назви «українці», «наше військо», бо, зрештою, не було вже родини, яка б так чи інакше не була зв'язана з військом: той загинув у наших лавах від ворожої кулі, той, покалічений, перебував як інвалід вдома, немало було і таких вояків, доля яких була цілком невідома, тощо.

1. Як сприймало населення похід Армії УНР? 2. Що поєднувало Армію з повстанцями?

Після поразки А. Денікіна частини УГА опинилися у складній ситуації. У лютому 1920 р. галичани перейшли на бік більшовиків і стали називатися Червона українська галицька армія (ЧУГА). При цьому УГА було реорганізовано, її з'єднання більшовики розкидали по різних дивізіях Червоної армії. Водночас вони не побоялися піти на репресії проти галицьких старшин, запроваджували виборність командирів, забороняли використання національної символіки. Усі ці заходи спричинили невдоволення серед галицьких вояків, які згодом повернули зброю проти більшовиків.

Комнезами (комітети незаможних селян) — селянські організації в Україні, створені більшовиками в 1920 р. для здійснення політики радянської влади в сільському господарстві. Були ліквідовані в 1930-ті рр. після завершення суцільної колективізації.

У 1920 р. в Україні залишилася лише одна націонал-комуністична партія — Українська комуністична партія. Вона була організована членами УСДРП (незалежної) і налічувала кілька сотень осіб. Партія не становила небезпеки для більшовиків і проіснувала до 1925 р. Вона навіть отримувала субсидії (грошову допомогу) від ЦК КП(б)У.

Проте «українізована» таким чином КП(б)У виявилася вкрай небезпечною для Москви через бажання бути самостійною комуністичною партією, а не обласною організацією РКП(б). Центральний комітет КП(б)У було розпущено. За участю відправлених із Росії понад тисячі партпрацівників було проведено перереєстрацію членів КП(б)У, після чого її склад зменшився на третину. Ця реорганізація розкрила справжню роль, яку більшовики відводили цій партії.

Державність УСРР і цього разу мала формальний характер. Військову й цивільну владу поєднував Всеукраїнський революційний комітет (Всеукрревком) — надзвичайний орган, створений 11 грудня 1919 р. російськими декретами. Було поновлено «червоний терор». Під час формування органів влади провідну роль відводили членам КП(б)У.

У середині лютого 1920 р. Всеукрревком передав владні повноваження Раднарком УСРР (очолив X. Раковський) і ВУЦВК (очолив Г. Петровський). У березні-квітні відбулися вибори до рад. Більшовики отримали до 80 % депутатських мандатів. Однак ради мали незначну реальну владу. Усі найважливіші рішення приймали органи КП(б)У. Столицею УСРР став Харків.

Для розколу українського селянства та зміцнення влади більшовики в березні 1920 р. почали створювати в селах комітети незаможних селян (комнезами), які перебирали на себе владу в селах, допомагали продзагонам у зборі продрозкладки (10—15 % забирали собі), ділили землю, худобу, інвентар, вилучали майно в заможного селянства.

Після повернення до влади більшовики відновили політику «воєнного комунізму». Передусім було проведено націоналізацію промисловості (понад 10 тис. підприємств). Тепер до рук держави переходили не лише великі, але й середні та навіть дрібні підприємства. Над одержавленими підприємствами стрімко розгалужувався величезний централізований управлінський апарат, який підпорядковувався Москві.

Промисловість, що переходила у власність держави, перебувала в кризовому стані: багато підприємств не працювало, бракувало робочої сили. Тому більшовики відновили загальну трудову повинність. Мобілізованих робітників закріплювали за певними підприємствами. Відбувалася мілітаризація праці: на виробництві встановлювалися норми виробітку, вводилися військова дисципліна та трибунали. Створювали галузеві дисциплінарні суди та концентраційні табори для порушників трудової дисципліни й «дезертирів трудового фронту». У 1920 р. в УСРР функціонувало сім таких таборів.

У сільському господарстві в січні 1920 р. було відновлено продовольчу диктатуру й державну монополію на хліб. Повернулася продрозкладка, яка тепер, крім збіжжя, поширилася на м’ясо, яйця та окремі овочі. Розмір хлібної розкладки на 1920 р. становив 160 млн пудів. Проте реально було заготовлено лише 65 млн пудів. Продрозкладка поширювалася на всі селянські двори, які мали посівні площі понад три десятини. Установлювалася колективна відповідальність («кругова порука») сільських громад за здачу продовольства.

У другій половині 1920 р. стала очевидною небезпека величезного недосіву зернових. Він став безпосереднім результатом продрозкладки. Розуміючи, що селяни намагатимуться зменшити посіви, більшовики доповнили розкладку селянської продукції розкладкою засіву землі. Вважалося, що подвійна розкладка дасть можливість запобігти катастрофічному скороченню посівів. Це рішення було ухвалено у грудні 1920 р. У такий спосіб селяни фактично перетворювалися на державних кріпаків.

• Пропагандистський плакат

Чи відповідав дійсності пропагандистський плакат більшовиків?

• Прапор полку гайдамаків Холодного Яру

У липні 1920 р. з’явився декрет Раднаркому РСФРР «Про розрахункові операції», дія якого негайно поширилася на територію України. Проголошувалося, що всі установи, підприємства та організації, які потребують будь-яких виробів, матеріалів або продуктів, зобов’язані для їх отримання звертатися до відповідних розподільчих радянських установ. Купівля на вільному ринку заборонялася. У грудні розгорнулася підготовка до скасування грошового обігу. Був підготовлений проект заміни грошей тродами (трудовими одиницями). Напередодні запланованого скасування грошей (яке так і не відбулося) 4 грудня 1920 р. В. Ленін підписав «Декрет про безкоштовний відпуск продовольчих продуктів і предметів широкого вжитку».

У роки Української революції в Наддніпрянщині виникали різноманітні форми самоорганізації населення окремих регіонів. їхня поява була пов'язана з активністю мас у період розгортання революційної стихії, невдоволенням владою або безвладдям. До них належали Республіка Гуляй-Поле, Баштанська республіка, Вісунська республіка, Медвинська республіка. Республіка Чорного Яру та Ямпільська республіка. Найбільш відомою стала Холодноярська республіка.

Основним осередком початку повстанського руху став православний Мотронинський монастир. Щоб захистити монастир від пограбування, місцевий вчитель Олекса Чучупак створив загін охорони з 22 осіб. Він став першою українською військовою організацією в Холодному Яру. Після загибелі О. Чучупака в бою з німецьким підрозділом односельці звернулися до його брата Василя з проханням стати їхнім отаманом. Незабаром загін самооборони монастиря перетворився на полк гайдамаків Холодного Яру. Начальником штабу полку став третій із братів Петро Чучупак. З лютого 1919 р. полк виступив на підтримку влади Директорії УНР. Він брав активну участь у бойових діях у своєму регіоні. Організаційно він підпорядковувався отаману Херсонщини і Катеринославщини А. Гулому-Гуленку. Під час окупації України денікінцями полк брав участь у вигнанні їх із Черкас.

Згодом сформувалася Холодноярська республіка, територія якої включала 25 сіл Чигиринщини. Її захищала 15-тисячна селянська повстанська армія, очолювана місцевими отаманами, що підпорядковувалися В. Чучупаку. У лютому 1920 р. повстанці допомагали Армії УНР під час Першого зимового походу. 12 квітня 1920 р. В. Чучупака було вбито. Наступним керівником холодноярців став Іван Деркач. Саме він управляв силами повстанців під час антибільшовицького повстання весни—осені 1920 р.

Одним з основних етапів боротьби більшовиків із холодноярцями стало проголошення амністії для тих повстанців, які добровільно складуть зброю. Багато отаманів погодилися припинити боротьбу й перейти на бік радянської влади. Однак після цього більшовики розпочали репресії проти повстанців. Сім'ї повстанців і тих, хто був звинувачений у допомозі їм, виселяли; конфісковували їхнє майно, інвентар і запаси продовольства. Усе працездатне населення відправляли в трудові армії, а непрацездатне переселяли до інших місцевостей. Остаточно Холодноярська республіка припинила своє існування в 1922 р., коли залишки повстанських отаманів потрапили в засідку й були ув'язнені. Холодноярських отаманів і деяких повстанців утримували в Лук'янівській в'язниці міста Києва. 9 лютого 1923 р. о 8.30 ранку вони підняли повстання. Майже чотири години у в'язниці посеред Києва тривав бій. Після придушення повстання тих, хто залишився, більшовики розстріляли.

Із діяльністю холодноярців пов'язана поява гасла «Слава Україні!». Відповіддю в них було «Україні слава!». Деякі дослідники вважають, що це гасло вперше з'явилося в наказі С. Петлюри 1917 р.

1 ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Чим був зумовлений масовий селянський повстанський рух у середині 1919 р.? 2. Яким було значення повстань отаманів Зеленого і М. Григор'єва? 3. Як відбувся наступ українських армій на Київ у серпні 1919 р. і чим він завершився? Що таке «Київська катастрофа»? 4. Як розгорталася боротьба на українських землях у вересні—грудні 1919 р.? 5. Чи було, на вашу думку, виправданим рішення С. Петлюри в грудні 1919 р. перейти до партизанських методів боротьби? Чому? 6. Назвіть дату Першого зимового походу. Хто його очолив? 7. Обговоріть у групах: якими були місце і роль Першого зимового походу Армії УНР в Українській революції 1917—1921 рр.? 8. Охарактеризуйте режим А. Денікіна в Україні. 9. Охарактеризуйте процес відновлення влади більшовиків та їхню політику в Україні. Що таке комнезами? 10. Хто такі націонал-комуністи? Як їх нейтралізувала радянська влада? Назвіть лідерів боротьбистів. 11. Проведіть дискусію: здобутки і прорахунки Директорії в другій половині 1919 р. 12. На думку сучасних українських істориків О. Рубльова та О. Реєнта, «вже перші кроки радянської влади в Україні в 1920 р. засвідчили нестримне бажання ленінської партії впрягти її до загальноросійської колісниці під виглядом формально рівноправного державно-політичного утворення». Поясніть, як ви розумієте це твердження. 13. Що таке Холодноярська республіка? Чому вона стала прикладом волелюбності й непокори українського народу?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Історія: Україна і світ 10 клас Гісем (інтегрований курс, рівень стандарту, нова програма)", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)