§ 24. Радянсько-польська війна і Україна. Завершення боротьби за владу в Україні

МЕТА

• з'ясувати сутність і наслідки Варшавської угоди С. Петлюри та Ю. Пілсудського

• характеризувати події радянсько-польської війни й місце в них України

• розповідати про завершення боротьби за владу в Україні

• розповідати про завершення бойових дій на території України

• вказувати на слабкі й сильні сторони селянського руху

• визначати причини поразки боротьби за збереження державності України

ДАТИ

Квітень 1920 р. — укладення Варшавської угоди між С. Петлюрою та Ю. Пілсудським

18 березня 1921 р. — підписання Ризького миру

Листопад 1920 р. — розгром Білої армії генерала П. Врангеля в Криму

Вересень 1921 р. — розгром махновського руху

Жовтень-листопад 1921 р. — Другий зимовий похід

Після розгрому військ А. Денікіна війна з радянською Росією, на думку польського керівництва, була неминучою. Уряд розумів, що більшовики після перемоги над внутрішніми ворогами неодмінно повернуться до реалізації ідеї світової революції, а Польща стоїть на їхньому шляху. Польща, у свою чергу, претендувала на значні території колишньої Російської імперії, прагнучи відновити Річ Посполиту в її кордонах 1772 р. До цієї федеративної держави мали увійти Литва, Білорусія і Україна. На початку 1920 р. польське керівництво вирішило, що склалася сприятлива ситуація для силового розв’язання проблеми на його користь.

Наступу польських військ передувало підписання представниками УНР і Польщі 21—24 квітня 1920 р. у Варшаві загальної, торговельно-економічної і військової конвенцій (угод), які пізніше назвали Варшавською угодою.

На думку більшості істориків, ця угода та участь УНР у радянсько-польській війні на боці Польщі були актом відчаю. Намагаючись продовжити боротьбу за відновлення УНР, С. Петлюра відмовився від ідеї соборності України. Угода була засуджена багатьма тогочасними українськими політичними діячами. Особливо гнітюче враження справив цей договір у Галичині.

Маючи перевагу у військовій силі, 25 квітня 1920 р. польські війська розпочали наступ. Разом із поляками виступили й частини Армії УНР (близько 30 тис. осіб). До них приєдналося українське військо генерала М. Омеляновича-Павленка, яке повернулося із Першого зимового походу. С. Петлюра сподівався на антибільшовицьке повстання селян.

Бригади УГА підняли повстання проти більшовиків, відкривши цими діями свою ділянку фронту для польського наступу. Поляки натомість відправили галичан до таборів полонених.

Ефект несподіванки, перевага в живій силі й техніці дали змогу польським військам уже 6 травня здобути Київ.

Однак поляки на українських землях поводилися як окупанти. Вони вивозили до Польщі промислове обладнання, товари та сировину, а головне — почали відновлювати поміщицьке землеволодіння. Населення, спостерігаючи за пограбуванням, репресіями, погромами, не пішло за С. Петлюрою, і очікуваного антибільшовицького повстання в Україні не відбулося.

Успіхи польського командування виявилися короткочасними. Поступово співвідношення сил змінювалося на користь Червоної армії. Більшовики у своїй пропаганді використали гасла російських націоналістів, закликали всіх до оборони Росії проти іноземних загарбників. На ці заклики відгукнулося багато колишніх російських офіцерів, які зміцнили склад Червоної армії.

5 червня 1920 р. Червона армія прорвала фронт противника, а 12 червня увійшла до Києва. Наприкінці червня армії Ю. Пілсудського залишили Мінськ, бої перемістилися на територію Польщі. Наступ розвивався у двох напрямках — на Варшаву і Львів.

Польща звернулася до країн Антанти по допомогу. Британський міністр іноземних справ лорд Дж. Керзон надіслав Росії ноту, у якій вимагав зупинити наступ на лінію, що була визначена декларацією країн Антанти від 8 грудня 1919 р. як східна межа розселення поляків («лінія Керзона»). Радянська Росія відповіла відмовою. Червона армія розгорнула наступ на Варшаву.

• Зліва направо: Польський генерал А. Лістовський, головний отаман Армії УНР С. Петлюра, військовий міністр В. Сальський, командир 6-ї Січової дивізії М. Безручко. Квітень 1920 р.

• Польські війська вступають до Києва. Червень 1920 р.

Більшовицькі війська підступили до Варшави і Львова. На території польських земель було створено Польський ревком на чолі з Ф. Дзержинським, на території Східної Галичини — Галицький ревком на чолі з В. Затонським, який проголосив утворення Галицької Соціалістичної Радянської Республіки (ГСРР). Ревкоми видавали декрети про націоналізацію промисловості, банків, конфіскацію поміщицької землі тощо.

Неабияку мужність і стійкість під ударами Червоної армії проявили частини Армії УНР (командувач полковник Марко Безручко), які боронили центр польського фронту в районі Замостя.

Загроза втрати державності згуртувала навколо уряду Польщі найширші верстви суспільства, яке стало на захист батьківщини. Франція і США надали суттєву допомогу Польщі зброєю та спорядженням. Усе це зумовило те, що в битві під Варшавою сталося «диво». Радянські війська не змогли подолати опір польських військ і на своїх багнетах понести революцію в Європу. Скориставшись вдалим моментом, польські війська перешли в контрнаступ і відкинули Червону армію на початкові позиції. Обидві сторони були знекровлені. Після таємних переговорів 12 жовтня 1920 р. між Польщею і радянською Росією було укладено перемир’я і прелімінарний (попередній) мир.

Радянський уряд використав перемир’я з Польщею для розгрому Армії УНР (35 тис. осіб), яка утримувала невелику територію між польськими і радянськими військами. 10 листопада 1920 р. радянська кіннота здійснила глибокий прорив через український фронт біля Могильова й примусила українську армію після тяжких боїв відступити за річку Збруч. Українська армія була інтернована в польських таборах.

Згодом за підсумками радянсько-польської війни між Польщею, з одного боку, та РСФРР та УСРР, із другого, 18 березня 1921 р. було підписано Ризький мирний договір. За умовами миру Польща здійснила значні територіальні придбання. Разом із західнобілоруськими землями до неї відійшли такі українські землі: Холмщина, Підляшшя, Західна Волинь та Західне Полісся. Також УСРР відмовлялася від своїх претензій на Східну Галичину. Ризький мир радянська сторона розглядала як перемир’я, а кордони, встановлені ним, — як тимчасові. Узагалі більшовики розглядали кордони не як природну межу території країни, а як лінії поширення радянського ладу, які в разі подальших революційних подій буде перенесено далі. Як наслідок, існували постійне напруження на кордоні, періодичні локальні сутички й загроза відкритого збройного конфлікту, обмін погрозливими дипломатичними нотами тощо.

У той час як на Польському фронті йшли важкі бої, кримське угруповання білогвардійців, очолюване генералом П. Врангелем, яке назвало себе російською армією, спробувало скористатися ситуацією. Переформувавши війська, відкинувши ідею «Великої і неподільної Росії» та здійснивши радикальну аграрну реформу (земля закріплювалася у приватну власність за викуп у розмірі 20 % від середнього врожаю, який сплачувався впродовж 25 років), П. Врангель став небезпечним противником більшовиків. До кінця червня 1920 р. війська П. Врангеля захопили Північну Таврію, південну частину Катеринославщини, створили загрозу Донбасу. Проте всі спроби здійснити десанти на Таманському півострові й підняти донське і кубанське козацтво на антибільшовицьке повстання були невдалими. Селяни й козаки ще пам’ятали режим А. Денікіна.

Основні положення Варшавської угоди

1. Польський уряд визнавав існування УНР у межах, які мали бути означені договорами із суміжними країнами.

2. Кордон між Польщею і УНР встановлювався по лінії, яка була вже зайнята польськими військами.

3. До Польщі відійшли Холмщина, Підляшшя, Посяння, Лемківщина, Західна Волинь, частина Полісся по річках Збруч і Горинь, уся Галичина.

4. Польща відмовлялася від подальших територіальних претензій.

5. Польща зобов'язувалася озброювати війська УНР.

1) Уряд УНР заявив про відсутність претензій на західноукраїнські землі;

2) збройні сили С. Петлюри підпорядковувалися польському командуванню;

3) українські залізниці підпорядковувалися польському управлінню;

4) УНР погоджувалася на спільну валюту;

5) український уряд мав утримувати польські війська на території України.

Які положення угоди викликають у вас несприйняття? Поясніть, чому.

• Напис на польському плакаті: «До зброї! Такий вигляд має польське село, зайняте більшовиками»

• Напис на польському плакаті: «До зброї! Рятуймо батьківщину! Пам'ятаймо добре нашу минулу долю!»

Проаналізуйте зміст радянських і польських плакатів. Які аргументи для мобілізації населення намагалася використати кожна зі сторін?

7 серпня Червона армія перейшла в контрнаступ. У районі Каховки вона переправилася через Дніпро й захопила плацдарм, який становив загрозу для тилу і флангу військ П. Врангеля. Усі спроби ліквідувати цей плацдарм не мали успіху. Не допомогли й надіслані Англією танки. Також невдало завершилися рейд білогвардійців на Правобережжя і прорив у Донбас.

Радянське командування, занепокоєне наступом «білих», у серпні прийняло рішення про створення Південного фронту, який очолив М. Фрунзе. Однак сил для розгрому П. Врангеля було недостатньо. Із метою залучити додаткові сили у вересні 1920 р. між урядом УСРР і махновцями була укладена угода про спільні дії проти П. Врангеля. Н. Махно висунув політичні вимоги: надати автономію Гуляйпільському району, дозволити пропаганду анархістських ідей, звільнити з в’язниць анархістів і махновців, надати допомогу зброєю. Радянське керівництво УСРР після узгодження з Москвою прийняло ці вимоги. У результаті Червона армія отримала добре озброєного, мобільного союзника (основну бойову силу махновців становили декілька сотень кулеметних тачанок).

28 жовтня 1920 р. Червона армія розпочала рішучий наступ, який завершився повним розгромом військ П. Врангеля в Північній Таврії. Білогвардійці втратили 50 % живої сили і 40 % зброї. Політбюро ЦК РКП(б) прийняло рішення за будь-яких умов до зими завершити розгром П. Врангеля. Командування Червоної армії вирішило наступати через Сиваш в обхід укріплень, а частину війська кинуло на штурм перекопських укріплень (Турецький вал). Протягом 8—11 листопада 1920 р. оборонні позиції «білих» було взято. 13 листопада частини Червоної армії вступили в Сімферополь, а 17 листопада весь Крим був у їхніх руках.

Залишки Білої армії та біженці (близько 150 тис. осіб) емігрували на кораблях до Туреччини та Болгарії. Майже 300 тис. цивільних і військових, що залишилися, стали об’єктом для розправи з боку радянської влади. У результаті «червоного терору» було знищено, за різними оцінками, від 40 до 150 тис. осіб.

Після розгрому П. Врангеля радянське командування вирішило розправитись із махновцями. 26 листопада 1920 р. М. Фрунзе видав наказ, у якому вимагав «вважати Махна і його загони ворогами радянської влади». У районі Євпаторії загони Н. Махна були оточені. Після жорстокого бою частинам махновців пощастило вирватися з Криму, але несподівано вони зіткнулися зі значними частинами червоноармійців і зазнали поразки. Тільки небагатьом махновцям вдалося прорватися. Згодом вони з’єдналися із залишками повстанців на чолі з Н. Махном, які вирвалися з оточення в Гуляйполі. На боротьбу з повстанцями було кинуто більше половини військ Південного фронту. Репресії проти повсталих і населення, яке їх підтримувало, посилювали повстанський рух. До березня 1921 р. під командуванням Н. Махна було вже 15 тис. осіб.

• Н. Махно та основна зброя його армії — тачанка — легка бричка з кулеметом

• Юрій Тютюнник

Юрій Тютюнник (1891—1930) — український військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР. Учасник Першої світової війни. У 1917—1918 рр. був членом УЦР. Ю. Тютюнник став одним з організаторів селянського повстання проти австро-німецьких окупантів і гетьмана П. Скоропадського. Разом з отаманом М. Григор'євим він брав участь у звільненні Херсона та Одеси від військ Антанти. У 1918—1919 рр. очолював штаб військ Директорії. У 1920 р. під час радянсько-польської війни командував дивізією Армії УНР. Разом із С. Петлюрою після поразки Армії УНР емігрував до Польщі. У 1920—1921 рр. очолював партизансько-повстанський штаб петлюрівців. У 1923 р. в результаті чекістської операції Ю. Тютюнника було вивезено в УСРР. У 1930 р. його було розстріляно.

Кульмінацією селянського антибільшовицького руху стало літо 1921 р. Н. Махно здійснював рейди до Харкова, Полтави, на Правобережжя. Для придушення повстання на території України було зосереджено майже 1 млн червоноармійців. Зрештою повстанський рух у результаті репресій і голоду, що охопив південь України, припинився. Поранений Н. Махно разом із невеликою групою прибічників у вересні 1921 р. перейшов радянсько-румунський кордон, потім перебрався до Польщі, а згодом до Франції.

Селянський повстанський рух породжував у лідерів українського руху сподівання на можливість ще однієї спроби звільнити Україну від влади більшовиків. У 1921 р. командування військ УНР, що були інтерновані в Польщі та Румунії, розробило план допомоги повстанському руху. Для його здійснення в таборах для інтернованих було створено Повстанську армію. У її складі були групи: Волинська (близько 800 бійців під командуванням генерала Ю. Тютюнника), Бессарабська (300 бійців, якими командував генерал А. Гулий-Гуленко) і Подільська (400 бійців під командуванням підполковника М. Палія, згодом — полковника С. Чорного). Загальне командування здійснював Юрій Тютюнник. Командування Червоної армії знало про ці плани завдяки розвідці й готувало для повстанців пастку, у якій одним ударом передбачалося знищити боєздатні антибільшовицькі сили. На Правобережжі було зосереджено 500 тис. червоноармійців.

За різних обставин реалізація походу повстанців затяглася аж до осені, коли вже більшість повстанських загонів в Україні були розгромлені, а селянство переймалося проблемою виживання в умовах голоду, що уразив Україну. Ця обставина вже наперед визначила невдачу походу. Проте повстанці рушили в Другий зимовий похід, який завершився трагедією. Щонайменше 359 бійців — учасників походу під час одного з боїв біля міста Базар потрапили в полон, їм пропонували зректися своїх переконань в обмін на життя, проте вони відмовилися. Тоді їх було розстріляно. Другий зимовий похід став останньою спробою збройним шляхом здобути незалежність України під час боротьби за державність у 1918—1921 рр.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Якими були причини радянсько-польської війни? 2. Що спонукало С. Петлюру погодитися на укладення Варшавської угоди? 3. Якими були причини невдач наступу П. Врангеля? 4. Чому не відбулося антибільшовицьке повстання, на яке сподівався С. Петлюра? 5. Завдяки чому Червоній армії вдалося відносно швидко розгромити білогвардійців у Криму? 6. Які українські землі увійшли до складу Польщі за умовами Ризького миру? 7. Чому махновський рух зазнав поразки? 8. Коли завершилися бойові дії регулярних військ в Україні? 9. Які події увійшли в історію України під назвою «Другий зимовий похід»? 10. Існує думка, що якби П. Врангель командував Білою армією в 1919 р., то в нього були б шанси перемогти в боротьбі з більшовиками. Чи згодні ви із цим? Обґрунтуйте свою відповідь. 11. Проведіть дискусію: чому україно-польський союз не сприяв визволенню України від більшовиків? 12. Обговоріть у групах і визначте причини поразки боротьби українського народу за свою державність.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Історія: Україна і світ 10 клас Гісем (інтегрований курс, рівень стандарту, нова програма)", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)