Войти
Закрыть

Створення та діяльність ОУН

10 Клас

Атентат (замах на вбивство) — один із терористичних методів діяльності УВО та ОУН (поряд із саботажами та ексами — актами експропріації). Атентати являли собою вбивства відповідальних за антиукраїнські дії чиновників або українців, що пропагували угодованство (лояльне ставлення до окупаційної влади). ОУН, створена в 1929 р. у Відні, оформила націоналістичний напрямок в українському русі. Засновниками ОУН стали Українська військова організація (УВО), що об’єднувала колишніх офіцерів української армії і вела збройну боротьбу проти польської окупації Східної Галичини, студентські організації («Асоціація української націоналістичної молоді» (Львів), «Українська націоналістична молодь» (Прага), «Легіон українських націоналістів» (Подєбради, ЧСР) та інші націоналістичні групи. На чолі ОУН став керівник УВО, командир УСС у роки визвольних змагань полковник Є. Коновалець. Ідеологією ОУН став розроблений Д. Донцовим інтегральний націоналізм. Д. Донцов, як і його наступники Д. Андрієвський, М. Сціборський, відкидав демократичні ідеали, стверджуючи, що демократична м’якотілість стала причиною поразки визвольних змагань 1917—1921 рр. Найвищою цінністю націоналісти проголошували національну державу, на чолі якої мав стати верховний провідник — вождь. Єдність вождя й народу мали забезпечувати корпорації, коаліції, профспілки, виборні ради. А єдина партія — ОУН — мала забезпечити ідеологічний провід держави. При цьому майбутньому соціально-економічному устрою держави засновники ОУН майже не приділяли уваги. Основою теоретичних міркувань було доведення прав українського народу на самостійну соборну державу й визначення шляхів здобуття незалежності. Ідеологи ОУН вважали, що незалежність української держави можна здобути шляхом національної революції — всенародного повстання. Для підготовки національної революції потрібно всіма засобами розхитувати окупаційний режим (індивідуальний терор, саботаж, напади, демонстрації, акції протесту) та одночасно готувати населення до повстання....
0 Переглянути

Політика польської влади щодо українства в 1930-ті рр.

10 Клас

Економічна криза 1929—1933 рр. створила передумови для загострення україно-польських відносин. Будь-який прояв українського національного життя сприймався як акт нелояльності до держави, прояв сепаратизму. Поштовхом до репресій стали дії радикально налаштованих українців із підпалу майна польських «осадників». Відповідальність за це взяла на себе УВО (ОУН). Проявами саботажу стали пошкоджені телефонні й телеграфні лінії, перешкоди на залізниці, підпали будинків і майна поляків. Метою саботажу націоналісти визначали спроби зірвати вибори в сейм, що мали відбутися в листопаді 1930 р., спричинити паніку серед польського населення Галичини, посилити настрої невпевненості та анархії в суспільстві, продемонструвати внутрішню нестабільність польської держави. ОУН також намагалася засвідчити свою дієвість перед українським населенням Галичини та українською діаспорою, зробити «українське питання» знову актуальним на світовій арені, зірвати спроби порозуміння з поляками. Усі ці дії мали підняти народ на збройне повстання проти окупації. Рішення про умиротворення («пацифікацію») Галичини було прийнято 1 вересня 1930 р. Масштаби каральної акції польської влади набагато перебільшували кількість фактів саботажу. Особливу увагу каральні загони приділяли не лише місцевим активістам, учителям, священикам, а й усім українським установам — школам, осередкам «Просвіт», кооперативам. Під час акції наруги зазнавали всі прояви українства: написи українською мовою, цвинтар січових стрільців, портрети І. Франка і Т. Шевченка тощо....
0 Переглянути

Еволюція політичних режимів у Центрально-Східній Європі в 1930-ті рр.

10 Клас

Економічна криза 1930-х рр. загострила проблеми в державах Центрально-Східної Європи. Спроби розв’язати їх призвели до зростання авторитарних тенденцій у політичному житті, встановлення авторитарних режимів або припинення існування держав. Найгострішою проблемою була національна, яка створювала як внутрішньодержавні, так і міждержавні конфлікти. Також вагомий вплив на розвиток регіону мало його розташування між двома державами, що прагнули його підкорити, — Німеччиною та СРСР. Чехословаччина Економічна криза 1930-х рр. завдала серйозного удару по ЧСР. Вузькість внутрішнього ринку, залежність від експорту призвели до значного й тривалого спаду виробництва. У 1933 р. падіння становило 44 %. Безробітних налічувалося близько 1 млн осіб. Щоб вгамувати кризу, уряд отримав надзвичайні повноваження. Під державний контроль потрапило 25 концернів, до яких входило 75 % підприємств, було встановлено державну монополію на торгівлю хлібом. Зрештою ситуація стабілізувалася, і з 1936 р. почалося зростання. Проте криза загострила національні суперечності в країні. Райони, де проживала німецька меншина, найбільше постраждали від кризи. Цим вирішив скористатися А. Гітлер. У Чехії було створено Судето-німецьку партію (СНП) на чолі з учителем фізкультури К. Генлейном, яка домагалася автономії Судетської області. На Німеччину орієнтувалася також Словацька національна партія А. Глінки, що вимагала автономії Словаччини. На територіях Карпатської України та Словаччини угорські національні партії виступали за приєднання цих земель до Угорщини. Поряд із ними діяли політичні партії, які прагнули автономії для Карпатської України....
0 Переглянути

Громадянська війна в Іспанії

10 Клас

На початку XX ст. від колишньої могутньої іспанської монархії не лишилося й сліду. Країна не виходила з кризи. Під час Першої світової війни Іспанія посідала нейтральну позицію. Війна сприяла короткочасному зростанню попиту на іспанські товари і, відповідно, економічному піднесенню. Закінчення війни спричинило економічну кризу, загострилися проблеми іспанського суспільства. Влітку 1921 р. розпочалася політична криза, яка була спричинена поразкою іспанських військ у Марокко від повсталих племен (Республіка Ріф). Правлячі партії й король втратили довіру населення. У цих умовах правлячі кола не перешкодили проведенню державного перевороту, який 13 вересня 1923 р. здійснив генерал Мігель Прімо де Рівера. Він утворив військову директорію (хунту), яка змінила уряд, розпустив кортеси (парламент), увів надзвичайний стан, призупинив дію конституції. Владу на місцях було передано військовим губернаторам. Своєю метою диктатура оголосила «оновлення» Іспанії. Проте оновлення вилилося у фашизацію суспільства за зразком Італії. Проводилася насильницька іспанізація каталонців і басків. У зовнішній політиці було взято курс на створення «Великої Іспанії». Стабілізація економічного становища на певний час зміцнила військово-королівський режим. У 1925 р. М. Прімо де Рівера замінив військове правління на цивільне, але сутність режиму від цього не змінилася. Позитивним здобутком режиму стало забезпечення відносного соціального миру й стабільного становища робітництва, що було досягнуто завдяки співробітництву з профспілками. Світова економічна криза 1929—1933 рр. підірвала опору диктатури. Від неї відвернулася навіть армія, і 28 січня 1930 р. М. Прімо де Рівера подав у відставку. У країні розгорнувся масовий рух за встановлення республіки. 12 квітня 1931 р. в Іспанії відбулися муніципальні вибори, на яких перемогли прихильники республіки. 14 квітня король Альфонс XIII утік із країни, і того ж дня Іспанію було проголошено республікою. Це була мирна демократична революція. Владу взяв на себе тимчасовий уряд на чолі з Нісето Алькалья Самора-і-Торресом. Перед новим урядом постали старі проблеми: проведення аграрної реформи в країні, де поміщикам належало 67 % земель; вирішення національного питання; ліквідація безробіття, що сягнуло 40 % працездатного населення. На порядку денному були такі питання: урегулювання відносин із католицькою церквою, захист національної іспанської промисловості, проведення реформи армії, вищий...
0 Переглянути

Німеччина за нацистської диктатури 1933—1939 рр.

10 Клас

Доступившись у легальний спосіб до влади, нацисти послідовно ліквідовували політичну демократію в Німеччині. Використавши як привід підпал рейхстагу (1933 р.), який самі ж і організували, вони вдалися до терору проти своїх політичних противників — соціал-демократів і комуністів. Проти останніх був влаштований відкритий судовий процес. За наполяганням А. Гітлера президент П. фон Гінденбург видав указ «Про охорону народу і держави», згідно з яким були ліквідовані права громадян і надані необмежені повноваження каральним органам. Щоб отримати більшість у рейхстазі, нацисти провели нові вибори. Проте отримані 43,9 % голосів не задовольнили їх (комуністи й соціал-демократи здобули 30,6 %). Після цього вони відмовилися від подальших спроб прикривати свій режим виконанням конституції. Важливим етапом зміцнення влади А. Гітлера було знищення ним своїх політичних противників у партії. Лідер штурмовиків (СА) Ернст Рем виступав за продовження «націонал-соціалістичної революції», тобто за переділ власності в Німеччині, що могло позбавити А. Гітлера підтримки з боку представників великого капіталу. Щоб остаточно вирішити цю проблему, А. Гітлер за допомогою охоронних загонів (СС) у ніч на 30 червня 1934 р. фізично знищив керівників СА. Ця подія увійшла в історію під назвою «ніч довгих ножів». Після смерті президента П. фон Гінденбурга в 1934 р. А. Гітлер, крім повноважень голови уряду, перебрав на себе обов’язки президента й головнокомандувача. За адміністративною реформою нацисти ліквідували земельні парламенти й органи місцевого самоврядування та передали владу чиновникам, яких призначали....
0 Переглянути

Фашистський режим в Італії. Б. Муссоліні

10 Клас

Італія була середньорозвиненою аграрно-індустріальною країною Європи. У Першій світовій війні вона втратила понад 600 тис. осіб загиблими, 1 млн пораненими і ще 700 тис. осіб отримали інвалідність. Загальні збитки від війни становили третину національного багатства країни. Демобілізовані з армії солдати не змогли знайти роботу й поповнили ряди безробітних, яких в Італії налічувалося понад 2 млн осіб. Зовнішній борг країни за роки війни зріс у 4,5 разу, а віддавати його було нічим. Мобілізація сільського населення в роки війни призвела до скорочення обсягу виробництва сільськогосподарської продукції і перетворення країни з експортера на імпортера продовольства. Італія приєдналася до Антанти, сподіваючись, що за це будуть задоволені її територіальні претензії після війни. Однак держави Антанти оцінили її внесок у війну як дуже низький і не дотримали своїх обіцянок. Отримавши лише західну частину Істрії з портом Трієст, Південний Тироль, Пулу й Горіцію, Італія стала «переможеною серед переможців». Це викликало в італійському суспільстві розчарування у «вкраденій перемозі» та зневіру в ідеали. У 1919—1920 рр. країну охопила глибока криза, що увійшла в історію як «червоне дворіччя». Учасниками страйкового руху стали понад 2 млн осіб. Вони вимагали 8-годинного робочого дня, збільшення заробітної плати, укладення колективних договорів з адміністрацією. У деяких містах через високі ціни на продукти страйкарі захоплювали продовольчі магазини і за допомогою профспілок розподіляли конфісковані продукти за низькими цінами. Робітники для захисту від поліції створювали загони Червоної гвардії, а для виконання функцій місцевої влади — фабрично-заводські ради. У Флоренції, Генуї, Болоньї та Мілані робітники захопили муніципалітети. Серед страйкарів переважали прибічники радикальних поглядів, що й обумовлювало їхні симпатії до перетворень у радянській Росії. Цей рух охоплював здебільшого північні промислово розвинені регіони. Державна влада тут майже не діяла....
0 Переглянути

«Новий курс» Ф. Рузвельта

10 Клас

Свою діяльність Ф. Рузвельт розпочав зі здійснення програми порятунку банківської системи країни. Одні банки отримали допомогу, інші були ліквідовані. Після цього було проведено перший етап банківської реформи — запроваджено страхування дрібних і середніх депозитів до 5 тис. доларів. У 1934 р. було проведено девальвацію долара й створено комісію з торгівлі акціями, яка контролювала діяльність фондової біржі з метою припинення спекуляцій. Центральне місце серед заходів, здійснених у перші 100 днів президентства Ф. Рузвельта, посіли закони про поліпшення становища в сільському господарстві (ААА) та промисловості (NRA). Згідно з першим законом, у сільському господарстві було створено механізм, спрямований на скорочення виробництва основних видів сільськогосподарської продукції. За це фермери отримували компенсацію з особливого фонду, утвореного за рахунок нового спеціального податку. Другий закон запроваджував державне регулювання умов промислового виробництва, трудових відносин, допомоги безробітним тощо. Перші заходи «нового курсу» сприяли певній стабілізації економіки. Насправді вони означали втручання держави в приватне підприємництво шляхом встановлення рівних і зрозумілих для всіх умов. Між підприємцями мав діяти «кодекс чесної конкуренції», що визначав обсяги виробництва, розподіл ринків, рівень оплати праці тощо....
0 Переглянути

Велика Британія і Франція в 1930-ті рр.

10 Клас

«Велика депресія» була значним потрясінням для держав світу. Шукаючи шляхи подолання кризи, правлячі кола багатьох країн Заходу усвідомили, наскільки важливим є посилення ролі держави в процесах регулювання економіки. США, Велика Британія, Франція, Канада й скандинавські країни в результаті реформ зробили державне регулювання постійним елементом соціально-економічної сфери суспільства й заклали підвалини «держави добробуту». Цього вдалося досягти без ліквідації демократичних інститутів влади й обмеження прав людини. Іншу модель подолання кризи представляли Італія та Німеччина, де було встановлено тоталітарні режими. У радянській державі, де більшовики затвердили тоталітарний режим та оголосили про будівництво комуністичного суспільства, процеси розвивалися інакше. СРСР став єдиною державою, яка, відокремившись від світової економіки, уникла проявів кризи (масове безробіття, падіння виробництва, криза банківської системи тощо), які були характерні для держав із ринковою економікою....
0 Переглянути

Світова економічна криза (1929—1933 рр.)

10 Клас

Криза розпочалася з паніки на Нью-Йоркській біржі 24 жовтня 1929 р. За один день («чорний вівторок») ціни на акції впали на мільйони доларів. Стався крах ринку цінних паперів. Проте це був лише зовнішній прояв кризи в економіці. За крахом фондового ринку обвалився весь фінансовий ринок і настав спад виробництва. У провідних країнах падіння сягало 38 %. Раніше такі кризи досить швидко минали: малоприбуткові виробництва зникали, а ті, що зуміли вистояти, отримували можливості для швидкого стрибка вперед — і економіка виходила на новий технологічний рівень. У 1929—1933 рр. чекали, що так станеться й цього разу, але надії на те, що все налагодиться «саме собою», не виправдалися. Навіть після того, як падіння виробництва припинилося, нове піднесення не настало: світову економіку охопила затяжна депресія, що тривала до кінця 1930-х рр. Особливо важко доводилося фермерам: на відміну від великих промислових фірм, вони не могли домовитися про скорочення виробництва й тим зупинити падіння цін. Натомість мільйони фермерських сімей намагалися підтримати свої доходи, викидаючи на ринок усе більше продуктів і тим самим остаточно обрушуючи ціни на них. Для боротьби з таким катастрофічним падінням цін у багатьох країнах уряд просто знищував «зайву» продукцію — палили зерно, забивали й закопували худобу. На тлі загального недоїдання це було жахливим варварством....
0 Переглянути

Політика коренізації в УСРР

10 Клас

Після загарбання України першочерговою для більшовиків залишалася проблема здобуття прихильності населення. Без урахування національної специфіки більшовикам було неможливо надалі просувати свої ідеї комуністичного будівництва. У 1923 р. XII з’їзд РКП(б) затвердив офіційним курсом партії в національному питанні політику коренізації. Вона мала здійснюватися тимчасово і була спрямована на утвердження радянської влади, комуністичної ідеології в національних республіках і районах країни силами підготовлених національних кадрів у доступних для місцевого населення формах. В УСРР коренізація здійснювалася у формі українізації. Складовими коренізації, за рішеннями XII з’їзду РКП(б), були такі: • підготовка, виховання та висування керівних кадрів титульної (корінної) національності; • урахування національних чинників під час формування партійно-державного апарату; • організація мережі навчальних і культурно-виховних закладів, преси, книговидавничої справи мовами корінних національностей; • вивчення національної історії, відродження та розвиток національних традицій і культури. В УСРР засобом здійснення коренізації радянсько-комуністичної влади серед населення стало передусім освоєння й поширення на державному рівні української мови. Представники компартійно-радянського апарату всіх рівнів мали використовувати її в установах та засобах масової інформації. У квітні 1925 р. ЦК КП(б)У ухвалив резолюцію про українізацію, у якій було зазначено, що справа «зміцнення диктатури пролетаріату на Україні вимагає напруження комуністичних сил усієї партії для опанування української мови». Зокрема, визнавалося за необхідне перевести на українську мову діловодство ЦК і його відділів. 30 квітня ВУЦВК і Раднарком УСРР ухвалили спільну постанову про заходи щодо термінового здійснення повної українізації радянського апарату. Проте українізація здійснювалася в певних, дозволених центром межах....
0 Переглянути
Вперед
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 45
Назад

Навігація