Войти
Закрыть

Тихоокеанський театр бойових дій у 1944—1945 рр. Розгром Японії

10 Клас

На початку 1944 р. США встановили свій контроль над Маршалловими островами, а із часом — над Маріанськими. У липні розпочалася операція, спрямована на звільнення Філіппін, захоплення яких означало б для Японії розподіл її володінь на дві частини та втрату джерел сировини, що були розташовані південніше. У цей самий час американська стратегічна авіація розпочала «повітряний наступ» проти Японії, здійснюючи систематичні бомбардування військових та економічних об’єктів країни. У таких умовах японське командування вирішило дати вирішальну битву в районі острова Лейте (Філіппінські острови) та розгромити американський десант і флот підтримки (план «Се» («Перемога»)). 23 жовтня 1944 р. біля острова Лейте розпочалася найбільша в історії Другої світової війни морська битва між флотом союзників і японськими військами. У битві, що тривала протягом чотирьох днів, брали участь дев’ять японських лінкорів, зокрема два найбільші у світі лінкори «Ямато» і «Мусасі», чотири авіаносці, 20 крейсерів, у тому числі 14 важких, а також 35 есмінців і понад 300 літаків. Проте флот США, що протистояв їм, був набагато сильнішим: 12 лінкорів, вісім важких і 24 легких авіаносці, 24 крейсери, 166 міноносців і понад 1500 бойових літаків. П’ятикратна перевага США у повітрі вирішила результат бою. Японські війська були змушені відступити, втративши всі свої авіаносці та всю авіацію, а також три лінкори, десять крейсерів й 11 есмінців. Загинуло 13,5 тис. японських моряків і льотчиків. Незважаючи на те що в цій битві вони вперше застосували «ударні загони спеціальних атак» — льотчиків-смертників (камікадзе), які таранили кораблі противника, їм вдалося потопити тільки три авіаносці й три есмінці, а ще шість авіаносців і ряд інших кораблів дістали серйозні пошкодження. Також США втратили 200 літаків....

Конференції «великої трійки». Формування нового світового порядку та місце в ньому України

10 Клас

Вирішальні події, що визначали результат війни, відбувалися на фронтах. Перед лідерами антигітлерівської коаліції все гостріше поставали питання післявоєнного врегулювання. Перше серйозне обговорення відбулося на Московській конференції міністрів закордонних справ СРСР, США, Англії, що проходила з 19 до 30 жовтня 1943 р. У центрі уваги міністрів постало декілька питань. Так, було досягнуто попередню угоду про відкриття Другого фронту у Франції навесні 1944 р. Було прийнято рішення про заснування Європейської консультативної комісії для «вивчення європейських проблем, пов’язаних із закінченням війни». Важливим було схвалення «Декларації про загальну безпеку», у якій ішлося про необхідність заснування після війни загальної міжнародної організації для підтримання миру й безпеки, що ґрунтувалися б на принципах суверенітету й рівності всіх миролюбних держав. Крім цього, було прийнято «Декларацію про Австрію», у якій зазначалося, що союзні держави не визнають завоювання Австрії та бажають бачити її відновленою, вільною й незалежною. У «Декларації про Італію» йшлося про те, що «фашизм і весь його негативний вплив має бути знищений, а італійському народу потрібно надати можливість створювати урядові та інші установи, засновані на принципах демократії». Також була опублікована декларація про відповідальність нацистських діячів за скоєні злочини, передбачалося їх покарання спільним рішенням. У той самий час конференція виявила й основні розбіжності між союзниками: питання кордонів і політичних режимів у визволених країнах....

Воєнні дії в 1944—1945 рр. у Європі. Розгром нацистської Німеччини

10 Клас

На початок 1944 р. Німеччина та її союзники все ще утримували значну частину окупованих територій. Вони зуміли максимально розширити випуск озброєнь, провести тотальну мобілізацію, але стратегічна ініціатива німецькими генералами була втрачена. Одночасно із вигнанням німецьких військ із Правобережної та Південної України, а також Криму наступальні операції велися на інших ділянках радянсько-німецького фронту. У січні 1944 р. було остаточно знято 900-денну блокаду Ленінграда, під час якої від голоду померло 700 тис. осіб. Літній наступ радянських військ розпочався 10 червня 1944 р. із завдання потужного удару по фінській армії. 2 вересня 1944 р. уряд Фінляндії підписав перемир’я із СРСР. Радянський Союз залишив за собою територію, яка відійшла до нього в 1940 р. У жовтні 1944 р. за згодою норвезького уряду Радянська армія вступила на територію Північної Норвегії. Основний удар радянських військ улітку передбачалося завдати в Білорусії (операція «Багратіон», 23 червня — 29 серпня 1944 р.). Одночасно він мав відтягнути сили Німеччини, щоб полегшити становище союзників, які провели успішну операцію на півночі Франції, відкривши Другий фронт. Наступ у Білорусії здійснювали сили чотирьох фронтів під загальним командуванням Г. Жукова (1,2 млн солдатів, 4 тис. танків, 24 тис. гармат, 5,4 тис. літаків). Добре продумана система оборони німецьких армій була розділена на «котли» — Бобруйський, Мінський, Могильовський, Вітебський. З липня радянські війська вступили в Мінськ, а згодом вийшли до кордонів Східної Пруссії, Польщі та узбережжя Балтійського моря. Тільки завдяки серії продуманих потужних контрударів німецькому командуванню вдалося уникнути остаточної поразки й вивести боєздатні частини з Балтії....

Депортація кримських татар та інших народів

10 Клас

У період Вітчизняної війни багато кримських татар зрадили Батьківщину, дезертирували із частин Червоної армії, що обороняють Крим, і переходили на бік супротивника, вступали у сформовані німцями добровольчі татарські військові частини, що боролися проти Червоної армії; у період окупації Криму німецькими військами, беручи участь у німецьких каральних загонах, кримські татари особливо відзначилися своїми звірячими розправами із радянськими партизанами, а також допомагали німецьким окупантам у справі організації насильницького викрадення радянських громадян у німецьке рабство й масового винищування радянських людей. Кримські татари активно співпрацювали з німецькою окупаційною владою, беручи участь в організованих німецькою розвідкою так званих «татарських національних комітетах», їх широко використовували німці з метою проникнення в тил Червоної армії шпигунів і диверсантів. «Татарські національні комітети», у яких головну роль відіграли білогвардійсько-татарські емігранти, за підтримки кримських татар спрямовували свою діяльність на переслідування й утиск нетатарського населення Криму й вели роботу з підготовки насильницького відторгнення Криму від Радянського Союзу за допомогою німецьких збройних сил....

Вигнання з України нацистських загарбників

10 Клас

Початком битви за Україну стала Житомирсько-Бердичівська операція, яку здійснювали сили Першого Українського фронту (командувач генерал М. Ватутін) із 24 грудня 1943 до 14 січня 1944 р. У результаті цієї операції 31 грудня 1943 р. радянські війська вдруге зайняли місто Житомир і відкинули противника на захід. На початку січня 1944 р. радянські війська несподівано повернули ударні частини на південь, захопили велику залізничну станцію Жмеринка та створили загрозу оточення значних німецьких сил у районі Білої Церкви, Фастова й Черкас. Щоб не допустити оточення, противник 11—12 січня 1944 р. завдав потужного контрудару по радянських військах, що наступали, застосувавши значні танкові сили (до 500 танків). Унаслідок контрудару їм вдалося витіснити радянські частини зі Жмеринки. Фронт стабілізувався. У ході Житомирсько-Бердичівської операції Радянська армія втратила близько 100 тис. солдатів та офіцерів, вермахт — 72,5 тис. осіб. Тим часом із 5 до 16 січня 1944 р. війська Другого Українського фронту (командувач генерал І. Конєв) провели потужний наступ із Кременчуцького плацдарму в напрямку на Кіровоград (сучасний Кропивницький), який увійшов в історію під назвою Кіровоградська операція. 8 січня 1944 р. місто було звільнено, а німецькі війська було відкинуто на 40 км на захід від Кіровограда. Проведення Житомирсько-Бердичівської та Кіровоградської операцій створило умови для проведення операції з оточення значної кількості військ вермахту, які утримували позиції по Дніпру. 24 січня — 17 лютого 1944 р. силами Першого й Другого Українських фронтів було здійснено Корсунь-Шевченківську наступальну операцію. Радянські фронти завдали флангових ударів і 29 січня 1944 р., з’єднавшись біля Звенигородки, оточили 80-тисячне угруповання німецьких військ. Німецьке командування почало негайно вживати заходів із порятунку оточених. Однак контрудари не досягли успіху. Тоді, зібравши залишки боєздатних частин, кинувши всі обози, під прикриттям хурделиці 17 лютого 1944 р. німецькі війська пішли на прорив. Вийти з оточення вдалося 7 тис. осіб, ще 25 тис. загинули, а 18 тис. потрапили в полон. Німецьке угруповання було знищене. Через великі втрати Німеччини Корсунь-Шевченківську операцію часто називають «Сталінградом на Дніпрі»....

Корінний перелом у Другій світовій війні

10 Клас

До весни-літа 1942 р. стратегічна ініціатива на всіх фронтах повністю належала Німеччині та її союзникам. Союзники в антигітлерівській коаліції вели важкі оборонні бої. Проте на середину 1942 р. ситуація почала змінюватися. Перші успіхи, що дозволили змінити загальне стратегічне становище, були досягнуті на Тихому океані. 7—8 травня 1942 р. у морській битві в Кораловому морі, біля берегів Нової Гвінеї, японська ударна ескадра, що прямувала на захоплення Порт-Морсбі, зазнала першої значної поразки. Особливістю цієї морської битви було те, що надводні кораблі обох сторін не зробили жодного пострілу один по одному. Долю бою вирішила авіація, що базувалася на авіаносцях. Японці, втративши один авіаносець, один есмінець та 80 літаків, змушені були відступити. Від планів вторгнення до Австралії довелося відмовитися. 4—6 червня 1942 р. біля атола Мідуей японський флот під командуванням адмірала І. Ямамото був ущент розбитий американським флотом адмірала Ч. Німіца. У бою Японія втратила чотири авіаносці, один крейсер і 253 літаки, США — один авіаносець, один есмінець і 150 літаків. У результаті цих двох поразок Японія втратила половину своїх авіаносців і була змушена перейти до стратегічної оборони. Однак найважливішими були втрати найкращих японських льотчиків, що мало стратегічне значення....

Вступ у війну США. Бойові дії в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні в 1941—1942 рр. Створення антигітлерівської коаліції

10 Клас

Після підписання Троїстого пакту (1940 р.) Японія захопила значну частину Китаю, а після поразки Франції підписала угоду з урядом А.-Ф. Петена (липень 1941 р.) про право створення баз у французьких колоніях — Лаосі, В’єтнамі, Камбоджі. Проникнення японських військ до Індокитаю спонукало США, Велику Британію та Нідерланди до заморожування японських капіталів в американських банках і запровадження ембарго (заборони) на постачання Японії нафти. Унаслідок цього обсяг зовнішньої торгівлі країни скоротився на 3/4, а імпорт нафти — на 9/10. Економіка Японії опинилася перед загрозою краху. 2 липня 1941 р. керівництво країни прийняло рішення «просуватися на південь», тобто захопити країни Південної і Південно-Східної Азії. Японія вирішила вступити в боротьбу зі США за панування в Тихому океані. Головнокомандувач японського флоту адмірал І. Ямамото пообіцяв імператору, що в найближчі півроку він зможе втримати стратегічну ініціативу, але далі не гарантує позитивного розвитку подій для Японії. Флот Японії непоміченим підійшов до Гаванських островів і 7 грудня 1941 р. атакував 350 літаками з авіаносців американську військово-морську базу Перл-Гарбор. США втратили 19 військових кораблів, 272 літаки й понад 3 тис. військовослужбовців. Таким чином, Японія одним раптовим ударом на певний час здобула перевагу на морі й захопила стратегічну ініціативу. 8 грудня США та Велика Британія оголосили війну Японії. Німеччина й Італія заявили про свій намір воювати зі США. Таким чином, наприкінці 1941 р. всі великі держави були втягнуті в Другу світову війну....

Польський рух Опору на західноукраїнських землях. Україно-польське протистояння

10 Клас

Окупація та розчленування Польщі не зломили волю польського народу до відродження власної держави. Уже з 1939 р. почав формуватися підпільний рух, яким із Лондона керував польський емігрантський уряд. У 1939—1941 рр. він намагався завдавати ударів по комунікаціях, якими до Німеччини із СРСР направляли нафту та іншу сировину. Відчайдушними були напади на склади зброї. Проте така діяльність швидко поставила підпільну мережу під удар каральних органів, і вона фактично була розгромлена. Після нападу Німеччини на СРСР змінилася стратегія польського підпілля. Керівники підпілля вважали все польське чоловіче населення мобілізованим для боротьби проти окупаційної влади. Із листопада 1941 до лютого 1942 р. у Галичині й на Волині, як і на власне польських землях, польські діячі почали активно створювати Армію крайову (АК). Спочатку її стратегічним завданням було накопичення сил, щоб у сприятливий момент підняти загальнонаціональне повстання (план «Буря»). Перед підрозділами АК в Галичині й на Волині ставили завдання не допустити переміщення військ окупантів у центральні райони Польщі, де мав бути центр повстання. Проте реалії воєнного часу внесли зміни в ці плани. Формування АК на «східних кресах» відбувалося дуже складно й повільно, особливо бракувало зброї. Крім того, не все польське населення поділяло позицію емігрантського уряду «тримати рушницю при нозі». Одні виступали за негайні дії проти окупаційного уряду, інші дотримувалися прорадянських поглядів. Це призвело до формування загонів Армії людової (АЛ) і Батальйонів хлопських. Кількість польських підрозділів у Східній Галичині й на Волині сягала 10—20 тис. осіб....

Рух Опору та його течії в Україні

10 Клас

У результаті перемог на фронтах військ антигітлерівської коаліції рух Опору посилився. Постали цілі партизанські армії, підпільні державні структури. Наймогутнішим збройний рух Опору в Європі був на території України, Білорусії, Росії, Польщі, Югославії, Франції, Греції, Албанії, Італії. Загалом на боротьбу з рухом Опору Німеччині та її союзникам доводилося залучати понад 10 % своїх сил. Японська окупація теж дала поштовх для розгортання руху Опору. Найбільшого розмаху він набув у Китаї, Бірмі, Малайї та на Філіппінах, де діяли цілі партизанські армії. Японська окупаційна влада змушена була надати Бірмі формальну незалежність. У В’єтнамі та Індонезії на перших етапах війни переважали пасивні форми боротьби, і лише на завершальному етапі рух Опору набув широкого розмаху. Зрештою лідери національно-визвольного руху проголосили незалежність цих держав. У роки війни на території України антинацистський рух Опору мав свої особливості. Він був розділений на радянську і націоналістичну течії, які ворогували між собою та мали протилежні прагнення. Радянський рух Опору виник одразу після початку війни з Німеччиною. Проте радянське керівництво виявилося не підготовленим до такої форми боротьби. Усі спеціалісти з підривної і партизанської діяльності були знищені під час репресій 1930-х рр. Тому організація підпільної і партизанської боротьби в 1941 р. велася поспіхом і не завжди кваліфіковано. Із 3,5 тис. партизанських загонів і диверсійних груп (30 тис. осіб) на окупованій території влітку 1942 р. діяли лише 22 загони, інші розпалися або були розгромлені. Також карателі розгромили мережу підпільних партійних організацій. За перший рік загинуло 30 тис. підпільників і партизанів. Однак це не зупинило радянський партизанський і підпільний рух....

Спроба відновлення Української держави. Початок збройної боротьби УПА

10 Клас

ОУН(Б) значну увагу приділяла питанню створення української армії. Із цією метою вона використовувала будь-які можливості для підготовки відповідного командного складу й набуття бойового досвіду. Як уже згадувалося, за згодою з німецькими військовими і розвідкою діячі ОУН(Б) проходили підготовку в поліцейських школах, старшинській школі в Кракові. Було створено батальйони «Роланд» та «Нахтігаль». У той же час ОУН(Б) активно формувала похідні групи (загальна кількість 5 тис. осіб), які мали рухатися за німецькою армією і здійснювати пропаганду та агітацію, а також створювати місцеві органи влади, громадські організації, міліцію, суди. Так діячі ОУН(Б) намагалися поставити Німеччину перед фактом відновлення Української держави. У складі похідних груп був заздалегідь сформований політичний осередок із провідних діячів ОУН на чолі з Ярославом Стецьком. Діставшись 30 червня 1941 р. Львова, члени цієї групи налагодили зв’язок із керівниками Крайової екзекутиви ОУН, що діяла в підпіллі. Увечері того ж дня були проведені Національні збори (близько 100 осіб), на яких Я. Отецько оголосив Акт відновлення Української держави. Після проголошення Акта Я. Отецька обрали головою Державного правління, яке сформувало Крайове правління. Наступного дня львівська радіостанція, яку взяли під контроль бійці батальйону «Нахтігаль», оголосила про відновлення Української держави. Почалося формування відповідних органів влади. Так, було створено міське правління у Львові на чолі з Ю. Полянським, а також Львівське обласне правління на чолі з професором права О. Марітчаком. За кілька днів Крайове правління було реорганізоване в Українське державне правління (УДП)....

Навігація