Зародження опозиційного руху
- 28-04-2022, 07:57
- 395
11 Клас , Історія України 11 клас Кульчицький, Лебедєва (рівень стандарту, академічний)
§ 16. Зародження опозиційного руху
Пригадайте!
1. Чому партійні органи контролювали творчість письменників України?
2. Які функції виконувала Спілка українських письменників?
Основні терміни і поняття
• «Шістдесятники» • опозиційний рух • дискусія, санкції.
1. «Шістдесятники»
Загальну атмосферу змін у суспільстві першими відчули представники творчої інтелігенції. У 1953 р. журнал «Новый мир» надрукував есе критика В. Померанцева «Об искренности в литературе». Його публікація разом з твором І. Еренбурга «Відлига» викликала значний інтерес в суспільстві. Розгорнулися дискусії про роль інтелігенції в суспільстві, про можливість існування літературних шкіл, про жорсткий контроль партії за творчістю письменників і художників та ін.
Після XX з’їзду партії ідеологічний тиск на діячів культури став дещо слабшим. Читачам України повернули імена і твори замовчуваних та репресованих письменників. Виникла можливість читати заборонені раніше твори М. Булгакова, Ф. Достоєвського, І. Буніна та ін.
Лібералізація політичного режиму дещо підняла «залізну завісу» над західним світом культури. В Україні з’явилися раніше не доступні твори А. де Сент-Екзюпері, А. Камю, Ф. Кафки, Е.М. Ремарка, Е. Хемінгуея та ін. З 1958 р. відновилося видання журналу «Всесвіт», який друкував кращі зразки сучасної західної літератури українською мовою.
У грудні 1960 р. в журналі «Юность» з’явилася стаття Ст. Рассадіна «Шестидесятники». Вона розповідала про письменників нової літературної генерації та їхню творчість. Ця стаття дала назву творчій інтелігенції демократичного спрямування 1960-х рр. Термін «шістдесятники» пов’язаний з десятиліттям, у якому відбувалося громадянське змужніння цих людей. Короткотривалої «відлиги» виявилося достатньо, щоб сформувалося ціле покоління, яке не влаштовувала офіційна десталінізація.
«Шістдесятники» ставали в опозицію не до влади, а до консервативних сил, які перешкоджали суспільним змінам. Вони не змогли визначити характер економічних реформ, які мали бути здійснені в суспільстві. Більш чіткою була їхня позиція щодо політичного й духовного життя. «Шістдесятники» обстоювали верховенство суспільства над державою, рівність усіх людей перед законом, пріоритет прав людини, усунення регламентації творчого процесу, подолання відірваності від західної культури. Вони сподівалися, що курс на реформи сформує «соціалізм з людським обличчям», який враховуватиме і захищатиме інтереси всіх громадян.
Для українських «шістдесятників» найболючішою була національна проблема. Їхнє ідейне формування починалося з культурництва.
На початку 1960 р. у Києві почав діяти клуб «Супутник», який невдовзі став популярним місцем зустрічей творчої молоді. У його секціях цікаво проходили вечори поезії за участю поетів І. Драча, Л. Костенко, В. Симоненка. По-новому розкривали український літературний процес критики І. Дзюба, Є. Сверстюк. Історики О. Апанович і М. Брайчевський, мистецтвознавець М. Логвин читали лекції з вітчизняної історії і пам’яткознавства. Театральна секція на чолі з Л. Танюком ставила напівзаборонені п’єси М. Куліша і Б. Брехта.
Діяльність клубу набувала громадянського звучання. Комісія у складі художниці А. Горської, В. Симоненка і Л. Танюка побувала у с. Биківні під Києвом і перевірила чутки про захоронення в лісі жертв масових репресій 1937-1938 років. У меморандумі до міськради члени комісії поставили вимогу про спорудження пам’ятника жертвам сталінських репресій.
Клуби творчої молоді почали виникати у Львові, Одесі, Дніпропетровську, Черкасах. Львівський клуб «Пролісок» став центром діяльності «шістдесятників» у Західній Україні.
Серед них виділялися психолог М. Горинь, його брат мистецтвознавець Б. Горинь, літературознавець М. Косів, студент І. Гель, поет І. Калинець та ін.
У 1963 р. відбулася зустріч М. Хрущова з творчою інтелігенцією, на якій він безапеляційно й брутально звинуватив молодих художників, скульпторів і поетів у безідейності, авангардизмі та формалізмі.
З особливим завзяттям він накинувся на Б. Пастернака, І. Еренбурга та київського письменника-фронтовика В. Некрасова, яких звинуватив у шкідливому впливі на молодих літераторів.
Влада виявляла повне несприйняття та переслідувала художників-абстракціоністів. Вони змушені були перейти в «підпілля», влаштовуючи виставки картин в кафе, на квартирах. Серед інтелігенції новий творчий напрям отримав назву «андеграунд» (підземелля).
В українській партійній пресі почалося цькування творчої молоді. Клуб «Супутник» було закрито.
4. Дисидентський рух
Використовуючи лібералізацію режиму, частина «шістдесятників» почала поєднувати легальні форми діяльності з підпільною роботою.
Виник опозиційний рух, який прийнято називати дисидентським.
Першими проявами дисидентства була поява Української робітничо-селянської спілки (УРСС), яка спробувала працювати на території Західної України в 1958-1961 рр. На думку засновників організації, вона повинна була діяти легальними методами. У своїх спогадах керівник Спілки Л. Лук’яненко зауважував: «Перехід до агітації випливав не з ненависті до зброї, а з ясного розуміння неможливості її: з історії бо знаємо, що після поразки народу у всенародній боротьбі та широкому масовому русі настає період суму і розчарувань завдовжки в ціле покоління».
Спілка поставила за мету здобутім незалежності України шляхом виходу зі складу Радянського Союзу. Теоретичне право стати цілком незалежною державою республіці надавали Конституція УРСР (ст. 14) і Конституція СРСР (ст. 17). Коли Л. Лук’яненко спробував нагадати про це слідчому, той відповів в афористичній формі: «Конституция существует для заграницы!».
Особа в історії
Л. Лук’яненко
Лук’яненко Левко народився 1927 р. в селі Хрипівка на Чернігівщині. У 1958 р. закінчив юридичний факультет Московського державного університету. Працював у партійних органах Закарпаття й Львівщини. Написав програму Української робітничо-селянської спілки. За опозиційну діяльність засуджений до страти, заміненої 15-річним ув’язненням. У 1978 р. за «антирадянську агітацію і пропаганду» засуджений до 10 років таборів і 5 років заслання. У 1990 р. - народний депутат України, у 1992-1993 рр. - Надзвичайний і Повноважний Посол України в Канаді. Через незгоду з політикою уряду України подав у відставку. Проводить активну політичну і громадську діяльність.
Загальна чисельність дисидентів в Україні становила близько 1 тис. осіб.
Собор Святого Юра (Львів)
3. Боротьба влади з релігією і церквою
Одночасно з лібералізацією суспільно-політичного життя держава перейшла в наступ проти релігії. На пленумі ЦК КПРС у 1958 р. М. Хрущов закликав змінити партійну тактику щодо релігії та церкви. Стверджуючи, що релігія заважала «побудові комунізму», він організував гоніння проти всіх церков, не виключаючи й Російську православну церкву (РПЦ). Газета «Правда» виступила із закликом «зміцнити боротьбу проти ворожої ідеології». Почалися переслідування церковних громад, звинувачення їх у порушенні радянської законності та підриві національної економіки (мова йшла про святкування віруючими великих релігійних свят).
Політична лібералізація створила в церковному житті західних областей нову ситуацію. З осені 1955 р. почали повертатися репресовані священики. Населення дедалі наполегливіше вимагало відновлення діяльності греко-католицької церкви, але влада відповіла відмовою.
Одночасно проводилася робота з остаточного знищення Греко-католицької церкви. Уніатські парафії були ліквідовані, храми й монастирі передані Російській православній церкві.
За підсумками антицерковної кампанії 1957-1964 рр. майже половина церковних громад України залишилася без храмів, дві третини монастирів припинили діяльність.
Держава прагнула замінити релігію вірою в «світле комуністичне майбутнє», витрачаючи величезні кошти на антирелігійну агітацію і пропаганду. На противагу церкві вводилися елементи нової обрядовості. Проте антирелігійна кампанія Хрущова зазнала невдачі. У січні 1965 р. було опубліковано Постанову Президії Верховної Ради СРСР «Про деякі факти порушення соціалістичної законності щодо віруючих». Раніше засуджені священики і віруючі були реабілітовані й звільнені.
ВИСНОВКИ
Лібералізація суспільно-політичного життя спричинила появу покоління «шістдесятників». Вони намагалися оновити радянський лад засобами реформ, які обстоювали верховенство закону та пропагували загальнолюдські цінності.
Основними пріоритетами «шістдесятників» в Україні були: духовне відродження нації, утвердження рідної мови, популяризація здобутків української культури та вивільнення національно-культурного процесу від лещат «соціалістичного реалізму». У середовищі «шістдесятників» зародився дисидентський рух, який започаткував становлення відкритої до радянського режиму опозиції.
Завдання для закріплення матеріалу
1. Поясніть, як ви розумієте терміни «шістдесятники», «дисидентський рух».
2. Яку подію можна назвати кінцем «відлиги» в інтелектуальному житті країни?
Питання для обговорення в групі, класі
1. Як ви вважаєте, державна десталінізація була жорстко контрольованим процесом, метою якого було збереження тоталітарного режиму, чи початком процесу демократизації суспільства?
2. Поясніть, чи змінила партійна антирелігійна кампанія початку 1960-х рр. релігійні переконання віруючих? Свою відповідь аргументуйте.
Висловіть власне судження
1. Поміркуйте, чи могли «шістдесятники» в 1960-ті роки досягти своєї мети.
2. Порівняйте мету і форми діяльності «шістдесятників» і дисидентів. У чому полягають їхні подібність та відмінність?
Працюємо з документом
Порівняйте погляди на національну проблему «шістдесятників» і офіційної влади. Дайте відповіді на запитання.
1. «Культуру нам потрібно відроджувати від азів. Культурна виробленість - це передусім особисті якості. Особа несе печать часу, традиції, школи, дозвілля. Живемо в час падіння культури... нищення культури, яка була залічена до старої надбудови - до приреченого світу».
Сверстюк Є. Вибране. - К., 1999. - С. 202.
2. «Буржуазні фальсифікатори, перекручуючи процес розвитку духовної культури народів СРСР, зображають культурне зростання українського радянського села, зникнення старих хат і різноманітних атрибутів архаїчної старини й патріархального стилю як денаціоналізацію української культури українського народу».
Історія Української РСР. - К., 1979. - Т.8. - Кн. 2. - С. 590.
1. Поміркуйте, чому дисидент Є. Сверстюк вважав, що в Україні культуру треба було відроджувати з азів, у тому числі традиції, дозвілля тощо.
2. Поясніть, чому радянські ідеологи вважали прихильників національного відродження «буржуазними націоналістами» і «фальсифікаторами».
Тестові завдання
Хронологія
Позначте дату початку діяльності Української робітничо селянської спілки.
А 1955 р.
Б 1956 р.
В 1957 р.
Г 1958 р.
Терміни, поняття
Позначте термін, який відповідає такому визначенню: «Громадяни, які виступають проти державного ладу чи загальноприйнятих норм у певній країні, протистоять офіційній ідеології і політиці, - це...».
А націоналісти
Б дисиденти
В «шістдесятники»
Г ліберали
Послідовність
Позначте хронологічну послідовність подій.
А XXI з’їзд КПРС
Б перша зустріч М. Хрущова з інтелігенцією
В створення в Києві клубу «Супутник»
Г поява статті Ст. Рассадіна «Шестидесятники»
Відповідність
Позначте відповідність прізвищ зазначених історичних осіб сферам їхньої діяльності.
А Сверстюк Є.
Б Танюк Л.
В Горська А.
Г Лук’яненко Л.
1. Правознавство
2. Живопис
3. Літературознавство
4. Театр
Відкрите запитання
У вибраних творах «На святі надій» Євген Сверстюк стверджує: «У СРСР мистецького життя, по суті, не могло бути». Підтвердіть або спростуйте цю думку. Свою точку зору обґрунтуйте.
Коментарі (0)