Зовнішня політика та міжнародні зв’язки України у 1992-2005 рр.
- 3-05-2022, 00:13
- 359
11 Клас , Історія України 11 клас Сорочинська, Гісем (рівень стандарту)
§ 26. Зовнішня політика та міжнародні зв’язки України у 1992-2005 рр.
Основні поняття і терміни
НАТО, РЄ, ЄС, ГУАМ, СНД, без’ядерний статус, стратегічне партнерство.
Основні дати
5 грудня 1991 р. — Верховна Рада звернулась із Заявою до парламентів і народів світу; липень 1992 р. — схвалення Верховною Радою «Основних напрямків зовнішньої політики України»; січень 1994 р. — підписання Україною угоди про ліквідацію ядерної зброї; 9 листопада 1995 р. — Україна стала 37 членом Ради Європи; 31 травня 1997 р. — Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією; 2003 р. — конфлікт навколо о. Тузла; 2005 р. — перша «газова війна» Росії проти України.
1. Міжнародне визнання незалежності України. Набуття без’ядерного статусу
Акт проголошення незалежності України відкрив шлях до рівноправних відносин з іншими державами.
Нині Україна підтримує активні дипломатичні відносини з 70 країнами світу, має своїх постійних представників у таких міжнародних організаціях, як ООН, ЮНЕСКО, МАГАТЕ. Україна є членом ОБСЄ, Ради Європи, тісно співпрацює з міжнародними фінансовими організаціями.
Підписання Будапештського меморандуму. 1994 р.
Міжнародне визнання було пов’язане з набуттям Україною без’ядерного статусу, про який було проголошено в Декларації про державний суверенітет. У січні 1994 р. у Москві було підписано угоду між Україною, Росією та США, згідно з якою Україна зобов’язувалася протягом семи років вивезти до Росії для розкомплектування всі ядерні боєзаряди. Наприкінці цього ж року в Будапешті під час роботи НБСЄ лідери України, Росії, США і Великої Британії підписали Меморандум про гарантії безпеки України. Як компенсація за ліквідацію ядерної зброї була виплачена сума в 375 млн $. Згодом угоди про гарантії були підписані з Францією та Китаєм.
Будапештський меморандум (Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї)
1. Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов’язання згідно з принципами Заключного акта НБСЄ поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України.
2. ...підтверджують їх зобов’язання утримуватися від загрози силою або її застосування проти територіальної цілісності або політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об’єднаних Націй.
3. ...підтверджують Україні їх зобов’язання згідно з принципами Заключного акта НБСЄ утримуватись від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету, і таким чином забезпечити собі переваги будь-якого роду.
4. ...підтверджують їх зобов’язання домагатися негайних дій Ради Безпеки ООН з надання допомоги Україні як державі-учасниці Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, що не володіє ядерною зброєю, в разі якщо Україна стане жертвою акту агресії або об’єктом погрози агресією з використанням ядерної зброї.
5. ...підтверджують щодо України їх зобов’язання не застосовувати ядерну зброю проти будь-якої держави-учасника Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, що не володіє ядерною зброєю, крім випадку нападу на них, їх території або залежні території, їх збройні сили або їх союзників з боку такої держави разом з державою, яка володіє ядерною зброєю або пов’язана з нею союзною угодою.
6. Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, Сполучені Штати Америки і Україна будуть проводити консультації у випадку виникнення ситуації, внаслідок якої постає питання стосовно цих зобов’язань...».
- 1. Які зобов'язання брала на себе Україна та інші держави-підписанти?
- 2. Який механізм реалізації цього документа? Чи можна назвати його дієвим?
У 2010 р. Україна погодилась позбутися запасів плутонію, придатного для створення ядерної зброї. Він використовувався для наукових досліджень.
- Коли Україна набула без’ядерного статусу?
2. Правові засади зовнішньої політики. Визначення основних пріоритетів
У концепції зовнішньої політики незалежної Української держави (ухвалена 2 липня 1993 р. під назвою «Основні напрями зовнішньої політики України») зафіксовано, що Україна здійснює свою зовнішню політику на основі взаємної поваги стосовно до інших держав і народів, взаєморозуміння, партнерства, довіри, політичних та економічних інтересів, дотримання міжнародних правових актів, зафіксованих у міжнародних договорах та конвенціях, невтручання у внутрішні справи інших держав, визнання недоторканності й непорушності їх кордонів, поваги до гідності і честі народів, громадян країн світового співтовариства.
У Декларації про державний суверенітет 1990 р. зазначалося, що Україна «проголошує про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї».
Україна виступає рівноправним учасником міжнародного співробітництва, активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, безпосередньо бере участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах. Україна визнає пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормативами внутрішньодержавного права, виконує усі ці концептуальні положення, дотримується їх у питаннях зовнішніх зносин і міждержавних стосунків та зв’язків.
У розділі 1, статті 18 Конституції України сказано: «Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства та загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права».
Добрі економічні та політичні зв’язки склалися між Україною і більшістю держав європейського континенту, передусім із сусідньою Польщею, а також ФРН, Італією, Угорщиною. Доволі плідно розвиваються відносини з Канадою, на які позитивно впливає українська діаспора.
У перші роки незалежності проголошувалося, що зовнішня політика України базується на таких принципах:
- багатовекторності (спроба налагодити рівноправні відносини з усіма центрами економічного та політичного впливу в Європі та світі, рівна віддаленість від існуючих військово-політичних блоків);
- прогнозованості й стабільності;
- збереження позаблокового статусу;
- зміцнення міжнародного миру і стабільності.
Ключовими у зовнішньополітичній стратегії України є відносини зі США. За роки незалежності США надає Україні постійну економічну, політичну, фінансову і технічну допомогу. У відносинах зі США Україна прагне до довгострокового, взаємовигідного і рівноправного співробітництва.
Важливим напрямом зовнішньої політики України є відносини з сусідніми країнами, особливо з Росією, де головним є розв’язання всіх територіальних суперечок, налагодження нормального двостороннього і багатостороннього співробітництва у всіх сферах.
Важливим напрямом реалізації зовнішньополітичних пріоритетів є налагодження стабільних взаємовигідних економічних і політичних зв’язків з країнами Сходу, Африки і Латинської Америки.
Основні пріоритети зовнішньої політики:
- економізація зовнішньої політики, тобто зовнішньополітичні зв’язки повинні підкріплюватися й економічним співробітництвом. Зовнішня політика повинна сприяти пошуку нових ринків для українських товарів;
- розвивати зв’язки із стратегічними партнерами;
- продовжувати рух у бік європейської та євроатлантичної інтеграції;
- створювати позитивний імідж України;
- забезпечити диверсифікацію постачання енергоносіїв;
- реалізовувати своє геополітичне положення як мосту між Сходом і Заходом.
• Які основні пріоритети зовнішньої політики України визначалися наприкінці 1990-х — на початку 2000-х рр.?
• Що таке багатовекторність у зовнішній політиці?
3. Співробітництво України з провідними організаціями і країнами світу
Після здобуття незалежності розпочався новий етап діяльності України в ООН та інших міжнародних організаціях. Вона починає виступати як самостійний суб’єкт міжнародних відносин. Про підвищення міжнародного авторитету України свідчить те, що міністр закордонних справ Г. Удовенко був обраний в 1997 р. Головою Генеральної Асамблеї ООН. Україна виступила ініціатором проведення саміту Тисячоліття. З 1 січня 2000 р. Україна вперше як незалежна держава стала виконувати функцію непостійного члена Ради Безпеки ООН. Українські військові підрозділи брали активну участь у миротворчих операціях ООН (Хорватія, Боснія і Герцеговина, Ліван, Косово (колишня Югославія), Сьєрра-Леоне, Демократична Республіка Конго тощо). Також представники України перебувають у складі місій ООН в інших гарячих точках планети. На теперішній час українські військові здійснили 25 миротворчих місій.
Вагому роль Україна відіграла у врегулюванні конфлікту на Балканах. Так, українські підрозділи під прапором ООН забезпечували припинення вогню в Хорватії, розмежування сторін у Боснії і Герцеговині, налагодженню мирного життя у Косово. Збройна допомога законному уряду Македонії дала змогу зупинити розгортання громадянської війни і змусила сторони сісти за стіл переговорів.
Крім співробітництва з ООН, важливим напрямом української зовнішньої політики є інтеграція в європейські та євроатлантичні структури. На цьому шляху важливим є співробітництво з НАТО, ЄС, РЄ, ОБСЄ тощо.
Проголошення Україною без’ядерного статусу сприяло налагодженню тісних відносин з НАТО. У 1994 р. Україна стала учасником програми НАТО «Партнерство заради миру». У 1996 р. була схвалена індивідуальна програма партнерства Україна—НАТО. На території України проходять спільні навчання військових підрозділів (Яворівський полігон, акваторія Чорного моря). У 1997 р. в Мадриді між Україною і НАТО була підписана «Хартія про особливе партнерство».
Указом Президента України Л. Кучми в 1998 р. було затверджено державну програму співробітництва з альянсом. Україна розглядає НАТО як найбільш ефективну структуру колективної безпеки в Європі. Навесні 2002 р. Україна заявила про своє бажання вступити до цієї організації.
9 липня 2002 р., у межах програми «Партнерство заради миру», Україна і НАТО підписали меморандум про підтримку операцій НАТО з боку України. У листопаді 2002 р. було схвалено План дій НАТО-Україна, на основі яких стали розроблятися річні Цільові плани Україна-НАТО. А в 2004 р. був прийнятий закон про вільний доступ сил НАТО на територію України. Але напередодні президентських виборів 2004 р. Л. Кучма видав указ, в якому зазначалося, що вступ у НАТО не є метою країни — необхідне лише «суттєве поглиблення відносин з НАТО і ЄС як гарантами безпеки і стабільності в Європі».
Євроінтеграція — це процес входження держави до європейських структур, уніфікація і гармонізація внутрішнього життя, законодавства, стандартів у відповідності з нормами, що існують у країнах ЄС.
Меморандум — буквально означає: "те, про що слід пам'ятати". Дипломатичний документ з детальним викладом фактичного або юридичного боку того чи іншого важливого питання.
Проголошення Україною курсу на побудову демократичного суспільства потребує врахування світового досвіду в цій справі. Це зумовило потребу в співробітництві з Радою Європи, впливовою організацією, що виникла в 1949 р. і діяльність якої спрямована на захист прав людини, парламентської демократії та забезпечення принципу верховенства права. 14 липня 1992 р. Україна подала заявку на вступ до організації, а 9 листопада 1995 р. стала 37 членом Ради Європи. Вступивши до РЄ, України взяла на себе цілий ряд зобов’язань з організації влади, розвитку правової сфери і самоуправління, захисту прав людини. Так, згідно з рекомендаціями РЄ в Україні скасували смертну кару.
Українські військові в Іраку
Проголошення Україною стратегічної мети інтеграції в європейські структури зумовило налагодження тісних відносин з Європейським Союзом. У 1994 р. була підписана, а в 1998 р. набрала чинності закону Угода про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС. У документі проголошувалися такі цілі співробітництва: розвиток політичного діалогу; сприяння розвитку торгівлі, інвестицій; створення умов для взаємовигідного співробітництва в усіх галузях; підтримання зусиль України зі зміцнення демократії, розвитку її економічного потенціалу і завершенню переходу до ринкової економіки. Загальна стратегія співробітництва ЄС стосовно України була затверджена у грудні 1999 р. Документ закладав основи співробітництва з державою, що не є безпосереднім претендентом на вступ до ЄС у найближчий час.
У липні 2002 р. відбувся саміт «Україна—ЄС», де основним було питання про надання Україні статусу держави з ринковою економікою та асоційованого члена ЄС. У ході роботи саміту зазначалося, що Україна ще не відповідає стандартам ЄС і не потрапляє до переліку країн, які мають увійти до ЄС у 2004 та 2007 рр. У 2003 р. Україна отримала статус «країни — сусіда ЄС». Щоб зменшити негативні наслідки від вступу до ЄС Польщі та Словаччини, у 2003 р. із цими країнами були укладені угоди про спрощення візового режиму. Згодом такі угоди уклали і з іншими сусідніми країнами ЄС.
Важливою складовою зовнішньої політики України є відносини зі США. Сполучені Штати на початку становлення надали суттєву технічну і фінансову допомогу. Проте між двома країнами відносини розвивалися нерівномірно. Керівництво США перш за все цікавило питання ліквідації ядерної зброї і недопущення її поширення у світі. Але воно також гостро реагувало на недемократичні дії української влади.
Під час другого терміну перебування при владі президента Л. Кучми відносини зі США погіршилися. Україна була звинувачена у постачанні сучасної зброї Іраку в обхід міжнародних санкцій.
Щоб домогтися підтримки США, українське керівництво на чолі з Л. Кучмою направило у 2003 р. до Кувейту, а згодом до Іраку військовий контингент. Проте ця зовнішньополітична акція була неоднозначно сприйнята всередині країни. А перебування українських військових у регіоні призвело до втягування їх у збройне протистояння між іракськими партизанами і окупаційними військами і, відповідно, до болючих втрат (загинуло 18 ос.). На початку 2005 р. ухвалили рішення про поступове виведення українського контингенту до жовтня 2005 р.
На початку квітня 2005 р. Віктор Ющенко відвідав з п’ятиденним візитом США. Це був перший візит українського президента до США з моменту проголошення незалежності України. Він вивів відносини між країнами на новий рівень.
Конгрес США зустрів В. Ющенка як національного героя. Президент України виступив перед повним складом двох палат конгресу з промовою, що тривала 40 хвилин. У ній він запевняв, що нова Україна розділяє євроатлантичні цінності, і переконував, що вступ України до ЄС і НАТО «зміцнить стабільність у всьому стратегічно важливому для США регіоні — від Варшави до Тбілісі і Баку». Крім чеського президента Вацлава Гавела, жоден східноєвропейський політик не мав честі виступати перед двома палатами конгресу.
Конгрес США зустрів майже всі озвучені Ющенком ініціативи з ентузіазмом. Виступ переривався аплодисментами 28 разів. При цьому вісім разів зал вставав і влаштовував йому овації. Ющенко подякував Конгресу за підтримку столітньої боротьби України за незалежність і недавньої «Помаранчевої революції».
У 1992 р. Україна приєдналася до Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР), плідно співпрацює з Міжнародним валютним фондом (МВФ), Світовим банком й іншими фінансовими структурами.
Також Україна бере участь у регіональному співробітництві (організації, що об’єднують країни окремих регіонів континенту). Будучи членом СНД, організації Чорноморського економічного співробітництва, Балто-Чорноморського співробітництва, ГУАМ, вона прагне до більш тісної співпраці з сусідами на рівноправній основі.
Україна є асоційованим членом СНД. Вона не підписала Статут цієї організації, бо деякі його положення суперечать українському законодавству. На противагу Росії в 1996 р. у межах СНД утворилось об’єднання Грузії, України, Азербайджану і Молдови (ГУAM), як офіційно було заявлено, для реалізації ідеї євразійського транспортного коридору.
У той час як Україна стукалася у двері ЄС, Росія вибудовувала на пострадянському просторі власні інтеграційні схеми. Так, були встановлені тісні відносини з Білоруссю (Союзна Держава). Створено Ташкентський пакт — військово-політичний союз частини країн СНД.
Після невдалої спроби інтеграції на Захід українське керівництво взяло курс на Схід. У лютому 2003 р. керівники Росії, України, Білорусі, Казахстану уклали угоду про створення Єдиного економічного простору (ЄЕП). Проте реалізації цієї угоди не відбулося. Росія наполягала на створенні наддержавних органів, що заперечувала Україна, а також між Україною і Росією спалахнув прикордонний конфлікт через острів Тузла в Керченській протоці. Хоча, зрештою, його вдалося погасити, проблема розподілу акваторії Азовського моря і Керченської протоки не була остаточно розв’язана. У 2005-2009 рр. відбувається стрімке погіршення відносин з Росією, яке блокувало будь-які інтеграційні процеси між двома державами. Росія фактично розв’язала проти України гібридну війну, метою якою було не допустити виходу України із зони свого впливу. З обранням Президентом України В. Януковича активізувалися кроки з реалізації проросійського курсу.
- Членами яких міжнародних організацій стала Україна за роки незалежності?
4. Конфлікт навколо о. Тузла
29 вересня 2003 р. росіяни почали насипати греблю з Краснодарського краю в напрямку українського острова Тузла. Працюючи у три зміни, будівельники споруджували по 157 метрів греблі на день, щоб з’єднати Тузлу з російським берегом.
Україна зайняла жорстку позицію щодо цього будівництва, розуміючи його справжню мету (офіційно Росія заявляла, що йдуть будівельні роботи з метою укріплення берегової лінії). На Тузлі додатково розмістили військові підрозділи. Країни опинилися на межі збройного конфлікту.
23 жовтня Росія припинила будівництво за 100 м від українських територіальних вод і за 900 м від Тузли.
Щоб залагодити проблему, відбулася зустріч Президента України Л. Кучми і Президента Росії В. Путіна. Зрештою, було укладено договір (2003 р.), що розмежовував територію Керченської протоки і визначав статус Азовського моря. Хоча Україна відстояла своє право на о. Тузла, Азовське море було визнано внутрішніми водами двох держав і кордон визначався лише по дну моря.
- Які наслідки конфлікту навколо о. Тузла?
5. Відносини з сусідніми країнами
Україна має спільний кордон з Росією, Білоруссю, Польщею, Угорщиною, Словаччиною, Румунією та Молдовою. На формування двосторонніх відносин істотний вплив має той факт, що на території цих держав проживає чимало українців, а в Україні — росіян (11,4 млн осіб за даними перепису 1989 р.), білорусів (440 тис.), поляків (219 тис.), словаків (8 тис.), угорців (163 тис.), румунів (135 тис.), молдаван (325 тис.).
Угорщина стала однією з перших держав, з якою були врегульовані відносини за всіма статтями. Зростав обсяг українсько-угорської торгівлі. Обидві країни не мали територіальних претензій одна до одної.
Жодними негативними моментами не позначені відносини між Україною й Словаччиною, на найвищому рівні укладено близько 50 угод. Відкриваються можливості для взаємних капіталовкладень, створення спільних підприємств. Обидві країни зацікавлені в розвитку транзитних перевезень, зокрема постачанні російських енергоносіїв до Західної Європи.
Важливе значення для реалізації західного вектора зовнішньої політики України мають її відносини з Польщею. 2 грудня 1991 р. Республіка Польща першою визнала Україну як незалежну державу. 18 травня 1992 р. між обома країнами був підписаний Договір про добросусідство, дружні відносини і співробітництво. Перспективи економічної співпраці вбачаються в галузі фармацевтичної промисловості, сільського господарства та переробки сільськогосподарської продукції, енергетики та теплопостачання, модернізації транспорту, охорони природного довкілля. З прикордонних територій України (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька області), Польщі, Угорщини та Словаччини створено єврорегіон «Карпати». У його межах, а також в межах єврорегіону «Буг» Україна та Польща розвивають економічні, наукові, освітні й культурні зв’язки, спільно вирішують питання екології.
Україна та Польща визнають себе стратегічними партнерами. Україна не мала заперечень проти приєднання Польщі до НАТО, а Польща, своєю чергою, підтримує Україну в її намаганні інтегруватися в європейські структури. 1997 р. підписано спільну українсько-польську заяву «До порозуміння і єднання». Зустрічі керівників України та Польщі стали регулярними. Польщу стали називати «адвокатом України в Європі».
У зв’язку зі вступом Угорщини й Польщі, а згодом і Словаччини до Європейського Союзу і НАТО були розроблені заходи, які мінімізували негативні наслідки для двосторонніх відносин.
Певний час з великими труднощами розвивався переговорний процес між Україною та Румунією. Окремі політичні сили в Румунії намагалися висунути до України серйозні територіальні претензії (Північна Буковина, Південна Бессарабія, острів Зміїний). Врешті-решт удалося досягти згоди, і 2 червня 1997 р. у місті Констанца підписали Договір про відносини добросусідства і співробітництва між Україною та Румунією, який підвів риску під невизначеністю двосторонніх відносин. У ньому, зокрема, чітко зафіксовано зобов’язання щодо забезпечення прав осіб, які належать до української меншини в Румунії і румунської в Україні. Найбільш вагоме значення має те, що було створено міжнародно-правові засади українсько-румунського співробітництва.
У 2009 р. в міжнародному суді нарешті вирішили питання про поділ шельфу між двома державами в районі о. Зміїний.
Задовільним є стан українсько-молдовських відносин. їх розвитку сприяють зустрічі президентів, прем’єр-міністрів, міністрів закордонних справ. Не вирішеними залишаються питання завершення делімітації державного кордону та врегулювання ситуації в Придністров’ї. У Республіці Молдова високо цінують особливу роль України як посередника в розв’язанні розбіжностей, що існують між Кишиневом і Тирасполем та є джерелом нестабільності в регіоні. Виявляючи свої добросусідські відносини, Україна передала Молдові частину своєї території для створення порту на Дунаї. У 2001 р. було підписано договір про кордони між Молдовою і Україною.
Відносини між Україною і Росією складаються нерівномірно. Історичною подією стало підписання 31 травня 1997 р. широкомасштабного політичного українсько-російського договору. Цей документ юридично закріпив зобов’язання Росії поважати незалежність України і став правовою базою, на якій ґрунтуватимуться двосторонні відносини. Відбувся перехід від невизначеності й заполітизованості до рівноправного, взаємовигідного партнерства. З урахуванням історичних реалій укладено також угоди з приводу базування Чорноморського флоту.
Однак з приходом до влади в Росії В. Путіна розпочався процес стрімкого погіршення відносин між Україною і Росією. Російське керівництво розглядало Україну як зону свого виключного впливу і прагнуло відновити над нею цілковитий контроль.
Добросусідські відносини встановилися з Білоруссю. Були досягнуті домовленості про державний кордон. Зовнішньоторговельний оборот між Україною і Білоруссю хоч і становить солідну суму, але ще не відповідає їхнім потенційним можливостям. Проте ускладнює відносини між Україною і Білоруссю той факт, що Білорусь є частиною Союзної Держави з Росією.
- Як складалися відносини України із сусідніми державами?
Висновки
- Україна після проголошення незалежності впевнено заявила про себе на міжнародній арені. Головними принципами її зовнішньої політики є демократизм, миролюбність, ядерне роззброєння, розширення економічного співробітництва. У другій половині 90-х років XX ст. Україна намагалася реалізувати стратегію багатовекторності зовнішньої політики. Стратегічними партнерами України були проголошені США, Росія, Польща та ще цілий ряд держав. Однак підтримувати рівноправні взаємини з основними своїми партнерами виявилося досить складно, хоча було досягнуто значних успіхів у двосторонніх відносинах. Так, було укладено Великий договір з Росією й угоду про розподіл Чорноморського флоту (1997 р.); в основному врегульовано відносини этакими сусідніми державами, як Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія, Молдова. Добрі економічні та політичні зв’язки склалися між Україною і більшістю держав європейського континенту. Водночас відносини зі США характеризуються нестабільністю.
Запитання і завдання
- 1. Чим було викликане швидке визнання незалежності України іншими державами?
- 2. На яких принципах і засадах базувалася зовнішня політика України в 1991-2005 рр.?
- 3. Чому Україна погодилася на без’ядерний статус?
- 4. Яку позицію займає Україна щодо СНД?
- 5. Як розвивається співробітництво України з провідними міжнародними організаціями?
- 6. Проведіть дискусію на тему: «Багатовекторність політики України у 1991-2005 рр.: здобутки і поразки».
- 7. Визначте відмінності зовнішньої політики президентів України. Відповідь оформіть таблицею.
- 8. Чим зумовлені неодноразові зміни пріоритетів зовнішньополітичного курсу України?
Коментарі (0)