Україна в системі міжнародних відносин. Збройна агресія Російської Федерації проти України
- 3-05-2022, 00:18
- 454
11 Клас , Історія України 11 клас Сорочинська, Гісем (рівень стандарту)
§ 29. Україна в системі міжнародних відносин. Збройна агресія Російської Федерації проти України
Основні поняття і терміни
«зелені чоловічки», декомунізація, гібридна війна, збройна агресія Російської Федерації проти України, окупація Криму Російською Федерацією, незаконні збройні формування (НЗФ), антитерористична операція (АТО), бойові дії, операція Об’єднаних сил (ООС)
Основні дати
жовтень 2005-2006 рр. — визнання України державою з ринковою економікою; 2008 р. — звернення керівництва України до НАТО про надання плану дій щодо набуття членства в організації; березень 2014 р. — окупація Криму Росією; 14 квітня 2014 р. — початок проведення АТО на Сході України; вересень 2014 р. — укладення перших Мінських угод; січень 2015 р. — укладення других Мінських угод; 30 квітня 2018 р. — завершення АТО, початок дій ООС.
1. Зовнішньополітичний курс України. Гібридна війна Росії проти України
Після президентських виборів 2004 р. нове українське керівництво на чолі з В. Ющенком проголосило курс на євроінтеграцію. Країни Європи та США позитивно сприйняли «Помаранчеву революцію». Перед Україною відкрилися нові перспективи євроінтеграції. Під час проведення в Києві конкурсу «Євробачення-2005» українське керівництво виступило з ініціативою скасування українських віз для громадян країн ЄС та Швейцарії.
21 лютого 2005 р. Україна та ЄС підписали трирічний план дій з наближення України до стандартів європейських країн. Цей документ передбачав 270 невідкладних заходів. Перш за все це вступ до СОТ, демократизація системи управління і верховенство права, поліпшення інвестиційного клімату.
1 грудня 2005 р. Євросоюз заявив, що визнає Україну країною з ринковою економікою.
У квітні 2006 р. на сесії Європарламенту схвалили резолюцію, в якій Європарламент закликав Єврокомісію почати переговори з Україною про асоційоване членство в ЄС.
Також між Україною і ЄС розпочалися перемовини про скасування візового режиму. У листопаді 2010 р. схвалили план дій, який передбачав, що Україна запровадить біометричні паспорти, впорядкує охорону своїх східних кордонів тощо.
24 листопада 2010 р. Європарламент проголосував за резолюцію про те, що Україна може подати заявку на членство в ЄС, як і будь-яка інша європейська країна, котра дотримується принципів свободи, демократії, поваги до прав людини, фундаментальних свобод і верховенства права.
Також В. Ющенко виступив за повноправне членство України в НАТО. Це було записано й у Воєнну доктрину України. У квітні 2005 р. у Вільнюсі на нараді голів МЗС країн НАТО відбулося засідання комісії «Україна-НАТО», яка започаткувала «інтенсивний діалог», що мав стати першим кроком на шляху входження України до Організації Північно-Атлантичного договору. Підтримку Україні надавали всі члени НАТО, але за умови підтримки цього кроку українським суспільством і досягнення внутрішньої стабільності. Активним противником вступу України в НАТО виступала Росія.
На початку 2008 р. розгорівся політичний скандал, приводом до якого стала заява генсека НАТО про те, що організація отримала лист за підписом Президента України, прем’єр-міністра і спікера з проханням приєднати Україну до Плану дій з набуття членства в НАТО (ПДЧ).
Скандал переріс у політичну кризу. Було паралізовано роботу парламенту України на 2 місяці. Опозиція за вказівкою з Москви блокувала трибуну з гаслами «НАТО ні!».
З обранням Президентом України В. Януковича відносини з Альянсом вступили у новий період. Нове українське керівництво заявило про позаблоковий статус України і небажання вступу до НАТО.
За президентства Ющенка були досягнуті певні зрушення у відносинах зі США, які погіршилися наприкінці президентства Л. Кучми. У лютому 2006 р., після дев’яти років напружених переговорів, США надали Україні статус країни з ринковою економікою. Також США відкрили шлях Україні до вступу в СОТ. Уряд Сполучених Штатів скасував для України поправки Джексона-Веніка. На саміті НАТО США лобіювали вступ України та Грузії до цієї організації.
Зі зміною керівництва відбулися зміни і в українсько-американських відносинах. Під час візиту до США В. Януковича в 2010 р. вдалося налагодити діалог між двома країнами, хоча українську делегацію зустріли вкрай прохолодно.
Найскладніше розвивалися відносини України з Росією.
Після обрання Президентом України В. Ющенка Росія розгорнула цілеспрямовану політику, яка мала забезпечити контроль над Україною. Вона включала заходи в економічній, політичній, культурній, релігійній сфері, міжнародних відносинах.
В економічній сфері Росія намагалася взяти під свій контроль провідні підприємства і цілі галузі України. Особливо російську сторону цікавив контроль над газотранспортною системою України.
У політичній сфері Москва сприяла приходу до влади проросійських сил, які фактично були її маріонетками.
На міжнародній арені здійснювалися кроки, щоб ізолювати Україну та заявити своє право контролювати її, втягнувши у різноманітні інтеграційні проекти, ініційовані Росією.
Важливою складовою цих заходів була інформаційна політика (контроль над засобами масової інформації, нав’язування російської масової культури тощо) і діяльність Російської православної церкви з просування ідей «русского мира».
У руслі таких заходів слід розглядати газові конфлікти 2005-2006 та 2008-2009 рр. і торговельні війни.
Серйозний конфлікт з Росією у 2008 р. виник в Криму, коли українська сторона намагалася впорядкувати перебування російського Чорноморського флоту на півострові й узяти під свій контроль об’єкти навігації на узбережжі Чорного моря, котрі незаконно утримувала Росія.
Проте внутрішні чвари серед українських політиків та прихід до влади В. Януковича не дали змоги зробити адекватні висновки і підготувати засоби протидії подальшій російській агресії.
За роки президентства Януковича Україна стала ще більш вразливою для російської експансії. Збройні сили України були максимально ослаблені. Під російський контроль поставили Службу Безпеки України, розвідку, міліцію.
Увесь цей комплекс заходів і подальші дії Росії стали складовими гібридної війни.
Гібридна війна — дії однієї держави проти іншої з метою зробити її внутрішньо вразливою для успішного здійснення прямої агресії, анексії території.
- Коли Україна зробила першу спробу стати членом НАТО?
3. Окупацією Криму Російською Федерацією
У той час, як країна ледь оговтувалася від кривавих подій на Майдані, стрімко розгорталася відкрита збройна агресія Росії, яка готувалася вже не один рік. Першим об’єктом нападу став Крим. Операція із захоплення півострова розпочалася 20 лютого 2014 р.
На час агресії Росія створила у Криму потужну агентурну мережу, готову в будь-який час розпалити сепаратистський рух на півострові.
Після усунення від влади Президента України В. Януковича сепаратистські настрої в Криму вибухнули з новою силою. 23 лютого в Севастополі відбувся 20-тисячний мітинг, на якому вирішили рішення не перераховувати у Київ податки, а міським головою проголосили громадянина Росії О. Чалого. 25 лютого свою акцію перед Кримським парламентом провели сепаратисти, але вона була нівельована проукраїнським мітингом кримських татар. У ніч на 27 лютого парламент та уряд Криму були захоплені так званими «зеленими чоловічками» (російським спецпідрозділом), над ними підняли прапор Російської Федерації. Уранці депутатів Верховної Ради АР Крим зібрали у сесійній залі, де вони «ухвалили» рішення про призначення так званого «референдуму» щодо статусу півострова. Того ж дня російськими військовослужбовцями було захоплено установи засобів масової інформації, зв’язку, аеропорт у Сімферополі, аеродром Бельбек у Севастополі, паромну переправу у Керчі. Невдовзі Чорноморський флот Російської Федерації заблокував військово-морські бази, де перебували кораблі Військово-Морських Сил України, а російські спецпідрозділи разом з незаконними іррегулярними формуваннями, які називали себе «Самооборона Криму» блокували українські військові частини.
«Зелені чоловічки» — евфемізм, який набув поширення у засобах масової інформації щодо особового складу російських збройних формувань, одягнених у зелені однострої, що в операції із захоплення Криму діяли без розпізнавальних знаків.
На пропозицію Президента РФ обидві палати Державної думи 1 березня 2014 р. проголосували за введення російських військ на територію України і, зокрема, в Крим.
Починаючи з 1 березня, російські війська розпочали масштабні силові акції, спрямовані на блокування українських військових баз на території Криму, захоплення адміністративних приміщень, контроль транспортних магістралей та інших стратегічно важливих об’єктів. Захопити відразу жодного об’єкта не вдалося, незважаючи на зраду командувача флоту України Д. Березовського. Після майже місячної облоги і силових дій військові об’єкти України в Криму захопили. Дві третини особового складу частин перейшли на бік ворога. Водночас були непоодинокими приклади героїзму українських військових. Так, на аеродромі в Бельбеку українські військові на чолі з полковником Ю. Мамчуром без зброї, строєм, з розгорнутим прапором частини, виконуючи Гімн України, розблокували частину. Морські піхотинці у Феодосії вчинили силовий спротив нападникам. Екіпаж тральщика «Черкаси» у заблокованому Донузлавському озері до кінця чинив опір окупантам. Частина курсантів військово-морського училища в Севастополі відмовилася давати присягу на вірність Росії, екіпажі морської авіації України змогли перегнати свої літаки з Криму до Миколаєва тощо.
«Зелені чоловічки» патрулюють аеропорт Сімферополя. 28 лютого 2014 р. Фото Елізабет Аррот
Тим часом 11 березня 2014 р. Верховна Рада АРК і Севастопольська міська рада ухвалили декларацію про незалежність Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
16 березня 2014 р. за рішенням кримського парламенту провели «референдум» щодо статусу Криму, який суперечив законодавству України. В умовах бойкотування кримськотатарським народом, однак за присутності великої кількості озброєних російських військовослужбовців, а також масових фальсифікацій, «референдум» в АРК буцімто, зібрав понад 1,2 млн заповнених бюлетенів (що відповідає 83,10% загальній кількості виборців), з яких нібито 96,77% засвідчили вибір «за возз’єднання Криму з Росією на правах суб’єкта Російської Федерації». Насправді, за визнанням окремих російських парламентарів і за твердженням лідерів кримських татар, за незалежність Криму проголосувало не більше 32-34% виборців, що взяли участь у «волевиявленні».
18 березня 2014 р. у Москві президент Росії В. Путін, прем’єр-міністр самопроголошеної Республіки Крим С. Аксьонов, голова новоствореної Державної ради самопроголошеної Республіки Крим В. Константинов, представник сепаратистського керівництва м. Севастополя — громадянин РФ О. Чалий підписали так званий Договір про прийняття Криму до складу Росії.
20 березня документ ратифікувала Державна Дума РФ, а 21 березня він набув чинності. З нагоди анексії Криму Росією прокотилася хвиля урочистих заходів, була запроваджена медаль Міністерства оборони Росії «За возвращение Крыма».
США і Євросоюз відмовилися визнавати результати референдуму, засудили дії Росії і запровадили санкції щодо російського бізнесу і високопосадовців, заморозивши їхні закордонні активи й наклавши візові обмеження.
27 березня 2014 р. Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію на підтримку територіальної цілісності України, а 19 грудня 2016 р. — засудила Російську Федерацію як окупанта і агресора.
2 липня 2014 року Парламентська асамблея Організації з безпеки і співробітництва в Європі визнала такі дії Росії військовою агресією, неспровокованою та заснованою на абсолютно безпідставних припущеннях і приводах.
- Коли Росія анексувала Крим?
4. Початок збройної агресії Російської Федерації на Сході України. Антитерористична операція (АТО)
Події у Криму стали прикладом для роздмухування сепаратистських рухів в інших регіонах України.
Перші масштабні проросійські виступи на Сході та Півдні України відбулися 1 березня 2014 р. в Донецьку, Луганську, Харкові, Дніпропетровську, Запоріжжі, Миколаєві, Херсоні та Одесі. У цей день мітингувальники намагались підняти над будівлями облдержадміністрацій російські прапори, скандували «Росія!», «Путін — наш президент!» тощо. У цих акціях масово брали участь «туристи» (співробітники або найманці російських спецслужб, які прибули до Україні під виглядом туристичних груп) з Росії.
Мітинг у Донецьку 1 березня 2014 р. Фото Андрія Бутка
Мітингувальники мали підтримку Партії регіонів, Комуністичної партії України. Однак такі дії викликали опір проукраїнськи налаштованих громадян. Відбувалися сутички. Такий перебіг подій з перемінним успіхом тривав до кінця місяця. Українській стороні вдалося уникнути створення прямого приводу для вторгнення на Донбас російських регулярних військ, які у повній готовності були зосереджені на кордонах України.
Стрімке загострення ситуації відбулося в квітні. У зазначених регіонах вчинили спроби проголосити «народні республіки»: 7 квітня — Донецьку та Харківську, 28 квітня — Луганську. В інших містах ці спроби були придушені українськими правоохоронцями та активістами. На Донбасі на боці сепаратистів, які почали формувати незаконні збройні формування (НЗФ), з’явилися збройні загони російських найманців. Громадяни Росії з’явилися у керівництві т. зв. ДНР і ЛНР. Почалась розкручуватися ідея створення «Новоросії» з південних і східних районів України.
Одним із найважливіших форпостів сепаратистів став Слов’янськ, де 12 квітня відбулося збройне захоплення російськими найманцями на чолі з відставним полковником російських спецслужб І. Гіркіним (Стрелковим) райвідділу міліції.
Того ж дня захопили відділ міліції та виконком у Краматорську; тут замайоріли російські триколори. Подібні збройні акції стали ширитися регіоном.
До кінця квітня НЗФ зайняли Донецьк, Луганськ, Горлівку, Краматорськ, Слов’янськ, Лисичанськ, Маріуполь; під їхнім контролем опинилася половина території і населення Луганської та Донецької областей. З 18 квітня російські прапори на захоплених адміністративних будівлях сепаратисти почали замінювати прапорами ДНР і ЛНР, які перегукувалися з символікою Росії.
Для легалізації своєї влади в ДНР і ЛНР 11 травня сепаратисти провели псевдореферендуми, на яких буцімто була підтримана незалежність «республік».
Зі свого боку Київ, після рішення Ради Національної Безпеки та Оборони (РНБО) та указу Президента, оголосив з 14 квітня про початок «антитерористичної операції» (АТО) на Донбасі, а Генеральна Прокуратура України 17 травня визнала ДНР і ЛНР терористичними організаціями. Незважаючи на доволі іучні заяви, українська сторона не форсувала початок бойових дій. Повномасштабні бойові дії почалися тільки в останній декаді червня. Головною проблемою для України в умовах збройного конфлікту стала нестача боєздатних частин. Для її вирішення розпочалося форсоване формування добровольчих батальйонів у складі Міністерства внутрішніх справ і Збройних сил України (ЗСУ), які мали високий бойовий і патріотичний дух.
Новим поштовхом до загострення ситуації в країні стали події в Одесі, де були спровоковані сутички між проросійськи і проукраїнськи налаштованими громадянами. Зіткнення в центрі Одеси спалахнули ближче до вечора 2 травня між уболівальниками ФК «Чорноморець» і «Металіст», клуби яких грали в Одесі, і проросійськими прихильниками антимайдану, котрі намагалися перешкодити маршу ультрас «За єдину Україну». Протистояння завершилося пожежею у Будинку профспілок, де забарикадувалися антимайданівці. Унаслідок заворушень 2 травня 2014 р. в Одесі загинуло 48 осіб і 247 — постраждало.
Тим часом загальна чисельність створених РФ незаконних збройних формувань на Сході України перевищила 15 тис. осіб з російськими танками, артилерією і реактивними системами залпового огню («Градами»). Було розгорнуто до 50 таборів вишколу бойовиків як на території РФ, так і на окупованих територіях України. Основні осередки окупантів розміщувалися в містах Донецьк, Луганськ, Слов’янськ, Горлівка, Макіївка, Сніжне тощо.
- Коли розпочалася збройна агресія РФ на Сході України?
5. Президентські вибори 2014 р.
Після повалення режиму В. Януковича єдиним вищим легітимним органом влади залишилася Верховна Рада України. Під впливом подій «Революції Гідності» відбулося переформування її більшості. 22 лютого спікером ВР України був обраний Олександр Турчинов, він же став і виконувачем обов’язків Президента України. За короткий час парламент ухвалив важливі рішення, які відновили вертикаль влади, та впровадив заходи із захисту країни.
Так, були відновлені дії положень Конституції України, які були скасовані режимом Януковича, скасовані «диктаторські» закони, ухвалені заходи з відновлення боєздатності армії, створена Національна гвардія, добровольчі батальйони спецпризначення; прийнято пакет законодавчих актів з реформування правоохоронних органів, антикорупційний пакет, низку заходів з люстрації, законодавство в рамках асоціації України і ЄС та інші. 28 лютого в країні створено новий уряд на чолі з А. Яценюком, завданням якого було уникнути економічного краху в умовах повністю розграбованої державної казни і розв’язаної Росією збройного конфлікту.
Арсеній Яценюк, Прем ’єр-міністр України (2014—2016 рр.)
Петро Порошенко, Президент України (2014—2019 рр.)
Люстрація — законодавча заборона діячам високого рангу, які скомпрометували себе співпрацею зі злочинним режимом, впродовж певного часу або пожиттєво працювати на державній службі.
Одним із важливих завдань нової влади стало проведення виборів президента, щоб остаточно спростувати твердження Росії про нелегітимність влади в Україні.
Вибори Президента України відбулися в один тур 25 травня 2014 р.
Перемогу на них здобув Петро Порошенко (54,7% голосів). Приведений до присяги 7 червня 2014 р., П. Порошенко запропонував мирний план. Цю ініціативу підтримали ООН, ЄС, ОБСЄ, лідери провідних держав світу. Також з 20 по 30 червня 2014 р. діяло одностороннє припинення вогню з боку українських військових. Але бойовики НЗФ ігнорували мирні ініціативи та не припиняли напади. Зрештою, воєнні дії відновилися.
- Які результати виборів Президента України в 2014 р.?
6. Бойові дії влітку 2014 р. Мінські угоди
Після припинення перемир’я українські війська спробували відновити контроль над кордоном, тобто відрізати ДНР і ЛНР від Росії. Протягом одного тижня наступом в північно-східному напрямку на «ДНРівській ділянці» був пробитий «коридор» до Ізварино вздовж кордону протяжністю близько 100 кілометрів і шириною від 10 до 20 кілометрів. Провести подібну операцію на Луганщині не вдалося. 14 червня 2014 р. на підльоті до Луганського аеропорту бойовики НЗФ збили військово-транспортний літак Іл-76. Загинуло 49 десантників і членів екіпажу. Ця катастрофа зірвала плани накопичення сил для операції на кордоні. На цьому наступ ЗСУ захлинувся, а досягнутий раніше результат фактично втратив значення, бо в руках противника залишилася ділянка кордону з Росією у 120 кілометрів, через яку йшло підкріплення у вигляді російських добровольців, зброї та боєприпасів, а згодом і регулярних військових підрозділів.
Пересування військової техніки України. Березень 2015 р. Фото ОБСЄ
Більш того, затиснуті у вузькому «коридорі» частини ЗСУ опинилися під систематичним артилерійським обстрілом гармат і «Градів» з російського боку. Першим зазнав обстрілу базовий табір українських військ під Зеленопіллям (у ніч з 10 на 11 липня 2014 р.). Загинуло та померло від ран 37 солдатів і офіцерів. Близько сотні було поранено. Згоріла велика кількість техніки. Це було перше безпосереднє масоване застосування регулярних військ РФ проти Збройних сил України. Такого підступного удару командування ЗСУ не очікувало, а відповісти вогнем по артилерійських позиціях на території РФ не наважувалося. Це могло спровокувати вже відкрите російське вторгнення. У кінцевому підсумку, з великими втратами ЗСУ довелося з боєм відводити частини від кордону.
Нормандська четвірка — дипломатична група високопоставлених представників чотирьох країн: Німеччини, Росії, України і Франції щодо врегулювання ситуації на Сході України і з питань виконання Мінських угод.
Неконтрольовані території — це території, які юридично належать певній державі, міжнародно визнані, але окуповані військами агресора або представниками сепаратистських рухів, терористичних організацій.
Волонтерський рух - 1) добровільна безкорисна благодійна суспільно корисна діяльність для реалізації певних проектів, яка здійснюється окремими людьми, організаціями; 2) діяльність із забезпечення ресурсами українських військових, які з 2014 р. стримують російську збройну агресію. Виник стихійно з початком військового конфлікту в Криму і Донбасі. Поступово набув організаційних форм і став потужним чинником стримування агресії, реформування українського війська та державних інституцій, формування громадянського суспільства.
Тим часом успішніше розвивався наступ на центральній ділянці фронту. Повільно просуваючись із заходу на схід, частини ЗСУ до середини липня 2014 р. відновили контроль над містами Слов’янськ, Краматорськ, Артемівськ (сьогодні Бахмут), Дзержинськ (Торецьк), Дебальцеве. На півдні був зайнятий стратегічно важливий Маріуполь. На початок липня все узбережжя Азовського моря і 100-кілометрова ділянка сухопутного кордону на північ від нього були під контролем української армії.
Батальйон «Донбас» у боях під Іловайськом. Серпень 2014 р.
17 липня 2014 р. сталася трагедія в результаті терористичного акту. Російський ракетний комплекс «Бук» М1 збив пасажирський літак Boeing-777 компанії «Malaysia Airlines», внаслідок якого загинули всі пасажири та екіпаж (загалом 298 осіб). Ця катастрофа дещо збила плани Кремля з нагнітання ситуації в Україні і відстрочила пряме російське вторгнення. США і країни Заходу запровадили нову порцію санкцій проти Росії.
Новий етап наступу ЗСУ почався у серпні. Потужним танковим ударом вдалося пробити 40-кілометровий «коридор» від Дебальцевого до Тореза (Чистякове), одночасно зустрічним ударом від кордону на північний захід війська ЗСУ відтіснили противника до лінії Іловайськ—Шахтарськ. Станом на ранок 24 серпня донецьке угруповання противника було відрізане від луганського, тобто від ліній постачання з території Росії. На півночі війська ЗСУ зайняли Лисичанськ, Первомайськ, Латугіно, станицю Луганську і майже повністю оточили «столицю ЛНР» — місто Луганськ. Контрольована сепаратистами територія зменшилася до однієї п’ятої від території Луганської та Донецької областей. Але на цей момент українські війська були виснажені, мали значні втрати у техніці (переважно через технічні проблеми). Деякі підрозділи фактично втратили боєздатність і були виведені на переформування. Добровольчі батальйони компенсувати нестачу сил не могли.
Вранці 24 серпня (у День Незалежності України) основне ударне угруповання російських регулярних військ перетнуло кордон в районі Амвросіївки і при потужній артилерійській підтримці почало наступ у західному напрямку — на Кутейникове — Старобешеве. Нечисленні українські підрозділи в цьому районі не очікували такого удару в спину і почали неорганізований відступ.
25-26 серпня противник просунувся на 35-40 кілометрів від кордону і в районі міст Іловайськ та Кутейникове оточив частини ЗСУ і МВС (в «котлі» опинилися підрозділи п’яти добровольчих батальйонів й окремі частини регулярних військ). Вжиті 27 серпня спроби деблокувати оточених виявилися безуспішними. 29 серпня колона українських військ, яка, за домовленостями з російською стороною, виходила з оточення, була піддана на марші масованому обстрілу. Загинуло понад 400 українських вояків. Вирватися з-під вогню вдалося лише окремим розрізненим підрозділам і поодиноким бійцям. У цілому втрати ЗСУ за п’ять днів боїв в районі Амвросіївки та Іловайська становили майже половину від сукупних втрат за весь час боїв.
Одночасно з цим російські війська і сепаратисти почали наступ уздовж узбережжя Азовського моря на Маріуполь, але героїчними зусиллями добровольчого батальйону «Азов» та інших підрозділів ЗСУ були зупинені в його східних передмістях.
На Луганщині українські війська теж були атаковані російськими підрозділами. Перший натиск ворога зупинили з великими втратами для нього, але надалі українські війська були змушені зняти облогу Луганська, здати повністю зруйнований аеропорт міста і відступити на північ, за р. Сіверський Донець, зосередившись біля стратегічно важливого селища Щастя. У цілому за 10 днів контрольована проросійськими силами територія збільшилася вдвічі.
Хоча українська армія була змушена відступити, вона не була розгромлена. У цій ситуації 5 вересня в Мінську підписали угоду про припинення вогню, а 19 вересня — про розмежування сторін і відведення важкого озброєння з лінії зіткнення. Проте сепаратисти і російські війська не дотримуються домовленостей (Росія продовжує заперечувати присутність своїх військ в Україні). Під виглядом «гуманітарних конвоїв» відбувається постачання бойовикам зброї, боєприпасів і амуніції. Регулярно здійснювалися обстріли і атаки українських військ від 30 до 100 разів на добу. Робилися спроби прорвати оборону Маріуполя, вибити українські війська з Донецького аеропорту, Щастя і важливого транспортного вузла Дебальцеве, але безрезультатно. Оборона споруд Донецького аеропорту, що тривала 242 дні, стала символом незламності українського духу.
Крім прямої воєнної агресії, Росія здійснює і економічний тиск на Україну. Розгорнута «торговельна війна». У захоплених регіонах відбувається пограбування промислових об’єктів (демонтуються і забираються в Росію), вивозиться сировина. 16 липня було припинено постачання газу в Україну, проте, завдяки допомозі країн ЄС та США, вдалося організувати його реверсні поставки з Європи. Це тимчасово врегулювало газову ситуацію (до весни 2015 р.), а згодом дозволило взагалі відмовитися від постачання блакитного палива з Росії.
Також Москва розгорнула кібервійну проти України. У 2017 р. Росія здійснила найбільшу хакерську атаку на об’єкти промисловості та державні інституції України, запустивши вірус «Petya.A».
Витрати на бойові дії в Україні, Сирії і санкції, стрімке падіння світових цін на нафту завдали могутнього удару по економіці Росії. Але, незважаючи на економічні втрати і падіння життєвого рівня населення, вона продовжувала агресію проти України.
- Коли були укладені Мінські домовленості?
7. Дострокові вибори до Верховної Ради України 2014 р.
25 серпня 2014 року Президент України П. Порошенко публічно оголосив про рішення достроково припинити повноваження Верховної Ради України сьомого скликання.
Це стало логічною та очікуваною відповіддю на один з ключових запитів українського суспільства про перезавантаження влади: згідно із соціологічними опитуваннями 80% громадян України підтримували необхідність проведення позачергових виборів парламенту.
9 жовтня Петро Порошенко підписав закон «Про люстрацію», ухвалений Верховною Радою 16 вересня. Фінальна версія закону обмежувала право для високопосадовців режиму Януковича займати посади в органах влади на 10 років, іншим — на 5.
14 жовтня Петро Порошенко підписав указ про створення Національної ради з питань антикорупційної політики, як консультативно-дорадчого органу при президенті. Згідно з указом, Нацрада готуватиме президентові пропозиції щодо визначення та вдосконалення антикорупційної стратегії, здійснюватиме системний аналіз стану запобігання і протидії корупції, ефективності реалізацій антикорупційної стратегії та заходів.
Дострокові вибори до Верховної Ради України відбулися 26 жовтня 2014 р. Вони проводилися за змішаною системою. Половину депутатів обиралися за партійними списками, інша половина — в мажоритарних округах.
У результаті виборів Верховна Рада України отримала такий склад: Партія «Блок Петра Порошенка» (132 депутати), «Народний Фронт» (82), «Самопоміч» (33), «Опозиційний блок» (29), Радикальна Партія (22), «Батьківщина» (19), самовисуванці (96).
Асоціація — добровільне об’єднання для досягнення спільної мети на засадах взаємовигідної співпраці при збереженні самостійності, правової та майнової незалежності її членів.
Безвізовий режим (безвіз) — це статус, що дозволяє громадянам однієї країни вільно перетинати міждержавні кордони інших країн без попереднього звернення до посольства для отримання дозволу (візи).
Володимир Гройсман, Прем’єр-міністр України від 2016 р.
У новообраному парламенті утворилась більшість у складі 302 депутатів. На першому засіданні Головою ВРУ обрали В. Гройсмана, а прем’єр-міністром — А. Яценюка. Згодом був сформований і новий уряд, до якого увійшли іноземні спеціалісти (Н. Яресько, О. Квіташвілі, Е. Згуладзе, X. Деканоідзе, А. Абрамавичус та ін.). Перед урядом стояло декілька важливих і нагальних завдань: зупинити падіння економіки і зубожіння населення, забезпечити фінансування армії, проведення реформ, які б сприяли реалізації євроінтеграційних прагнень. Кабміну вдалося зупинити падіння економіки, наповнити казну, забезпечити фінансування армії, знайти спільну мову з міжнародними кредиторами, які реструктуризували борг України, підписати Угоду про асоціацію з ЄС, позбутися енергетичної залежності від Росії, розпочати ґрунтовні реформи в МВС України та її Збройних силах, які переводяться на стандарти НАТО, започаткувати процес децентралізації системи управління державою (збільшено фінансову базу місцевих органів влади) тощо. Позитивно для України розв’язали питання про безвізовий режим з ЄС. Проте жодна реформа не може бути до кінця успішною, коли є корупція, і саме боротьба з нею стала найбільш складним випробуванням для влади. Загальмувалася судова реформа і реформа прокуратури, з великими труднощами формуються механізми боротьби з корупцією. Активно проявляє свою діяльність організована злочинність. Усі це на тлі зниження життєвого рівня населення призвело до падіння довіри населення до уряду.
Перші серйозні розбіжності в коаліції виникли під час першого голосування за закон про децентралізацію. У грудні 2015 р. розгорілася політична криза, яка тривала майже три місяці. Зрештою, відбулася зміна уряду і керівництва Верховної Ради України. У 2016 р. Прем’єр-міністром України став В. Гройсман, Головою Верховної Ради України — А. Парубій.
- Які підсумки парламентських виборів 2014 р.?
8. Активізація бойових дій. Укладення нової Мінської угоди
На початку січня 2015 р. почалася нова ескалація збройного конфлікту. Скориставшись тим, що українські підрозділи дотримувалися «режиму тиші», проросійські бойовики впритул наблизилися до українських військ, зайнявши вигідні позиції для атак в районі Бахмутської траси, Донецького аеропорту, Дебальцевого. Під час перемир’я сепаратистам вдалося примусити українські підрозділи відступити з блокпосту №32 на Бахмутській трасі. Загалом ворог опанував нову територію площею понад 500 кв. км. Зрештою, в середині січня 2015 р. перемир’я було остаточно зірвано, і проросійські бойовики розгорнули широкомасштабний зимовий наступ, метою якого, згідно із заявами лідерів сепаратистів, було захопити всю територію Донецької і Луганської областей та примусити Україну погодитися на вимоги Росії: федералізація України, відновлення Україною фінансування соціальної сфери на території ДНР і ЛНР, відмова України від європейського вибору.
Спочатку основні бої відбувалися в районі Донецького аеропорту. Ворог зумів зруйнувати вежу аероруху й захопити старий та половину нового терміналу. Спроба провести контратаку, щоб вибити ворога і закріпитися на нових позиціях на околиці Донецька, була невдалою. Після підриву бойовиками перекриттів нового терміналу аеропорту «кіборги» 22 січня, після 242 днів оборони, були змушені залишити свої позиції. Але українські військові зберегли вогневий контроль над аеропортом і закріпилися на західній його околиці та вздовж злітної смуги (с. Піски, Водяне, Опитне). У боях за будівлі аеропорту ворог втратив понад 1500 бійців і близько 200 одиниць техніки. Наші втрати склали понад 250 «кіборгів».
«Кіборги» — біологічний організм, що містить механічні або електронні компоненти. Так захисників Донецького аеропорту прозвали сепаратисти. Ця назва поширилася і закріпилася за українськими бійцями ЗСУ і добровольчих формувань, які були учасниками оборони Донецького аеропорту.
Водночас НЗФ на російських танках завдали могутнього удару в напрямку Лисичанська на Бахмутській трасі. Але цей наступ був зупинений.
Наприкінці січня і в лютому основні бої розгорнулися навколо Дебальцевого. Тут сепаратисти кинули в бій всі свої боєздатні частини з метою оточити українські війська, що захищали важливий транспортний вузол. Шалені танкові атаки ворога українські підрозділи відбили, завдавши відчутних втрат.
Під час зимового наступу проросійські бойовики здійснили нові злочини проти цивільного населення. 24 січня було завдано ракетного удару по житлових масивах Маріуполя, а 10 лютого — Краматорська, жертвами яких стали десятки мирних громадян.
Руїни вежі управління Донецького аеропорту (ДАП). Грудень 2014 р.
Обстріл Маріуполя став приводом для звернення ВРУ від 27 січня 2015 р. до Організації Об’єднаних Націй, Європейського парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУAM, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.
Щоб відкинути ворога від Маріуполя, 10 лютого українські війська несподівано перейшли у наступ і звільнили 4 населені пункти, просунувшись у східному напрямку на 10-20 км, забезпечивши нову лінію оборони міста. Основні бої розгорнулися коло с. Широкиного.
Мужність і стійкість українських солдатів дала змогу Президентові України зайняти тверду позицію під час переговорів «Нормандської четвірки» (лідерів України, Росії, Німеччини та Франції) у Мінську 11-12 лютого 2015 р. Перемовини дали змогу укласти нову угоду, яка передбачала припинення вогню з 00.00 годин 15 лютого і цілу низку заходів, що конкретизували процес реалізації угод, укладених у вересні 2014 р. Також країни Заходу запровадили нові санкції проти Росії.
Незважаючи на нові домовленості, сепаратисти, підсилені регулярними російськими підрозділами, ще більше посилили свій натиск на «Дебальцевській дузі». Склалася реальна загроза оточення угруповання українських військ чисельністю понад 2 тисячі бійців. Зрештою, українське командування вирішило залишити Дебальцеве, транспортна інфраструктура якого була зруйнована. 20 лютого українські війська відступили з міста. У цих боях сепаратисти і російські підрозділи зазнали відчутних втрат.
Нове загострення ситуації на фронті відбулося влітку 2015 р. Інтенсивність обстрілів доходила до ста на добу. Найнебезпечнішим був наступ сепаратистів і російських військ 3 червня на Мар’їнку. Проте українська армія зупинила прорив. Однак ситуація залишається вибухонебезпечною. Тривають позиційні бойові дії. Стримуючим фактором виступає спостережна місія ОБСЄ, що діє на лінії розмежування.
Проведення у Донецькій та Луганській областях АТО виявило проблему бездіяльності місцевих органів влади. Це вкрай негативно позначилося на безпеці та життєдіяльності населення, особливо — у звільнених населених пунктах.
30 квітня 2018 р. Президент України Петро Порошенко оголосив про офіційне завершення АТО на Сході України та наголосив на початку операції Об’єднаних сил (ООС). Керівництво силами й засобами ЗСУ поклали на командувача Об’єднаних сил генерал-лейтенанта Сергія Наєва. У травні 2019 р. новим командувачем ООС став генерал-лейтенант Олександр Сирський.
Упродовж бойових дій не припинялися переговори контактної групи в Мінську. Єдиним значним успіхом цих переговорів і тиску світової громадськості стало звільнення більшості полонених і заручників. Проте частину бранців і надалі продовжують утримувати сепаратисти. Чимала група українців опинилась ув’язненою в Росії. Але і в полоні українці демонструють незламність духу. Боротьба ведеться всіма доступними засобами: протести, голодування, викривання злочинів російської влади тощо.
Новою провокацією Росії, яка порушила Мінські угоди, стало проведення псевдовиборів на окупованих територіях. Проте міжнародне товариство відмовляється визнавати легітимність будь-яких дій Росії та поступово посилює санкції проти агресора.
Україні збройний конфлікт із агресором коштував тисяч людських життів, призвів до втрат в економічній та фінансовій сферах. 7% національної території окуповані — Кримський півострів та частина Донбасу. Кількість жертв перевищує 12 тис. життів. 1,5 млн людей були вимушені покинути свої домівки. Понад 3 мільйони українців досі проживають на окупованих територіях. 25% нашого промислового потенціалу було втрачено (включно із 80% родовищ природного газу та 10% портової інфраструктури).
Держава недорахувалася 15% національного ВВП. Щорічна інфляція у 2014 р. становила 25%, а у 2015 р. вона зросла до 43,3%. Прямі іноземні інвестиції впали до рівня історичного мінімуму. Дефіцит бюджету зріс до 14%. Гривня знецінилася, в один момент досягнувши п’ятикратного падіння вартості.
Ситуацію вдалося стабілізувати за два роки. У 2018 р. відбулося зростання ВВП на 3,5%.
- Які території були окуповані Росією на Сході України?
9. Україна на шляху реформ. Декомунізація
Збройна агресія Росії загострила всі проблеми українського суспільства, але натомість була стимулом до прискорення здійснення реформ, які відкладалися або не проводилися за роки незалежності. Ключовою проблемою стала боротьба з корупцією у вищих ешелонах влади. З цією метою за підтримки США та ЄС були створені різноманітні антикорупційні органи: Національне антикорупційне бюро України (НАБУ), Антикорупційне агентство (НАЗК), Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП), Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (Агентство з розшуку та менеджменту активів або АРМА), Комітет Верховної Ради з питань запобігання і протидії корупції, Вищий антикорупційний суд (ВАКС).
А ще були започатковані реформи пенсійної системи і соціального забезпечення, освіти, охорони здоров’я тощо.
Також дуже важливим є те, що в Україні відбувся знаковий історичний процес — декомунізація. 15 травня 2015 р. президент П. Порошенко підписав чотири суттєві для цього процесу закони, за якими комуністичний режим було порівняно з націонал-соціалістичним, заборонялася радянська символіка та відкривалися архіви радянських спецслужб. А через три місяці Міністерство юстиції, нарешті, заборонило комуністичній партії брати участь в усіх виборах та скасувало її політичний статус. У процесі декомунізації Україна позбавляється від назв і символів радянської епохи. За даними Інституту національної пам’яті, перейменовано 32 міста, 955 сіл і селищ, 52 тисячі вулиць. Знято 2,5 тисячі пам’ятників Леніну і комуністичним вождям.
Усі зазначені зміни й реформи спрямовані на те, щоб Україна стала повноправним членом НАТО і ЄС. Цей курс був закріплений конституційно. 21 лютого 2019 р. набули чинності відповідні зміни до Конституції України.
Декомунізація — система заходів, теоретична і практична діяльність, спрямовані на звільнення від впливу та наслідків комуністичної ідеології в усіх сферах життя суспільного життя.
- Які ключові реформи реалізуються в Україні?
10. Допомога української діаспори у протистоянні російській агресії
11. Вибори Президента України. Дострокові вибори ВРУ
https://bohdan-digital.com/dodatok/10-11.pdf
Документи розповідають
Зі звернення Верховної Ради України...
https://bohdan-digital.com/dodatok/Zvernennya_Rady.pdf
Висновки
- З приходом до влади в Російській Федерації В. Путіна відбувалося стрімке погіршення українсько-російських відносин. Російське керівництво всіма силами намагається не допустити Україну до вступу до ЄС та НАТО. Коли зупинити цей процес політичними засобами Москві не вдалося, вона учинила пряму збройну агресію та окупацію Криму та частини Донецької та Луганської областей України. Не припинилася і гібридна війна.
- Незважаючи на це, Україна, спираючись на підтримку США, країн ЄС, Японії та інших держав, зуміла вистояти, у всіх сферах життя. Були започатковані реформи, що дадуть можливість державі стати справді незалежною.
Запитання і завдання
- 1. Чому в 2008 р. спроба подати заявку на вступ до НАТО зазнала невдачі?
- 2. Чим зумовлені різкі зміни у зовнішній політиці України в 2005, 2010 та 2014 рр.?
- 3. Як розвивалися події, які призвели до анексії Криму Російською Федерацією?
- 4. У яких регіонах України були інспіровані проросійські виступи, що Москва називала «русской весной»? Які наслідки цих виступів?
- 5. Охарактеризуйте перебіг бойових дій на Донбасі. Складіть хронологію основних подій АТО. Як можна оцінити підсумки АТО?
- 6. Створіть презентацію: «Бойові дії на Сході України».
- 7. Що таке декомунізація? Які її результати?
- 8. Визначте передумови, ознаки та наслідки агресії Російської Федерації проти України.
- 9. Підготуйте презентацію: «Добровольчий і волонтерський рухи в роки російської агресії».
- 10. Проведіть дискусію на тему: «Мінські угоди — за і проти».
Коментарі (0)