1. Загальні тенденції розвитку культури за роки незалежності. Відродження національної культури

Проголошення незалежності України дало новий імпульс процесу розвитку національної культури.

Відбулось утвердження орієнтації на загальновизнані цінності світової культури. У літературно-мистецькому житті утверджується плюралізм, що прийшов на зміну притаманному тоталітарній системі однотипному заідеологізованому художньому відображенню дійсності. Переосмислюються догми соціалістичного реалізму.

Уже в лютому 1992 р. Міністерство культури України підготувало програму розвитку національної культури, яка практично поривала з тоталітарним минулим і спрямовувала розвиток культури на шлях сповідування вищих гуманістичних цінностей. Парламент України невдовзі схвалив цю програму.

Повертаються твори, книгозібрання, архіви та інші культурні й духовні цінності, які з різних причин були вивезені з України за кордон.

На книжкових полицях з’явилися забуті твори письменників «розстріляного відродження»: М. Зерова, М. Хвильового, Є. Плужника, Г. Косинки та ін. Вийшли друком твори українських дисидентів — В. Стуса, І. Світличного, Є. Сверстюка, В. Рубана, М. Руденка.

Побачили світ раніше недоступні українському читачеві видання літератури української еміграції — твори І. Багряного, В. Барки, О. Теліги, С. Гординського, Л. Мосендза та багатьох інших.

В Україні не тільки зберігаються раніше створені осередки культурного життя, але й виникають нові.

Національне відродження стимулювало зростання мережі музеїв. В областях відкрито 29 нових державних музеїв. Започатковано нові історико-культурні заповідники у Батуринг, Глухові, Дубно, Збаражі, Корсунь-Шевченківському тощо.

Відновлено випуск журналів «Київська старовина», «Літературно-науковий вісник». З 1992 р. в Україні виходять номери щомісячного часопису незалежної думки «Сучасність».

З’явилися нові періодичні видання журналів суспільно-політичного, науково-популярного і наукового профілю. Широку видавничу діяльність розгорнуло Наукове товариство ім. Т. Шевченка у Львові. Київське видавництво «Глобус» розпочало перевидання в Україні знаменитої «Енциклопедії українознавства», підготовленої представниками української діаспори.

Свою власну періодику мають товариства, громадські об’єднання і політичні партії. Практично в кожному обласному центрі України з’явилися нові видавництва, в тому числі й ті, що працюють на комерційних засадах.

Розширюється тематичний діапазон літературно-мистецьких творів, урізноманітнюються їхні стильові форми.

Великої популярності набули Всеукраїнський фестиваль сучасної пісні і популярної музики «Червона рута», «Країна мрій», «Таврійські ігри» тощо. Увійшли в практику народні свята й конкурси «Лесині джерела», «Сорочинський ярмарок», міжнародні фестивалі українського фольклору «Берегиня», авторської пісні «Золоті ворота» тощо.

Ставши незалежною, Україна розпочала відтворювати та захищати свою історико-культурну спадщину.

Держава взяла під свою охорону понад 160 тисяч пам’яток, що мають тисячолітню історію, 49 визначних ансамблів і комплексів історико-архітектурної спадщини набули статусу державних заповідників.

Будівля Президії НАН України

Після проголошення Україною незалежності найвизначніші пам’ятки нашої держави були включені до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Це ансамблі Софійського собору та Києво-Печерської лаври у Києві, забудова і пам’ятки історичного Львова. Відновлено Михайлівський Золотоверхий собор, Успенський собор Києво-Печерської лаври та інші зруйновані храми.

Економічна криза уповільнила процес культурного розвитку, створила для держави складну проблему не тільки в плані розвитку, але й утримання культурної інфраструктури .

З 1993 р. стала загрозливою тенденція скорочення видання книжок, періодичної преси українською мовою.

Натомість книжковий ринок України буквально завалений книгами з Росії, які внаслідок кращих умов, створених там для книговидавничої справи, мають нижчу ціну, а тому й витісняють українських видавців.

Комерціалізація культури в умовах відсутності потужного приватного сектору та стійких традицій меценатства відкинула на межу виживання значну кількість творчих колективів, талановитих особистостей, призвела до майже абсолютного домінування грошей над естетичними цінностями й орієнтирами.

Риси розвитку культури

Позитивні:

• подолання самоізольованості культури;
• відновлення історичної пам’яті народу;
• розкріпачення суспільної свідомості;
• відновлення та поширення релігійної культури;
• звільнення від догматів, стереотипів радянських часів;
• поява нових жанрів, типів, напрямів мистецтва й загалом культури;
• «повернення» емігрантської культури на батьківщину, зв’язок із діаспорою.

Негативні:

• непродумане руйнування цінностей радянського періоду;
• залежність культурного розвитку від примх ринку, комерціалізація культури;
• згортання до мінімуму державного фінансування культури;
• звуження поля діяльності установ культури;
• поширення і засилля масової культури;
• криміналізація сфери культури;
• поляризація.

• Які основні тенденції розвитку культури за роки незалежності?

2. Наука незалежної України

Провідним науковим центром є Національна академія наук України. На сьогодні в ній нагромадилися серйозні проблеми. Орієнтація на прикладні розробки супроводжувалася падінням престижності фундаментальних досліджень, понад 90 % нових технологічних розробок не впроваджуються у виробництво. Великі труднощі в матеріально-технічному та кадровому забезпеченні створює низький рівень фінансування. Окремі інститути втратили за останні роки 50-60 % свого кадрового потенціалу.

Леонід Каденюк, перший космонавт незалежної України

Спостерігається зниження професіоналізму частини наукових співробітників через відсутність здорового суперництва, творчих дискусій, чесного і відкритого обміну думками, односторонню орієнтацію української науки на російську та ізоляцію від європейської і світової науки. Низька технічна оснащеність наукових лабораторій, різке зниження життєвого рівня і соціальна незахищеність призвели до масового виїзду багатьох учених за кордон.

Такий стан науки не дає сподівань на швидкий вихід України з кризи, хоча немало вчених самовіддано працюють у цьому напрямі й досягли вагомих результатів. Збереглися і продовжують плідно розвиватися ті галузі науки, в яких Україна має пріоритет: математика, кібернетика, електрозварювання, аеродинаміка тощо. Перебудовується робота НАН України, змінюються пріоритети. Йде перегрупування наукових сил. Створено Міністерство освіти та науки України, діє Українська наукова асоціація. Засновані Академія наук вищої школи, Українська академія аграрних наук, Академія медичних наук, Академія мистецтв, Академія правових наук та інші. Виникла низка дослідних інститутів та центрів як громадських об’єднань науковців, наукових товариств. Зокрема, в 1989 р. відновило свою діяльність Наукове товариство ім. Т. Шевченка. Тіснішає співпраця з українською діаспорою.

Кілька нових науково-дослідних інститутів створили у системі Національної академії наук України. В грудні 1991 р. започаткували Інститут національних відносин та політології. Археографічна комісія Інституту історії АН України була перетворена на Інститут української археографії ім. М. Грушевського (з філіями у Львові й Дніпропетровську).

Відкрито Інститут української мови, Інститут сходознавства ім. А. Кримського, Інститут світової економіки і міжнародних відносин, Інститут соціологічних досліджень, Інститут народознавства. Як навчальний і науковий заклад у 1992 р. при Київському університеті створено Інститут українознавства. У 2006 р. почав діяти Інститут національної пам’яті.

У світовому співтоваристві Україна належить до числа держав, які ведуть дослідження космічного простору. В Україні діє Національне космічне агентство. Україна має потужну базу з виробництва ракетоносіїв, супутників та різноманітного космічного обладнання й агрегатів.

У 1997 р. з території США було запущено космічний корабель типу «Шаттл», на борту якого перебував перший космонавт незалежної України Леонід Каденюк.

З весни 1999 р. активно здійснюється міжнародна програма «Морський старт» з використанням модернізованої української ракети «Зеніт» з плавучої платформи.

За роки незалежності здійснено понад 70 пусків українських ракетоносіїв з понад 150 супутниками.

У космічній галузі українські вчені тісно співпрацюють зі своїми колегами з Росії, США, Франції, Італії, Бразилії тощо. Українськими ракетними двигунами обладнані російські, американські та французькі ракети.

• Наведіть приклади досягнень української науки за роки незалежності.

3. Розвиток освіти за роки незалежності

У складних умовах перебувала і перебуває освіта, хоча процеси оновлення охопили і цю важливу галузь.

Повна загальна середня освіта в Україні є обов’язковою, але низька оплата праці вчителів, слабке матеріальне забезпечення шкіл призвели до загального падіння освітнього рівня в країні.

Одним із найважливіших завдань школи є забезпечення виконання Закону про мови (до 2012 р. діяв закон 1989 р. У 2019 р. ухвалили новий закон). Так було відкрито чи поновлено тисячі шкіл з українською мовою навчання, організовано тисячі українських класів у школах з російською мовою навчання. Освітня система стала більш гнучкою і різноманітною. З’явилася велика кількість ліцеїв, коледжів та гімназій. Ці заклади значно урізноманітнили навчальний процес, сприяють поглибленому розвитку здібностей учнів та студентів. Значно більше уваги приділяється вивченню української історії, народознавства, помітні зрушення є у викладанні інших суспільних наук.

Законом України від 13 квітня 1999 р. визначено перехід з вересня 2000 р. на 12-річний термін навчання. З початку 2000/2001 навчального року в школах України запроваджено 12-бальну систему оцінювання знань учнів. Здійснювалися подальші кроки в реформуванні середньої освіти. Важливим заходом стала комп’ютеризація шкіл. На II з’їзді педагогічних працівників було прийнято нову концепцію освіти. У 2003 р. затвердили нові стандарти, розроблені нові програми, концептуальні підходи у вивченні предметів. Проте 2010 р. відбулося повернення до 11-річної системи навчання із запровадженням обов’язкової дошкільної освіти. Взято курс на переосмислення стандартів і концепції середньої освіти у напрямку наближення до російських. Проте цей поворот був тимчасовим. Після Революції Гідності розробили заходи з реформування, які отримали назву «Нова українська школа» (НУШ). У 2017 р. було ухвалено новий Закон про освіту.

Ще одним важливим елементом змін в освіті стало впровадження з 2007 р. обов’язкового зовнішнього незалежного тестування для абітурієнтів. Система ЗНО стала вагомим чинником боротьби з корупцією при вступі до вищих навчальних закладів.

Більш ніж 75% шкіл України здійснює навчання українською мовою. Натомість національні меншини мають всі можливості у місцях свого компактного проживання навчатися рідною мовою.

Зроблено перші суттєві кроки щодо реформування професійно-технічної і вищої освіти. З метою більш тісного зв’язку міністерства професійно-технічної освіти та вищої освіти були об’єднані. Скорочуються масштаби підготовки спеціалістів через заочну та вечірню форми навчання, здійснюється перехід на ступеневу підготовку: кваліфікований робітник, молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр. Поряд з державними створюються навчальні заклади різних форм власності.

За роки незалежності відбулася реорганізація і у вищій освіті. Вищі навчальні заклади стали самостійнішими у своїй діяльності. Проведено роботу з ліцензування (надання дозволу на освітню діяльність) та акредитації (визначення професійного рівня діяльності) вищих навчальних закладів. Поряд з державним замовленням вводяться контрактні форми навчання. Україна долучилась до Болонського процесу — створення єдиного навчального простору в Європі.

Основні тенденції розвитку освіти

• Які зміни відбулися в системі освіти за роки незалежності?

4. Основні здобутки української культури та спорту

У розвитку національної культури в 1990-ті роки відбулися суттєві зрушення. З проголошенням незалежності були ліквідовані всі перепони на шляху розвитку національної культури: скасовані будь-які цензурні заборони, відійшли в минуле ідеологічні штампи. Відкрито вільний доступ до здобутків усієї культурної спадщини людства.

Водночас культура виявилась найбільш вразливою в умовах становлення ринкових відносин. Позбавлені державного фінансування заклади культури опинилися на межі закриття і зникнення. Незважаючи на складність нових умов існування, українська культура продовжує неухильно розвиватися.

Проте, як уже зазначалося, на розвиток культури продовжують впливати такі негативні фактори, як нестача коштів і відповідної законодавчої бази, комерціалізація культури.

У розвитку літератури відбулася кардинальна переоцінка суспільних ідеалів. Набула бурхливого розвитку художня публіцистика, що пояснюється високим рівнем політизації суспільства. Багато письменників стали політиками. Деякі з них поєднують творчість з політичною або громадською діяльністю: І. Дзюба, І. Драч, Д. Павличко, Є. Сверстюк, В. Яворівський та інші.

Історична проза збагатилася новими романами П. Загребельного, Р. Іваничука, Ю. Мушкетика. У літературу ввійшло нове покоління, представлене насамперед іменами І. Андрусяка, Ю. Андруховича, О. Забужко, В. Медвідя, В. Цибулька, С. Жадана та інших.

Повернулися із забуття твори В. Винниченка, М. Зерова, Г. Косинки, М. Куліша, В. Стуса, М. Хвильового та інших майстрів слова. Читачі отримали можливість ознайомитися з творчістю літераторів діаспори: І. Багряного, Ю. Барабаша, В. Барки, Олега Ольжича, Ю. Липи, У. Самчука, О. Теліги та інших.

Сергій Жадан

Володимир Кличко

Відбувся справжній розквіт театрального мистецтва. Його новаторами можна назвати таких режисерів, як Р. Віктюк, С. Данченко, С. Мойсєєв, В. Петров, Б. Шарварко та інші.

Розвивається й українське образотворче мистецтво. За роки незалежності було організовано декілька сотень виставок провідних українських майстрів. Для художніх галерей держава придбала понад 3 тис. творів, надає митцям спеціальні стипендії.

Пісенна творчість пропагується на фестивалях «Червона рута», «Пісенний вернісаж», «Берегиня» тощо.

Незважаючи на засилля закордонної кінопродукцїї, українське кіно продовжує жити. У 1990 р. вперше в історії вітчизняний кінематограф одержав нагороди Каннського кінофестивалю (фільм С. Параджанова, Ю. Іллєнка «Лебедине озеро. Зона»). Дві студії художніх фільмів (у Києві та Одесі), студія хронікально-документальних фільмів, Національна кінематика і Студія анімаційних фільмів продовжують свою діяльність, хоча картин видають у 10 разів менше, ніж в 1990 р. Справжній розквіт українське кіно почало переживати у 2-й половині 2010-х рр.

Спорт став своєрідною візитівкою України у світі. З моменту проголошення суверенітету Україна проявляла турботу про створення власної системи спортивних інституцій, які б мали представляти український спорт на міжнародній арені. У 1990 р. утворили Національний олімпійський комітет, який в 1992 р. був визнаний Міжнародним олімпійським комітетом. Україна брала активну участь в Олімпіадах (літні види спорту): в 1992 р. в Барселоні (у складі спільної команди держав СНД), 1996 р. в Атланті, 2000 р. — в Сіднеї, 2004 р. — в Афінах, 2008 р. — в Пекіні; 2012 р. — в Лондоні; 2016 р. — в Ріо-де-Жанейро; (зимові види): в 1994 р. Ліллегаммері, 1998 р. — в Нагано, 2002 р. — в Солт-Лейк-Сіті, 2006 р. — Турині, 2010 р. — Ванкувері; 2014 р. — в Сочі; 2018 р. — Пхьончхані.

Найуспішніші види — гімнастика, плавання, легка атлетика, боротьба, важка атлетика.

За період 1992—2018 рр. українські спортсмени більш ніж три тисячі разів сходили на п’єдестал пошани на чемпіонатах світу і Європи з олімпійських видів спорту.

Найбільшого успіху українські спортсмени досягли в таких видах спорту: фігурне катання (О. Баюл), біатлон (О. Зубрилова), спортивна і художня гімнастика (О. Вітриченко, Л. Подкопаева), бокс (брати Клички, В. Ломаченко, О. Усик), велоспорт, біг, плавання (Д. Силантьев, Я. Клочкова та ін.), футболі (А. Шевченко, Р. Зозуля), теніс (Е. Світоліна).

• Які українські спортсмени набули світової слави?

5. Релігійне і церковне життя

З проголошенням незалежності України церковне життя пожвавлюється: йде помітне зростання кількості релігійних громад, будуються храми (лише у 1991-1994 рр. зведено та здійснювалося будівництво близько двох тисяч релігійних споруд), відроджуються монастирі, духовні навчальні заклади, недільні школи.

Філарет, голова УПЦ КП

Відносини з релігійними громадами та особами, які належать до різних конфесій, у країні регулюють Конституція України (ст. 35 — право на свободу світогляду і віросповідання) і Закон України «Про свободу совісті та релігійних організацій» від 23 квітня 1991 р., який підтверджує, що ніхто не може встановити обов’язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-який примус щодо визначення громадянином свого ставлення до релігії, участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігій. У законі закріплюється рівноправність громадян, незалежно від їхнього ставлення до релігії. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа — від церкви.

Незабаром після проголошення незалежності визріла криза в православ’ї України, яке функціонувало на платформі РПЦ. Собор православної церкви в Києві проголосив автокефальність (незалежність), визнав себе Українською православною церквою (УПЦ). Собор звернувся до Московського патріархату з проханням визнати її в такому статусі. Але Московський архієрейський собор категорично відхилив прохання українського собору, а Філарет, який на той час уже мав патріарший титул блаженнішого екзарха, за таку постановку питання був підданий злісним нападкам. Таким чином Московський патріархат категорично виступив проти існування окремої незалежної Української православної церкви.

Частина українських єпископів провели у Харкові нараду, організовану РПЦ. Це зібрання назвали собором. Відповідно до настанов Московського патріархату предстоятелем Православної церкви в Україні призначили єпископа Ростовського і Новочеркаського, керуючого справами Московської патріархії Володимира (в миру Сабодан). Слідом за тим Україною прокотилася хвиля захоплення храмів і монастирів прибічниками Володимира, що нерідко супроводжувалося насильством. Унаслідок такого протистояння до РПЦ Московського патріархату відходить більш ніж 5 тис. церковних громад, низка монастирів.

Філарет не визнав цього рішення й утворив Українську православну церкву Київського патріархату (УПЦ (КП). У червні 1992 р. відбувся об’єднавчий собор УПЦ(КП) і УАПЦ (яка діяла паралельно). Патріархом УПЦ(КП) (так вона фактично почала називатися після об’єднання) обрали Мстислава (в миру Скрипник), а його заступником — Філарета (в миру Денисенко). Та єдина УПЦ(КП) тоді не склалася, того не побажав Мстислав, який невдовзі пішов із життя. Після його смерті розкол поглибився і, по суті, закріпився собором УАПЦ, на якому її патріархом обрали Димитрія (в миру Ярема).

Своєю чергою, на соборі УПЦ(КП) в жовтні 1993 р. патріархом цієї церкви обрали колишнього політрепресанта, українського правозахисника Володимира (в миру Романюк), а його заступником стає Філарет. У липні 1995 р. патріарх Володимир (Романюк) пішов із життя. Похорон патріарха переріс в Києві в справжню трагедію.

Тіло покійного патріарха поховали на тротуарі біля входу в головну браму Софійського собору.

Через певний час патріархом УПЦ(КП) на соборі вищих ієрархів церкви обрали Філарета. У 1997 р. РПЦ наклала на патріарха Філарета анафему, звинувативши у розколі.

Покійний патріарх Володимир, а потім Філарет порушували питання про об’єднання усіх гілок православ’я в одну. їхні пропозиції знаходили розуміння в уряді, оскільки були спрямовані на консолідацію українського суспільства, передусім віруючого населення. Перша спроба домовитися про об’єднання і автокефалію УПЦ була зроблена під час візиту Вселенського (Константинопольського) Патріарха Варфоломія до Києва. Але Патріарх РПЦ Алексій зумів переконати Варфоломія не надавати автокефалії Українській православній церкві. І це питання відклали на 10 років, коли настали сприятливі умови для відновлення справедливості.

У 2007-2008 рр. керівництво УПЦ(МП) здійснило ряд кроків, спрямованих на закріплення та розширення самостійності від РПЦ, на розбудову відмінної від російської системи адміністративного управління церквою, на оновлення системи духовної освіти, подолання проросійських та політичних тенденцій всередині церкви. Але ці дії викликали спротив промосковських сил. А митрополита Володимира, який мав авторитет у великої кількості священиків та мирян, поступово усувають від влади. Фактично була прискорена його смерть через організацію неправильного лікування. У 2014 р. митрополитом УПЦ (МП) обрали єпископа Онуфрія (Березовського), який чітко слідував у фарватері Москви.

Таким чином, у православ’ї Української незалежної держави існує кілька течій (конфесій): УПЦ(КП), УПЦ(МП), УАПЦ, Православна старообрядницька церква, Українська православна апостольська церква, Українська реформаторська православна церква. Дві останні мають незначну кількість парафій. Крім того, низка церковних громад, зокрема в східних областях країни, підпорядкована безпосередньо Московському патріархату, тобто перебуває поза впливом патріархів, що функціонують в Україні.

У 2018 р. склалися реальні можливості об’єднатися всім православним конфесіям в єдину помісну Українську православну церкву. Вселенський патріарх Варфоломій і Собор визнали незаконним приєднання Київської митрополії до Москви у 1686 р., накладання анафем на гетьмана Івана Мазепу, патріархів УПЦ(КП) Філарета і УАПЦ Мстислава. Також було ухвалено рішення про надання томосу Українській православній церкві.

15 грудня 2018 р. у Софійському соборі відбувся об’єднавчий собор, на якому оголосили про створення помісної Православної церкви України. її предстоятелем став Митрополит Київський і всія України Епіфаній 5-6 січня 2019 р. ПЦУ отримала томос про автокефалію.

Томос — указ предстоятеля помісної православної церкви з деякого важливого питання церковного устрою. У томосах використовується урочистіший припис, ніж в інших патріарших указах, зі словами «Божою милістю» та ін. Зрідка томос видається з питань, що стосуються положень християнського віровчення. Але найчастіше такі документи стосуються церковного устрою.