• 1. Якими бачать українців і Україну автори цих висловлювань? Чи поділяєте ви їхні погляди? Відповідь аргументуйте.

2. Особливості української багатопартійної системи.

Прикметною ознакою суспільно-політичного життя держави в період її становлення було формування багатопартійної системи України. її особливість — наявність трьох партійних проектів, контури яких окреслилися в період перебудови: націонал-демократичного спрямування; некомуністичного з орієнтацією на російські цінності і культуру; монолітного блоку партноменклатури комуністичного типу, який орієнтувався на підтримку чинного президента і ще називався «партією влади». В головному ж вибудовувалося два вектори української політики. Націонал-демократи утворювали силу, яка відстоювала європейський вектор, закликала до приєднання України до держав Європи і Північної Америки, що сповідують демократичні цінності. Для них найвища цінність — збереження і зміцнення Української держави. Національно-демократичний блок становили кілька помітних політичних сил: Українська республіканська партія, Українська християнсько-демократична партія, «Державна самостійність України»; це було праве крило цього блоку. Із лівоцентристських партій виділялися Демократична партія України, Соціал-демократична партія України (об'єднана).

Другий вектор становили сили, які мали цивілізаційне спрямування на Росію, з її протиставленням євразійської цивілізаційної моделі світу Заходу. Ліве крило уособлювали Соціалістична партія України та Комуністична партія України. До другого вектора належала «партія влади» як політиків-«реалістів», котрі прагнули йти протореним за роки комуністичної влади шляхом. «Партія влади» керувала незалежною Україною до 2004 року, залишаючи сталою свою сутність — відданість чинному Президентові та прихильність до цінностей Радянського Союзу. її діячі змінювали декорації, проголошували курс реформ, але насправді залишалися на фундаменті комуністичної епохи.

Однією з особливостей творення партій була майже цілковита відсутність у програмних документах ідеологічного аспекту. Позитивним винятком став Народний Рух України — масова організація національно-демократичного спрямування, що за типом наслідувала Народні Фронти європейських країн або польське об'єднання незалежних профспілок «Солідарність». Націонал-демократичні партії не стали бізнесовим проектом, до них належали переважно представники української інтелігенції, яких тривожив катастрофічний стан національного розвитку. Підприємці ж воліли мати справу з «партією влади», від якої можна було сподіватися на дивіденди для свого бізнесу. Проте більшість політичних партій були неспроможними здійснювати вагомий вплив на життя суспільства. Такі тенденції продовжують домінувати у політичному житті дотепер. У партійному спектрі України, як і раніше, представлені: ліберали, радикали, консерватори, помірковані.

• 1. Якими були два головних вектори української політики у 1990-х роках?
• 2. Які політичні сили представляли ліве, праве крило та центр українського політикуму?
• 3. Чиї інтереси представляли українські партії різних спрямувань?

3. Суспільно-політичне життя. Конституція України.

Стратегічним напрямком державотворчого процесу стало забезпечення правових основ функціонування країни. Утвердився принцип розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову. Законодавчим органом була Верховна Рада України у складі 450 депутатів, котрі здійснювали свої повноваження на постійній основі. Виконавчу владу представляли Президент і Кабінет Міністрів (уряд). Формувалася нова судова система, що складалась із Верховного суду, загальних, арбітражних, військових судів тощо. Був створений Конституційний суд України, який мав слідкувати за дотриманням конституційних прав і свобод особи. Однак і до сьогодні у діяльності судової системи є багато вад, і вчергово постало завдання приведення вітчизняного судоустрою до світових стандартів. Законодавчо не був також врегульований розподіл повноважень між Верховною Радою, Президентом та органами виконавчої влади. Це ускладнювало процеси державотворення, а суперечки у взаємодії цих владних структур створювали додаткові труднощі. Негативна тенденція особливо посилилася на фоні розбалансованої економіки і падіння життєвого рівня населення. Як наслідок — дострокові вибори у березні 1994 року одночасно Президента і Верховної Ради. Президентом України обрали Леоніда Кучму. Він перебував на цій посаді дві каденції упродовж 1994—2004 років, перемігши на чергових президентських виборах у 1999 році в другому турі лідера КПУ Петра Симоненка.

Новий державний статус потребував суттєвих і принципових змін у конституції, навколо проекту якої тривало гостре протистояння між різними політичними силами. 8 червня 1995 року був укладений Конституційний договір між Верховною Радою та Президентом України. У ньому визначено засади діяльності законодавчої і виконавчої гілок влади до прийняття нової Конституції України. На час дії договору розширювали нормотворчі й адміністративні повноваження Президента й органів виконавчої влади, дещо обмежували права Верховної Ради та місцевих рад. Визнавали чинними лише ті положення Конституції 1978 року, які узгоджувалися з Конституційним договором. 28 червня 1996 року Верховна Рада ухвалила нову Конституцію України. Цей документ складається з преамбули та 14 розділів. Згідно із Конституцією (стаття 5), Україна є республікою за формою правління. Основний Закон України визначив її державний і суспільний лад, права й обов'язки громадян; окреслив повноваження законодавчої, виконавчої і судової влади. У Конституції України передбачена досить жорстка процедура внесення до неї змін та доповнень. Для схвалення відповідних змін необхідно від 2/3 до 3/4 голосів від конституційного складу Верховної Ради України. Якщо ж зміни скасовують чи обмежують права й свободи людини і громадянина або спрямовані на ліквідацію незалежності чи загрожують територіальній цілісності держави, то Конституція України взагалі не може бути змінена (стаття 157). З прийняттям Конституції України 1996 року втратила чинність Конституція 1978 року. День прийняття Конституції — 28 червня — став державним святом в Україні.

Суспільно-політичне життя в означений період було суперечливим. Зазвичай під час чергових виборів Президента України і Верховної Ради політична ситуація в країні загострювалася. Формування механізму влади й надалі супроводжувалося протистоянням між законодавчою і виконавчою владою та всередині самих владних структур. Елементами суспільно-політичного буття стали також протестні акції. У 2000 році виник «касетний скандал» — політична криза, зумовлена оприлюдненням касетних записів із кабінету Президента України Леоніда Кучми. Вони свідчили про можливу причетність Президента та інших високопосадовців до зникнення 16 вересня 2000 року опозиційного журналіста Георгія Гонгадзе, засновника і першого головного редактора інтернет-газети «Українська правда». Протести, які розпочалися, згодом переросли в акцію «Україна без Кучми». Не зняли гостроти протистояння в державі парламентські вибори 2002 року. Отже, процес державотворення в Україні упродовж 1991-2004 років мав назагал суперечливий характер. Складність становлення незалежної держави обумовлювала низка чинників: відсутність чіткого механізму взаємодії між законодавчою та виконавчою владою, між центром і регіонами, переважання у керівних структурах старої управлінської верхівки, політична нестабільність, зумовлена передусім протистоянням між Верховною Радою та Президентом, часта зміна урядів (із серпня 1991 року до грудня 2004 року — 13) і головне — повільне реформування економіки і вирішення нагальних соціально-економічних питань. Водночас динаміку суспільно-політичного життя визначали: розширення компетенції структур місцевого самоврядування, зростання політичної активності населення, діяльність різноманітних осередків політичних партій, рухів, громадських організацій.

• 1. Назвіть причини, що спонукали керівництво держави провести дострокові вибори Верховної Ради і Президента України у 1994 році.
• 2. Визначте особливості Конституції України 1996 року.
• 3. Чому початковий період державотворення в Україні мав суперечливий характер?

Із Конституції України