Демократичні рухи в Західній Європі та США в 1960-1970-х роках
- 30-04-2022, 11:29
- 2 009
11 Клас , Історія України 11 клас Мудрий, Аркуша (рівень стандарту)
§ 11. Демократичні рухи в Західній Європі та США в 1960-1970-х роках
1. Прояви неполітичного протесту: бітники і гіпі. Молодіжні виступи кінця 1960-х років
На зміну «втраченого покоління» учасників Першої світової війни у 1950-х роках прийшло «розбите покоління» (beat generation). Термін «бітник» (у значенні «пошарпаний життям», «поношений», «утомлений») увів у вжиток письменник Джек Керуак. До того ж слово beat позначає ритм у джазових композиціях, а джаз для бітників мав особливе значення - він був основним культурним супроводом течії. Бітницький рух виник у Каліфорнії. Його очолювали освічені випускники університетів, а прихильниками ставала молодь - представники середнього класу, яким набридла буденність. Бітники пропагували відчуження від соціальних проблем, відмову від усіляких статків, споживацтва і бродяжили країною. По суті, цей протест був спрямований проти суспільної думки й моралі американського стилю життя.
Траплялося, що бітники вибирали найрадикальніші форми бунту проти суспільної моралі: нетрадиційну сексуальну орієнтацію, захоплення дзен-буддизмом з його «глибоким зосередженням», медитацією та спогляданням. Звідси й пішла інша форма протиставлення суспільству - заглиблення в себе. У літературі бітники не приймали традиційної естетики. Їхні письменники тяжіли до безсюжетності, вільного вірша й імпресіонізму; мова віршів - метафорична, з відвертою лексикою та натуралізмом описів. Випускник Колумбійського університету Джек Керуак - буддист, філософ і мандрівний письменник - свій найвідоміший роман «На дорозі» написав за три тижні блукань. Твір цілком відповідав бітницькій ідеології повної свободи. Автор уявляв книжку як рулон: читач, розгортаючи його, мав відчувати рух, у якому написано твір. Окрім того, зміст роману - це купа неопрацьованих вражень, які Керуак вирішив зберегти без змін.
Бітники
Бітницьку романтику запозичила інша неформальна течія - гіпі (англ. hippy, hippie - модний, стильний). Цей міжнародний молодіжний рух виник у середині 1960-х років у Сан-Франциско в контексті лібералізації та демократизації звичного споживацького суспільства. Рух мав пацифістське спрямування. Його учасники - молодь, яка походила із середнього класу, - називали себе «поколінням квітів», «дітьми квітів». Поширювалися заклики проти насильства, до єднання з природою, виникали «сільські» комуни. За основу правила автентична культура американських індіанців. Основними складовими ідеології субкультури гіпі були: зневага до інтелектуальних пошуків, дотримання певних життєвих цінностей (як-от свобода, радість життя, безмежна любов до людей без огляду на расову чи релігійну приналежність), відкидання загальноприйнятих норм поведінки й усталеної споживацької культури, показна бідність, захоплення східним містицизмом, життя за принципом існування «тут і зараз». Прагнення до відокремлення від суспільства в гіпі було пов'язане не з простим протестом, а з пошуком альтернативи, спробою знайти якісно інше життя. Життєву позицію учасників руху відображало гасло «Займайся своєю справою», тобто розвивай себе, залишивши осторонь зовнішній світ. Послідовники гіпі були й у СРСР, де зазнавали переслідувань. У радянській Україні найбільша група гіпі була у Львові.
Стереотипна карикатура бітника: темні окуляри, бонго, смугастий светр під шию, борідка, берет
Субкультура - форма (або ж тип) культури, що має відповідну систему символів і цінностей (тобто норм, стандартів, ідеалів та переконань), що відрізняють певну соціальну групу від більшості членів суспільства; група людей у межах більшого суспільства з відмінними стандартами й моделями поведінки; система цінностей, установок, способів поведінки і життєвих стилів певної соціальної групи, яка відрізняється від пануючої в суспільстві культури, хоча й пов'язана з нею. Членство в субкультурах надає відчуття ідентичності й забезпечує певну компенсацію «невдач» у звичайному суспільстві.
У другій половині 1960-х років молодіжні рухи в Західній Європі та США поширилися на політичне життя. В Америці епіцентром молодіжної контркультури став Нью-Йорк. Там було створено Міжнародну молодіжну партію (англ. Youth International Party; Yippie), найголоснішою акцією якої стало проведення «Фестивалю життя» у Чикаго в серпні 1968 р. В історію США фестиваль увійшов під назвою «Поліцейський бунт» і закінчився судом над організаторами. Але найбільший студентський виступ охопив Францію. Він сформувався на ґрунті кризи П'ятої республіки. Тоді незадоволеними були всі: бізнес - жорсткою регламентацією економічного життя, профспілки - надмірною державною опікою над трудовими відносинами, населення - соціальною політикою. Популярність Шарля де Голля катастрофічно падала. Але головну роль у падінні П'ятої республіки відіграли студентські заворушення, які охопили країну в травні 1968 р. Підбурювані маоїстськими (що сповідували ідеї китайського диктатора Мао Цзедуна) та іншими комуністичними організаціями, студенти вимагали реформи системи вищої освіти. Влада вдалася до силових дій для відновлення порядку - відбулися арешти й побиття студентів. Переслідування студентів викликало протест у суспільстві. У країні розпочався загальний страйк солідарності. Уряд був змушений погодитися на вимоги профспілок щодо реформи вищої школи, підвищення прожиткового мінімуму, збільшення заробітної плати та поліпшення соціального забезпечення. Для стабілізації політичної ситуації де Голль розпустив парламент і призначив нові вибори.
• Схарактеризуйте неформальні молодіжні течії в Західній Європі та США. Наведіть приклади молодіжних виступів кінця 1960-х років. Визначте їхні причини і наслідки.
2. Ювеналізація і зародження контркультури. Рок-культура
Бурхливий технічний та економічний повоєнний розвиток, який справив істотний вплив на повсякденне життя людини, зумовив своєрідне «омолодження» американського та західноєвропейського суспільств. Відбувалася так звана ювеналізація (тобто омолодження) потреб, цінностей і поведінки: з одного боку, дорослішання людини відсувалося в часі, а з другого - молодіжне світосприйняття почали розуміти як самодостатнє, як таке, що має власні цілі й смисли та може конкурувати з будь-яким етапом життя. Урешті-решт ставало модно бути молодим. Ювеналізація стимулювала відкритість людини до природи й людей довкола, давала відчуття свободи й пластичності. Це був сприятливий ґрунт для появи різноманітних молодіжних субкультур, які кидали виклик традиційній культурі, насамперед усталеному повсякденню.
Контркультура сформувалася в молодіжному русі США та Західної Європи в 1960-ті роки. З погляду частини молоді загальноприйнята культура, хоча й ґрунтувалася на раціоналізмі, була не здатна захистити людство від ядерної небезпеки, підживлюваної численними локальними конфліктами й міжнародно-політичними кризами. Загроза ядерної війни була головним суспільним занепокоєнням того часу. Контркультура робила наголос на значенні людських спільнот, а не технічних та індустріальних цінностях. Контркультурний рух став соціальним явищем і виражав прагнення та мрії певної частини населення, яка прагнула скинути з себе тягар зовнішнього тиску, постійної боротьби, залежності від технологій і загрози війни.
Контркультура - у широкому значенні напрямок розвитку культури, який протистоїть загальноприйнятій культурі (у такому розумінні поняття «контркультура» близьке до поняття альтернативної культури); у вужчому значенні термін вживається тільки для означення форми протесту проти культури «батьків», що поширилася серед частини американської молоді в 1960-х - на початку 1970-х років.
Нонконформізм (англ. non-conformism - незгода) - незгода, неприйняття або критичне сприйняття норм, цінностей, цілей, панівних у конкретній групі в конкретному суспільстві. У деяких випадках нонконформізмом називають просто готовність індивіда відстоювати особисту позицію в тих випадках, коли вона суперечить позиції більшості.
Гіпі на фестивалі у Вудстоку. 1969 р.
Найвиразніше молодіжний нонконформізм проявив себе в музиці, у так званій рок-культурі. Біля витоків цієї культури був рок-н-рол, який виник у середині 1950-х років з поєднання елементів афроамериканських та інших жанрів. Рок-музика стала не тільки музичним напрямом чи способом самовираження й спілкування молоді. У підсумку рок-культура з музичного напряму перетворилася на світогляд і багато в чому визначила розвиток усієї культури другої половини XX і початку XXI ст. Вона стала способом життя гіпі, панків, металістів та інших молодіжних субкультур, для кожної з яких характерна особлива мода, символіка, стиль поведінки і спілкування, образ мислення, мова і спосіб самовираження. Великою акцією гіпі став рок-фестиваль у Вудстоці біля Нью-Йорка в серпні 1969 р., на який з'їхалося майже півмільйона осіб.
Хоча за формою поширення рок-культура стала масовою, бо її розвиток був неможливий без електронних інформаційних систем, вона протистояла масовій культурі, бо категорично відкидала її цінності. Тому рок-культуру називають «контркультурою». Вона пропонувала свій шлях соціалізації людини в суспільстві, іноді крайні його форми (як-от студентські виступи 1960-х років). Попри зародження в межах масової культури, рок-культура в основних світоглядних позиціях протистояла їй. Вона заперечувала пристосуванство сучасного суспільства та ідею тотального споживання. Безперечним досягненням рок-культури було нечуване культурне пробудження кількох поколінь, спроба звільнитися від ілюзій, які нав'язувала масова культура, стійкий опір маніпулюванню людиною в суспільстві. Ось чому рок-культура досі викликає особливий інтерес у молоді.
Nota bene!
Найзнаменитішим і найпопулярнішим музичним гуртом став «Бітлз» («The Beatles») - британський біт-рок-гурт, створений у 1960 р. у Ліверпулі - місті, яке в той час захопила мода на американську поп-музику. Лідером гурту був Джон Леннон. Кількість проданих платівок гурту перевищила мільярд примірників, що є рекордом світової музичної індустрії. П'ятнадцять альбомів гурту «Бітлз» очолювали хіт-паради Великої Британії - це більше, ніж у будь-якого іншого виконавця.
Гурт «Бітлз»
• Поясніть зміст понять «субкультура», «контркультура», «нонконформізм». Схарактеризуйте рок-культуру як музичне та соціальне явище. Визначте її вплив на розвиток західних суспільств. З'ясуйте, використовуючи додаткові джерела інформації, як поширювалася рок-культура в радянській Україні.
3. Рух афроамериканців за соціальні та політичні права. Мартін Лютер Кінґ
Проблема расової дискримінації та сегрегації в США була настільки застарілою, що вибух спротиву з боку чорношкірих громадян був лише питанням часу. Тільки закони не могли виправити ситуацію, вони існували здебільшого на папері. Дискримінаційні практики сегрегації стали частиною повсякдення, особливо на півдні. Попри скасування в 1954 р. роздільного навчання для дітей різних рас, на практиці через опір расистів нічого не змінилося. Глибокою була політична дискримінація афроамериканців: вони не могли займати відповідальних посад в органах влади, поліції, національній гвардії, армії, а в південних штатах їх узагалі було позбавлено виборчих прав (вони не могли зареєструватися в списках виборців, а спроби зареєструватися завершувалися звільненням з роботи).
Сегрегація (лат. segregatio - відділення) - різновид дискримінації, який полягає у фактичному чи юридичному відокремленні в межах одного суспільства тих суспільних груп, які вирізняються за расовими, гендерними, соціальними, релігійними, мовними чи іншими ознаками, і в подальшому законодавчому обмеженні їхніх прав.
Приклад расової сегрегації
Піднесення руху афроамериканців за соціальні та політичні права розпочалося в 1950-х роках. Перевагу мали мирні методи боротьби: чорношкірі американці, особливо в південних штатах, бойкотували громадський транспорт, вдавалися до організації «рейдів свободи», «сидячих демонстрацій». У 1957 р. було створено організацію «Конференція християнського керівництва Півдня», яка на чолі з баптистським священиком Мартіном Лютером Кінґом намагалася об'єднати всі сили в боротьбі за громадянські права афроамериканців. У 1960-х роках цей рух досяг небаченого розмаху, з південних штатів поширився на північні й західні. Від ненасильницьких форм боротьби (бойкоту міського транспорту, магазинів, сегрегованих шкіл, масових демонстрацій) чорношкіре населення перейшло до стихійних повстань, які охопили великі міста в десятках штатів. Влада відповідала силою. У 1963-1968 рр. під час розправ з демонстрантами, що домагалися дотримання прав людини для чорношкірого населення і протестували проти війни у В'єтнамі, було вбито 220 осіб.
Шкільна вечірка, що мала на меті подолати расову сегрегацію. Вірджинія, 1958 р.
Однією з найбільших публічних акцій руху за права чорношкірого населення США став «Марш на Вашингтон за роботою і свободою», який відбувся 28 серпня 1963 р. Кульмінацією маршу був виступ Мартіна Лютера Кінґа. Його промову «У мене є мрія» вважають ключовою віхою новітньої американської історії. Марш зібрав понад 200 тис. осіб. Приводом для маніфестації стала ініціатива президента Дж. Кеннеді щодо проекту закону про громадянські права, що передбачав заборону расової сегрегації в публічних місцях. Конгрес гальмував ухвалення законопроекту, акції протесту в багатьох штатах закінчувалися запеклими сутичками з поліцією. Тому лідери правозахисного руху, які діяли під гаслом «Боротьба без насильства», вирішили зібрати прихильників у столиці.
Ідею маршу критикували з різних боків. Скептиків було більше, ніж оптимістів. Президент боявся ескалації насильства, радикальні представники руху чорношкірого населення осуджували марш за мультирасовий і ненасильницький характер. Мартін Лютер Кінґ виступав останнім. Звертаючись до фігури Авраама Лінкольна, ініціатора відміни рабства, і посилаючись на конституцію США, Декларацію незалежності й Святе Письмо, він докоряв американцям за збереження расової дискримінації й сегрегації: «Навіть через сто років [після відміни рабства] чорношкірий живе на самотньому острівці бідності посеред великого океану матеріального успіху». У другій частині промови, яка вочевидь була імпровізацією, з'явилася тема «мрії». «У мене є мрія - щоб одного дня наша нація піднялася в повний зріст і втілила в життя справжній смисл свого кредо - істину, яку вважаємо самоочевидною: усі люди створені рівними», - проголосив Кінґ.
Personalia
Мартін Лютер Кінґ-молодший (1929-1968) - один з керівників боротьби за громадянські права чорношкірого населення США, правозахисник. За освітою - соціолог і богослов. У 25 років став пастором баптистської церкви, незабаром захистив дисертацію й отримав ступінь доктора філософії. Крім боротьби за права чорношкірих, брав участь у кампаніях проти бідності та війни у В'єтнамі. Уряд США підозрював Кінґа у співпраці з комуністами і провадив за ним стеження. Урешті-решт Кінґ став неформальним лідером усього руху за права кольорового населення. Був прихильником ненасильницьких дій, пропагував ідеї християнського милосердя. Під впливом змін, що відбувалися у світі, він прийшов до розуміння необхідності союзу афроамериканців із загалом американського робітництва. Фразою «У мене є мрія», проголошеною в 1963 р., він увійшов до когорти діячів, поряд з Т. Джефферсоном і А. Лінкольном, які визначили обличчя сучасних Сполучених Штатів. З історичного пантеону США тільки Кінґу присвячено окреме національне свято. День Мартіна Лютера Кінґа відзначають щотретього понеділка січня в усіх штатах.
Марш на Вашингтон і промова Кінґа стали поштовхом до ухвалення в США федеральних законів, які забезпечують права чорношкірого населення. У 1964 р. Кінґ став наймолодшим в історії лауреатом Нобелівської премії миру - за ненасильницьку боротьбу проти расової сегрегації. У 1964 р. було ухвалено закон про громадянські права, який заборонив расову та іншу дискримінації в органах влади та громадських місцях, а в 1965 р. - закон про виборчі права, який заборонив расову дискримінацію на виборчих дільницях і встановив федеральний нагляд за виборами в штатах і округах, де традиційно були сильні расистські настрої. Обидва закони підписав президент Ліндон Джонсон. Нові закони важко впроваджувалися на півдні США. На місцях продовжували розганяти демонстрації чорношкірих, як-от під час «кривавої неділі» 7 березня 1965 р. в Алабамі. Були вбиті й поранені. У 1968 р. застрелили й самого Кінґа - у Мемфісі, під час маршу бідняків на Вашингтон.
• Схарактеризуйте рух афроамериканців США за соціальні та політичні права в 1950-1960-х роках. Перегляньте художній фільм «Мартін Лютер Кінґ: Король без королівства» (2018 р., США, реж. Пітер У. Кунхардт) і підготуйте відгук на нього.
4. Творення основ толерантного суспільства
Соціальне й культурне життя Західної Європи та США в 1950-1970-х роках визначала атмосфера політичного лібералізму, різноманіття поглядів ставало нормою. Завдяки засобам масової інформації, передусім телебаченню, будь-які прояви традиційних обмежень і дискримінації відразу набували розголосу в суспільстві. Відтак творення глобалізованого світу, розпад колоніальної системи ставили питання про толерантність. Толерантність можна визначити як терпимість представників певної усталеної в суспільстві системи цінностей до меншин з іншими переконаннями. Насамперед це стосується релігійних, мовних і сексуальних меншин. Але також може стосуватися свободи художньої творчості й наукової діяльності. Толерантність передбачає як захист наявного порядку, системи, режиму, так і дозвіл на існування іншого, адже вона базується на визнанні інших переконань, хоч і не засвоює їх. Толерантність також є захистом меншин від тиску і репресій. Однак вона не повинна зводитися до байдужості, конформізму, обмеження власних інтересів. Насамперед толерантність передбачає взаємність і активну позицію всіх зацікавлених сторін на основі визнання багатоманітності людської культури й відмови від насильства. У будь-якому разі толерантність пов'язана з демократією.
У занепаді після війни опинилося релігійне життя: страхіття війни та повоєнний матеріалізм зруйнували в багатьох людей потребу відвідувати церкву. Натомість набув актуальності екуменізм, тобто ідеологія та рух за співпрацю і взаєморозуміння між християнами різних конфесій. У 1948 р. було створено Всесвітню раду церков - міжнародну екуменічну організацію зі штаб-квартирою в Женеві. Вона виникла на основі кількох протестантських рухів задля «діалогу й співробітництва» у християнстві. Римо-католицька церква попервах трималася осторонь змін, однак під тиском соціальних процесів наприкінці 1950-х років зробила поворот до глибоких реформ. Вони були пов'язані спочатку з ім'ям папи Івана XXIII (1958-1963), а згодом Павла VI (1963-1978) та Івана Павла ІІ (1978-2005). Ватикан почав звертатися в посланнях до вірних усіх конфесій, робити кроки щодо зближення з православною, англіканською та лютеранською церквами, намагатися відповідати на гострі соціальні питання. I хоча ліберальне крило церкви здебільшого залишалося в меншості, II Ватиканський собор 1962-1963 рр. став своєрідним кінцем Контрреформації. Він пом'якшив чимало церковних норм (зокрема, щодо заборони шлюбів з некатоликами), схвалив екуменізм, посилив відповідальність самих мирян, а в костелах латину заступили живі, розмовні мови.
Зміни в західних суспільствах 1960-1970-х років, які стосувалися статевої поведінки й гендерних відносин, називають «сексуальним визволенням», «сексуальною революцією». Ці зміни позначилися на громадській думці, моралі, поведінці; вони охопили сфери медицини й акушерства, права (потребували врегулювання статевих стосунків і сімейних практик) і навіть гуманітарних наук. Історики вбачають у них один з етапів загальної модернізації. Після цих змін сексуальність і гендер уже були здебільшого особистою справою людини. «Сексуальна революція» мала суперечливий вплив на розвиток західних суспільств: з одного боку, на деякий час зумовила сплеск епідемій хвороб, які передаються статевим шляхом, а з другого - сприяла поширенню засобів контрацепції, запровадженню статевого виховання в навчальних закладах, розширенню розуміння прав людини, змінам у статусі жінки - затиранню граней між устремліннями чоловіків і жінок у таких сферах життя, як спорт, освіта, службова кар'єра.
• Як Ви розумієте поняття «толерантність»? Схарактеризуйте творення основ толерантного суспільства в Західній Європі та США в 1960-1970-х роках. Поясніть, чому Римо-католицька церква, яка спочатку трималася осторонь змін, усе ж була змушена вдатися до реформ.
Ad disputandum
• Спираючись на додаткові джерела інформації, ознайомтеся з біографією і творчістю Енді Воргола (1928-1987) - всесвітньо відомого американського митця українсько-лемківського походження, якого називали королем поп-арту. Так само, як на заводі штампували консерви з супом (переломним у мистецькій кар'єрі Воргола стало зображення 32 банок супу «Campbell», що з'явилося в 1962 р.), Воргол поставив на конвеєр мистецтво. Свою нью-йоркську студію він назвав «Фабрикою» і за день випускав до сотні картин у техніці шовкографії - методу, який дозволяє за допомогою трафарету переносити на папір різнокольорове зображення. Поміркуйте, чому епатажну й сміливу творчість Воргола вважають знаковою для сучасної американської культури. Спробуйте висловити власне розуміння творчості митця.
Енді Воргол
Фрагменти картин Енді Воргола
Repetitio est mater studiorum
1. Укладіть у хронологічній послідовності події, які характеризують демократичні рухи в Західній Європі та США в 1960-1970-х роках.
2. Схарактеризуйте за картою рух афроамериканців за соціальні та політичні права.
3. Поясніть причини виникнення контркультури. Підготуйте презентацію про історію рок-культури.
4. Обґрунтуйте (або спростуйте) зв'язок між демократичними рухами та процесами політичної та економічної модернізації західного світу.
5. Визначте досягнення демократичних рухів 1960-1970-х років для сучасного світу. Назвіть проблеми, які становили зворотний бік ліберальної демократії.
Коментарі (0)